Рішення № 76966878, 26.09.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2018 Справа №914/1400/18

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участі секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Комунального підприємства «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області, м. Дрогобич, Львівська область;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецький водоканал», м. Трускавець, Львівська область;

про: стягнення заборгованості,

ціна позову: 329822,97грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 – представник (довіреність від 14.03.2018р. №1246);

Відповідача: не з’явився.

ВСТАНОВИВ:

30.07.2018р. Комунальне підприємство «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області звернулось до Господарського суду Львівської області із позовною заявою від 23.07.2018р. вих.№1301 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецький водоканал» про стягнення 303678,40грн. основного боргу, 17079,74грн. пені, 3005,99грн. трьох відсотків річних, 6058,84грн. інфляційних втрат; ціна позову: 329822,97грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 03.08.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 28.08.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 28.08.2018р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 18.09.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 18.09.2018р. суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 26.09.2018р.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг».

Процесуальні права та обов’язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили впродовж розгляду справи представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз’яснення прав та обов’язків до суду не надходили.

Заяв про відвід судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з’явилась, впродовж розгляду справи надала усні пояснення по суті позовних вимог, аналогічні до викладених в позовній заяві.

27.08.2018р. Позивачем подано клопотання (вх. №31638/18), у якому просить суд долучити до матеріалів справи документи згідно переліку. ОСОБА_2 клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, явка визнавалась обов’язковою, вимог ухвал суду у справі належним чином не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

27.08.2018р. Відповідачем подано до суду клопотання (вх. №31727/18), у якому просить суд проводити судове засідання без участі повноважного представника Відповідача.

Окрім того, 28.08.2018р. Відповідачем подано клопотання (вх. №31854/18), у якому визнає позовні вимоги про стягнення 329822,97грн та просить суд проводити судове засідання без участі повноважного представника Відповідача.

Позиція Позивача.

Позивач просить стягнути з Відповідача заборгованість у розмірі 329822,97грн., в тому числі 303678,40грн. основного боргу по несплаті наданих послуг за Договором від 01.01.2016р. б/н про надання послуг з централізованого водопостачання і водовідведення, а також 17079,74грн. пені, 3005,99грн. трьох відсотків річних та 6058,84грн. інфляційних втрат за порушення Відповідачем поряду та строку здійснення платежів за Договором.

Позиція Відповідача.

Відповідачем у поданому 28.08.2018р. за вх. №31854/18 клопотанні від 23.08.2018р. вих. №788 визнаються заявлені Позивачем позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України, проте, як зазначалось вище в описовій частині рішення, подав заяву про визнання позову.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

01.01.2016р. між Комунальним підприємством «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області (надалі – Позивач, Виробник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трускавецький водоканал» (надалі – Відповідач, Споживач) укладено Договір про надання послуг централізованого водопостачання і водовідведення б/н (надалі – Договір), за умовами якого (п. 1.1.) Виробник зобов’язувався надавати Споживачу послуги з централізованого водопостачання і водовідведення на умовах цього Договору; Споживач зобов’язувався проводити відбір води та скидати стічні води у каналізаційні мережі Виробника у межах обсягів та на умовах, передбачених цим Договором, а також своєчасно оплачувати спожиті послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до п.2.1.7. Договору облік наданої послуги водопостачання здійснюється засобом обліку (ОСОБА_3 №3), який встановлений на водомірному вузлі (ОСОБА_3 №1), який опломбований і зареєстрований виробником.

Пунктом 2.1.9. Договору Сторонами погоджено, що Споживач зобов’язаний щоденно, крім вихідних і святкових днів до 9.00 год. спільно з представником Виробника проводити зняття поточних показів засобів обліку та передавати дані Черговому диспетчеру Виробника; контрольне зняття показників із засобів обліку води здійснюється один раз на місяць представником Виробника спільно з представником Споживача.

