Рішення № 76947546, 06.09.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/4214/16

Провадження № 2/522/5053/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Бойчука А.Ю.

за участю секретаря Іскрич В.В.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсними договорів,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ПАТ «Укрсиббанк» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки. Відповідно до позовних вимог просив визнати недійсним кредитний договір № 11394172000 від 15 вересня 2008 р., укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», в особі в.о. начальника відділення № 34 ОСОБА_2, а також визнати недійсним іпотечний договір, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» в особі в.о. начальника відділення № 34 ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за 4527.

При цьому позивач посилається на те, що вказані договори були укладені з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», ЦК України, так як банком належним чином не було доведено до відома позивача зміст, умови та порядок виконання кредитного договору, наслідки його укладення. В позові зазначено, що договір про надання споживчого кредиту містить несправедливі положення. Вказані обставини стали причиною звернення до суду.

Представник позивача до судового засідання з’явилась, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, наголошувала увагу суду на тому, що справа розглядається судом, після перегляду заочного рішення, яке було скасоване тільки за формальними підставами, в зв’язку з відсутністю доказів про повідомлення відповідача про час та дату судового засідання.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, поважних причин неявки суду не повідомив.

Неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, згідно ч.1 ст. 223 ЦПК України, у порядку ст. ст. 280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

За наявності умов, передбачених ч.1 ст. 280 ЦПК України, та оскільки позивач не заперечує щодо заочного вирішення справи, суд вважає за можливе допустити заочний розгляд справи.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

15 вересня 2008 р. між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» в особі в.о. начальника відділення № 34 ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 11394172000.

ОСОБА_1 відповідно до п. 1.2.1 Договору від ПАТ «УкрСиббанк» отримав кредит в розмірі 99 000,00 доларів США, що еквівалентно 480 348,00 грн.

За користування кредитними коштами договором встановлена процентна ставка у розмірі 14 %. Згідно з умовами Договору кінцевий термін погашення кредитної заборгованості - 15.09.2026 р. Відповідно до п. 1.2.7 Договору схема погашення кредиту ануїтетна. В договорі зазначено, що розмір ануїтетного платежу складає 1260,00 доларів США.

Регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України.

Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 ЦК України. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою – межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

Відповідно до ст.ст.1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 1 ЗУ Про споживче кредитування споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не повязаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обовязків найманого працівника.

Згідно з п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на момент укладення спірного договору, споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Пунктом 19 цієї ж статті встановлено, що під терміном «продукція» слід розуміти будь-які виріб (товар), роботу чи послугу, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. При цьому відповідно до вимог цього ж Закону, договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобовязаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Конституційний Суд України у Рішенні від 10.11.2011 р. № 15-рп/2011 зазначає, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу) (435-15). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що діяла на момент укладення договору між сторонами перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2)кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути наданий, форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування та відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки кредиту та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача, повязаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач має одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 21 ЗУ Про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Відповідно до п. 2.1 Постанови НБУ №. 168 від 10.05.2007 року, яка була чинною на момент укладення спірних договорів, банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Згідно з п. 2.4 вказаної постанови банки зобовязані отримувати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з інформацією.

Відповідно до ст. 18 ЗУ Про захист прав споживачів, яка діяла в такій же редакції на момент укладення спірних договорів, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити порядок його зміни і припинення дії.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька діяльність є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними, тобто виходячи з вищевикладеного це є достатньою підставою для визнання Договору недійсним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. п. 7, 8 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст. 548 ЦК України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно до висновку експерта (ОСОБА_4, свідоцтво №1027 від 29.09.2006 р.) № 3684/3685 від 30 травня 2017 р. встановлено наступне. Умовами вказаного кредитного договору не визначено формул, методик та порядку розрахунку ануїтетного платежу, зазначеного Банком у п.п. 2 10 договору. Наявна невідповідність у структурі побудови та порядку заповнення додатку №2 (графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту) до кредитного договору. У висновку експерта вказано, що умови договору про надання споживчого кредиту № 11394172000 від 15.09.2008 р. (з додатками) не містять повідомлень та попереджень позичальника про валютні ризики, методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, повязаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобовязання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, як передбачено п. 3.8. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ від 10.05.2007 р. № 168. Експерт зазначає, що всупереч умови договору щодо 14% річних для розрахунку щомісячного мінімального платежу (1260,00 доларів США) банк фактично нараховує 14,03% річних, що на 0,03% більше, ніж визначено у договорі про надання споживчого кредиту №11394172000 від 15.09.2008 р. За результатами експертного дослідження встановлено, що за вказаним кредитним договором не здійснювався розподіл внесеної на користь банку готівки від імені позичальника на погашення основного боргу, нарахованих відсотків, штрафів.

Зважаючи на вказане, слід вважати, що кредитний договір та укладений на забезпечення його виконання договір іпотеки суперечать вимогам закону, у зв’язку з чим є недійсними.

Відповідно до ч.ч.1,5,6 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розглянувши справу повно, всебічно, об’єктивно та неупереджено, суд вважає правомірними заявлені позовні вимоги, які є обґрунтованими, тому вважає за можливе їх задовольнити.

На підставі викладеного та керуючись: ст.ст. 1, 3, 15, 16, 203, 215, ч.1 ст. 230, 509, 526-530, 626-629, 631, 638-639, 1054, 1055, 1056 ЦК України ст.ст..1, 2, 10- 13, 19, 43, 49, 76-81, 209, ч.1 ст. 223, 235, 241, ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов – задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір № 11394172000 від 15 вересня 2008 року укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» в особі в.о. начальника відділення № 34 ОСОБА_2.

Визнати недійсним іпотечний договір між ОСОБА_5 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» в особі в.о. начальника відділення № 34 ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано реєстрі за № 4527.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем до апеляційного суду Одеської області, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Приморський районний суд м. Одеси.

Суддя А. Ю. Бойчук