Рішення № 77044424, 01.10.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" жовтня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1117/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Літвінова С.В.

при секретарі судового засідання Липі Т.О.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 – по довіреності

від відповідача:ОСОБА_2 – по довіреності

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фірма "КИЇВ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД); (вул.Костанді,буд.65,Одеса,Одеська область,65016) до відповідача: Новодофінівська сільська рада Лиманського району Одеської області (вул.Центральна,54А,ОСОБА_3,Лиманський район, Одеська область,67572) про визнання права постійного користування земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

Фірма "КИЇВ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Новодофінівська сільська рада Лиманського району Одеської області, в якому просить господарський суд: про визнання визнання за “Фірмою “Київ“ у вигляді товариство з обмеженою діяльністю (ЛТД) право постійного користування земельною ділянкою 2.8 га з кадастровим номером 512278.3900:02:001:0423 під розміщення протизсувних та берегоукріплювальних споруд, яка знаходиться па території Новодофіпівської сільської ради в селі ОСОБА_3.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст..ст. 92, 123 ЗК України та на ЗУ „Про Державний земельний кадастр”.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.06.2018року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 04.07.2018року.

03.07.2018 року відповідач надав відзив на позов в якому позовні вимоги не визнає, оскільки наявне рішення Новодофінівської сільської ради №442-VI від 22.11.2017року, яким позивачу було відмовлено в передачі у постійне користування земельної ділянки. Також, у Позивача взагалі не виникло право за захистом якого він звернувся до суду та те, що позивач не відповідає вимогам до підприємства (об’єднання), установи, організації, створеною громадською організацією інвалідів.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.07.2018р. продовжено строк підготовчого провадження до 06.09.2018року, підготовче засідання відкладено на 03.09.2018року.

10.08.2018року позивач надав відповідь на відзив, відповідно якої не визнає доводи відповідача викладені у відзиви, вважає його безпідставним та необґрунтованим та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

28.08.2018року позивач надав заперечення на відповідь на відзив, вважає доводи позивача викладені у відповіді на відзив та позовну заяву безпідставними, необгрунтованими та просить відмовити позивачу в задоволені позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.09.2018р. було закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

24.09.2018року оголошено перерву до 01.10.2018року.

У судовому засіданні 01.10.2018 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

Як зазначає позивач, "Фірма ''Київ" у вигляді твариство і обмеженою діяльністю (ЛТД) є підприємством громадської організації інвалідів та користувачем (орендарем) земельної ділянки площею 2.8 га з кадастровим номером 5122783900:02:001:0423 під розміщення протизсувних та берегоукріплювальних споруд, яка знаходиться на території Новодофінівеької сільської ради в селі ОСОБА_3 відповідно до укладеного нотаріального посвідченого договору оренди від 21.11.2005 року.

Позивач посилається на те, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації

Також, Позивач стверджує, що 20.10.2017 року звернувся до Відповідача з клопотанням прийняти рішення про надання йому земельної ділянки з кадастровим номером 5122783900:02:001:0423 у постійне користування, однак, жодної відповіді від Відповідача не було надано Позивачу.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про визнання за “Фірмою “Київ“ у вигляді товариство з обмеженою діяльністю (ЛТД) право постійного користування земельною ділянкою 2.8 га з кадастровим номером 512278.3900:02:001:0423 під розміщення протизсувних та берегоукріплювальних споруд, яка знаходиться па території Новодофіпівської сільської ради в селі ОСОБА_3.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов наступних висновків.

При вирішенні спору у справі господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи з системного аналізу ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 р. (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Верховний Суд України у Аналізі практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України вказав наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Абзацом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, визначено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. (абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст. 16 ЦК України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

21.11.2005р. між Новодофінівською сільською радою (Орендодавець) та ТОВ „Київ” (Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований 22.11.2005р. у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за №040552400005, відповідно до п. 1 якого Новодофінівська сільська рада на підставі рішення ради №319 від 11.10.2005р. надає, а ТОВ „Київ” приймає у строкове платне користування земельну ділянку під розміщення протизсувних та берегоукріплювальних споруд, яка знаходиться на території Новодофінівської сільської ради в селі Нова Дофінівка по вул. Морській, 25.

Згідно з п. 2 договору оренди земельної ділянки від 21.11.2005р. в оренду передається земельна ділянка площею 2,800 га інших земель без рослинного покриву. Згідно реєстраційної картки земельної ділянки серії АББ №908272, виданої дочірнім підприємством акціонерного товариства закритого типу „Інзернопродукт” „Ін агро” від 04.11.2005р., кадастровий номер земельної ділянки 5122783900020010423.

Відповідно до п. 5 договору оренди земельної ділянки від 21.11.2005р. договір укладено на 49 років. Після закінчення строку дії договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше, ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору письмово повідомити Орендодавця про намір продовжити його дію.

Як встановлено судом, 24.10.2017 року до Новодофінівської сільської ради рекомендованим листом надійшло клопотання Фірми «Київ» вих. 8/10 від 20.10.2017 року про передачу у постійне користування земельної ділянки, яка знаходиться на території Новодофінівської сільської ради в селі Нова Дофінівка, по вулиці Морській, під номером 25, кадастровий номер земельної ділянки 5122783900:02:001:0423.

Новодофінівською сільською радою розглянуто клопотання позивача та прийнято рішення № 442-VI від 22.11.2017 року, яким Фірмі «КИЇВ» у вигляді ТОВ (ЛТД) було відмовлено в передачі у постійне користування вищевказаної земельної ділянки (а.с. 41).

Доказів того, що рішення № 442-VI від 22.11.2017 року скасовано сторонами по справі не надано, тому суд вважає що дане рішення є чинним.

