Ухвала суду № 77013791, 09.10.2018, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження № 1-кп/235/87/18

Справа № 235/7087/16-к

У Х В А Л А

про зупинення судового провадження та оголошення в розшук

08 жовтня 2018 року м.Покровськ

Колегія суддів Красноармійського міськрайонного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Карабан І.І.

суддів Клікунової А.С.

ОСОБА_1

секретар судового засідання Димитрієва О.А.

за участю прокурора Туренка Д.О.

захисника ОСОБА_2 – в режимі відеоконференції

розглянувши у спеціальному судовому провадженні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 жовтня 2014 року за № 22014050000000290 за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України –

ВСТАНОВИЛА:

В судовому засіданні прокурор Туренко Д.О. подав клопотання про застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зазначене клопотання подано одночасно з клопотанням про дозвіл на затримання обвинуваченого ОСОБА_3 з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В обґрунтування вказаних клопотань зазначив, що встановлено наявність ризиків, передбачених п.п.1,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: спроби переховуватися від органів досудового розслідування та суду; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється. Вказані ризики встановлені з урахуванням того, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти громадської безпеки, за яким законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років, на даний час переховується від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, знаходиться у розшуку. В судові засідання обвинувачений ОСОБА_3 не з’являється, хоча належним чином повідомляється шляхом опублікування у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження – в газеті «Урядовий кур’єр» повістки про виклик в судові засідання до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, про причини неявки в суд не повідомляє. Під час досудового розслідування Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 вересня 2016 року у даному кримінальному провадженні був наданий дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_3 з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Однак 16 квітня 2017 року вказана Ухвала втратила законну силу по закінченню 6 місяців з дати її винесення. Крім цього ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 січня 2015 року відносно ОСОБА_3 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 березня 2015 року обраний запобіжний захід відносно ОСОБА_3 скасовано.

Захисник ОСОБА_2. який не заперечував проти надання дозволу на затримання обвинуваченого ОСОБА_3 з метою його приводу, однак, заперечував проти задоволення клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на його необґрунтованість, оскільки він жодного разу не спілкувався з обвинуваченим, не узгоджував позиції захисту з ним, йому невідомо місце перебування обвинуваченого.

Вислухавши учасників судового провадження та дослідивши наявні матеріали кримінального провадження судом встановлене наступне.

15 листопада 2016 року до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області надійшов обвинувальний акт щодо ОСОБА_3, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України.

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 01 березня 2017 року було вирішено здійснювати спеціальне судове провадження у кримінальному провадженні № 22014050000000290 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 жовтня 2014 року відносно ОСОБА_3, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 258-3 КК України.

Зазначеного висновку суд дійшов з урахуванням того, що ОСОБА_3 був оголошений у розшук та перебуває на тимчасово окупованій території України в районі проведення антитерористичної операції, що може вважатися як переховування від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Обвинувачений ОСОБА_3 в судові засідання, що призначені на 03 квітня 2017 року, 04 травня 2017 року, 12 травня 2017 року, 01 червня 2017 року, 24 липня 2017 року, 17 жовтня 2017 року, 29 листопада 2017 року, 25 січня 2018 року, 15 березня 2018 року, 02 квітня 2018 року, 04 травня 2018 року, 01 червня 2018 року, 02 липня 2018 року, 24 липня 2018 року, 08 жовтня 2018 року не з’явився, хоча повідомлявся судом шляхом опублікування у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження – в газеті «Урядовий кур’єр» повістки про виклик в судові засідання до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області. Про причини неявки в судові засідання обвинувачений суд не повідомив.

Під час здійснення судового розгляду обвинувального акту у спеціальному судовому провадженні прокурором були подані клопотання про застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також про дозвіл на затримання обвинуваченого ОСОБА_3 з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Положеннями ч.3 ст.323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (inabsentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та оголошений у міждержавний та/або міжнародний розшук.

За наявності таких обставин за клопотанням прокурора, до якого додаються матеріали про те, що обвинувачений знав або повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, суд постановляє ухвалу про здійснення спеціального судового провадження стосовно такого обвинуваченого.

Відповідно до ч.2 ст.297-1 КПК України спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 112, 113, 114, 114-1, 115, 116, 118, частинами другою - п'ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255 - 258, 258-1, 258-2, 258-3, 258-4, 258-5, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370, 379, 400, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447 Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та оголошений у міждержавний та/або міжнародний розшук. Здійснення спеціального досудового розслідування щодо інших злочинів не допускається, крім випадків, коли злочини вчинені особами, які переховуються від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності або оголошені у міждержавний та/або міжнародний розшук, та вони розслідуються в одному кримінальному провадженні із злочинами, зазначеними у цій частині, а виділення матеріалів щодо них може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.

