Рішення № 76937662, 04.10.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1340/3642/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

секретар судового засідання Жовковська Ю.В.

з участю

представника позивача - ОСОБА_1,

представників відповідача - Гордон Е.С., Ярова А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові справу за позовом ОСОБА_4 до Державної фіскальної служби України, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державної казначейської служби України, про визнання неправомірними дій, визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Державної фіскальної служби України про:

- визнання неправомірними дії Державної фіскальної служби України щодо відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до Закону України "Про міліцію" (в редакції від 13.02.2015 року);

- визнання протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 18.06.2018 року №8716/Р/99-99-04-04-02-14 щодо відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до Закону України "Про міліцію" (в редакції від 13.02.2015 року);

- зобов'язання Державної фіскальної служби України здійснити нарахування і виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до ст.23 Закону України "Про міліцію" (в редакції від 13.02.2015 року) в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Аргументами позивача є те, що відповідач в порушення норм.ст.ст.3, 8, 46, 19 Конституції України, ст.22, 23 Закону України «Про міліцію» ДФС України відмовилась нарахувати і виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як це визначено нормою ст..23 Закону України «Про міліцію» (в редакції, яка діяла на дату виникнення права на отримання грошової допомоги). При цьому, позивач вважає, що порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника податкової міліції визначаються Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 року за №707, а розмір одноразової грошової допомоги - Законом України «Про міліцію».

Представник позивача дав аналогічні пояснення, просить позов задоволити.

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що листом від 18.06.2918 року за №8716/Р/99-99-04-04-02-14 повідомлено позивача про відсутність законних підстав призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності та втратою працездатності, оскільки 07.11.2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію», а тому розгляд матеріалів про виплату одноразової грошової допомоги працівникам податкової міліції буде відновлено після внесення відповідних змін до Податкового кодексу України або прийняття нового нормативно-правового акта. Окрім того, продовжує відповідач, правові підстави для виплати одноразової грошової допомоги позивачу відсутні, оскільки 07.11.2015 року втратив чинність Закону України «Про міліцію», норми Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2015 року за №850 не поширюються на працівників податкової міліції, оскільки ушкодження здоров'я позивач отримав під час проходження служби в податковій міліції, інвалідність ОСОБА_4 встановлена 20.12.2017 року, тобто пізніше ніж через три місяці після звільнення, внесення відповідних змін до Податкового кодексу України або прийняття нового нормативно-правового акта не було здійснено.

Представника відповідача дали аналогічні пояснення, просять у задоволенні позову відмовити.

На підставі наявних в матеріалах доказів, судом встановлено наступні обставини.

ОСОБА_4 23.05.2018 року звернувся до ДФС України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що йому встановлено ІІІ групу інвалідності, пов'язану з проходженням служби в податковій міліції.

Листом ДФС України від 18.06.2018 року за №8716/Р/99-99-04-04-02-14 позивача було повідомлено про те, що, оскільки йому встановлено ІІІ групу інвалідності після втрати чинності Законом України «Про міліцію», проводити розрахунок та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності та втратою працездатності колишнім працівникам податкової міліції після 07.11.2015 року законні підстави відсутні.

Спірні правовідносини виникли у зв'язку з відмовою призначити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку з інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Принциповим при вирішенні наведеного спору суд вважає визначення моменту виникнення спірних правовідносин щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності та встановлення інвалідності, а саме від з'ясування цього питання буде залежати правильність застосування до цих відносин попереднього або діючого законодавства.

На думку суду, таким моментом у даній ситуації є час звільнення позивача з органів податкової міліції та встановлення останньому інвалідності, оскільки саме з цього часу у позивача виникло право на отримання спірної одноразової допомоги.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_4 був звільнений з органів податкової міліції України 15.09.2017 року.

Згідно з наявної в матеріалах справи Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААА №383989, виданої обласною МСЕК №1, позивачу 05.12.2017 року встановлена ІІІ група інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням військової служби.

Таким чином, при вирішенні наведеного спору слід застосовувати приписи Податкового кодексу України та Закону України «Про міліцію», які були чинними на момент виникнення згаданих відносин.

