Рішення № 76987404, 08.10.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/4183/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2018 року м. Одеса

У залі судових засідань № 31

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Балан Я.В.,

при секретарі судового засідання - Ходжаян А.В.,

за участю сторін:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС в Одеській області, ДФС України, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області, Державної фіскальної служби України про:

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0059663-1317-1507 від 04.04.2018р.;

визнання протиправним та скасування рішення ДФС України №110061С199-99-11-02-01-14 від 30.07.2018р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим що, позивач, як фізична особа, являється сільськогосподарським товаровиробником, засновником Фермерського господарства «ОСОБА_3С.». На думку позивача, нерухомість, за якою йому нараховано податок не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки є будівлею, яку він, як сільськогосподарський товаровиробник, використовує для обслуговування своєї сільськогосподарської діяльності.

Ухвалою суду від 20.08.2018р. відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

06 вересня 2017 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позовні вимоги позивач підтримав у повному обсязі, та просив їх задовольнити посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечувала, надала до суду відзив на адміністративний позов, в якому наголошувала, що податкове повідомлення-рішення № 0059663-1317-1507 від 04.04.2018р., відповідає вимогам чинного законодавства України, а дії відповідача не виходять за межі повноважень, встановлених Податковим кодексом України (а.с.29).

02 жовтня 2018 року,через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення від представника відповідача (вх..№29050/18, від 02.10.18р).

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача, докази, якими вони підтверджуються, відзив на позовну заяву та додаткові пояснення до адміністративного позову представника відповідача, суд встановив, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

04 квітня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби України, згідно в підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, ОСОБА_3 винесене податкове повідомлення-рішення №0059663-1317-1507 від 04.04.2018р, відповідно до якого, визначено суму податкового зобов’язання за платежем : Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, які є власниками об’єктів житлової нерухомості у розмірі 25261,76 гривень за податковий період 2017 р.(а.с.17).

Не погоджуючись з вищевказаним повідомленням-рішенням, 30 травня 2018 року (№ вих.305/1 від 30.05.18р.), позивач направив скаргу до Державної фіскальної служби України, в якій просив податкове повідомлення-рішення №0059663-1317-1507 від 04.04.2018р. – скасувати. За результатом розгляду скарги Державною фіскальною службою України було прийнято рішення №11006/С/99-9911-02-01-14 від 30.07.2018р, яким податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу – без задоволення.

Відповідно до інформації, яка міститься у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1004158115 від 02.07.2018 року, ОСОБА_3, являється засновником юридичної особи, код за ЄДРПОУ 22494020, Фермерського господарства «ОСОБА_3С.», місцезнаходження юридичної особи: вул. Леніна, будинок 77, село Надеждівка, Арцизький район, 68454 (а.с.10).

Види діяльності: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів, 01.50 Змішане сільське господарство, 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві, 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 46.31 Оптова торгівля фруктами й овочами, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.

Згідно інформаційної довідки № 138341866 від 19.09.20418 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна, ОСОБА_3, на праві приватної власності належить будинок, загальною площею 818, 00 кв.м, житловою площею 116,50 кв.м, площа земельної ділянки 3269 кв.м. Загальна вартість нерухомого майна на 29.12.2008р. становить 78 932 гривень. Підставою для виникнення права власності являється свідоцтво про право власності, видане Надеждівською сільською радою, ЯЯЯ №090093 від 29.12.2008р. (а.с.77)

Рішенням Надеждівської сільської ради від 14 січня 2016 року №36-VII «Про перейменування вулиць села Надеждівка», на виконання вимог Закону України «Про засудження комуністичного (нацистського) тоталітарного режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» назву вулиці Леніна перейменовано на вулицю Центральна.

Під час розгляду справи судом від позивача двічі витребовувалося свідоцтво про право власності на житловий будинок, ЯЯЯ№090093, від 29.12.2008 року, виданого Надеждівською сільською радою. Попри це, свідоцтво суду не надано, у судовому засіданні представник позивача заявила, що воно відсутнє.