Одночасно з цим, згідно з п.20-1 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України тимчасово, але не пізніше дня початку діяльності Державного бюро розслідувань (опублікування у газеті "Урядовий кур'єр" відповідного повідомлення його керівником): судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 2971 цього Кодексу, а також у цьому пункті, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (inabsentia), крім неповнолітнього, який

- переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та оголошений у міждержавний та/або міжнародний розшук,

- чи який понад шість місяців переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності

- та/або стосовно якого наявні фактичні дані, що він перебуває за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції.

Вимоги щодо особливостей застосування глави 24-1 цього Кодексу, передбачені цим пунктом, поширюються на кримінальні провадження, у яких підозрюваний, крім неповнолітнього, на момент звернення до суду з клопотанням про здійснення спеціального досудового розслідування або обвинувальним актом оголошений у міждержавний та/або міжнародний розшук, чи понад шість місяців переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або стосовно якого наявні фактичні відомості, що він перебуває за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції.

Приписами ст. 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України, є частиною національного законодавства України.

Положеннями ч. 2 ст. 1 КПК України встановлено, що кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України, цього Кодексу та інших законів України.

Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що набрала для України чинності 11.09.1997 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Згідно ч.3 ст.6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;

b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача.

У преамбулі Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 р., зазначається, що в усьому світі мільйонам людей в результаті злочинів завдається шкода; необхідно виробити міжнародні та національні заходи щодо забезпечення ефективного визнання і поваги до прав жертв злочинів; зусилля у цій сфері не повинні погіршувати права підозрюваних та інших правопорушників, але забезпечувати справедливість і бути спрямованими на надання допомоги жертвам злочинних діянь.

Положеннями п. 1-9 Резолюції (75)11 Комітету міністрів ОСОБА_4 Європи «Про критерії, які регламентують розгляд, що проводиться за відсутності обвинуваченого» від 19 січня 1973 р., заочний розгляд може бути проведений за умови дотримання таких мінімальних вимог: 1) справа жодної особи не може бути розглянута, якщо особа впродовж часу, який дозволяє їй з’явитися до суду й підготувати свій захист, не була повідомлена повістками про дату та місце судового розгляду, якщо тільки не буде встановлено, що вона навмисно прагнула уникнути правосуддя; 2) повістки повинні вказувати на наслідки неявки обвинуваченого на судовий розгляд; 3) суд повинен відкласти розгляд справи у випадку, якщо встановить, що повістка була вручена обвинуваченому, який не з’явився на розгляд, але є підстави вважати, що у нього виникли перешкоди для забезпечення явки, та особиста присутність обвинуваченого визнається судом обов’язковою; 4) справа не повинна розглядатися за відсутності обвинуваченого, якщо є можливість перенести її розгляд на територію іншої держави або звернутися із запитом про видачу; 5) у разі розгляду справи за відсутності обвинуваченого, докази повинні збиратися звичайними способами, а сторона захисту повинна мати право втручатися в цей процес; 6) судове рішення, ухвалене за відсутності обвинуваченого, має бути доведено до його відома згідно з правилами вручення повісток для явки в суд і час на оскарження не повинен починатися раніше, ніж особа щодо якої прийнято вирок, не отримає ефективного повідомлення про ухвалене судове рішення, якщо тільки не буде встановлено, що особа умисно намагалася уникнути правосуддя; 7) кожна особа, справа якої була розглянута у її відсутність, повинна мати можливість оскаржити таке судове рішення будь-яким доступним їй способом так, ніби вона була присутня; 8) особа, справа якої була розглянута за її відсутності і якій не була вручена повістка у визначеному порядку та належної форми, повинна мати правовий механізм захисту, що дозволяє анулювати судове рішення; 9) особа, справа якої була розглянута за її відсутності, але якій повістка була вручена належним чином, має право на повторний розгляд справи у загальному порядку, якщо особа може довести, що її відсутність і факт того, що вона не могла проінформувати суд, були викликані обставинами, які знаходяться за межами її контролю.

Випадки застосування заочного кримінального провадження мають бути виключеннями з загального правила і носити винятковий характер, у більшості стосуватися кримінальних правопорушень невеликої тяжкості. Кримінальний процесуальний закон має гарантувати підозрюваним (обвинуваченим) належний рівень дотримання їх процесуальних прав у разі використання інституту заочного провадження з метою уникнення свавільного розгляду кримінальних проваджень без участі відповідних суб’єктів, зловживання правом на ініціювання досліджуваної кримінальної процесуальної форми. У свою чергу, правозастосовна діяльність має бути спрямованою на мінімізацію числа заочних рішень у кримінальному процесі.

