Рішення № 76938107, 05.10.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/4877/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2018 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом ОСОБА_1 (65009, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4, код ЄДРПОУ 14282829) про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП 57119460 від 03.09.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. №7049 від 16.08.2018р. постановою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни про відкриття виконавчого провадження ВП №57119460 від 03.09.2018р. відкрито виконавче провадження відносно ОСОБА_1 про стягнення боргу в сумі 16 700,61 грн. на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк». Позивач зазначає, що він не має постійного місця проживання в м. Київ та на території цього міста не знаходиться його майно, а тому Позивач вважає, що приватним виконавцем Вольф Т.А. без достатніх на те правових підстав відкрито виконавче провадження не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи або знаходження її майна, а в іншому виконавчому окрузі, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом

Ухвалою від 26.09.2018 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, встановлених ст. ст. 268-272, 287 КАС України.

02.10.2018 року від Відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, зазначивши, що грошові кошти у формі записів на рахунках у банках є майном у розумінні ст.190 ЦКУ. ОСОБА_1 є власником карткового рахунку НОМЕР_3 та наявних на цьому рахунку грошових коштів, що підтверджується довідкою ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» вих. 1_01 від 01.10.2018 року. Відповідно, в даному випадку порушення Закону України «Про виконавче провадження» відсутнє, оскільки майно боржника (грошові кошти) перебуває у м. Києві.

В судове засідання, призначене на 04.10.2018 року, Позивач не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, від представника Позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

В судове засідання 04.10.2018 року представник Відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно. Про причини неявки не повідомив, жодних клопотань не надав.

В судове засідання 04.10.2018 року представник третьої особи не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно. Про причини неявки не повідомив, жодних клопотань не надав.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття в судове засідання Позивача, представника Відповідача та представника третьої особи, за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.

Відповідно до ч. 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, не здійснювалося.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов та заперечення на нього, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 138465811 від 20.09.2018 року вбачається, що ОСОБА_1 не має майна на території м. Києва.

На підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. №7049 від 16.08.2018р. постановою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни про відкриття виконавчого провадження ВП №57119460 від 03.09.2018р. відкрито виконавче провадження відносно ОСОБА_1 про стягнення боргу в сумі 16 700,61 грн. на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк».

Не погоджуючись з постановою про відкриття виконавчого провадження позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України "Про виконавче провадження".

Пункт 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно частини першої статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України "Про виконавче провадження".

За правилами частин першої та другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Частиною першою статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Право вибору пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

Приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження, відповідач керувався тим, що кошти позивача, які знаходяться на картковому рахунку, відкритому в ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк", є майном, фактичним місцезнаходженням якого є адреса фінансової установи (м. Київ), а тому відповідач вважає, що ним не було порушено вимог статті 24 Закону України "Про виконавче провадження".

Як вбачається з матеріалів справи, що на підставі заяви ПАТ "ПУМБ" про примусове виконання рішення вих. № 66791 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяна Леонідівна 03.09.2018 року винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 57119460.

У зазначеній заяві ПАТ "ПУМБ" зазначило адресу боржника - АДРЕСА_1.

Водночас у зазначеній заяві ПАТ "ПУМБ" зазначило про місцезнаходження майна боржника (грошових коштів): картковий рахунок № НОМЕР_4, відкритого в ПАТ "ПУМБ", який розташований за адресою: м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4.

Суд також зазначає, що за вказаною адресою знаходиться і стягувач у виконавчому провадженні ВП № 57119460.

Відповідно до пункту 1.27 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05.04.2001 № 2346-III (далі - Закон № 2346-III) платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором

Пунктом 3.1 статті 3 Закону № 2346-III визначено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Згідно з статтею 7 Закону № 2346-III банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.

Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.

Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків.

Таким чином, картковий рахунок - це банківський поточний картковий рахунок Клієнта, який відкривається на договірній основі для обліку грошових коштів Клієнта та здійснення розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. По картковому рахунку проводиться облік операцій за платіжними картками Клієнта.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що картковий рахунок не є майном боржника.

Матеріали справи не містять жодних доказів, що на картковому рахунку № НОМЕР_4, відкритому в ПАТ "ПУМБ", знаходяться грошові кошти (зокрема відображені у формі записів на рахунках у банках), що давало би підстави вважати їх майном боржника, відповідно, місцезнаходженням майна боржника.

В обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваної постанови Відповідач також зазначає, що ОСОБА_1 є власником карткового рахунку НОМЕР_3 та наявних на цьому рахунку грошових коштів, що підтверджується довідкою ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» вих. № 1_01 від 01.10.2018 року.

Суд зазначає, що з вищезазначеної довідки вбачається лише що ОСОБА_1 є власником карткового рахунку НОМЕР_3 в валюті гривня. При цьому в довідці відсутня жодна інформація про наявність на зазначеному рахунку коштів.

Крім того, статтею 48 Закону № 1404-VIII визначено порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.

Так, відповідно до частини першої статті 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Згідно з частиною другою статті 48 Закону № 1404-VIII стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Абзацом другим частини другої статті 48 Закону № 1404-VIII встановлено заборону на звернення стягнення та накладення арешту на кошти на певних рахунках.

Відповідно до частини четвертої статті 48 Закону № 1404-VIII на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.

Аналізуючи приписи статті 48 Закону № 1404-VIII, суд дійшов висновку, що накладенню арешту на кошти боржника передує їх виявлення, а відповідно до частини п'ятої статті 48 Закону № 1404-VIII у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили що на момент відкриття виконавчого провадження, або в подальшому Відповідачем було виявлено кошти та відповідно накладено арешт на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, в тому числі на карткових рахунках № НОМЕР_4 (який зазначено у заяві про примусове виконання рішення вих. №66791) та НОМЕР_3 (який зазначено у довідці вих. № 1_01 від 01.10.2018 року ), відкритих в ПАТ "ПУМБ".

Таким чином, враховуючи те, що позивач зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1. та за відсутності в нього майна в м. Києві, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно винес постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 57119460 від 03.09.2018 року, тобто з порушенням частини другої статті 24 Закону № 1404-VIII.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи відповідача, якими він обґрунтовував правомірність своїх дій, не знайшли свого підтвердження впродовж розгляду справи та спростовуються наведеними в рішенні суду обставинами. Адже, згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач не довів суду належними та допустимими в спірних правовідносинах доказами з посиланнями на відповідні положення законодавства про необґрунтованість позовних вимог позивача.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем, за звернення до суду з даним адміністративним позовом, було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн.

У зв'язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з Відповідача на користь Позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 268-272, 287, 293, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (65009, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4, код ЄДРПОУ 14282829) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни про відкриття виконавчого провадження ВП 57119460 від 03.09.2018 року.

Стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (65009, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. та 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з особливостями визначеними приписами ст. 272 КАС України.

Суддя А.А. Радчук.

.