Рішення № 76987025, 02.10.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 жовтня 2018 року м. Ужгород№ 807/331/18

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Калинич Я. М.

при секретарі судового засідання - Попович М.М.

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Господарського товариства у формі товариства з обмеженою відповідальністю завод «ФЛЕКСТРОНІКС ТзОВ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 02 жовтня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 09 жовтня 2018 року.

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Господарського товариства у формі товариства з обмеженою відповідальністю завода «ФЛЕКСТРОНІКС ТзОВ» (далі – відповідач, ГТ у формі ТОВ завода «ФЛЕКСТРОНІКС ТзОВ»), якою просить стягнути з ГТ у формі ТОВ завода «ФЛЕКСТРОНІКС ТзОВ» адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 3029523,90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав вимогу законодавства, щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, що наведені у позовній заяві та просив суд їх задовольнити.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову у зв’язку з тим, що відповідач вжив всіх передбачених законом заходів для недопущення господарського правопорушення, а інваліди відповідно до встановленого законом нормативу не були працевлаштовані на наявні вакантні робочі місця і посади не з його вини.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечив з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову, виходячи з наступного:

Судом встановлено, що за змістом статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до частин першої та другої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачем для працевлаштування осіб з особливими потребами згідно з наказами та штатними розписами, які містяться в матеріалах справи, було передбачено посади «складальника» та «прибиральника території».

Крім того, відповідач регулярно починаючи з 10 січня 2017 року подавав до Мукачівського міського центру зайнятості звіти за формою №3-ПН у яких вказував на наявність вакансій для працевлаштування інвалідів. Подання вказаних звітів підтверджується листом Мукачівського центру зайнятості №514 від 22.03.2018 року (а.с.60).

Суд зазначає, що подання відповідних звітів до центру зайнятості є належним підтвердженням наявності на підприємстві створеного та введеного в дію місця для працевлаштування інваліда.

Судом встановлено, що відповідач протягом 2017 року неодноразово письмово повідомляв Мукачівський міський центр зайнятості та Мукачівський районний центр зайнятості про наявність вакантних робочих місць для інвалідів та ініціював проведення ярмарок вакансій.

За період 2017 року за пропозицією відповідача на базі Мукачівського міського центру зайнятості було проведено три міні-ярмарки вакансій для осіб з інвалідністю (10 березня 2017 року, 19 липня 2017 року та 17 листопада 2017 року) у яких взяли участь 18 осіб, з яких 8 отримали направлення на завод, 4 особи працевлаштовані, 4 особи відмовились. Проведення вказаних міні-ярмарок підтверджується листом Мукачівського районного центру зайнятості № 514 від 22 березня 2018 року (а.с.60).

Крім того, протягом 2017 року відповідачем спільно з Мукачівським районним центром зайнятості було проведено дві міні-ярмарки вакансій для осіб з інвалідністю (29 березня 2017 року, 30 листопада 2017 року). В 2017 році 3 особи з обмеженими можливостями, за направленням центру зайнятості, були працевлаштовані. Вищевказане підтверджується листом Мукачівського районного центру зайнятості № 364 від 26 березня 2018 року (а.с.66).

Крім того, протягом 2017 року відповідач неодноразово звертався до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів із листами (від 01 лютого 2017 року та 12 жовтня 2017 року) у яких просив посприяти у працевлаштуванні людей з обмеженими фізичними можливостями. Подання вказаних листів підтверджується листом Фонду соціального захисту інвалідів №01-08/626 від 16.05.2018 року (а.с.69).

Судом встановлено, що протягом 2017 року відповідач регулярно публікував у газеті «Суперінфо» та «Афіша Закарпаття» оголошення про відкриті вакансії для людей з особливими потребами, а саме про наявність вакансій «складальника» та «прибиральника території» (а.с. 70-83).

Враховуючи вищевказане, суд встановив, що протягом 2017 року відповідачем вжито усіх можливих заходів для працевлаштування інвалідів.

Згідно із статтею 18 Закону України № 875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страховик внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Таким чином, обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Крім того, суд зазначає, що обов’язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30 січня 2018 року у справі № П/811/696/17, № 802/707/17-а від 20.03.2018 року та № 823/512/16 від 11.04.2018 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи, що ГТ у формі ТОВ завода «ФЛЕКСТРОНІКС ТзОВ» у 2017 році вживало своєчасних заходів, спрямованих на працевлаштування інвалідів, при цьому позивач не надав суду доказів того, що товариство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тому суд дійшов висновку про те, що у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій в сумі 3029523,90 грн.

З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Господарського товариства у формі товариства з обмеженою відповідальністю завод «ФЛЕКСТРОНІКС ТзОВ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).

СуддяОСОБА_3