Рішення № 7698323, 26.01.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"26" січня 2010 р. справа № 5020-3/157

За позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(95047,АДРЕСА_3)

(95000, АДРЕСА_1)

до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю “Тартуга-С”

(99018, м. Севастополь, вул. Будівельна, б. 41, кв. 3)

про стягнення суми боргу в розмірі 2204,68 грн.,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ФОП ОСОБА_1) ОСОБА_3, представник, довіреність ВМІ № 142949 від 07.07.2009;

відповідач (ТОВ "Тартуга-С") не зявився.

Суть спору:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі Позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тартуга-С" (далі Відповідач) про стягнення суми боргу в розмірі 2306,28 грн., з яких: 1966,78 грн. сума основного боргу; 253,50 грн. сума пені за порушення строків оплати товару; 72,00 грн. вартість неповернутої тари; 3,20 грн. сума пені за несвоєчасну сплату вартості тари; 10,80 грн. штраф за несплату вартості тари.

Позов обґрунтований неналежним виконанням з боку відповідача умов договору поставки продукції від 01.07.2008 №3745-С/08.

Ухвалою від 27.02.2009 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі.

В процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги (по суті зменшив розмір позовних вимог), просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 1966,78 грн. та суму пені у розмірі 237,90 грн. /арк. с. 33-34/.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Отже, зменшення розміру позовних вимог є процесуальним правом позивача, тому суд прийняв цю заяву до розгляду.

Ухвалою суду від 13.04.2009 у справі призначено судову економічну експертизу.

08.12.2009 на адресу суду надійшов висновок судової економічної експертизи від 30.11.2009 /арк. с. 86-93/.

Відповідач в судові засідання жодного разу не зявився, хоча про дату, час та місце судових засідань повідомлявся заздалегідь і належним чином, за адресами вказаними у позовній заяві, довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 105-108/.

Не скористався відповідач і своїм правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України, на подачу відзиву на позовну заяву та документів, що обґрунтовують заперечення проти позову.

Відповідно до пункту 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/164 від 18.03.2008 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що примірники ухвал суду, які повернуті органами поштового звязку з позначками "за закінченням терміну зберігання", можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обовязку щодо повідомлення відповідача про вчинення господарським судом м. Севастополя певних процесуальних дій.

Через незявлення представника відповідача розгляд справи неодноразово відкладався.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Згідно з частиною першою статті 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Строк вирішення спору закінчується 27.01.2010.

Беручи до уваги вищевикладене, а також з метою забезпечення принципу вирішення спору протягом розумного строку, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами (у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України).

В судовому засіданні 26.01.2010 представник позивача висловив позовні вимоги, на позовних вимогах наполягав, просив суд позов задовольнити в повному обсязі на підставах, викладених в позовній заяві з урахуванням експертного висновку.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

01.07.2008 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тартуга-С" (Покупець) був укладений договір поставки продукції №3745-С/08 (далі Договір поставки) /арк. с. 9-37-39/.

Предметом Договору поставки є зобовязання Постачальника передати Покупцю продукцію, на умовах та в строки, які передбачені даним договором (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до пункту 1.2 Договору поставки асортимент, кількість, ціна продукції визначається в накладних, які є невідємними частинами договору.

Сторони домовились, що розрахунки за продукцію здійснюються у порядку попередньої оплати шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника чи іншими, передбаченими чинним законодавством України, видами розрахунків, з обовязковим зазначенням групи товарів, номеру та дати накладної у призначенні платежу (п.3.3 Договору поставки).

У разі виконання покупцем всіх умов договору Постачальник може надати Покупцеві розстрочку оплати продукції, строком не більше 10 календарних днів від дня відвантаження продукції Покупцеві (п.п. 3.4, 3.5 Договору поставки).

Поставка продукції здійснюється транспортом Постачальника впродовж наступного дня після прийняття заявки від торгівельного представника чи за домовленістю між сторонами на умовах самовивозу (п. 4.1 Договору поставки).

Згідно з пунктами 7.1, 7.2 Договору поставки, він набирає силу з моменту підписання та діє до 31.12.2008. Договір вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах, якщо за 10 днів до закінчення строку його дії жодна із сторін не заявить про його розірвання.

Зобовязання щодо передачі продукції позивачем виконувались належним чином, що підтверджується, зокрема, товарно-транспортними накладними №НН-6081-с від 21.07.2008 /арк. с. 41/, №НН-6605-с від 01.08.2008 /арк. с. 40/.