З наявної в матеріалах справи копії договору позички №16, від 01.01.2016 року, вбачається, що громадянин України, ОСОБА_3 передав Фермерському господарству «ОСОБА_3С.» у тимчасове, строком на 3 роки, безоплатне користування будівлі та споруди за адресою: Одеська область, Арцизький р-н, с. Надежівка, вул. Леніна 77(а.с.16).

Вищезазначеним договором позички, позивач обґрунтовує використання житлового будинку безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Суд критично відноситься до цього доказу, оскільки, договір позички не підлягає реєстрації та позивачем не надано доказів підтвердження реальності його укладання.

Згідно копії Технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, який міститься у матеріалах справи, місцезнаходження: вулиця Центральна(колишня Леніна), будинок №77, село Надеждівка, згідно схематичного плану та експлікації якого, на земельній ділянці знаходяться: А) житловий будинок, А1) жила прибудова, Б) сарай, В) літня кухня, Г)сарай, Д) гараж, Е) навіс, Ж) навіс, З) вбиральня, И) сарай, №1-5) надвірні споруди, І) інші споруди (а.с.81-83)

Додатком 2.4. до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, характеристиками будинку, господарських будівель та споруд зазначено: А) житловий будинок з верандою, А1) жила прибудова з верандою,Б) сарай з навісом,В) літня кухня з верандою, підвалом, Г) сарай, Д) гараж, Е) навіс, Ж) навіс, З)вбиральня, И) сарай з навісом, І) басейн.

Під час розгляду справи, представник позивача наголошувала, що житловий будинок використовується позивачем для сільськогосподарського виробництва, зокрема зазначила, що басейн вказаний у технічному паспорті будівлі - це басейн для качок, а у сараях зберігаються сільськогосподарська техніка та добрива.

На думку суду, вищевказаний технічний паспорт на житловий будинок, виданий позивачу, як фізичній особі - не є підтвердженням використання будинку для сільськогосподарського товаровиробництва.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Визначення сільськогосподарського товаровиробника міститься в Законі України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» № 2238-III від 18.01.2001р. в якому зазначено, що сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Статтею 1 того ж Закону визначено, що сільськогосподарське виробництво - вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.

За приписами статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в розмірі і в порядку, встановленими законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, згідно з яким внесено зміни щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки. Зокрема, розширено базу оподаткування для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом оподаткування як житлової, так і нежитлової нерухомості.

Згідно з приписами статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1. статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктом «ж» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

З системного тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України слідує, що будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно незалежно від його використання. Зокрема, законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно. Кожен з цих випадків не підлягає розширеному тлумаченню.

Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що звільняючи від оподаткування нерухоме майно сільськогосподарських товаровиробників, законодавець перш за все прагнув створити сприятливі податкові умови саме для останніх, а не для власників майна, яке використовується сільськогосподарським товаровиробником. Ключовим елементом для звільнення від сплати податку на нерухоме майно, є статус виробника сільськогосподарської продукції, інакше кажучи, для звільнення від сплати податку на нерухоме майно за правилами ст. 266 п. 266.2. пп. 266.2.2. "ж" ПК України, недостатньо бути власником нерухомого майна, яке використовується в сільгоспвиробництві - треба бути виробником такої продукції.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі сільськогосподарського призначення (група 127 «будівлі нежитлові інші», клас 1271) включають будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо. Цей клас не включає будівлі для тваринництва, птахівства, зберігання зерна, силосні та сінажні, будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства, будівлі тепличного господарства, рибного господарства,будівлі підприємств лісництва та звірівництва, будівлі сільськогосподарського призначення інші. Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Як зазначає Європейський суд з прав людини в своєму рішенні по справі "Гентрих проти Франції" від 22.09.1994 р., заява № 13616/88, пункт 42: вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (рішення по справі "Ентрік проти Франції" від 22.09.1994 р., серія А, № 296-А, сс. 10-20, пункт 42). Проблему відносно тлумачення національного законодавства мають вирішувати передусім національні органи влади, зокрема суди, завдання Суду полягає в тому, щоб з'ясувати чи не суперечить результат такого тлумачення положенням Конвенції (рішення у справі "Кошоглу проти Болгарії" від 10.05.2007 р., заява № 48191/99, пункт 50).

