Рішення № 77011219, 10.10.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.10.2018

Справа № 910/10669/18

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні

справу № 910/10669/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛЬ ЛОГІСТІКС"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Контрактстрой Україна"

про стягнення 152 353,43 грн.

Без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛЬ ЛОГІСТІКС" (надалі – позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Контрактстрой Україна" (надалі – відповідач) про стягнення 152 353,43 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору № 04/2017 про надання послуг з організації та перевезення вантажів від 08.12.2017р. у визначений строк не сплатив за перевезення вантажу, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 121 166,89 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 23 752,31 грн., 3% річних у сумі 2141,21 грн. та інфляційні втрати в сумі 5298,02 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2018р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 01.10.2018р.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 01.10.2018р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду від 15.08.2018р. про відкриття провадження у справі та призначення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін отримав 29.08.2018р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення відправлення, залученого до матеріалів справи.

20.09.2018р. на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнає.

Від позивача не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.12.2016 між позивачем (за договором – виконавець) та відповідачем (за договором – замовник) укладено договір про надання послуг з організації та перевезення вантажів № 04/2017 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого виконавець відповідно до даного договору зобов'язується організувати та виконати перевезення вантажу автомобільним транспортом територією України та надавати послуги з перевезення вантажу та транспортного експедирування у міжнародному сполученні, а також надавати інші послуги, що пов'язані з перевезенням вантажу та погоджені із замовником, а замовник зобов'язаний прийняти та оплатити надані послуги на умовах даного договору.

Вартість послуг, вид та найменування вантажу, найменування вантажовідправника та вантажоодержувача, маршрут перевезення та інші суттєві умови, необхідні для надання послуг та виконання перевезень, зазначаються в додатках до цього Договору або у заявках на перевезення, які є невід'ємними частинами Договору (п. 1.2 Договору).

Згідно з п. 3.1 Договору, на підставі даного Договору замовник зобов'язаний оплатити виконавцеві вартість наданих послуг, розмір яких зазначається в Додатках до цього Договору або у відповідній Заявці на конкретне перевезення, та в подальшому вказується в Актах приймання-передачі наданих послуг.

Підставою для проведення розрахунків по даному Договору є Акт приймання-передачі наданих послуг та оригінали товарно-транспортних накладних (CMR, ТТН) з підписом вантажовідправника та вантажоодержувача, а також копії інших документів, що підтверджують виконання перевезення та надання інших послуг. Замовник зобов'язаний підписати Акт та оплатити виконавцю повну вартість наданих послуг протягом 5 банківських днів з моменту його пред'явлення виконавцем, або у такий самий термін письмово повідомити виконавця про свої заперечення (п. 3.4 Договору).

Положеннями п.3.5 Договору встановлено, що у разі неповідомлення в зазначений термін про обґрунтовані зауваження щодо наданих виконавцем послуг, послуги вважаються надані належним чином та підлягають оплаті замовником в повному обсязі.

Договір набирає чинності з моменту підписання договору і діє протягом одного року (п. 7.1 Договору).

На виконання умов договору позивач здійснив перевезення вантажів відповідача, зокрема, на підтвердження виконання послуг з перевезення вантажу позивачем надано копії міжнародних товарно-транспортних накладних СМR № 1428706 та № 1428707 від 22.12.2017р. та № 1428707 від 27.12.2017р., а також:

- акт прийому-передачі наданих послуг № Т3000/12-2017 від 27.12.2017р. на суму 21 037,70 грн. та рахунок-фактуру № Т3000/12-2017;

- акт прийому-передачі наданих послуг № Т3001/12-2017 від 27.12.2017р. на суму 7135,33 грн. та рахунок-фактуру № Т3001/12-2017;

- акт прийому-передачі наданих послуг № Т2999/12-2017 від 27.12.2017р. на суму 72 874,18 грн. та рахунок-фактуру № Т2999/12-2017;

- акт прийому-передачі наданих послуг № Т7/1-2018 від 04.01.2018р. на суму 20 119,68 грн., рахунок-фактуру № Т7/1-2018, загалом на суму 121 166,89 грн.

В порушення умов Договору, відповідач за надані послуги з перевезення не розрахувався в сумі 121 166,89 грн.