Таким чином, з аналізу зазначених положень вбачається, що запровадження заочної кримінальної процесуальної форми, у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від явки до органів слідства та суду, зумовлює гарантування мінімальних обсягів дотримання процесуальних прав та гарантій для обвинувачених, які не беруть безпосередньої участі у кримінальному правосудді.

Також у Рекомендації Комітету міністрів ОСОБА_4 Європи №6 R(87)18 «Стосовно спрощення кримінального правосуддя» від 17 вересня 1987 р. вказано, що держави-члени повинні розглянути та дозволити судам першої інстанції розглядати справи й ухвалювати по ним рішення за відсутності обвинуваченого, принаймні щодо дрібних правопорушень, з урахуванням покарання, яке може бути накладене, та за умови, що обвинувачений був проінформований належно про дату судового засідання і про своє право на законне чи інше представництво (п. 9 Розділу ІІІ).

Отже, можливість застосування заочної кримінальної процесуальної форми допускається, однак з певними застереженнями, які мають забезпечити належний захист прав підозрюваного (обвинуваченого), запобігти необґрунтованому притягненню до кримінальної відповідальності і забезпечити можливість скасувати заочне рішення та розглянути кримінальне провадження у загальному порядку.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У прецедентній практиці Європейського Суду з прав людини були вироблені критерії, яким має відповідати кримінальне провадження за процедурою іnabsentia. Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності забезпечення процесуальних прав і гарантій осіб, що беруть участь у кримінальному процесі. До таких прав, що підлягають безумовному дотриманню, насамперед, відносяться: право бути присутнім під час розгляду справи, право на захисника, право виробити лінію захисту; право бути вислуханим, право оскаржити заочний вирок.

При цьому, ключове значення при заочному розгляді справи відіграє повідомлення особи про порушене проти неї кримінальне провадження, яке мало бути здійсненне відповідно до процесуальних і матеріальних вимог, що гарантують ефективне здійснення її прав, при тому, що неясна і неофіційна інформація є недостатньою (справа «Сейдовіч проти Італії»). Повідомлення має бути зроблене офіційно, а твердження про наявність повідомлення з листів родичів (справа «Т. проти Італії») або від співробітників засобів масової інформації (справа «Шомоді проти Італії»), є необґрунтованими.

Так, за змістом рішення ЄСПЛ у справі «Сейдович проти Італії» в разі відсутності даних про інформування в достатній мірі особи про притягнення її до кримінальної відповідальності та про пред'явлені йому обвинувачення, неможна робити висновок, що він намагався ухилитися від суду чи недвозначно відмовився від свого права прибути в судове засідання. Така ситуація може мати місце, зокрема, коли обвинувачений публічно або в письмовій формі заявляє про те, що не має наміру реагувати на повістку про явку до суду, яка була отримана не від властей, а з інших джерел, або, коли обвинуваченому вдалося уникнути арешту.

Натомість, у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_3 на теперішній час відсутні будь-які докази, які б свідчили про переховування обвинуваченого з метою ухилення його від кримінальної відповідальності та участі у судовому розгляді справи, а також невідомо де саме перебуває обвинувачений ОСОБА_3 – на тимчасово окупованій території України, у зоні проведення антитерористичної операції, на території України чи взагалі поза межами території України, оскільки жодних підтверджуючих документів з цього приводу стороною обвинувачення надано не було. При цьому, обвинувачений ніяким чином та ні в якій формі не повідомляв та не заявляв, що не бажає приймати участь у розгляді кримінального провадження та прибувати до суду.

Важливою умовою застосування спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду є те, щоб під час спеціального досудового розслідування або спеціального судового провадження було забезпечено процесуальні права та гарантії осіб, які беруть участь у кримінальному провадження. Відповідно до Рекомендацій № R ( 87) 18 Комітету ОСОБА_4 Європи державам-членам“ Про спрощення кримінального провадження», держави-члени ОСОБА_4 мають розглянути питання про надання судам першої інстанції можливості розглядати справи і приймати щодо них рішення за відсутності обвинуваченого за умови, що обвинувачений був проінформований належним чином про дату слухання справи та про своє право на законне чи інше представництво в суді, тобто дотримуються гарантії, які забезпечують права особи закріплені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Право на участь у судовому розгляді кримінальної справи щодо себе є фундаментальним правом обвинуваченого, адже завдяки йому, він може ефективно реалізувати своє право на захист від обвинувачення подавати докази заявляти клопотання, тощо. Право бути присутнім забезпечує обвинуваченому право на справедливий судовий розгляд.

