Рішення № 77015500, 09.10.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2018 року ЛуцькСправа № 0340/1801/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Каленюк Ж.В.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Камінь-Каширського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся з позовом до Камінь-Каширського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області (далі – Камінь-Каширське об’єднане управління ПФУ, Управління, відповідач) про визнання дій щодо відмови в призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протиправними; зобов’язання призначити та виплачувати таку пенсію з дня подачі заяви про призначення пенсії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з народження та до 02 листопада 1991 року постійно проживав в ІНФОРМАЦІЯ_1, яке включене до Переліку радіоактивно забруднених населених пунктів внаслідок аварії Чорнобильської АЕС та віднесене до зони добровільного гарантованого відселення. Відтак, має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зважаючи на викладене, позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії та надав при цьому всі необхідні документи, зокрема довідку про періоди проживання в зоні добровільного гарантованого відселення. Однак відповідач відмовив у призначенні пенсії з тих підстав, що в період з 15 лютого 1985 року по 11 березня 1989 року ОСОБА_1 працював на території, яка не відноситься до зон добровільного гарантованого відселення.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та вказує, що відомості щодо наявності у нього статусу особи, яка постраждала від наслідків Чорнобильської катастрофи, віку, тривалості страхового стажу, місця та строку проживання на забрудненій території свідчать про наявність права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку. Вказав, що відповідач, вирішуючи питання про призначення пенсії, протиправно не взяв до уваги відомості з довідки Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області щодо періоду проживання позивача на території радіоактивного забруднення.

З наведених підстав позивач просив задовольнити позов.

У відзиві на позов (а.с.19-21) відповідач його вимог не визнав. Свої заперечення обґрунтував тим, що рішенням відповідача від 20 липня 2018 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв’язку з тим, що станом на 01 січня 1993 року він прожив і відпрацював в зоні гарантованого добровільного відселення менше трьох років.

Відповідач стверджує, що хоч посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи є відповідно до статті 65 згаданого Закону документом, що підтверджує відповідний статус громадян та надає право користування пільгами, встановленим Законом, однак його недостатньо для засвідчення особливого статусу особи при призначення пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позаяк з нього неможливо встановити періоди роботи, населений пункт чи об’єкт, де особою проводилися роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях.

Відповідач наголошує, що дані довідки від 22 травня 2018 року №790, виданої Гірківським старостинським округом Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області про місце реєстрації та періоди проживання позивача в зоні добровільного гарантованого відселення, суперечать записам у трудовій книжці ОСОБА_1 Адже згідно з трудовою книжкою серії БТ-І №8664228 з 15 лютого 1985 року по 11 березня 1989 року та з 06 листопада 1991 року по 28 вересня 2006 року позивач безперервно працював у місті Луцьку Волинської області. У ній також відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 працював вахтовим методом чи позмінно. Зважаючи на значну відстань від місця реєстрації – село Гірки Любешівського району Волинської області до місця роботи у місті Луцьку, постійно проживати за місцем реєстрації позивач не міг.

Таким чином, відповідач вважає, що встановити початкову величину зниження пенсійного віку для позивача не виявляється можливим, як і встановити тривалість періоду, який він постійно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії до 11 березня 1989 року.

Відтак, позивачу було правомірно відмовлено у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку.

Керуючись викладеним, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

28 вересня 2018 року до суду надійшла відповідь на відзив відповідача від 25 вересня 2018 року (а.с.58). У ній позивач не погодився з аргументами відповідача про те, що він не міг доїжджати до місця роботи в місті Луцьку, оскільки підприємствами, на яких працював позивач, не здійснювався довіз працівників до місця роботи, вони були віддаленні від місця проживання та було відсутнє пряме транспортне сполучення. Позивач вважає такі аргументи надуманими та такими, що не підтверджуються жодними доказами. В решті викладені позивачем у відповіді на відзив пояснення за змістом та суттю ідентичні мотивам та обставинам, якими позивач обґрунтував позовні вимоги, що викладені у позовній заяві.

