Рішення № 77044566, 09.10.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2018 року Чернігів Справа № 2540/2453/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Житняк Л.О.

за участі секретаря Пархомчука Д.А.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просить:

- визнати неправомірним та скасувати наказ Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 25.05.2018 № 44 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийняти рішення щодо оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він, маючи політичні переконання, інші ніж у правлячого режиму, завдяки наявності у нього транспортних засобів, мав можливість брати участь в акціях протесту більше ніж тільки власною присутністю, але й шляхом доставки на вказані акції інших осіб. Саме цьому, на думку позивача, у 2015 році коли він звернувся у владні органи для продовження дії своєї ліцензії на перевезення, йому в цьому відмовили без зазначення причин. Після цього, економічним судом позивача було визнано винним у вчиненні порушень порядку перевезення та призначено покарання у вигляді вилучення доходу за весь період здійснення перевезень. Позивач вважає, що справа у відношенні до нього була сфабрикована, оскільки покарання було призначене за порушення термінів проходження медичних оглядів водіїв та оглядів технічного стану автомобілів. При цьому, будь-яких перевірок діяльності позивача у період з 2010 по 2015 роки не проводилось, порушень не виявлялось. Позивач зазначає, що після погроз щодо позбавлення його бізнесу за його політичні переконання, які фактично були втілені у життя, він не мав змоги утримувати родину і в нього виникли реальні побоювання, що за свої політичні переконання, залишившись у країні походження, він не зможе утримувати сім'ю, його та дружину позбавлять батьківських прав та волі.

На думку позивача, всупереч наведеному, відповідач прийняв оскаржуваний наказ без вивчення обставин справи та ситуації, що склалася в країні походження позивача, а тому останній є необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.07.2018 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження. Також судом наголошено, що відповідно до ч.5 ст.262 КАСУ суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Як вбачається з матеріалів справи, на адресу суду надійшов відзив Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області. При цьому, відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, в якому останній просить надати йому можливість скористатися визначеними ст.44 КАСУ правами.

Ухвалою суду від 23.07.2018 клопотання Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області задоволено та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та проведенням судового засідання під головуванням судді Житняк Л.О., в приміщенні Чернігівського окружного адміністративного суду за адресою: вул. Кирпоноса, 16, м. Чернігів, 14009. Ухвалою суду від 02.08.2018 провадження у справі зупинено та 25.09.2018 поновлено з призначенням судового засідання на 09.10.2018.

Представник позивача, в судовому засіданні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив, та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, надавши відзив та заперечення на відповідь на відзив, просив у задоволенні позову відмовити, оскільки обставини, на які посилається позивач є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються реальними доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

05.05.2018 позивач разом зі соєю дружиною та неповнолітнім сином звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що була прийнята до розгляду УДМС України в Чернігівській області.

Під час процедури розгляду заяви для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача встановлено наступне, що також підтверджується матеріалами особової справи позивача:

- є громадянином ОСОБА_4 Білорусь, де постійно проживає;

- має паспорт громадянина ОСОБА_4 Білорусь, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, трудову книжку та військовий квиток;

- легально покинув територію ОСОБА_4 та легально прибув на територію України;

- 25.04.2018 за порушення правил перебування в Україні був притягнутий до адміністративної відповідальності;

- із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся 05.05.2018, через 5 місяців після прибуття на територію України і лише після притягнення його до відповідальності за порушення правил перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства;

- ні він, ні члени його родини ніколи не перебували в жодних політичних, релігійних, військових, етнічних, громадських організаціях, їх доручення не виконували, в акціях участі не брали;

- не має жодних доказів та документів, які б підтверджували факти переслідування або погрози переслідування в країні громадянського похождення;

- до кримінальної відповідальності не притягувався, є військовозобов'язаним, строкову службу не проходив.

В заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач зазначив, що він та його дружина переслідуються в ОСОБА_4 Білорусь за їхні політичні переконання.

Втім, наказом УДМС України в Чернігівській області від 25.05.2018 № 44 позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що позивачу було направлено відповідне повідомлення № 50.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України від 08.07.2011 № 3671 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі – Закон № 3671) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Викладене дає підстави стверджувати, що особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає умовам визначення, приведеного вище. Інші – економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.

Пунктом 13 ч.1 ст.1 Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було досліджено та проаналізовано інформацію по країні походження позивача на момент подачі ним заяви. В свою чергу, суд, аналізуючи інформацію по країні походження позивача зазначає про наступне.

