Рішення № 76975028, 08.10.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/8998/13-ц

Провадження №2/521/28/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2018 року Малиновський районний суд міста ОСОБА_1 у складі головуючого судді Граніна В.Л., при секретарі Шкребтієнко Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування за законом, та позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про усунення від права на спадкування за законом, зміну черговості у спадкуванні та визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернулися з позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 та ОСОБА_6, з вимогами про визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування за законом, а саме по ? частині житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: м. Одеса, вул. Марата, 37, який складається з будинку літ. «А» площею 136,2 кв.м., житловою площею 88,2 кв.м., сараїв літ. «И», «Т», гаражів літ. «О», «Р», вбиральні літ. «С», за кожним із позивачів.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилаються на те, що 30.08.2012 року померла бабуся позивачів – ОСОБА_1 Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку з господарськими спорудами, за адресою: м. Одеса, вул. Марата, 37. Після смерті бабусі спадкоємцями першої черги на спірне майно є позивачі за правом представлення, оскільки їх батько – ОСОБА_7 помер 03.12.2006 року, та ОСОБА_4, яка є донькою померлої. Третя особа – ОСОБА_5, яка також є спадкоємцем першої черги, відмовилася від прийняття спадщини.

Після смерті ОСОБА_1 позивачі у встановлений законом строк звернулися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини. Однак, їм було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки нотаріусу не було надано оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Позивачі зазначають, що правовстановлюючі документи знаходяться у відповідача та вона відмовляється їх надати, а тому вони не в змозі реалізувати свої спадкові права та змушені звернутися до суду.

Представник позивачів приймав участь у судовому засіданні, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні позов не визнала та заперечувала проти його задоволення, посилаючись на те, що позивачі не мають право на спадкування після смерті ОСОБА_1, оскільки померла перебувала у безпорадному стані, а вони ухилялися від свого обов’язку утримувати спадкодавця, вчиняли дії, що свідчили про зневажливе, байдуже та споживче ставлення до ОСОБА_1

Третя особа - ОСОБА_5 не приймала участь у судовому засіданні, однак проти задоволення позову не заперечувала та просила розглядати справу без її участі.

Третя особа – ОСОБА_6, яка також виступає позивачем за позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування за законом, зміну черговості у спадкуванні та визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування за законом, первісний позов не визнала, заперечувала проти його задоволення, обґрунтовуючи тією ж позицією, що і у ОСОБА_4 Свій позов до відповідачів підтримала, просила його задовольнити.

Вислухавши думку учасників по справі, дослідивши надані письмові матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягають задоволенню в повному обсязі.

В судовому засіданні встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 01 вересня 2010 року, витягу від 13.09.2010 року, виданого КП «ОМБТІ та РОН», інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.12.2015 року встановлено, що ОСОБА_1 була власником житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: місто Одеса, вулиця Марата, 37, який складається з будинку літ. «А» площею 136,2 кв.м., житловою площею 88,2 кв.м., сараїв літ. «И», «Т», гаражів літ. «О», «Р», вбиральні літ. «С». Право власності на зазначений житловий будинок ОСОБА_1 зареєструвала 13.09.2010 року.

Відповідно до свідоцтва про смерть від 11.09.2012 року, актовий запис №8437, встановлено, що ОСОБА_1 померла 30.08.2012 року. Після її смерті відкрилася спадщина, яка складалася, зокрема, з вказаного будинку.

Відповідно до свідоцтва про народження від 30.03.1977 року, свідоцтва про народження від 02.06.1984 року, свідоцтва про народження від 17.11.1989 року, свідоцтва про шлюб від 27.11.2012 року, свідоцтва про народження від 27.01.1965 року, встановлено, що позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_5 є онуками померлої ОСОБА_1 по лінії свого батька - ОСОБА_7

Відповідно до свідоцтва про смерть від 04.12.2006 року, встановлено, що батько позивачів та третьої особи – ОСОБА_7 помер 03.12.2006 року, тобто до смерті своєї матері - ОСОБА_1

Згідно ч. 1 ст. 1266 ЦК України, внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Враховуючи вказану норму, позивачі та третя особа ОСОБА_5 звернулися з заявами до нотаріальної контори про прийняття спадщини, на підставі чого П’ятою одеською державною нотаріальною конторою була зареєстрована спадкова справа, яка відкрилася після смерті ОСОБА_1

Відповідно до заяви ОСОБА_5 від 15.10.2012 року, яка знаходиться у матеріалах спадкової справи, встановлено, що вона відмовилась від прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_1

Так, з спадкової справи вбачається, що відповідач ОСОБА_4 також звернулася з заявою про прийняття спадщини, оскільки вона є донькою померлої та спадкоємцем першої черги, на підставі свідоцтва про народження від 27.01.1965 року та актового запису про шлюб від 24.10.1981 року.

