Постанова № 76989859, 04.10.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 140/825/16-ц

Провадження № 22-ц/772/1732/2018

Категорія: 44

Головуючий у суді 1-ї інстанції Алєксєєнко В. М.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2018 рокуСправа № 140/825/16-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя - доповідач), суддів: Шемети Т. М., Зайцева А. Ю.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_3,

відповідач ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області, ухвалене 04 червня 2018 року під головуванням судді Алєксєєнка В.М. в м. Немирові Вінницької області (дата складання повного тексту рішення у справі відсутня), -

встановив:

13 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, за яким просила усунути перешкоди у користуванні ? частиною жилого будинку, до складу якої входить: коридор 1-1 площею 7,4 кв.м., санвузол 1-2 площею 7,0 кв.м., кухня 1-3 площею 20,2 кв.м., коридор 1-4 площею 7,6 кв.м., кімната 1-5 площею 15,5 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_4 із цієї частини будинку.

На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 22 червня 2012 року між нею та ОСОБА_4 затверджено мирову угоду, за якою їй виділено у власність ? частину жилого будинку, а також ? частину земельної ділянки, на якій розташований будинок, загальною площею 0,0993 га. Решта будинку: кімната 1-7 площею 29,6 кв. м., кімната 1-6 площею 11,6 кв.м. та ? частина земельної ділянки виділено у власність ОСОБА_4

Проте, ОСОБА_4 продовжив користуватись цілим будинком та земельною ділянкою, неодноразово вчиняв фізичне насильство щодо неї, а з 01 березня 2016 року вона змушена винаймати інше житло.

В квітні 2016 року ОСОБА_4 подав зустрічний позов до ОСОБА_3 про встановлення сервітуту, за яким просив:

-встановити разове право прокладення комунікацій: водопроводу та газопроводу, з можливістю безоплатного під'єднання до газової труби та безоплатного встановлення водяного насоса в криниці, що розташована на земельній ділянці відповідачки;

-встановити постійне право безоплатного використання водних ресурсів природної підземної водойми (джерела криниці), що знаходиться на земельній ділянці відповідача (право забору води).

Свої вимоги мотивував тим, що після поділу будинку по АДРЕСА_1 його частина будинку залишилась без забезпечення газопостачанням, тому що відповідні комунікації (газопровід) розташовані на частині земельної ділянки та будинку, виділених ОСОБА_3, на її частині ділянки розташована й криниця, доступу до якої він не має.

Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 13 лютого 2017 року прийнято відмову ОСОБА_4 від зустрічного позову, провадження у справі в цій частині закрито.

13 липня 2016 року ОСОБА_3 подала заяву про збільшення позовних вимог, за якою з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 22 березня 2018 року, просила:

-встановити факт проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 13 листопада 2012 року по 01 березня 2016 року;

-визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 об'єкт незвершеного будівництва - будівельні матеріали, конструктивні елементи і обладнання, які були використанні в процесі будівництва жилого будинку по АДРЕСА_1, ступінь будівельної готовності якого складає 72%;

-визнати за нею право власності на ? частину цього об'єкту незвершеного будівництва - будівельні матеріали, конструктивні елементи і обладнання, які були використанні в процесі будівництва.

На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що після розірвання шлюбу 13 листопада 2012 році вона продовжила проживати з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу та вести спільне господарство. 20 вересня 2013 року вони придбали земельну ділянку по АДРЕСА_1 і за період з 2013 року по 2016 рік розпочали будівництво жилого будинку. На теперішній час ступінь готовності будинку становить 72%.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 04 червня 2018 року позов задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу з 13 листопада 2012 року по 01 березня 2018 року. Визнано об'єкт незавершеного будівництва - будівельні матеріали, конструктивні елементи і обладнання, які були використанні в процесі будівництва жилого будинку по АДРЕСА_1, ступінь будівельної готовності якого складає 72%, спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину об'єкту незавершеного будівництва - будівельні матеріали, конструктивні елементи і обладнання, які були використані в процесі будівництва жилого будинку по АДРЕСА_1, ступінь будівельної готовності якого складає 72 %.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 13 листопада 2012 року по 1 березня 2016 року підтверджується поясненнями сторін та свідків, а тому набуте в цей період майно, зокрема будівельні матеріали, конструктивні елементи і обладнання, які були використанні в процесі будівництва незавершеного будівництвом жилого будинку, ступінь готовності якого складає 72%, є об'єктом права спільної сумісної власності сторін відповідно до приписів частини другої статті 74, частин першої, другої статті 60 Сімейного Кодексу України і підлягає поділу між ними в рівних частинах згідно зі статтями 69, 72 Сімейного кодексу України та статті 372 Цивільного кодексу України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просив рішення суду скасувати, ухвалите нове, яким у позові відмовити.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд безпідставно прийняв до розгляду заяву про зміну позовних вимог, тому що змінивши у цій заяві підставу та предмет позову позивачка фактично подала новий позов, який підлягав розгляду в загальному поряду. Висновок суду про проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 13 листопада 2012 року по 1 березня 2016 року ґрунтується лише на показаннях самої позивачки та її батьків, а зазначення у судовому рішенні про те, що цей факт визнав відповідач не відповідає дійсності і спростовується технічним записом судового засідання.

Жодних доказів про те, що в зазначений період сторони вели спільне господарство, мали взаємні права і обов'язки, несли витрати на придбання чи утримання майна, в тому числі спірного, позивачка не надала.

20 серпня 2018 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, який всупереч вимогам частини четвертої статті 360 ЦПК України не містить доказів надсилання його копій іншим учасниками справи, а тому не приймається до уваги судом.