Білорусь – це унітарна республіка президентського типу. Основним законом держави є Конституція 1994 року. Діючий президент країни був обраний на пост президента 1994 року. На підставі референдуму отримав право приймати участь у виборах президента без строкових обмежень. Президентські вибори, які відбулись в Білорусі 19.03.2006 та 19.12.2010, супроводжувались акціями протесту опозиційних сил. Останні вибори проходили спокійно, за відсутності масових маніфестацій.

День волі – це неофіційне свято, яке відзначається на території Білорусі 25 березня кожного року різними прошарками національно-орієнтованого населення. Зазначене свято присвячено прийняттю 3-ї уставної грамоти Ради Білоруської Народної ОСОБА_4, що оголосила незалежність Білоруської Народної ОСОБА_4 (25.03.1918).

Білорусь є правовою державою, де працює дієва система правоохоронних та судових органів. Захист прав людини гарантується розділом ІІ Конституції республіки. Білорусь є членом ООН, СНД та ОБСЄ. Не дивлячись на інформацію щодо порушення прав людини в Білорусі, кожен має право звертатися до Верховного суду ОСОБА_4 Білорусь. Європейського суду з прав людини та комітету Організації об'єднаних націй з прав людини, якщо вважає, що його права були порушені. Також, кожен в ОСОБА_4 Білорусь має право на проведення мітингів, акцій та демонстрацій, що не несуть загрози іншим людям та є узгодженими із місцевою владою.

Вважається, що питання проблематики прав людини в Білорусі використовується політиками деяких західних країн з метою здійснення тиску на владу і відстоювання власних інтересів, а сама республіка дотримується базових демократичних принципів. Крім того, на території цієї країни не відбувається жодних військових, політичних конфліктів, а також конфліктів на релігійному, національному чи мовному підгрунті, політична і економічна ситуація є стабільною.

Таким чином, аналізуючи вищевикладену інформацію по країні походження позивача можна дійти висновку, що переслідувань політичними або будь-якими іншими переконаннями в даній країні не відбувається.

Як вбачається з свідчень, аргументів та тверджень позивача, наданих УДМС України в Чернігівській області можна дійти висновку, що останній має лише припущення стосовно ймовірності його переслідування, та видає бажане за дійсне, оскільки його твердження, наведені у позові, спростовуються відповідями, які останній надав під час співбесіди та з яких вбачається неодноразове порушення ним чинного законодавства в сфері підприємницької діяльності.

Таким чином, матеріали особової справи позивача носять сумнівний і недостовірний характер, оскільки суперечать один одному в цілому і окремо, та свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію ОСОБА_4 Білорусь добровільно, а його побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються.

Отже, інформація по країні походження, аналіз матеріалів особової справи та індивідуальних обставин свідчать, що не існує розумної можливості того, що позивачу буде завдано шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну громадянської належності тощо.

Крім того, суд зважає на ту обставину, що позивач не навів жодних конкретних фактів його особистого переслідування або погрози переслідування в країні свого постійного проживання, а також не надав жодного документа на підтвердження цих фактів. При цьому, небажання позивача відповідати за порушення норм податкового та економічного законодавства ОСОБА_4 Білорусь не має нічого спільного з отриманням статусу біженця в Україні.

Частиною 7 ст.7 Закону передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Досліджуючи наявну судову практику вирішення подібних правових спорів, слід врахувати висновки Вищого адміністративного суду України, викладені в ухвалі від 10.10.2012 у справі № К-41452/10. Так, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновків про відсутність підстав для надання статусу біженця з урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні докази чи аргументи, які б підтверджували факт переслідування за ознаками раси, віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. В матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про наявність підстав для надання позивачу статусу біженця, а ті, які характеризують загальне положення в країні походження позивача, не містять конкретних відомостей про його утиски.

Крім цього, суд зазначає, що п.22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2013 № 31 звернуто увагу судів на те, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, зокрема наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Слід зауважити, що обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб’єктивної та об’єктивної сторін.

Об'єктивна сторона пов’язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Під час розгляду особової справи позивача, органом міграційної служби встановлено відсутність у позивача об’єктивної сторони критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним, оскільки позивачем не надано жодного доказу того, що ці побоювання є реальними.

З наведеного слідує, що під час розгляду особової справи шукача притулку, УДМС України в Чернігівській області встановлено про відсутність у позивача об’єктивної сторони критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним, оскільки позивачем не надано жодного доказу того, що ці побоювання є реальними.

Згідно положень ст.15 Директиви 2011/95/EU Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу по стандартах для кваліфікації громадян третіх країн або осіб без громадянства в якості бенефеціарів міжнародного захисту і по єдиному статусу для біженців або для осіб, що мають право на додатковий захист, яка кореспондується з умовами, що визначені п.13 ч.1 ст.1 Закону серйозна шкода (кваліфікаційна умова додаткового захисту) включає в себе: смертну кару або приведення її у виконання; тортури, нелюдське або принизливе поводження чи покарання для заявника в країні походження; серйозна і індивідуальна загроза життю цивільних осіб через загальнопоширене насильство в ситуації міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів.