З листів П’ятої одеської державної нотаріальної контори №№260/02-14, 261/02-14 від 11.03.2013 року, постанови П’ятої одеської державної нотаріальної контори про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину від 26.05.2015 року встановлено, що позивачам відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_1, у зв’язку з ненаданням оригіналів документів на житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: місто Одеса, вулиця Марата, 37.

Як зазначили позивачі оригінали вказаних документів знаходяться у ОСОБА_4 та вона відмовляється надати їх для оформлення свідоцтва про право на спадщину. Цей факт у судовому засіданні також підтвердила ОСОБА_4 та пояснила, що не збирається надавати їх позивачам, оскільки не вважає їх спадкоємцями до майна померлої.

Постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13, передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

У відповідності до п. 4.18 глави 10 розділу Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз’яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку

Отже, позивачі були позбавлені можливості реалізувати свої спадкові права, окрім як звертатися з позовом до суду.

Відповідно до положень п. 3.1 листа ВССУ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК). Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи достатньо доказів, що позивачі є спадкоємцями першої черги до майна померлої. Крім цього, надали належні і допустимі докази, в сенсі ст.ст. 77, 78 ЦПК України, про існування перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку у зв’язку з відсутністю у них оригіналів правовстановлюючих документів.

Відповідно до ст. 19 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав та обтяжень здійснюється на підставі рішення суду, що набрало законної сили.

Суд враховує, що в Постанові №5 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року в п. 5 вказано, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Статтею 1217 ЦК України встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ч. 1 ст. 1266 ЦК України, внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Частиною 5 статті 1266 ЦК України встановлено, якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.

Таким чином, оскільки померлою не було складено заповіту на спірний будинок, то спадкування здійснюється за законом. Судом встановлено, що спадкоємцями, які прийняли спадщину у вигляді спірного житлового будинку, є ОСОБА_4, яка успадкувала ? частину, ОСОБА_2 – ? частину, та ОСОБА_3 – ? частину.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, суд, аналізуючи вищевикладене, приходить до висновку про доведеність з боку позивачів тих обставин, на які вони посилаються, вважає вимоги обґрунтованими та доведеними, та такими, що знайшли своє підтвердження при судовому розгляді.

Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про усунення від права на спадкування за законом, зміну черговості у спадкуванні та визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування за законом, суд вважає зауважити наступне.

Мотивуючи свої позовні вимоги ОСОБА_6 посилається на те, що вона є онучкою ОСОБА_1, проживала разом з нею до її смерті, утримувала її, доглядала, піклувалась, тому як померла потребувала цього, оскільки була людиною похилого віку, мала І групу інвалідності, була тяжкохворою та перебувала у безпорадному стані. В свою чергу, відповідачі по вказаному позову, на думку позивача, ухилялися від надання допомоги спадкодавцеві, яка через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво перебувала у безпорадному стані, а тому, враховуючи норму ч. 5 ст. 1224 ЦК України, просить усунути їх від права на спадкування за законом.

Також, позивач вказує, що вона є донькою ОСОБА_4 та онукою померлої ОСОБА_1, отже, спадкоємцем четвертої черги, однак, просить змінити черговість одержання права на спадкування та визнати її спадкоємцем першої черги, посилаючись на те, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, яка через похилий вік, тяжку хворобу була у безпорадному стані.

Позивач по вказаному позову у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник відповідачів у судовому засіданні позов не визнав, заперечував проти його задоволення, заперечувавши проти того, що померла перебувала у безпорадному стані, а його довірителі, як спадкоємці першої черги, ухилялися від догляду за нею та надання будь – якої допомоги.

Третя особа - ОСОБА_4 позов підтримала, просила його задовольнити в повному обсязі.

Суд, вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані письмові докази у їх сукупності, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Як на підставу задоволення позовних вимог ОСОБА_6 посилається на ч. 5 ст. 1224 ЦК України, яка передбачає усунення спадкоємця за рішенням суду від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз’яснено, що під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Позивач стверджує, що померла перебувала у безпорадному стані, так як була важко онкохворою людиною, мала інвалідність І групи, не могла самостійно пересуватися та доглядати за собою.