ЄСПЛ у справі «Колоцца проти Італії» зауважив, що гарантії, які містяться у статті 6 п. 3 Конвенції, є складовими елементами серед інших загального поняття «справедливий розгляд у суді» (див. рішення у справі «Годди проти Італії» від 9 квітня 1984 р. Серія А, т. 76, с. 11, п. 28). Це право необхідно поєднувати, шляхом пошуку «розумного співвідношення», з суспільним інтересом і, зокрема, з інтересами відправлення правосуддя. На аргумент Уряду про те, що неможливість проведення судового засідання у разі неявки сторони здатна паралізувати розгляд кримінальних справ, оскільки, наприклад, з часом може закінчитися термін давності кримінального переслідування, Суд зазначив, що ніщо не виправдовує в очах Суду повну і непоправну втрату права на участь у судових слуханнях.

Значущим у розумінні практики ЄСПЛ видається знаходження компромісу між санкціями, що вводяться законодавцем щодо підсудного, який не з'явився до суду, і його процесуальними правами, що гарантують справедливість судового розгляду Європейський суд у подібних справах окремо досліджує як заходи, що були вжиті владою для запобігання відмов від присутності на слуханнях справи, так і в цілому наявність у влади можливості вживати будь-які заходи. Крім того, підсудний, що не з'явився до зали судового засідання, ні за яких обставин не може бути позбавлений права на захист за посередництвом обраного ним захисника. При цьому Суд зазначає, що у будь-якому разі, до яких би заходів не вдавалася влада для забезпечення належної явки підсудного, вона не вправі застосовувати несумірні засоби для досягнення зазначеної мети.

Положеннями КПК України з цього приводу зобов’язано сторону обвинувачення використати всі передбачені законом можливості для дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого (зокрема прав на захист, доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання в приватне життя), в разі здійснення кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого. При цьому задекларовано, що у випадку постановлення вироку за наслідками кримінального провадження, в якому здійснювалося спеціальне досудове провадження, суд окремо зобов’язаний обґрунтувати, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя (ч.5 ст.374 КПК).

Одночасно з цим, в ЄСПЛ наголошують, що жодна справа не повинна бути розглянута, якщо особа протягом часу, який дозволяє їй з’явитися до суду й підготувати свій захист, не була повідомлена повістками, якщо тільки не буде встановлено, що вона навмисно уникала правосуддя. При цьому повістки повинні вказувати на наслідки неявки обвинуваченого.

Однак у даному кримінальному провадженні відомо, що обвинувачений ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: Донецька область, Мар»їнський район, с. Луганське, вулиця Ушакова, будинок 54.

Постановою Верховної ОСОБА_4 України№ 254-VIII від 17 березня 2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями. Зокрема, м. Донецьк визнано тимчасово окупованою територією, де запроваджено особливий порядок місцевого самоврядування до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Розпорядженням КМУ від 07.11.2014 № № 1085-р. затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, серед яких наявне і с. Луганське Мар»їнського району Донецької області.

Також з 2014 року припинено приймання поштових відправлень на територію Донецької та Луганської областей до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, в тому числі і до м. Донецьк.

Вказані обставини фактично унеможливлюють повідомлення ОСОБА_3 про здійснення відносно нього судового провадження шляхом направлення йому судових повісток за останнім відомим місцем проживання чи перебування, про яке суду відомо станом на 2014 рік. Повідомлення обвинуваченого здійснювалося шляхом розміщення судових повісток в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження – газеті «Урядовий кур’єр» та в мережі «Інтернет» на офіційному веб-сайті «Судова влада України».

Однак, за таких обставин суд не в недостатній мірі має переконання, що обвинувачений ОСОБА_3 обізнаний або має бути обізнаним щодо ходу кримінального провадження відносно нього у суді і навмисно переховується з метою ухилення від суду.

З наданих прокурором матеріалів та його пояснень в ході судового засідання вбачається, що ОСОБА_3 постановою слідчого від 20 березня 2015 року був оголошений у розшук, його місце перебування на теперішній час невідоме ні стороні обвинувачення, ні захиснику. Також за твердженнями захисника, він ніколи не спілкувався з обвинуваченим та не узгоджував з ним тактику його захисту. Водночас, жодних свідчень чи документальних підтверджень щодо добровільної відмови обвинуваченого від здійснення свого права бути присутнім при розгляді справи, захищати себе особисто, самостійно обрати собі захисника, особисто допитувати свідків, клопотати про допит свідків зі сторони захисту, суду не надано.

