Рішення № 76962209, 04.10.2018, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/4569/18

2/214/2395/18

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04 жовтня 2018 року, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого - судді Чернової Н.В.,

при секретарі - Звади Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, при заочному розгляді справи, в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» про захист прав споживачів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «Максус Лізинг» про захист прав споживачів. В якому просить суд стягнути з відповідачів на його користь сплачений ним авансовий платіж за договором фінансового лізингу №01488, укладений 30 травня 2018 року в сумі 35000,00 гривень, шляхом застосування наслідків нікчемного правочину; стягнути з відповідача на його користь судові по оплаті витрат на правничу допомогу у розмір 2000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30 травня 2018 року між сторонами був укладений договір фінансового лізингу № 01488 (далі Договір). Договір був укладений у простій письмовій формі. Відповідно до умов вказаного договору лізингодавець зобов'язався придбати у власність предмет лізингу - автомобіль та передати його в користування лізингоодежувачу на строк та на умовах , передбачених договором, а лізингоодержувач - прийняти і належним чином використовувати предмет лізингу та у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі на умовах цього договору. Предметом договору є транспортний засіб зазначений у даній статті та Специфікації, а саме марка/модель - Renault Logan, комплектація/модифікація - Authentigue, об'єм /ти двигуна - 1,2 бензин, тип КПП- 5 мех, привід -4*2. Договір фінансового лізингу № 01488 від 30 травня 2018 року є нікчемним, у зв'язку з чим порушує права позивача як споживача фінансових послуг фінансового лізингу. Позивач вважає, що договір фінансового лізингу не було укладено в нотаріальний формі, а тому він є нікчемним. На виконання договору ОСОБА_1 сплатив 35000,00 гривень авансового платежу. Відповідачем було введено в оману позивача як споживача фінансових послуг щодо права відповідача на укладення договору фінансового лізингу. Діяльність ТОВ «Максус лізинг» з надання послуг фінансового лізингу підлягає ліцензуванню, але з 10 червня 2017 року відповідач не має права надавати такі послуги фінансового лізингу без ліцензії. Також між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 укладено договір про надання правничої допомоги.

Позивач та його представник до судового засідання не з'явились. Представник позивача ОСОБА_2 надала клопотання, в якому позовні вимоги підтримала повністю, просила розглянути справу за її відсутності, не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідач повідомлявся про дату, час і місце слухання справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надала. В матеріалах справи маються поштові повідомлення з «закінченням строки зберігання».

За даних обставин, з урахуванням згоди представника позивача, суд вважає за можливе ухвалити по справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів відповідно до ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Так, 30 травня 2018 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» укладено договір № 01488 фінансового лізингу, відповідно до якого предметом договору фінансового лізингу є транспортний засіб «Renault Logan».(а.с. 7-14).

Позивач 30 травня 2018 року вніс на рахунок Відповідача авансовий платіж за Договором в сумі 35000,00 гривень, що підтверджується квитанцією. (а.с.21)

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Договору, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати Предмет Лізингу у власність (отримати право власності на Предмет Лізингу) та передати Предмет Лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим Договором. Лізингоодержувач користується Предметом Лізингу на умовах даного Договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу Предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5. ст. 9 даного договору.

Пунктом 9.1 ст. 9 Договору визначено, що комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу в розмірі 10 %, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення Договору за його організацію протягом строку дії Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію Договору зазначено у Додатку № 1 до даного Договору. Комісія за організацію Договору входить до складу обов'язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов'язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.

Згідно п. 9.2 ст. 9 Договору авансовий платіж складає частину від вартості Предмета Лізингу в розмірі 25 відсотків зазначеного у даному Договорі та у Додатку №1 до даного Договору.

Крім того, п.12.1 ст. 12 Договору передбачає, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого Авансового платежу та /або частини Авансових платежів, 20% Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку не повертається.

Відносини, які виникли у зв'язку із укладенням договору лізингу для придбання транспортного засобу, а тому вказані правовідносини між сторонами регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Законами України «Про фінансовий лізинг», «;Про захист прав споживачів», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Так, стаття 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлює, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 807 ЦК України визначено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, яка висловлена 16.12.2015 року у постанові за наслідками розгляду цивільної справи №6-2766цс15, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) транспортного засобу та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст.3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1ст.628 ЦК України).

Відповідно до ч.1ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частин першої, другої ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частина 1 статті 220 ЦК України регламентує, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб «Renault Logan», а сторонами договору фізична і юридична особи, всупереч положень ст. 799 ЦК не було нотаріально посвідчено, а тому він в силу положень ст. 220 цього ж Кодексує нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

Стосовно підстав для визнання спірного договору недійсним, а саме щодо несправедливих умов, які містяться в ньому, то суд зазначає наступне.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 24); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Судом під час розгляду справи було встановлено, що згідно з умовами Договору позивачу надано право вибору продавця предмету договору (п.1.4, п.3.4.9), а також надано право розірвання договору (п.12.3), передбачено солідарну відповідальність лізингодавця за якість предмету лізингу (п.1.5).

Водночас судом встановлено, що згідно з оспорюваним Договором у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до отримання предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Також стаття 12 спірного Договору передбачає підстави відповідальності позивача, як Лізингоодержувача, та розміри штрафних санкцій за порушення ним умов укладеного договору та не передбачає жодної відповідальності Відповідача, як Лізингодавця, за невиконання або неналежне виконання договору.

За таких обставин суд приходить до висновку, що оспорюваний договір фінансового лізингу підпадає під несправедливі умови, встановлені пунктами 2,4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору, та не передбачає права позивача, як споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання чи неналежне виконання ним договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача, як продавця (виконавця, виробника), що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому такі умови договору є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відвовідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд вважає, що існують правові підстави для задоволення позовних вимог.

Окрім цього позивач на виконання вимог п.9 ч.3 ст.175 ЦПК України надав суду розрахунок суми витрат пов'язаних з професійною правничою допомогою в сумі 2000 гривень (а.с.28).

Враховуюче вищевикладене, беручи до уваги приписи ч.3 ст.137 ЦПК України суд вважає за можливим стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу.

На підставі ст.ст.23,215, 216,220, 628, 638,799,806, 807 ЦК України, Законами України «Про захист прав споживачів», «;Про фінансовий лізинг», керуючись ст.ст.4,11,12,13,76-81,137,247,259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (50042, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (02093, місто Київ, вул. Бориспільська,буд.11-А, оф.404-3, ЄДРПОУ: 41597671) про захист прав споживачів - задовольнити.

Визнати Договір фінансового лізингу № 01488, укладений 30 травня 2018 року між ОСОБА_1 (50042, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» ( 02093, місто Київ, вул. Бориспільська,буд.11-А, оф.404-3, ЄДРПОУ: 41597671) - недійсним.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 11-А офіс 404-3 код ЄДРПОУ 41597671) на користь ОСОБА_1 (50042, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) сплачені за договором лізингу № 01488 від 30 травня 2018 року авансовий платіж 35000,00 (тридцять п'ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 11-А офіс 404-3 код ЄДРПОУ 41597671) на користь ОСОБА_1 (50042, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати 2000( дві тисячі) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 11-А офіс 404-3 код ЄДРПОУ 41597671) на користь держави судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп..

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів з дня його проголошення, не подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача, оформленою згідно ст.285 ЦПК України та поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в загальному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30 днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя Н.В. Чернова