Згідно пункту 2.2.3 Договору облік кількості стічних вод, що поступають від Споживача, буде здійснюватись засобом обліку стоків, який Споживач зобов’язується встановити на межі розмежування, що є границею передачі послуги Виробнику, позначеній на схемі (ОСОБА_3 №2) точкою А, відповідно до технічних умов Виробника та розглянуто ним проекту.

До встановлення засобу обліку стічних вод кількість стоків, які поступають від Споживача, визначатимуться шляхом проведення замірів; дані заміри оформляються ОСОБА_2. (п. 2.2.4. Договору).

Відповідно до пункту 3.1. Договору обсяг (договірна величина) наданих послуг централізованого водопостачання складає 2647,2тис.м3 на рік.

Згідно пункту 3.2.4. Договору максимальний скид стічних вод не повинен перевищувати 4807,2 тис.м3 на рік.

Пунктом 4.1. Договору Сторонами погоджено тарифи на послуги з централізованого водопостачання в розмірі 6,012грн. з 1м3 з ПДВ; з централізованого водовідведення – 2,724грн. з 1м3 з ПДВ.

Тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення є державними регульованими тарифами, що затверджуються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, а відтак можуть бути змінними впродовж терміну дії Договору. Про зміну тарифів, строк їх введення Виробник повідомляє Споживача письмово не пізніше, як за п'ятнадцять днів до дня введення в дію нових тарифів. У разі зміни тарифів оплата Споживачем наданих йому послуг здійснюється за новими тарифами без необхідності внесення змін до Договору (п.4.2. Договору).

Відповідно до пункту 5.1. Договору розрахунковим періодом згідно цього Договору вважатиметься період з 26 числа попереднього місяці по 25 число поточного місяця.

Згідно пункту 5.4. Договору Споживач зобов’язується проводити оплату за отримані послуги централізованого водопостачання та водовідведення шляхом планового перерахування коштів платіжним дорученням в такі терміни:

до 10 числа кожного поточного місяця Споживач повинен сплатити за спожиті до цього числа послуги централізованого водопостачання і водовідведення. Розмір зобов’язання до сплаті у цей період визначатиметься умовно та становитиме 50% (п’ятдесят відсотків) від вартості спожитих Споживачем послуг у попередньому місяці;

до 30 числа кожного поточного місяця Споживач зобов’язується здійснити остаточну оплату за спожиті послуги з централізованого водопостачання і водовідведення у поточному місяці.

Споживач отримує рахунок у Виробника у день надання ним письмового звіту про фактичне водоспоживання та водовідведення за юридичною адресою Виробника. Остаточна оплата рахунку Виробника за розрахунковий період проводиться протягом 3-х календарних днів з дня отримання рахунку, але не пізніше 30 числа поточного місяця (в лютому – не пізніше останнього дня місяця).

За несвоєчасне виконання грошових зобов’язань згідно цього Договору Споживач зобов’язується додатково сплатити на користь виробника пеню в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до пункту 7.2.2. Договору Споживач зобов’язаний: 25 числа кожного місяця надавати інформацію про кількість отриманих послуг, та проводити оплату протягом 3-х календарних днів з дня отримання рахунку, але не пізніше 30 числа поточного місяця (в лютому – не пізніше останнього дня місяця).

Згідно пункту 7.4.4. Договору Виробник має право нараховувати у разі несвоєчасного внесення Споживачем плати за надані послуги пеню у розмірі, встановленому цим Договором.

Пунктом 10.1. Договору Сторонами встановлено, що у разі неналежного надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення або порушення Виробником умов Договору, Споживач повідомляє про це Виробника у письмовий формі за адресами, що зазначені у цьому Договорі.

Даний Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє протягом року, а в частині невиконаних зобов’язань – до повного їх виконання. Якщо жодна із Сторін за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору не заявить письмово про намір розірвати цей Договір, він вважається продовженим на той самий строк і діє на тих самих умовах (п.12.1. Договору).