Частиною першою статті 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пункту 8 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, справа підлягає апеляційному розгляду Апеляційним судом Вінницької області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває Немирівський районний суд Вінницької області.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частинами першою - третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 22 червня 2012 року ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 затверджено мирову угоду, згідно з якою ОСОБА_3 виділено у власність ? частину жилого будинку в АДРЕСА_1, до складу якого входить: коридор 1-1 площею 7,4 кв.м., санвузол 1-2 площею 7,0 кв.м., кухня 1-3 площею 20,2 кв.м., коридор 1-4 площею 7,6 кв.м., кімната 1-5 площею 15,5 кв.м., а також ? частину земельної ділянки, на якій розташований будинок, загальною площею 0.0993 га. Решта будинку: кімната 1-7 площею 29,6 кв. м., кімната 1-6 площею 11,6 кв.м., та ? частину земельної ділянки виділено у власність ОСОБА_4 (а. с. 9).

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 13 листопада 2012 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано (а. с. 13).

Згідно з висновком судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 07 квітня 2017 року № 951/17-21 вартість будівельних матеріалів по будівництву незавершеного будівництвом жилого будинку, криниці та будівельних матеріалів, що знаходяться на земельній ділянці по АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_4, станом на час проведення експертизи може складати: 228970 грн 00 к. Ступінь будівельної готовності незавершеного будівництва на час проведення експертиз складає 72 % (а. с. 93 - 107).

За приписами частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Як роз'яснено у пункті 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року №5-рп/99 до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство.

Згідно із частинами першою та другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.

Шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя (частина перша статті 36 СК України).

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" № 11 від 21 грудня 2007 року роз'яснив, що під час застосування статті 74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Отже, для застосування статті 74 СК України суд повинен встановити не лише сам факт спільного проживання чоловіка та жінки, а й те, що між ними склались відносини, притаманні подружжю, зокрема: ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, спільну участь у придбанні чи створенні майна.

Проте, жодних даних про те, що після розірвання шлюбу сторони зберегли відносини, притаманні подружжю: вели спільне господарство, мали спільний побут та бюджет, спільно планували своє життя, а також про те, що ОСОБА_3 брала участь у придбанні чи створенні спірного майна у справі не має.

При цьому, посилаючись на показання свідків, як на єдине джерело доказування факту спільного проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд не врахував характер їх взаємовідносин з позивачкою (її батьки та брат), а також залишив поза увагою такі обставини.

Рішенням Немирівського районного суд Вінницької області від 13 листопада 2012 року про розірвання шлюбу сторін встановлено, що станом на час його ухвалення вони разом не проживали, не бажали миритися, їх сім'я фактично розпалася.

Отже, те, що станом на 13 листопада 2012 року сімейні відносини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були припиненні встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а відтак ця обставина не підлягає доказуванню в силу приписів частини другої статті 82 ЦПК України. Однак жодних обставин, які б спонукали ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відразу після ухвалення рішення про розірвання шлюбу поновити вже припиненні між ними сімейні стосунки, позивачка не навела, як і не надала доказів, які б про це свідчили.

Натомість, ще 22 червня 2012 року ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області було затверджено мирову угоду, за якою поділено їхнє спільне майно, зокрема жилий будинок, розташований у АДРЕСА_1, з виділенням кожному із співвласників окремих приміщень, що в силу приписів частини другої статті 372 ЦК України припинило право спільної сумісної власності на нього, а також і його статус як єдиного об'єкту нерухомого майна, отже, за відсутності доказів того, що сторони користувались після поділу цілим будинком спільно, а не кожен виділеним йому приміщенням, не можна й вважати доведеним факт їхнього спільного проживання у цей період.

Про відсутність притаманних подружжю відносин між сторонами після розірвання їх шлюбу свідчать також обставини, на які сама позивачка посилалась у позовній заяві у початковій її редакції.

Так, вимагаючи усунення перешкод у користуванні виділеною їй частиною будинку та земельної ділянки ОСОБА_3 стверджувала, що ОСОБА_4 з часу затвердження мирової угоди не виконував її умови, продовжував користуватись цілим будинком та земельною ділянкою, чинив фізичне насильство щодо неї.

Сімейні відносини в Україні будуються на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки (частина друга статті 1 СК України).

Проте, зміст позовної заяви ОСОБА_3 у початковій її редакції свідчить про відсутність між сторонами таких основоположних ознак сім'ї як любов, повага, взаємодопомога і підтримка. Навпаки, вона стверджувала про наявність між ними неприязні, аж до застосування фізичного насильства з боку ОСОБА_4, що в решті змусило її з 01 березня 2016 року винаймати інше житло.

Апеляційний суд також звертає увагу, що подавши 13 липня 2016 року заяву про збільшення позовних вимог ОСОБА_3 змінила одночасно підставу та предмет позову, що не передбачено цивільним процесуальним законодавством, тобто подала новий позов без дотримання встановленого статтею 118 ЦПК України, у чинній на той момент редакції, порядку, а тому суд першої інстанції не мав підстав приймати таку заяву до розгляду і повинен був продовжити розгляд справи відповідно до позовної заяви у первинній її редакції.

Однак, оскільки суд першої інстанції обставини, якими позивачка обґрунтовувала ці вимоги не досліджував і, відповідно спір про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення не вирішував, то враховуючи встановлені статтею 367 ЦПК України межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, апеляційний суд не має повноважень усунути ці порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції, що є додатковою підставою для скасування судового рішення відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України.

Враховуючи викладене, апеляційний суд прийшов до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 04 червня 2018 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_3 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

(Повний текст постанови складено 09 жовтня 2018 року)

Головуючий /підпис/ О.С. Панасюк

Судді: /підпис/ Т.М. Шемета

/підпис/ А.Ю. Зайцев

Згідно з оригіналом О.С. Панасюк