Рішення № 76940246, 04.10.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.2018

Справа № 910/10274/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «С К С»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгінвест-5»

про стягнення 8040,81 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «С К С» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгінвест-5» про стягнення 8040,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч умовам договору поставки № 4149 від 11.03.2015 не оплатив поставлений товар, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 7087,20 грн., інфляційні втрати у розмірі 173,00 грн. та пеню у розмірі 780,61 грн.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки у справі №910/10274/18 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2018 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив – протягом п’яти днів з дня отримання відзиву; подати суду докази надіслання (надання) її іншим учасникам справи, встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п’яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.

У встановлений судом строк відповідачем не подано до суду відзиву на позовну заяву позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві, суд

ВСТАНОВИВ:

11.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «С К С» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгінвест-5» (покупець, відповідач) укладено договір поставки №4149 (далі - Договір), відповідно до якого постачальник зобов’язується передати у власність покупця товар, а покупець – приймати та оплачувати його в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару визначається в товарно-транспортних накладних, які оформлюються постачальником згідно з отриманим від покупця замовленням (п. 1.2. Договору).

Згідно з п. 2.1. Договору, товар передається покупцю окремими партіями на підставі ТТН, яка оформляється згідно з замовленням; замовлення на товар передається покупцем та приймається постачальником по телефону або через представника постачальника.

Прийняття товару здійснюється шляхом підписання покупцем особисто або через уповноважених осіб ТТН, виписаної постачальником, яка є невід’ємною частиною цього договору (п. 2.2. Договору).

Згідно з п. 4.1. Договору оплата товару здійснюється протягом 21 календарного дня з моменту передачі партії товару покупцю.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що у випадку затримки оплати за товар згідно з п. 4.1. цього договору, покупець зобов’язаний виплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожний день прострочки платежу, починаючи з дати, коли покупець був зобов’язаний оплатити партію товару.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що позивачем було виконано зобов’язання щодо поставки товару за Договором, а відповідачем – прийнято поставлений позивачем товару на суму 7087,20 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними: №К0000009063 від 12.01.2018 на суму 1694,16 грн., №К0000052701 від 23.02.2018 на суму 871,44 грн., №К0000052877 від 23.02.2018 на суму 475,20 грн., №К0000018825 від 23.01.2018 на суму 3627,00 грн., №К0000018875 від 23.01.2018 на суму 419,40 грн., які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про те, що відповідач всупереч умовам договору поставки № 4149 від 11.03.2015 не оплатив поставлений товар, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 7087,20 грн., інфляційні втрати у розмірі 173,00 грн. та пеню у розмірі 780,61 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, позивачем було виконано зобов’язання щодо поставки товару за Договором, а відповідачем – прийнято поставлений позивачем товару на суму 7087,20 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними: №К0000009063 від 12.01.2018 на суму 1694,16 грн., №К0000052701 від 23.02.2018 на суму 871,44 грн., №К0000052877 від 23.02.2018 на суму 475,20 грн., №К0000018825 від 23.01.2018 на суму 3627,00 грн., №К0000018875 від 23.01.2018 на суму 419,40 грн., які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Згідно з п. 4.1. Договору оплата товару здійснюється протягом 21 календарного дня з моменту передачі партії товару покупцю.

За наведених обставин, строк оплати за товарно-транспортними накладними станом на дату звернення до суду є таким, що настав, зокрема, строк оплати вартості поставленого товару за ТТН від 12.01.2018 сплинув 02.02.2018, за ТТН від 23.01.2018 сплинув 13.02.2018, за ТТН від 23.02.2018 сплинув 16.03.2018.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідачем не надано доказів сплати вартості поставленого товару на суму 7087,20 грн., не надано будь-яких інших доказів у підтвердження відсутності його обов’язку зі сплати заявленої в позові заборгованості, у зв’язку з чим суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 7087,20 грн., з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Окрім наведеного розміру заборгованості позивачем заявлено до стягнення 173,00 грн. інфляційних втрат за загальний період з лютого 2018 року по травень 2018 року щодо кожної ТТН.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що вказаний розрахунок здійснено за загальний період з лютого 2018 року по травень 2018 року щодо кожної ТНН, визначений позивачем період нарахування є обґрунтованим, розрахунок є арифметично правильним, у зв’язку з чим позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю у розмірі 173,00 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 780,61 грн. пені.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що у випадку затримки оплати за товар згідно з п. 4.1. цього договору, покупець зобов’язаний виплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожний день прострочки платежу, починаючи з дати, коли покупець був зобов’язаний оплатити партію товару.

Перевіривши розрахунок пені за прострочення оплати, судом встановлено, що позивачем заявлено загальний період нарахування штрафних санкцій (з 05.02.2018 по 21.06.2018), відтак, беручи до уваги встановлені строки оплати за кожною ТНН та враховуючи, що розрахунок пені здійснений щодо кожної ТНН з урахуванням строків оплати, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок є обґрунтованим, у зв’язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 780,61 грн. підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору з огляду на задоволення позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгінвест-5» (03115, м. Київ, вул. Пушиної, 23/25, 1-й поверх; ідентифікаційний код: 34186906) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «С К С» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 14Б; ідентифікаційний код: 36088095) основний борг у розмірі 7087 (сім тисяч вісімдесят сім) грн. 20 коп., пеню у розмірі 780 (сімсот вісімдесят) грн. 61 коп., інфляційні втрати у розмірі 173 (сто сімдесят три) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Картавцева