Отже станом на теперішній час у суду відсутні фактичні дані, що обвинувачений ОСОБА_3 перебуває на тимчасово окупованій території України, в районі проведення антитерористичної операції та переховується від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, що було підставою для здійснення спеціального судового провадження у кримінальному провадженні № 22014050000000290 від 02 жовтня 2014 року.

Згідно ч.4 ст.323 КПК України якщо підстави для постановлення судом ухвали про спеціальне судове провадження перестали існувати, подальший судовий розгляд розпочинається спочатку згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом.

Отже, на думку колегії суддів, відсутні підстави для провадження відносно ОСОБА_3, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України спеціального судового провадження, з чим фактично погодилась сторона обвинувачення, заявляючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та запобіжного заходу у вигляді приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_3, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України, необхідно здійснювати спочатку в загальному порядку, оскільки відпали підстави для здійснення спеціального судового провадження.

Положеннями ч.2 ст.187 КПК України встановлено, що, якщо слідчий , прокурор подав разом з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу, слідчий суддя, суд приймає рішення згідно зі статтею 189 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.189 КПК України клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу розглядається слідчим суддею, судом негайно після одержання цього клопотання.

Відповідно до ч.3 ст.189 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у наданні дозволу на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу, якщо прокурор не доведе, що зазначені у клопотанні про застосування запобіжного заходу обставини вказують на наявність підстав для тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а також є достатні підстави вважати, що 1) підозрюваний, обвинувачений переховується від органів досудового розслідування чи суду, 2) одержавши відомості про звернення слідчого, прокурора до суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу підозрюваний, обвинувачений до початку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу вчинить дії, які є підставою для застосування запобіжного заходу і зазначені у статті 177 цього Кодексу.

Під час судового засідання прокурором не надано жодного доказу, який би достеменно свідчив, що обвинувачений ОСОБА_3 на момент розгляду клопотання переховується від органів досудового розслідування та суду. Крім того, відсутня будь-яка інформація що місцезнаходження ОСОБА_3 на тимчасово окупованій території України, в районі проведення антитерористичної операції, в межах території України або за межами території України.

Також, на думку суду, прокурором не були доведені ризики, передбачені ст.177 КПК України, на які він послався в обґрунтування заявлених клопотань, а саме: ризики переховуватися від органів досудового розслідування та суду; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, оскільки жодних доказів, окрім посилання на тяжкість кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_3 суду надано не було.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що клопотання про дозвіл на затримання обвинуваченого ОСОБА_3 з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотання прокурора про застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

У справі «Годди проти Італії», в рамках якого встановлено не повідомлення обраного підсудним захисника про судовий розгляд та не з’ясування в достатньому обсязі про причини неявки обвинуваченого, Європейським Судом була сформована наступна позиція : факт неявки підсудного в судове засідання, а також відсутність повідомлення його захисника вимагають від суду прояви активності в цілях досягнення належної реалізації процесуальних прав зацікавленої особи. Отже суд повинен за власною ініціативою призупинити розгляд справи через необхідність з’ясування причин неявки сторін.

Згідно ч.1 ст.335 КПК України у разі якщо обвинувачений ухилився від суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, суд зупиняє судове провадження щодо цього обвинуваченого до його розшуку або видужання і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб. Розшук обвинуваченого, який ухилився від суду . оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та /або прокурору.

Зважаючи, що місце знаходження обвинуваченого ОСОБА_3 невідоме, з метою недопущення порушення його права на справедливий розгляд у суді, колегія суддів вважає за необхідне оголосити розшук обвинуваченого ОСОБА_3 та зупинити судове провадження до його розшуку.

Керуючись ст.ст.183, 189, 323, 335 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И ЛА :

Здійснювати розгляд кримінального провадження № 22014050000000290 від 02 жовтня 2014 року за обвинуваченням ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України, у загальному порядку.

Відмовити у задоволенні клопотання прокурора Туренка Д.О. про застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відмовити у задоволенні клопотання про дозвіл на затримання обвинуваченого ОСОБА_3 з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Оголосити розшук ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_4»їнського району Донецької області, громадянина України, який зареєстрований за адресою: Донецька область, Мар»їнський район, с. Луганське, вулиця Ушакова, будинок 54, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України.

Організацію виконання розшуку обвинуваченого ОСОБА_3 доручити прокурору Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 22014050000000290.

Судове провадження у кримінальному провадженні № 22014050000000290 від 02.10.2014 року за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч.1 ст.258-3 КК України - зупинити до розшуку обвинуваченого.

Повний текст ухвали виготовлено та оголошено учасникам судового провадження 09 жовтня 2018 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

Судді