Також, суд звертає увагу й на те, що відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року за № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

Відповідно до п.356.1 ст.356 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Згідно з ст.357 цього Кодексу форми та розмір матеріального забезпечення осіб начальницького і рядового складу податкової міліції, включаючи грошове утримання, встановлюється КМ України. Пенсійне забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції здійснюється у порядку, встановленому законом для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.

Як передбачено ч.6 ст.23 Закону України «Про міліцію» від 20.12. 1990 року за № 565-XII (в редакції від 13.02.2015 року, який набрав чинності 12.03.2015 року), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Закон України «Про міліцію» втратив чинність 07.11.2015 року в зв'язку з набранням чинності Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року за №580-VIII.

Разом з тим, норми абз.3 п.15 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» передбачають, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Відповідно до п.1 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 року за № 707 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) працівника міліції, податкової міліції під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю. Грошова допомога виплачується членам сім'ї загиблого (померлого), а в разі їх відсутності - його батькам та утриманцям у розмірі десятирічного грошового забезпечення; 2) установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п'ятирічного грошового забезпечення - інвалідам І групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією; 3) поранення (контузії, травми або каліцтва), що сталося: під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, - у розмірі річного грошового забезпечення; у період проходження служби, - у відсотках до розміру річного грошового забезпечення, встановленого відповідно до ступеня втрати працездатності, що визначається медико-соціальною експертною комісією.

Порівняльний аналіз норм Закону України «Про міліцію» та вищевказаного Порядку свідчить про те, що ними неоднаково врегульовані питання стосовно розміру виплати одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності.

При цьому, згідно з вимогами ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи вищенаведене, у даному випадку підлягає застосуванню чинний на момент встановлення позивачу інвалідності Закон України «Про міліцію», а відтак відповідачі зобов'язані були призначити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

При цьому, порядок та умови призначення одноразової грошової допомоги залишаються визначеними Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 року за № 707.

Крім того, призначення позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі, який зазначений вказаним Порядком, було б можливим лише за умови, якщо у позивача виникло право на отримання такої допомоги до 12.03.2015 року. Разом з тим, оскільки таке право позивач набув після 12.03.2015 року та у період чинності ч.6 ст.26 Закону України «Про міліцію», розмір допомоги має бути визначений саме у відповідності із вказаним Законом.

З огляду на викладене, суд вважає, що у позивача наявне право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до ст.23 Закону України "Про міліцію" (в редакції від 13.02.2015 року) в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

У відповідності до вимог ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач належних та достатніх доказів, які б спростовували вищезгадані обставини, що підтверджують право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, суду не надав.

Що стосується твердження відповідача про те, що ушкодження здоров'я позивач отримав пізніше ніж через три місяці після звільнення, то такі не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки такий був звільнений з органів податкової міліції України 15.09.2017 року, а інвалідність, згідно з довідки МСЕК №1 Серії 12 ААА №383989, отримав 05.12.2017 року.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги підставними та обґрунтованими в частині визнання неправомірними дій щодо відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги та про зобов'язання здійснити нарахування і виплату одноразової грошової допомоги, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про визнати протиправним та скасувати рішення від 18.06.2018 року №8716/Р/99-99-04-04-02-14, то лист ДФС України про надання відповіді із зазначеними реквізитами не є тим рішенням встановленої форми, яким вирішується питання про призначення чи відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, а носить лише інформативний характер. А відтак, зазначений лист не може вважатися рішенням.

Як наслідок в задоволенні наведеної позовної вимоги слід відмовити.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі належить присудити в корить позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Державної фіскальної служби України щодо відмови ОСОБА_4 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до Закону України "Про міліцію" (в редакції від 13.02.2015 року), які знайшли своє відображення в листі від 18.06.2018 року №8716/Р/99-99-04-04-02-14.

Зобов'язати Державну фіскальну службу України здійснити нарахування і виплату ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги у зв'язку із інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до ст.23 Закону України "Про міліцію" (в редакції від 13.02.2015 року) в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ДФС України (код ЄДРПОУ 39292197), що знаходиться за адресою м.Київ, Львівська площа, 8, на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), що проживає за адресою АДРЕСА_1, 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн. 60 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 05 жовтня 2018 року.

Суддя Мартинюк В.Я.