Фірма «КИЇВ» звертаючись з позовом про визнання права постійного користування, не зазначає коли саме і з яких підстав у неї виникло таке право.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з ч.1 ст, 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч.1 ст.123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Враховуючи вказані приписи законодавства, передача земельної ділянки комунальної власності у постійне користування відноситься до виключної компетенції Новодофінівської сільської ради, як органа місцевого самоврядування і власника такої ділянки.

Відсутність рішення Новодофінівської сільської ради про передачу вищевказаної ділянки у постійне користування свідчить проте, що право постійного користування у Позивача не виникло.

Відповідно до п.2.14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції органів місцевого самворядування, наприклад, про надання земельних ділянок у власність або в користування, укладення договорів купівлі- продажу або оренди земельних ділянок, а також зазначати, яке конкретно рішення повинно бути прийнято.

Отже, суд погоджується з відповідачем про те,що, у Позивача взагалі не виникло право за захистом якого він звернувся до суду.

Також, відповідно до ч.5 ст.116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Як зазначено вище, відповідно до п. 5 договору оренди земельної ділянки від 21.11.2005р. договір укладено на 49 років.

Даний договір не припинив свою дії тому оспорювана земельна ділянка може бути передана у постійне користування тільки після припинення дії договору оренди.

Відповідно до пункту «б» ч.2 ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» з метою виконання статутних завдань і цілей зареєстровані громадські організації осіб з інвалідністю, їх спілки мають право здійснювати необхідну господарську діяльність без мети отримання прибутку, а також господарську та підприємницьку діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи, а також підприємств, заснованих на колективній власності громадських організацій.

З аналізу ч.2 ст.92 ЗК України та ч.1 ст.14 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» вбачається, що підприємства (об'єднання), установи та організації громадських організації інвалідів повинні одночасно відповідати двом ознакам:

- вони повинні бути створені громадською організацією осіб з інвалідністю;

- вони повинні бути створені у формі госпрозрахункових установ, організацій або підприємств, заснованих на колективній власності громадських організацій.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, наданою Позивачем разом з позовною заявою запис про реєстрацію Фірми «КИЇВ», як юридичної особи, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців було внесено 15.08.2006 року.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 15.08.2006 року учасниками Фірми «КИЇВ» була юридична особа - нерезидент КОРПОРАЦІЯ «ANB INTERNATIONAL CORPORATION» та ряд фізичних осіб.

05.10.2017 року до складу учасників Фірми «КИЇВ» була включена громадська організація «Центр захисту інвалідів». В зв’язку з цим можливо дійти висновку, що Фірма «КИЇВ» не була створена громадською організацією інвалідів.

Про різний правовий статус засновників та учасників безпосередньо зазначено в пункті 5.1. Статуту Фірми «КИЇВ», доданого до позовної заяви, відповідно до якого засновниками Товариства є особи, які створили та первинно зареєстрували Товариство. Включення ж в подальшому до числа учасників Фірми «КИЇВ» громадської організації інвалідів вказаний недолік не усуває.

Фірма «КИЇВ» як на момент свого створення, так і на сьогоднішній день має організаційно - правову форму - товариство з обмеженою відповідальністю.

Як вбачається зі Статуту Фірми «КИЇВ», а також відомостей Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Фірма «КИЇВ» не здійснює свою діяльність у формі госпрозрахункових установ, організацій або підприємств, заснованих на колективній власності громадських організацій та у статуті відсутні будь-які положення про пов’язаність господарської діяльності Позивача із захистом прав, свобод та інтересів інвалідів.

Таким чином, Фірма «КИЇВ» ознаками підприємства (об'єднання), установи та організації громадських організації інвалідів не відповідає.

У відповіді на відзив Позивач посилається на те, що він отримав право постійного користування земельною ділянкою за принципом мовчазної згоди, передбаченим Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

При цьому, Позивач не врахував, що в галузі земельних правовідносин вищевказаний Закон застосовується з урахуванням положень Земельного кодексу України, що передбачено ч.1 ст.3 та ч.1 ст.4 Земельного кодексу України.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регулюється статтею 123 Земельного кодексу.

З аналізу цієї статті, зокрема частини 3, вбачається, що застосування принципу мовчазної згоди передбачено виключно для вирішення питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не для питання про безпосередню передачу земельної ділянки у користування.

Відповідно до ч.14 ст.123 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, норми Земельного кодексу не передбачають застосування принципу мовчазної згоди до правовідносин, пов’язаних із безпосередньою передачею земельної ділянки у користування.

Враховуючи норми ч.14 ст.123 ЗК України, у випадку безпідставної відмови у наданні земельної ділянки у користування, заінтересована особа має право оскаржити таку відмову до суду.

Суд не погоджується із можливістю застосування принципу мовчазної згоди, враховуючи, що за результатами розгляду клопотання Фірми «Київ» про передачу земельної ділянки у постійне користування, Новодофінівською сільською радою було прийнято рішення № 442-VI від 22.11.2017 року, яким Фірмі «КИЇВ» у вигляді ТОВ (ЛТД) було відмовлено в передачі у постійне користування вищевказаної земельної ділянки.

Доказів того, що рішення № 442-VI від 22.11.2017 року оскаржувалось та скасовано сторонами по справі не надано, тому суд вважає що дане рішення є чинним.

Враховуючи вищевикладене, суд в задоволені позову Фірми "КИЇВ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД) до Новодофінівської сільської ради Лиманського району Одеської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою - відмовляє.

Згідно з ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволені позову Фірми "КИЇВ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД) до Новодофінівської сільської ради Лиманського району Одеської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою – відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Повне рішення складено 11 жовтня 2018 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов