Рішення № 76963986, 03.10.2018, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 жовтня 2018 року м. Рівне №1740/1891/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Рожко З.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1, представник ОСОБА_2,

відповідача: представник Мельник Н.І.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом до відповідача - Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання неправомірним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Рівненської міської ради від 28.11.2017 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні допомоги при народженні дитини; зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Рівненської міської ради призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно з поданою нею заявою від 20.11.2017, відповідно до положень ст. ст. 10, 11 Закону України «Про охорону дитинства». В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року в Китайській Народній Республіці (далі КНР), у позивача народився син - ОСОБА_4, реєстрація народження якого була здійснена у Посольстві України в КНР 15.07.2015 року. З часу народження сина і по 16.11.2017 року позивач із сином перебувала на території КНР. 20.11.2017 позивачем подано до відповідача заяву про призначення державної допомоги при народженні дитини. Однак, 10.06.2018 отримала рішення від 28.11.2017 про відмову у призначенні такої допомоги з посиланням на пропуск 12 календарних місяців з дня народження дитини. Позивач стверджує, що не мала можливості вчасно подати заяву по причині перебування разом з дитиною у КНР та відсутності матеріальної можливості повернутися на України і подати вчасно заяву. Крім того, дитина часто хворіла. Вказує, що жодної матеріальної допомоги від держави вона не отримувала. В інтересах дитини, для її належного матеріального забезпечення, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач подав відзив на позов в якому вказує, що його дії щодо відмови у призначенні допомоги при народженні дитини є правомірними. Позивач звернувся із відповідною заявою після спливу 12 місяців після народження дитини, а ч.6 ст.11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» встановлено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Тобто, законодавець чітко обмежує термін звернення за призначенням допомоги при народженні дитини та не встановлює жодних виключень. 27.11.2017 розпорядженням управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні державної допомоги при народженні дитини. Просить у задоволенні позову відмовити.

Відповіді на відзив позивач не подавав.

Позовна заява надійшла до суду 10.07.2018 року.

Ухвалою суду від 16.07.2018 позов залишений без руху.

30.07.2018 ухвалою суду продовжений строк для усунення недоліків.

15.08.2018 ухвалою суду поновлений строк звернення до суду, прийнята позовна заява до розгляду та відкрито провадження у справі.

10.09.2018 розгляд справи відкладений з метою виклику свідків.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позов.

Представник відповідача підтримав позицію, викладену у відзиві.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні зазначила, що вона працює на посаді головного спеціаліста відділу з прийому державної допомоги управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради з 03.09.2007 року. Вона не пам'ятає, щоб до неї у 2015 році зверталась позивач чи її мати за такою допомогою. Позивач особисто звернувся із такою заявою лише в 2017 році. При цьому, вказує, що заяву про отримання такої допомоги слід подавати особисто заявником. Оскільки позивач звернувся після спливу строків, визначених законом, то їй було відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що вона доводиться позивачу матір'ю. В 2015 році на території КНР її донька народила сина. В серпні 2015 року на її адресу надійшли документи про народження онука, довідка про його громадянство та довідка для виплати допомоги у зв'язку з народженням дитини. Вона одразу ж звернулась до відповідача із цими документами для призначення допомоги. Звернення відбувалось в усному порядку. Натомість їй, посадові особи відповідача (хто конкретно вона не пам'ятає), в усному порядку сказали, що за цією допомогою має право звертатися лише заявник особисто і що дитина має бути разом з нею. Свідок пояснювала відповідачу, що її донька немає можливості приїхати до України, оскільки в неї немає коштів, а її чоловік відбуває покарання в місцях позбавлення волі на території КНР. Однак, відповідач не взяв до уваги її пояснення. Крім того, вона просила відповідача надати їй зразок заяви для призначення допомоги, щоб подати її письмово, але їй відмовили. Також свідок просив письмово зафіксувати, що вона приходила з метою написання заяви про призначення допомоги, на що їй теж було відмовлено. Тоді свідок звернувся до керівника управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради із аналогічними поясненнями, на що керівник зазначив, що якщо його підлеглі так сказали, значить так і має бути. Свідок також пояснив, що для того, щоб її донька повернулась на Україну, їй довелось збирати кошти де тільки можна і у кого тільки можна, оскільки квитки на переліт дуже дорогі, а у неї коштів немає, так як на її утриманні перебуває хворий чоловік із онкологічним захворюванням та старенька мати. Вона працює тимчасовими підробітками, постійної роботи немає.

Заслухавши учасників справи, свідків, дослідивши докази, суд виходить з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача, на території КНР народився син ОСОБА_4.

Дитина зареєстрована в Посольстві України в КНР, про що консульським відділом Посольства України в КНР здійснений актовий запис 15.07.2015 №24 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 15.07.2015.

Також 15.07.2015 Посольством України в КНР видано позивачу довідку №6156/24 про реєстрацію ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 громадянином України та видано довідку від 15.07.2015 №6156/17-561-834к для виплати допомоги у зв'язку з народженням дитини.

Згідно відмітки у паспорті для виїзду за кордон позивача, останній повернувся на територію України 16.11.2017 року.

20.11.2017 позивачем подано до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради заяву про призначення державної допомоги при народженні дитини разом з доданими до неї документами.

Розпорядженням управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 27.11.2017 позивачу відмовлено у призначенні державної допомоги при народженні дитини згідно пункту 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, оскільки звернення за її призначенням надійшло пізніше ніж через 12 календарних місяців з дня народження дитини.

28.11.2017 відповідач направив позивачу повідомлення про відмову у призначенні допомоги.

Вирішуючи даний спір та надаючи оцінку встановленим обставинам у даному спорі, суд зазначає таке.

За змістом ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402-III (далі - Закон №2402-III), з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях, держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року №2811-XII (далі - Закон №2811-XII) та іншими законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Статтею 3 Закону №2811-XII визначені види державної допомоги сім'ям з дітьми, зокрема, допомога при народженні дитини.

За правилами ч.1 ст.6 Закону №2811-XII, документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно. За наявності письмової заяви особи, яка претендує на призначення допомоги, але за станом здоров'я або з інших поважних причин не може самостійно зібрати необхідні документи, збір зазначених документів покладається на органи, що призначають допомогу.

Згідно із ст.ст.10, 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», допомога при народженні дитини надається одному із батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини. Допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків, з яким постійно проживає дитина, має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше 12-ти місяців з дня народження дитини.

Відповідно до п.п.10, 11, 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1751, допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання. Для призначення допомоги при народженні дитини органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорту або іншого документу, що посвідчує особу, подається копія свідоцтва про народження дитини (з пред'явленням оригіналу). Допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Отже, допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. При цьому, документи подаються такою особою самостійно.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем пропущений строк звернення за призначенням допомоги при народженні дитини.

Проте, суд зазначає, що позивач з об'єктивних причин не мала змоги звернутися до відповідача з відповідною заявою особисто, оскільки з 2014 року по 16.11.2017 знаходилась на території КНР та не мала матеріальної можливості прибути на територію України для особистої подачі документів відповідачу стосовно призначення такої допомоги. Постійне перебування позивача у вказаному періоді на території іншої держави, суд уважає поважною причиною пропуску строку звернення за допомогою при народження дитини.

Водночас, суд приймає покази свідка ОСОБА_6, яка замість своєї доньки зверталась до відповідача за призначенням такої допомоги. Тобто, позивач, перебуваючи на значній відстані від України все ж вчиняла дії щодо своєчасного звернення за призначенням допомоги.

Крім того, суд звертає увагу, що позивач звертається по допомогу не у власних інтересах, а в інтересах дитини, для її належного матеріального забезпечення.

Відповідно до ч.7 ст.7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно п.1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Як відзначено у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №591/610/16-а (К/9901/12622/18), допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини (п. 34, 35).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду 29 серпня 2018 року у справі №591/1474/17 (№К/9901/38353/18).

Щодо визнання рішення відповідача про відмову у призначенні допомоги протиправним, то суд наголошує, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки чинним законодавством чітко передбачені строки звернення за призначенням допомоги при народженні дитини особисто заявником і їх поновлення цим же законодавством не встановлено, то у відповідача були відсутні правові підстави призначити таку допомогу, тобто, діючи на виконання закону, відповідачем правомірно прийняте розпорядження про відмову позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини в зв'язку з пропуском строків звернення за її призначенням.

Однак, в силу ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Керуючись принципом верховенства права, суд уважає, що з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом, позивач має право на звернення до органу соціального захисту населення за призначенням допомоги при народженні дитини та отримання цієї допомоги, враховуючи поважність причин пропуску строку такого звернення.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що адміністративний позов є таким, що належить до задоволення у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити та виплатити таку допомогу, то суд зазначає, що заява позивача про призначення допомоги та долучені до неї документи відповідають переліку, визначеним Законом №2811-XII та Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми і знаходяться у відповідача, що не заперечувалось останнім, тому позивач не зобов'язаний подавати заву та документи на розгляд відповідача повторно.

Також, дослідивши предмет позову, суд уважає, що позивачем невірно обраний спосіб захисту, оскільки позивач просить, зокрема, скасувати рішення відповідача від 28.11.2017 року. Але суд роз'яснює, що повідомлення про відмову у призначенні допомоги від 28.11.2017 не є рішенням суб'єкта владних повноважень. В даному випадку рішенням відповідача є розпорядження від 27.11.2017 року.

Відповідно до п.10 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення, застосувавши інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Зважаючи на приписи п.10 ч.2 ст.245 КАС України, з метою з ефективного захисту прав та інтересів позивача, суд вирішив прийняти рішення, застосувавши інший спосіб захисту.

Судові витрати відшкодовуються позивачу у відповідності до ч.1 ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати розпорядження Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 27 листопада 2017 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні державної допомоги при народженні дитини в повному обсязі.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1 державну допомогу при народженні дитини, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради судовий збір в сумі 704,80грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

1) позивача - ОСОБА_1 (33000, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1);

2) відповідача - Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (33028, м. Рівне, вул. Соборна, 12, код ЄДРПОУ 03195441).

Повний текст рішення складений 05 жовтня 2018 року.

Суддя Комшелюк Т.О.