В свою чергу, проаналізувавши матеріали особової справи позивача, індивідуальні обставини та інформацію по країні походження останнього, УДМС України в Чернігівській області не встановлено фактів переслідування позивача або його родини у разі повернення до країни громадянської належності.

Крім того, відповідно до п.80 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців відповідно до Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року (далі - Керівництво) у справах біженців наявність інших політичних поглядів, відмінних від тих, що розділяються урядом, самі по собі не є підставою для клопотання про надання статусу біженця і прохач повинен довести, що у нього є достатні підстави стати жертвою переслідувань за свої погляди. Це передбачає, що прохач є носієм поглядів, які є неприйнятними для влади, оскільки він критикує Ті політику та методи. Це також передбачає, що ці погляди дійшли до відома влади або приписуються нею прохачу.

Посилання позивача на участь у акціях протесту, арешти, побиття, погрози та катування з боку правоохоронних органів через політичні погляди, переслідування його бізнесу, на думку суду, є необґрунтованими та спростовуються його відповідями, наданими під час співбесіди, згідно яких, він неодноразово порушував чинне законодавство, внаслідок чого притягувався до відповідальності та не скористався дієвим механізмом оскарження прийнятих стосовно нього державними органами рішень.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29.04.2009 "Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається", яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців відповідно до Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року (далі - Керівництво) визначено, що особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно із п.195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після нього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до п.п.5, 6 Позиції Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців "Про обов’язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 16.12.1998 встановлено, що факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Обов’язок надати докази на користь висловлених фактів має назву «обов’язок доказування". У відповідності із загальними принципами доказового права обов’язок доказування покладається на особу, яка висловлює твердження. Таким чином, в заяві біженця заявник зобов’язаний довести достовірність своїх доводів і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного та враховуючи, що позивач не повідомив справжньої мети приїзду до України, враховуючи його скрутне фінансове становище та офіційну інформацію щодо ситуації в ОСОБА_4 Білорусь, можна зробити висновок, що останній не переховується від переслідування, а не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності внаслідок своїх бажань уникнути відповідальності, що впевнено дозволяє стверджувати про відсутність у нього обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками, зазначеними в пунктах 1, 13 ч.1 ст.1 Закону №3671-IV.

Крім того, посилання на загальну ситуацію щодо стану дотримання прав людини в певній країні не може саме по собі слугувати підставою для однозначного висновку про те, що у випадку повернення до країни громадянської належності позивачу буде загрожувати індивідуальна серйозна шкода у вигляді тортур, нелюдського або принизливого поводження чи покарання.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29.04.2009 "Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається", яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Виходячи з аналізу норми ч.2 ст.5 Закону №3671-IV можна дійти висновку, що позивач не мав наміру звертатись за захистом в Україні, оскільки із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся лише через 5 місяців після приїзду до України та після притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст.7 Закону № 3671-IV оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника (ч.4). До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин (ч.7).

Стаття 8 Закону № 3671-IV передбачає, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша). Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи нейтрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта).

Частинами шостою-сьомою цієї ж статті визначено, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п.1 чи п.13 ч.1 ст.1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв’язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.1, п.13 ч.1 ст.1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінились (ч.6 ст.8 Закону).

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз’ясненням порядку оскарження такого рішення.

Отже, при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідачем було вивчено матеріали особової справи позивача та досліджено інформацію про країну походження, у зв’язку з чим з урахуванням імперативних приписів ч.6 ст.8 Закону суб’єкт владних повноважень правомірно відмовив в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Тобто, зазначений порядок відповідачем дотримано, що підтверджується матеріалами справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що наказ від 25.05.2018 № 44 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" прийнято відповідачем у відповідності до вимог Закону України від 08.07.2011 № 3671 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", на підставі та у межах повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення. Відповідно позовна вимога про скасування цього наказу задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийняти рішення щодо оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає, що вказана вимога також задоволенню не підлягає, оскільки є похідною.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що в задоволенні позову громадянина ОСОБА_4 Білорусь ОСОБА_3 належить відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач - ОСОБА_5 (АДРЕСА_1 14000, Чернігівська область 16600).

Відповідач - Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (вул.. Шевченка,51-а, м. Чернігів 14013 код ЄДРПОУ 37804450).

Повне рішення суду складено 11 жовтня 2018 року.

Суддя Л.О. Житняк