Рішення № 77042785, 10.10.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2018 року справа № 810/4158/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (м. Київ, вул. Володимирська, 15), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в сумі 158580,00 грн.;

- зобов’язати Головне управління Національної поліції в Київській області виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в сумі 158580,00 грн. у зв’язку з встановлення ІІ групи інвалідності відповідно до порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач погодив виплату йому одноразової грошової допомоги у зв’язку із встановленням інвалідності, пов’язаної з проходженням служби, разом з цим відмовляється її виплачувати, посилаючись на те, що у нього відсутні кошти для цієї мети. Позивач вважає, що ним виконані усі вимоги для отримання одноразової грошової допомоги; норма закону, яка передбачає таку виплату, також є чинною, що, на думку позивача, виключає можливість для відмови у виплаті відповідних сум, навіть з причин обмеженого фінансування.

Відповідач позов не визнав, у відзиві зазначив, що одноразова грошова допомога позивачеві буде виплачена відразу після надходження відповідного фінансування з Державного бюджету.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.08.2018 відкрите спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) учасників справи.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у період з 12.07.2001 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ.

Із набранням чинності Закону України «Про Національну поліцію» наказом ГУ НП в Київській області від 07.11.2015 №1 о/с ОСОБА_1 було зараховано до лав Національної поліції.

Наказом ГУ НП в Київській області від 11.12.2017 №71-з позивача з 15.12.2017 звільнено зі служби в поліції з підстав, визначених пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу) (а.с. 21).

03 січня 2018 року позивачеві встановлена друга група інвалідності у зв’язку із захворюванням, що пов’язане з проходженням служби в поліції, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №0198959 (а.с. 20).

12 січня 2018 року позивач звернувся до ГУ НП в Київській області із рапортом, у якому просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв’язку з встановленням інвалідності (а.с. 28).

Висновком ГУ НП в Київській області від 26.01.2018 позивачеві призначено одноразову грошову допомогу з підстав, передбачених підпунктом 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», у розмірі 158580,00 грн. (а.с. 48).

Наказом ГУ НП в Київській області від 31.01.2018 №163 вирішено провести виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 158580,00 грн.

Судом встановлено, що станом на момент розгляду справи виплату затвердженої одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ГУ НП в Київській області не здійснило.

Наведені обставини визнаються відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач двічі звертався до ГУ НП в Київській області із заявами про виплату належної йому одноразової грошової допомоги.

Листами від 29.01.2018 №29/В-80 та від 10.07.2018 №29/В-789 ГУ НП в Київській області повідомило позивача, що необхідні для виплати одноразової грошової допомоги кошти на рахунки ГУ НП в Київській області не надходили, у зв’язку з чим відповідні виплати будуть проведені після надходження фінансування, призначеного для покриття витрат на ці цілі.

Не погоджуючись з діями відповідача, що виразились у затримці виплати одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про національну поліцію України».

Підстави для виплати поліцейським одноразової грошової допомоги визначені у статті 97 Закону України «Про Національну поліцію».

Пунктом 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов’язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 99 Закону України «Про Національну поліцію», розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

У разі визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 4, інвалідності II групи розмір одноразової грошової допомоги складає 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

Згідно з частиною 2 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97 - 101 Закону України «Про Національну поліцію», наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 № 4 затверджений Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - Порядок № 4), який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Згідно з пунктом 1 Розділу ІІ Порядку №4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності є дата з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати з якої встановлено інвалідність - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.

Положеннями пункту 7 розділу IV Порядку №4 встановлено, що одноразова грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п’яти робочих днів після їх надходження, в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання органів поліції або навчальних закладів.

Таким чином особи, звільнені зі служби в Національній поліції за станом здоров’я (у зв’язку з хворобою), якщо їм протягом шести місяців після звільнення буде встановлена інвалідність у зв’язку із захворюванням, пов’язаним з проходженням служби в поліції, мають право на виплату одноразової грошової допомоги.

Матеріалами справи підтверджується, що інвалідність позивачеві встановлена 03.01.2018 на підставі висновку МСЕК, тоді як звільнено позивача зі служби було 15.12.2017.