17.07.2018р. позивач звернувся до відповідача з претензією від 13.07.2018р. за вих. № 321 з вимогою про сплату заборгованості у розмірі 121 166,89 грн.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг, у зв'язку з чим просить стягнути з останнього заборгованість за отримані послуги у сумі 121 166,89 грн., за порушення строків сплати якої нараховані пеня в сумі 23 752,31 грн., інфляційні втрати в сумі 5298,02 грн. та 3% річних – 2141,21 грн.

У відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що вантаж було доставлено з ушкодженнями з вини позивача внаслідок неправильного завантаження, про що відповідачем було складено акт, проте позивач відмовляється визнавати неналежну якість поставленого товару, натомість вартість пошкодженого товару перевищує вартість його перевезення. У зв’язку з чим відповідач неодноразово звертався до позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог, однак позивач такі звернення проігнорував.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Положення ст. 909 цього Кодексу встановлюють, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором ( ст. 903 ЦК України).

Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до якої Україна приєдналась відповідно Закону України № 57-V від 01.08.2006 "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов'язань за договором здійснив перевезення вантажу, який прийнятий відповідачем, на суму 121 166,89 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печаткою відповідними актами прийому-передачі наданих послуг та міжнародними товарно-транспортними накладними СМR.

Згідно з п. 3.4 Договору, замовник зобов'язаний підписати Акт та оплатити виконавцю повну вартість наданих послуг протягом 5 банківських днів з моменту його пред'явлення виконавцем, або у такий самий термін письмово повідомити виконавця про свої заперечення.

Положеннями п.3.5 Договору встановлено, що у разі неповідомлення в зазначений термін про обґрунтовані зауваження щодо наданих виконавцем послуг, послуги вважаються надані належним чином та підлягають оплаті замовником в повному обсязі.

Нормами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на вищевстановлені обставини, суд вважає, що позивачем належним чином підтверджено факт надання послуг з перевезення вантажу, а також отримання відповідачем відповідних Актів на суму 121 166,89, у зв'язку з чим, строк оплати, відповідно до умов Договору, настав.

Крім того, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про обґрунтовані зауваження щодо наданих позивачем послуг у відповідності до положень п.3.5 Договору.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом, відповідач за надані позивачем на підставі спірного договору послуги в повному обсязі не розрахувався в повному обсязі, таким чином розмір заборгованості складає 121 166,89 грн. Відповідачем доказів оплати заборгованості у розмірі 121 166,89 грн. на час вирішення спору не надано.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 121 166,89 грн. заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд відхиляє заперечення відповідача проти заявлених позовних вимог, наведені у відзиві, в зв’язку з їх необґрунтованістю, оскільки до відзиву не надано жодних доказів на підтвердження викладених у відзиві обставин.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з 23 752,31 грн. пені, 2141,21 грн. 3% річних та 5298,02 грн. – інфляційних втрат.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1,3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 4.3 Договору, за несвоєчасну оплату послуг замовник на письмову вимогу виконавця сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, що нараховується на суму боргу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч. 6 ст.232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 №14).

Суд, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, встановив, що останній є невірним, оскільки позивачем не враховані приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, а також невірно визначений початок прострочення виконання грошового зобов'язання за Актом № Т7/1-2018, без урахування святкових днів.

Так, умовами Договору встановлено, що оплата здійснюється протягом 5 банківських днів з моменту пред'явлення Акта надання послуг виконавцем, а тому днем прострочення виконання зобов'язання за Актом № Т7/1-2018 від 04.01.2018р. є 12.01.2018р. (п'ятий банківський день - 11.01.2018р.).

За розрахунком суду, розмір пені становить 17 780,55 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, який наведено у позовній заяві, задовольняє дані вимоги частково згідно з уточненим розрахунком суду, а саме: 5040,47 грн. – інфляційні втрати та 2136,24 грн. – 3% річних, з урахуванням встановленого періоду прострочення за актом № Т7/1-2018.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Контрактстрой Україна" (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16; ідентифікаційний код 41106571) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛЬ ЛОГІСТІКС" (03115, м. Київ, вул. Краснова, 27; ідентифікаційний код 31280577) основний борг у сумі 121 166 грн. 89 коп., 17 780 грн. 55 коп. – пені, 2136 грн. 24 коп. – 3% річних, 5040 грн. 47 коп. – інфляційні втрати та витрати по сплаті судового збору в сумі 2191 грн. 86 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 10.10.2018р.

Суддя А.І. Привалов