ОСОБА_3 №3 до Договору Сторонами погоджено схему обліку водопостачання і водовідведення, ОСОБА_3 №4 – Витрату в каналізаційному колекторі ДУ800мм.при нахилі і=0,0067, ОСОБА_3 №5 Загальні вимоги до складу та властивостей стічних вод Споживача, ОСОБА_3 №6 – Порядок обчислення плати за скид стічних вод підприємств у системи каналізації населених пунктів.

ОСОБА_2 Договір та ОСОБА_3 до нього підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб – Сторін Договору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що у березні 2018р. надав, а Відповідач прийняв послуги за Договором на суму 1223678,40грн., що підтверджується Рахунком-фактурою від 26.03.2018р. №1306 за період з 25.02.2018р. по 25.03.2018р., та ОСОБА_2 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 16.03.2018р. №ОУ-0002073. ОСОБА_2 підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб – Сторін Договору.

Актом від 27.03.2018р. №240 сторони підтвердили, що у березні 2018р. Відповідачем спожито води у розмірі 147640м.3, скинуто стоків у розмірі 172820 м.3.

Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати наданих послуг за Договором належним чином не виконано, сплачено на користь Позивача 9200200грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи Виписками з банківського рахунку Позивача. Внаслідок вказаного утворився борг в розмірі 303678,40грн. Станом на час розгляду справи по суті належних, достатніх та допустимих доказів повного чи часткового погашення суми вказаного боргу Сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

З підстав наведеного Позивач просив суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 303678,40грн. основного боргу по не сплаті наданих послуг за Договором від 01.01.2016р. б/н про надання послуг з централізованого водопостачання і водовідведення.

Окрім того, Позивач просив суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 17079,74грн. пені, 3005,99грн. трьох відсотків річних, 6058,84грн. інфляційних втрат за порушення Відповідачем поряду та строку здійснення платежів за Договором.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд, перевіривши поданий позивачем розрахунок пені встановив, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача пені у розмірі 17079,74грн. за період з 31.03.2018 по 13.07.2018 є обґрунтованими та мотивованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема в пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» (із змінами та доповненнями), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Перевіривши проведений позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновків, що вказані нарахування проведено відповідно до чинного законодавства, а нараховані суми підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача.

Перевірка розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснена судом за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» (аналогічна правова позиція відображена у Постанові Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі № 917/1622/16).

Згідно з ч.4 ст.191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази того, що визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З врахуванням вищенаведеного, зокрема, відсутності заперечень Відповідача як щодо факту надання послуг Позивачем, так щодо їх якісних та кількісних показників, доведеність позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 329822,97грн. суми боргу за надані послуги, а також 17079,74грн. пені, 3005,99грн. трьох відсотків річних та 6058,84грн. інфляційних втрат, їх визнання Відповідачем, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 329822,97грн. суми боргу за оплати наданих послуг, 17079,74грн. пені, 3005,99грн. трьох відсотків річних та 6058,84грн. інфляційних втрат є документально та нормативно обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази (а також не заявлено про наявність таких), що часткове визнання Відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв’язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 4947,34грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 23.07.2018р. №3981 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 4947,35грн. Оригінал вказаного платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, беручи до уваги визнання позову Відповідачем, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 4947,34грн. слід покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 4947,34грн. судового збору.

Окрім того, у зв’язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом Позивач має право повернути з Державного Бюджету України судовий збір у розмірі 0,01грн.

З підстав відсутності клопотання Позивача про повернення сплаченого за подання позовної заяви до суду судового збору у зв’язку внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 173, 174, 181, 184, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3, 6, 11, 15, 16, 509, 525, 526, 527, 530, 547, 549, 601, 610, 612, 614, 625, 626, 627, 628, 629, 632, 901 Цивільного кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецький водоканал» (82200, Львівська область, м.Трускавець, вул.І.Франка, буд.59; ідентифікаційний код 33086713) на користь Комунального підприємства «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області (82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Федьковича, буд.11; ідентифікаційний код 03348910) 303678,40грн. основного боргу, 17079,74грн. пені, 3005,99грн. трьох відсотків річних, 6058,84грн. інфляційних втрат та 4947,34грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 08.10.2018р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.