Позивачем надано докази на підтвердження того, що померла дійсно була онкохворою, мала інвалідність І групи, однак, не доведено та не надано достатніх доказів, що вона перебувала саме у безпорадному стані. Посилання ОСОБА_6 на той факт, що померла була інвалідом першої групи та потребувала сторонньої допомоги, не встановлюють той факт, що померла за життя перебувала у безпорадному стані та потребувала допомоги. Цей факт також не було доведено, хоча відповідно до ст. 12, ч. 2 ст. 78, ч.ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Такі докази позивачем представлені не були.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 19.06.2012 року (за два місяці до своєї смерті) склала заповіт у м. Києві, яким заповіла своїй онучці – ОСОБА_6 квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Так як ОСОБА_1 мешкала в місті ОСОБА_1, а заповіт був складений та нею підписаний у її присутності в місті Києві, цей факт спростовує твердження позивача, що померла не мала змоги пересуватися без сторонньої допомоги, оскільки перебувала у безпорадному стані. Крім цього, зважаючи на ці обставини, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 свідомо розпорядилася належним їй майном у м. Києві та мала можливість та могла, при бажанні, також визначитися із власністю у м. Одесі.

Також, в матеріалах справи містяться квитанції про оплату комунальних послуг в банківських установах на ім’я ОСОБА_1, що свідчить про те, що померла самостійно сплачувала їх, зокрема, в останні два роки свого життя. Посилання позивача та ОСОБА_4, що нібито це вони сплачували комунальні послуги, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки ними не було надано письмових доказів, а у самих квитанціях вказано прізвище ОСОБА_1, тому лише на підставі самих квитанцій неможливо встановити хто саме сплачував за рахунком.

Ці обставини свідчать про те, що померла хоч і була онкохворою людиною та мала інвалідність першої групи, однак мала змогу здійснювати власні потреби.

Крім того, відповідно до наданих пояснень сторонами по справі, а також свідками – ОСОБА_8 та ОСОБА_9, померла не була лежачою хворою, могла самостійно пересуватися та приймати їжу, вирішувати свої побутові потреби. Про це свідчить й той факт, що померла разом з ОСОБА_8 їздила на громадському транспорті (тролейбусі) з приводу оформлення документів на спірний житловий будинок та земельну ділянку, що підтвердила свідок у судовому засіданні.

Отже, ОСОБА_6 не надано жодних істотних даних, які мають правове значення для вирішення спору та встановлення того факту, що померла перебувала у безпорадному стані, який зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не могла самостійно забезпечити умови свого життя, потребувала стороннього догляду, допомоги та піклування, відповідно до роз’яснень даних у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування».

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, суд, при вирішенні такої справи, повинен встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто, ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

З аналізу положень ч. 5 ст. 1224 ЦК України вбачається, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто, ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини, а ОСОБА_6 не доведено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усвідомлювали свій обов'язок, мали можливість його виконувати, але не вчиняли необхідних дій для догляду за спадкодавцем. Тобто, судом не встановлено, що ОСОБА_1 зверталась до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з проханням про допомогу, а вони, в свою чергу, відмовили їй у надані такої допомоги.

Крім цього, відповідно до судової практики, яка узагальнюється в листі ВССУ від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» відмічається, що та обставина, що сторони не спілкувалися протягом тривалого часу, не свідчить про факт умисного ухилення від надання допомоги. Важливе значення має обґрунтованість позовних вимог та наявність належних доказів на їх підтвердження, оскільки практика розгляду справ про усунення від права на спадкування свідчить про те, що позови, як правило, є необґрунтованими, тому в їх задоволені суди відмовляють.

Також, як зазначено в вищевказаному листі ВССУ, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування, відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України, має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Таку ж позицію висловив Верховний суд України в складі Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 18.07.2018 року у справі №713/1528/16, роз’яснивши, що підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження – прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п’яти вищезазначених обставин.

Отже, як роз'яснив Пленум ВСУ у п.27 Постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 77, 78) в порядку, передбаченому статтями 235, 237, 239 ЦПК України в новій редакції.

Так, в порушення вищенаведених приписів, достатніх доказів того, що померла перебувала у безпорадному стані, а відповідачі мали можливість, але умисно ухилялися від виконання обов’язку утримання спадкодавця, суду не надано.

Крім цього, в матеріалах справи наявне рішення Апеляційного суду Одеської області від 25.03.2015 року, яким скасовано рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30.01.2015 року та відмовлено у задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування. Підставою відмови у задоволені позову, зокрема, було те, що доказів про безпорадний стан ОСОБА_1, що вона потребувала стороннього догляду, матеріальної допомоги, позивач та її представник не надали.

