Рішення № 76936631, 05.10.2018, Васильківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 172/1129/15-ц

Провадження № 2/172/348/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.10.2018 року Васильківський районний суду Дніпропетровської області у складі головуючого судді Битяка І.Г. за участі секретаря судового засідання Глушко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка у відсутність сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до укладеного договору № DNDZAK88360955 від 12.10.2007 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 32 673,70 доларів США строком до 11.10.2012 року.

Відповідно до умов договору кредитор зобов’язався надати відповідачеві кредит у розмірі встановленому договором, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

Кредитор свої зобов’язання за договором виконав, надавши відповідачеві, кредит у сумі визначеній у договорі. Однак той, на порушення умов договору, свої зобов’язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 17.07.2015 року утворилася загальна заборгованість за кредитом з урахуванням штрафних санкцій у сумі 29 383,21 доларів США.

Ухвалою судді від 03.08.2018 року справу прийнято до свого провадження та постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача ОСОБА_3 надала заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідач ОСОБА_2 надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Вивчивши матеріали справи, суд встановив таке.

12.10.2007 року між сторонами укладено кредитний договір № DNDZAK88360955 від 12.10.2007 року, відповідно до якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит на купівлю автомобіля (споживчі цілі) у розмірі 32673,70 доларів США на термін до 11.10.2012 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 24.01.2013 року з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість по даному кредитному договору у сумі 141 905,20 грн. (17 760,35 доларів США). Рішення суду набрало законної сили та звернуто до виконання.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором № DNDZAK88360955 від 12.10.2007, укладеного між Приватбанком та ОСОБА_2 станом на 17.07.15 загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) – 9 538,22 доларів США, за відсотками – 2 278,76 доларів США, заборгованість з комісії – 1 234,98 доларів США, заборгованість з пені – 14 921,22 доларів США, а також штрафів відповідно до договору – 11,37 доларів США (фіксована частина), 1 398,66 доларів США (процентна складова), а разом 29 383,21 доларів США.

Зобов’язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (статті 530, 631 ЦК України).

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов’язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Таким чином, звернувшись до суду у жовтні 2012 року із позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк скористався своїм правом вимоги дострокового припинення договору та виконання боргових зобов’язань боржником, а тому нарахування процентів та штрафних санкцій, які передбачені договором після дострокового стягнення боргу на вимогу кредитора є таким, що суперечить закону.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені висновки викладені Верховним Судом України у постанові № 6-2751цс16 від 04.10.17, які відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України є обов’язковими для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

Таким чином, наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором.

Тому положення абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України , за яким проценти сплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Вказана позиція викладена у постановах ОСОБА_4 Верховного суду від 11.07.2018 року (справа № 545/2544/16-ц), 04.07.2018 року (справа № 310/11534/13-ц).

Щодо стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом суд зазначає таке.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 12 жовтня 2007 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Положеннями частини п’ятої статті 11, частин першої, другої, п’ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Зазначені висновки викладені Верховним Судом України у постанові № 234/169/15-ц.

Відповідно до вимог ст.ст. 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом такої основної засади цивільного судочинства як диспозитивність, що встановлена статтею 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Вимоги про стягнення загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) задоволенню не підлягають оскільки вже стягнуті на підставі рішення суду від 24.01.2013 та повторно заявлені позивачем.

Таким чином позивачем не доведено перед судом обґрунтованість своїх позовних вимог, а тому у позові слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 598, 599, 610, 611, 612, 631, 625, 1054 ЦК України, 12, 13, 81, 141, 211, 247, 259, 263 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В

У задоволенні позовної заяви Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Васильківський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.Г. Битяк