Відповідач у запереченні на відповідь на відзив посилається на ті ж доводи, що були зазначені ним у відповіді на відзив (а.с.60-61).

Ухвалою від 07 вересня 2018 року відкрито провадження в даній адміністративній справі та на підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами (а.с.1).

Відповідно до частини п’ятої стаття 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно із частиною другою статті 262 КАС України якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що стверджується копією посвідчення серії Б №546821 (а.с.7).

14 червня 2018 року позивач звернувся до Камінь-Каширського об’єднаного управління ПФУ із заявою про призначення йому пенсії за віком (а.с.30). При цьому подав відповідні документи, що визначені у розписці-повідомленні (а.с.31-54).

Рішенням Камінь-Каширського об’єднаного управління ПФУ від 20 липня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком (а.с.55). 20 липня 2018 року відповідач листом №4772/02-20-17 повідомив позивача про відмову у призначенні пенсії (а.с.11). Вказав, що згідно з документами пенсійної справи станом на 01 січня 1993 року ОСОБА_1 прожив та відпрацював в зоні гарантованого добровільного відселення менше трьох років, тому права на зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» він немає.

Позивач не погоджується з такими діями Управління та вважає, що має право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку, починаючи з дня подачі заяви про призначення пенсії.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов’язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дії відповідача як суб’єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України. Так у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі – Закон №1058-IV тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника (частина перша статті 9 Закону №1058-IV).

Як визначено частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28 лютого 1991 року (далі – Закон №796-XII).

За змістом пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

У пункті 3 частини першої статті 14 Закону №796-XII визначено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені статтею 55 Закону №796-XII.

Так пунктом 2 частини першої вказаної статті встановлено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років зменшення віку становить – 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

При цьому приміткою до цього пункту визначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону (частина третя статті 55 Закону №796-XII).

Відповідно до положень статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Приписами підпункту 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року N 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 65 Закону №796-XII посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

У відповідності до пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1197 року №51 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, втратив чинність 25 липня 2018 року – далі Порядок №51) посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.

За змістом абзацу 3 пункту 5 Порядку №51 потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.

Відповідно до пункту 10 Порядку №51 видача посвідчень провадиться, зокрема, іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.

Отже, аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII для підтвердження особливого статусу заявника додається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування.

Поряд з цим суд наголошує, що документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом №796-XII є виключно посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи у зоні відчуження, евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 21 листопада 2006 року у справі № 21-1048во06 та від 04 вересня 2015 року у справі №690/23/15-а. Верховний Суд також підтримав таку позицію у своїй постановах від 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 28 березня 2018 року у справі №333/2072/17 (2а/333/122/17), від 08 травня 2018 року у справі № 708/1022/17.

Отже, видача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи серії Б (категорія 3) підтверджує той факт, що станом на 1 січня 1993 року він прожив або відпрацював чи постійно навчався у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

Таке посвідчення позивач має та його копія міститься в матеріалах пенсійної справи.

Судом встановлено, що звертаючись до відповідача із відповідною заявою про призначення пенсії, окрім посвідчення, потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б №546821, виданого 16 серпня 2004 року Волинською обласною державною адміністрацією, також надано довідку Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області від 22 травня 2018 року № 790 (а.с.54).

Із зазначеної довідки слідує, що ОСОБА_1 з 01 січня 1986 року по 02 листопада 1991 року та з 25 листопада 2012 року по даний час проживав та був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1, віднесеному до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» (а.с.54).

Відмовляючи у призначенні пенсії ОСОБА_1, відповідач вказує, що позивач станом на 01 січня 1993 року прожив та відпрацював у зоні гарантованого добровільного відселення менше трьох років та зазначає, що відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії БТ-І №8664228 у період з 01 січня 1986 року по 02 листопада 1991 року він працював поза зоною радіаційно забруднених населених пунктів ІІІ категорії (в період з 15 лютого 1985 року по 06 червня 1986 року на Луцькому комбінаті ім. 60-річчя Радянської України; з 17 червня 1986 року по 08 грудня 1987 року в Волинському обласному підприємстві теплових мереж «Волиньтеплокомуненерго»; з 22 грудня 1987 року по 01 лютого 1988 року на Луцькому заводоуправління будівельних матеріалів; з 01 лютого 1988 року по 11 березня 1989 року в Будівельному управлінні «Промбуд-6» треста «Волиньпрмбуд»).