Посилання позивача на те, що вона разом з своєю матір’ю – ОСОБА_4 фінансово утримували ОСОБА_1, оскільки та потребувала матеріальної допомоги, спростовуються матеріалами справи, а саме листами УПФ України в Малиновському районні м. Одеси та листом ДПІ у Малиновському районні м. Одеси, з яких вбачається, що ОСОБА_6 мала не постійний дохід, який був аналогічний рівню доходу ОСОБА_1 Письмових доказів того, що ОСОБА_4 мала якийсь дохід суду надано не було.

Також не було надано письмових доказів того факту, що померла зверталась до ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 з проханням про надання матеріальної чи будь – якої іншої допомоги, що в свою чергу спростовує факт умисного ухилення від надання допомоги померлій. Твердження ОСОБА_10, яка була допитана у якості свідка, стосовно того, що між ОСОБА_1 та відповідачами постійно виникали конфлікти, суд не може брати до уваги, оскільки ці обставини їй стали відомі лише зі слів ОСОБА_4, а з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вона особисто не знайома та ніколи не зустрічалась з ними.

Пояснення свідків - ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які були роздруковані та досліджені в судовому засіданні не підтверджуються письмовими доказами та наданими суду висновками лікарів і по своїй суті не свідчать, що ОСОБА_1 знаходилась саме у безпорадному стані.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Враховуюче наведене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_6 не надано достатніх доказів та не доведено ті обставини, на які вона посилається, а тому у задоволені позовних вимог про усунення від права на спадкування за законом та зміну черговості у спадкуванні слід відмовити.

Що стосується позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_6 права власності на частину будинку в порядку спадкування за законом, то вони є похідними від вимог про усунення від права на спадкування за законом та зміну черговості у спадкуванні, а тому також суд відмовляє у їх задоволені.

Стосовно вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про застосування наслідків спливу строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_6, оскільки вони були пред’явлені з пропуском трирічного строку, суд вважає безпідставними при тому що відмовляє у позові по суті.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Встановлений законом строк на прийняття спадщини шість місяців з моменту смерті спадкодавця. ОСОБА_1 померла 30.08.2012 року, тобто с того часу обраховується строк шість місяців та закінчується 28.02.2013 року. Саме по спливу цього терміну особа, в даному випадку ОСОБА_6, могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Враховуючи, що позовна заява була подана 10.12.2015 року, а тому, на думку суду, в межах позовної давності.

Однак, в даному випадку це не має значення, оскільки позов не доведено, що є самостійною підставою для відмову у позові. Про це вказано в Постанові Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі».

Стосовно судових витрат, суд не може вирішити питання, оскільки позивачами, в порушення вимог п. 9 ч. 1 ст. 175 ЦПК України, не було надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та які очікує понести у зв’язку із розглядом справи.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 141, 263 ЦПК України, ст.ст. 328, 1217, 1218, ч. 5 ст. 1224, ст. 1261, ч.ч. 1, 5 ст. 1266 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», Пленумом ВСУ Постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 (мешкає за адресою: м. Одеса, вул. Марата, 37, ІПН НОМЕР_1), ОСОБА_3 (мешкає за адресою: м. Одеса, вул. Марата, 37, ІПН НОМЕР_2) до ОСОБА_4 (мешкає за адресою: м. Одеса, вул. Марата, 37, паспорт серії КМ 285056), третя особа ОСОБА_5 (мешкає за адресою: м. Одеса, вул. Марата, 37, паспорт серії КК 598950), ОСОБА_6 (мешкає за адресою: м. Одеса, вул. Марата, 37, посвідка на постійне проживання серії ОД №11533), про визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування за законом – задовольнити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_13 в порядку спадкування за законом право власності на ? частину житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: м. Одеса, вул. Марата, 37, який складається з будинку літ. «А» площею 136,2 кв.м., житловою площею 88,2 кв.м., сараїв літ. «И», «Т», гаражів літ. «О», «Р», вбиральні літ. «С».

Визнати за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право власності на ? частину житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: м. Одеса, вул. Марата, 37, який складається з будинку літ. «А» площею 136,2 кв.м., житловою площею 88,2 кв.м., сараїв літ. «И», «Т», гаражів літ. «О», «Р», вбиральні літ. «С».

У задоволені позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про усунення від права на спадкування за законом, зміну черговості у спадкуванні та визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування за законом – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги через Малиновський районний суд м. Одеси до апеляційного суду Одеської області.

Головуючий