Натомість відповідач умови Договору поставки порушив, за отриманий товар розрахувався лише частково, та крім того, у порушення п. 5.1 Договору поставки не сплатив вартість поворотної тари, що і стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору Договору поставки, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні загальні та спеціальні норми Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи, а саме товарно-транспортними накладними №НН-6081-с від 21.07.2008 /арк. с. 41/ та №НН-6605-с від 01.08.2008 /арк. с. 40/ підтверджується, що позивач поставив відповідачу товар 21.07.2008 на суму 4194,28 грн. та 01.08.2008 на суму 1972,50 грн., разом на суму 6166,78 грн.

Факт отримання Покупцем продукції за товарно-транспортною накладною №НН-6081-с від 21.07.2008 на суму 4194,28 грн. підтверджується також підписом та відбитком печатки останнього.

Крім того, факт здійснення господарської операції щодо передачі товару фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 Товариству з обмеженою відповідальністю "Тартуга-С" за товарно-транспортною накладною №НН-6605-с від 01.08.2008 на суму 1972,50 грн. підтверджується висновком судової економічної експертизи №583 від 30.11.2009 /арк. с. 87-93/.

Як вбачається з акта звірення взаєморозрахунків, підписаного Постачальником /арк. с. 35/, в рахунок оплати за продукцію на суму 6166,78 грн. відповідач перерахував грошові кошти у сумі 4200,00 грн. (1500,00+2700,00).

Отже, несплаченим залишився товар на суму 1966,78 грн. (6166,78 - 4200,00).

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

В силу статті 625 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

За продукцію, поставлену відповідно до вищеназваних товарно-транспортних накладних відповідач мав розрахуватись протягом 10 календарних днів від дня відвантаження продукції, тобто в строк до 10.08.2008 включно.

У встановлені строки відповідач взяті на себе зобовязання за Договором поставки щодо повної оплати за отриманий товар не виконав.

За викладених обставин позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1966,78 грн. є обґрунтованими, підтверджені наявними у справі доказами, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобовязань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобовязань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобовязань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 8.3 Договору поставки, за несвоєчасну оплату продукції покупець зобовязаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми основного боргу за кожен день прострочення.

Згідно з уточненим розрахунком позивача пеня складає 237,90 грн. /арк. с. 34/.

Разом з тим, при обчисленні пені позивачем не враховано ту обставину, що 2008 рік є високосним роком, тобто загальна кількість календарних днів року становить 366, а не 365.

Тому суд здійснив власний розрахунок пені, що наведений нижче.

За період з 11.08.2008 по 31.12.2008 (143 дні):

1966,78*2*12/100/366*143=184,43 грн., де:

1966,78 грн. сума боргу:

12% річних облікова ставка НБУ за період з 30.04.2008 по 15.02.2009 (Постанова Правління Національного Банку України від 21.04.2008 №107 "Про регулювання грошово-кредитного ринку");

366 кількість календарних днів 2008 року;

11.08.2008 перший день прострочення.

За період з 01.01.2009 по 11.02.2009 (42 дні):

1966,78*2*124/100/365/*42=54,32 грн., де:

1966,78 грн. сума боргу:

12% річних облікова ставка НБУ за період з 30.04.2008 по 15.02.2009 (Постанова Правління Національного Банку України від 21.04.2008 №107 "Про регулювання грошово-кредитного ринку");

365 кількість календарних днів 2009 року;

11.02.2009 останній день 6-місячного періоду (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Отже, загальний розмір пені за розрахунком суду складає 238,75 грн. (184,43+54,32).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, може виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

З огляду на відсутність такого клопотання, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення суми пені в заявленому розмірі, тобто в сумі 237,90 грн.

Підсумовуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, а з відповідача на користь позивача належить до стягнення сума заборгованості у розмірі 2204,68 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 1966,78 грн., пені за прострочку виконання основного зобовязання в розмірі 237,90 грн.

Згідно з частинами першою та другою статті 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору

Водночас, за правилами частини пятої даної статті суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються:

при задоволенні позову на відповідача;

при відмові в позові на позивача;

при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на викладене, суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита в сумі 102,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн. та витрати по сплаті вартості судової економічної експертизи в сумі 1378,80 грн. /арк. с. 86/.

Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Тартуга-С” (99018, м. Севастополь, вул. Будівельна, буд. 41, кв. 3; ідентифікаційний код 35687809; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 АДРЕСА_3 ідентифікаційний номер НОМЕР_1; п/р НОМЕР_2 в КРФ АКБ УСБ м. Севастополь; МФО 324195) заборгованість в сумі 2204,68 грн., з яких: 1966,78 грн. сума основного боргу; 237,90 грн. пеня, а також витрати по сплаті державного мита в сумі 102,00 грн., на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн., вартості судової економічної експертизи в розмірі 1378,80 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.О. Головко

Рішення оформлено

та підписано відповідно

до вимог статті 84 ГПК

30.01.2010.