Отже, хоча Суд має обмежену компетенцію з перевірки дотримання національного законодавства, він може сформулювати відповідні висновки за Конвенцією, якщо встановить, що при застосуванні закону в тій чи іншій справі допущено помилку або застосовано його так, щоб ухвалити свавільне рішення (рішення у справах "Компанія "Анхойзер Буш" проти Португалії", заява № 73049/01, пункт 83, "Кузнєцов та інші проти Росії", заява № 184/02, пункти 70-74 і 84, від 11.01.2007 р., "Педурару проти Румунії", Заява № 63252/00, пункт 98, "Совтрансавто-Холдинг" проти України", заява № 48553/99, пункти 79, 97, 98, згадані вище рішення у справах "Беєлєр проти Італії", пункт 108, "Кошоглу проти Болгарії", пункти 50-52, а також рішення у справі "Цирліс і Кулумпас" проти Греції" від 29.05.1997 р., пункти 59-63.

Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності" (рішення у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства", заява № 18139/91, рішення від 23.06.1995 р., пункт 37).

Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акту. "Доступність закону" означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. "Передбачуваність" означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв`язку із застосуванням закону.

Ведучи мову про "Закон" стаття 1 Першого протоколу до Конвенції протоколу посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (рішення від 09.11.1999 р. по справі "Шпачек s.r.o" проти Чеської Республіки", заява № 26449/95, пункт 54).

Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для зацікавлених осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (рішення по справі "Беєлер проти Італії", заява № 33202/96, пункт 109).

Суд застосовує певні критерії до аналізу "якості" закону. Основні з них Суд визначив у рішенні 1979 р. "Санді Таймс" проти Сполученого Королівства": 1) закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку. Згодом у рішенні 1984 р. "Мелоун проти Сполученого Королівства" Суд наголосив, що закон має з достатньою чіткістю визначати межі дискреції, наданої компетентним органом, і порядок її здійснення з урахуванням законної мети відповідного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання.

Суд зазначає, що "Закон" повинен бути належним чином доступним: громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правової норми конкретному випадку. Крім того, норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку. Громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія (рішення по справі "Толстой-Мілославський проти Сполученого Королівства"). Ці наслідки не повинні бути "передбачуваними" з абсолютною точністю: досвід показує, що це недосяжно. Знову ж, тоді як певність є дуже бажаною, вона може призвести до надмірної закостенілості, а закон повинен пристосовуватися до обставин, що змінюються.

Враховуючи вищевикладене, докази, надані позивачем на підтвердження використання житлового будинку для сільськогосподарської діяльності не можуть підтвердити фактичне використання будівлі для сільськогосподарського товаровиробництва при тих обставинах, на які посилається позивач.

Зібрані по справі докази, з урахуванням наведених судом висновків, свідчать на користь того факту, що відповідач, станом на дату винесення оскарженого податкового повідомлення-рішення та рішення, щодо розгляду скарги, дійшов обґрунтованого висновку щодо невідповідності житлової будівлі позивача вимогам, пред’явленим Податковим кодексом України до об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.6,9,14,90,139,255,295 КАС України, суд-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 (адреса: 68454, Одеська обл., Арцизький р-н, с. Надеждівка, вул. Леніна, 77) до Головного управління ДФС в Одеській області (адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5), ДФС України (адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області №0059663-1317-1507 від 04.04.2018р., визнання протиправним та скасування рішення ДФС України №110061С199-99-11-02-01-14 від 30.07.2018р. – відмовити у повному обсязі.

Судові витрати не стягуються згідно ст.139 КАС України, у зв’язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписане суддею 08 жовтня 2018 року.

Суддя Балан Я.В.

.