Оскільки зі служби в Національній поліції позивача було звільнено за станом здоров’я, а висновком МСЕК підтверджується зв’язок встановленої йому інвалідності із захворюванням, пов’язаним із проходженням служби в поліції, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги.

Право позивача на отримання одноразової грошової допомоги визнається і відповідачем.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача, якими він обґрунтовує причини, з яких станом на момент розгляду справи належна позивачеві одноразова грошова допомога не виплачена, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, остаточне рішення про виплату позивачеві одноразової грошової допомоги відповідач прийняв у січні 2018 року (наказ ГУ НП в Київській області від 31.01.2018 №163).

Таким чином, загальний строк очікування позивача на виплату зазначених коштів на момент вирішення цієї справи складає вісім місяців.

У Рішенні Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» (справа про ветеранів органів внутрішніх справ) Конституційний Суд України сформулював правову позицію, відповідно до якої служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Європейський суд з прав людини у пункті 23 рішення від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» зазначив, що держава має свободу розсуду у питаннях визначення надбавок, які вона вважає за необхідне виплачувати певним категоріям осіб з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними, навіть з причин відсутності у державному бюджеті коштів на таку мету.

Тотожні висновки ЄСПЛ виклав також у рішенні від 07.05.2002 у справі «Бурдов проти Росії», де зазначив, що брак коштів не може бути підставою для невиконання органом державної влади власних зобов’язань.

Отже, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням гарантованих виплат, що здійснюються за рахунок бюджетних коштів, та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

За таких обставин суд вважає, що відповідач не може виправдовувати затримку з виплати одноразової грошової допомоги браком бюджетних коштів.

Визначаючьсь щодо можливості застосування обраного позивачем способу захисту порушених прав у спірних правовідносинах, суд виходив з наступного.

У прохальній частині адміністративного позову позивач просить суд визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в сумі 158580,00 грн.

У цьому контексті суд звертає увагу, що дії суб'єкта владних повноважень - це завжди активна поведінка, що являє собою вчинення певних дій всупереч вимог законодавства та покладених на суб’єкта владних повноважень обов’язків, тоді як під бездіяльністю слід розуміти пасивну форму поведінки суб'єкта владних повноважень, тобто не вчинення ним у встановлені строки дій, обов’язок на вчинення яких випливає із закону або з інших передбачених законом підстав.

З матеріалів справи вбачається, що порушення прав та інтересів позивача виникло внаслідок затримки виплати одноразової грошової допомоги, тобто внаслідок не вчинення відповідачем дій, які він повинен і міг вчинити.

Відтак, суд вважає, що порушення прав позивача зумовлене саме протиправною бездіяльністю ГУ НП в Київській області, що полягає у не виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Відповідно до положень частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Однак, у разі помилкового обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права чи неналежного формулювання позовних вимог, адміністративні суди мають право на підставі частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.

Положення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України цілком кореспондуються з положеннями частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Зважаючи на зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що у даному випадку належним способом захисту порушених прав позивача є саме визнання протиправною бездіяльності ГУ НП в Київській області, що полягає у не виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Оскільки відповідач належну позивачеві одноразову грошову допомогу не виплачує, і судом не встановлено визначених у законі підстав, які б перешкоджали у виплаті такої суми, вимоги позивача про зобов’язання відповідача виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 158580,00 грн. є обґрунтованими.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводів позивача відповідач під час розгляду справи не спростував.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору. Натомість доказів понесення ним інших судових витрат до матеріалів справи не приєднав.

З урахуванням викладеного, судові витрати, які б підлягали розподілу, відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 158580,00 грн.;

Зобов’язати Головне управління Національної поліції в Київській області (ідентифікаційний код – 40108616, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: 07700, АДРЕСА_2) одноразову грошову допомогу у розмірі 158580,00 грн. у зв’язку з встановлення ІІ групи інвалідності відповідно до порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Дата складання повного рішення суду 10.10.2018.

Суддя Леонтович А.М.