Суд такі доводи відповідача оцінює критично, позаяк у відповідності до частини першої статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Відтак, трудова книжка не відноситься до документів, які підтверджують період проживання потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Суд також зазначає, що надання інших документів, які б підтверджували період проживання особи в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, окрім як довідки органу місцевого самоврядування, законодавством не передбачено.

За наведених обставин суд вважає, що дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується довідкою Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області від 22 травня 2018 року №790 та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3). Крім того, суд наголошує, що зазначене посвідчення ОСОБА_1 недійсним не визнавалось, його статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи не оспорюється.

Суд наголошує, що, як вбачається з положень статті 55 Закону №796-XII, умовами надання пенсії за віком ОСОБА_1 із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є: наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу; постійне проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років; досягнення необхідного віку для призначення пенсії згідно статті 55 Закону №796-XII.

З копії трудової книжки позивача БТ-І №8664228 вбачається, що у нього наявний необхідний страховий стаж (а.с.38-52).

Довідкою Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області від 22 травня 2018 року №790 підтверджується, що позивач з 01 січня 1986 року по 02 листопада 1991 року був зареєстрований та проживав в ІНФОРМАЦІЯ_1, що відносилось до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106. Таким чином, ОСОБА_1 станом на 01 січня 1993 року постійно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.

Разом з тим, суд звертає увагу, що з врахуванням положень пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII зменшення пенсійного віку для потерпілих від Чорнобильської катастрофи (особам, які постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років) становить 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Як вже зазначалось, з 01 січня 1986 року по 02 листопада 1991 року ОСОБА_1 проживав та був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1, що відносилось до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відтак, тривалість періоду, який позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення, з моменту аварії на Чорнобильській АЕС та до 02 листопада 1991 року, та з якого, відповідно слід розраховувати кількість років, на яку може бути знижено пенсійний вік становить – 5 років 6 місяців 7 днів. Таким чином, позивачу відповідно до норм статті 55 Закону №796-XII пенсійний вік може бути зменшено на 5 років (3 роки початкова величина та додатково 2 роки за 4 повні роки проживання у зоні гарантованого добровільного відселення). Отже, ОСОБА_1 має право на пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII у 55 років.

Водночас, позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, звернувся за призначенням пенсії 14 червня 2018 року. За таких обставин ОСОБА_1 передчасно звернувся із заявою про призначення йому пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII. З урахуванням викладеного у задоволенні позову слід відмовити.

Разом з тим, суд звертає увагу, що мотивами відповідача для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком із його зниженням відповідно до статті 55 Закону №796-XII було відсутність необхідного періоду проживання ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення (менше трьох років). З таких підстав, відповідач вважає, що ОСОБА_1 взагалі не має права на таку пенсію. Суд вважає такі висновки відповідача помилковими, оскільки судом на підставі доказів, наявних на час розгляду справи, встановлено протилежне.

Відмовляючи у позові, суд не бере до уваги посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №157/2950/17, оскільки у зазначеній справі з довідки органу місцевого самоврядування (Полицівської сільської ради від 03 липня 2017 року №847) про періоди проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення неможливо було встановити тривалість періоду, який позивач постійно проживав у такій зоні до 01 січня 1993 року та розрахувати кількість років, на яку може бути знижено пенсійний вік. Так, у довідці не було вказано, з якого часу у 1987 року позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення. У справі, що розглядається, у довідці органу місцевого самоврядування про періоди проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення чітко вказані такі періоди (з зазначенням дня, місяця та року).

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відтак судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (44230, Волинська область, Любешівський район, село Гірки, вулиця Білоруська, 8, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Камінь-Каширського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області (44501, Волинська область, місто Камінь-Каширський, вулиця 1 Травня, 1А, ідентифікаційний код юридичної особи 41248058) про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк