Рішення № 76932834, 18.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.09.2018Справа № 910/8613/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Купної В.В. розглянув матеріали господарської справи

за позовом Міністерства оборони України

до товариства з обмеженою відповідальністю "Військторг"

про стягнення 1 268 065,36 грн.

Представники сторін:

від позивача Ніколова В.М., довіреність № 220/424/д від 11.07.18,

від відповідача Бєліков В.О., довіреність № б/н від 01.03.18

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство оборони України звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Військторг" про стягнення 1 268 065,36 грн. за договором № 286/2/17/18 про постачання продовольчих товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) від 12.05.2017, з яких 843 882,16 грн. - пеня та 424 183,20 грн. - штраф.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем вказаного вище договору в частині повноти та своєчасності поставки товару.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.07.2018 було відкрито провадження у справі № 910/8613/18, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02.08.2018.

02.08.2018 було оголошено перерву в підготовчому засіданні до 23.08.2018.

09.08.2018 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про долучення копій документів до матеріалів справи.

Представники учасників сторін у підготовче засідання 23.08.2018 не з'явились.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.09.2018.

11.09.2018 до початку розгляду справи по суті від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій на 90 відсотків та судові витрати покласти на відповідача.

11.09.2018 у судовому засіданні оголошено перерву до 18.09.2018.

У судовому засіданні 18.09.2018 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача просив зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

12.05.2017 між Міністерством оборони України (далі - замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Військторг" (далі - постачальник) укладено договір на постачання продовольчих товарів для державних потреб № 286/2/17/18 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується у 2017 році поставити замовнику продукти харчування та сушені продукти різні (1589): лот 3 (15897300-5) продуктові набори (Добові польові набори продуктові посилені: 1) ДПНП-П-1; 2) ДПНП-П-2; 3) ДПНП-П-3; 4) ДПНП-П-4; 5) ДПНП-П-5; 6) ДПНП-П-6; 7) ДПНП-П-7, а замовник - забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості та у строки, встановлені договором.

Відповідно до п. 1.2 договору ціна, кількість, асортимент та строки постачання товару визначаються специфікацією, зокрема 28 000 шт., ціна за одиницю 180,35 грн., ціна товару разом 6 059 760,00 грн. з ПДВ, строк постачання - 30.06.2017 включно.

Пунктом 2.5 договору встановлено, що датою приймання товару слід вважати дату початку приймання товару (дата початку приймання зазначається в акті приймання).

Згідно з п. 5.1 договору, товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами.

Пунктом 6.3.1 договору встановлений обов'язок постачальника забезпечити постачання товару в строки, встановлені договором.

За порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1% відсотка вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості договору (п. 7.3.3 договору).

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2017, а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на те, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання за договором в частині поставки товару в строки, встановлені договором, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1 268 065,36 грн. штрафних санкцій, з яких 843 882,16 грн. - пеня та 424183,20 грн. - штраф.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем укладено договір поставки, за умовами якого відповідач зобов'язався поставити обумовлений товар, а позивач - прийняти і оплатити такий товар.

У специфікації, наведеній у п. 1.2 договору, сторони погодили, що загальна вартість товару, який поставляється, складає 6 059 760,00 грн., кількість товару - 28 000 шт., строк поставки - 30.06.2017 включно.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

З урахуванням погоджених сторонами умов, кінцевий термін поставки відповідачем товару - 30.06.2017.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач поставку товару здійснив, однак допустив прострочення поставки товару, що підтверджується актами приймання, а саме:

- відповідно до акту приймання № 172 від 21.11.2017 (дата початку приймання), відповідачем поставлено товар у кількості 4200 шт. на суму 908 964,00 грн., прострочення поставки - 143 дні;

- відповідно до акту приймання № 171 від 21.11.2017 (дата початку приймання), відповідачем поставлено товар у кількості 4 760 шт. на суму 1 030 159,20 грн., прострочення поставки - 143 дні;

- відповідно до акту приймання № 170 від 21.11.2017 (дата початку приймання), відповідачем поставлено товар у кількості 4 760 шт. на суму 1 030 159,20 грн., прострочення поставки - 143 дні;

- відповідно до акту приймання № 169 від 21.11.2017 (дата початку приймання), відповідачем поставлено товар у кількості 4 760 шт. на суму 1 030 159,20 грн., прострочення поставки - 143 дні;

- відповідно до акту приймання № 160 від 10.11.2017 (дата початку приймання), відповідачем поставлено товар у кількості 4 760 шт. на суму 1 030 159,20 грн., прострочення поставки - 132 дні;

- відповідно до акту приймання № 161 від 10.11.2017 (дата початку приймання), відповідачем поставлено товар у кількості 4 760 шт. на суму 1 030 159,20 грн., прострочення поставки - 132 дні.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором на постачання продовольчих товарів для державних потреб № 286/2/17/18 щодо постачання товару належним чином доведений, підтверджений матеріалами справи та не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

З огляду на вищенаведені положення законодавства, сторони, керуючись принципом свободи договору за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення не грошового зобов'язання - порушення строків постачання продукції.

Пунктом 7.3.3 договору сторони погодили, що за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1% відсотка вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості договору.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

У даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України та Верховний Суд, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачена частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11, у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.

Перевіривши розрахунок штрафу, наданий позивачем, у розмірі 424 183,20 грн., суд встановив, що він є вірним.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у загальному розмірі 843 882,16 грн., нараховану за наступні період прострочення з 01.08.2017 по 21.11.2017 та з 01.07.2017 по 10.11.2017. Суд зазначає, що позивачем невірно вказані дати кінця нарахування пені, оскільки день виконання зобов'язання не включається в період часу прострочення. У той же час, кількість днів прострочення, за які здійснюється нарахування, позивачем визначено вірно.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем на суму 843 882,16 грн., судом встановлено, що останній є арифметично вірним.

У відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90% до суми 126 806,54 грн.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Також, згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд зазначає, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.

Клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій обґрунтоване наступними обставинами.

Міністерство оборони України проводило процедуру закупівлі, за якою було укладено спірний договір, вперше (як пілотний проект).

Для забезпечення участі в процедурі закупівлі польових наборів та можливості своєчасно здійснити виробництво (комплектування) добових польових наборів, після завершення розробки норми харчування та введення її в дію, заздалегідь, до оголошення процедури закупівлі, а саме 28.11.2016, уклав договір № 1/28-11 з підприємством групи компаній ТМ «ВЕРЕС» - ТОВ «ДНІПРОВА ХВИЛЯ» на виробництво та постачання готових перших та других страв, призначених для розігріву у пакуванні, з відкладальною умовою, якою є визнання переможцем ТОВ «ВІЙСЬКТОРГ» у процедурі закупівлі добових польових продуктових наборів посилених.

Після визнання рішенням тендерного комітету Міністерства оборони України від 25.04.2017 № 75/161/7 ТОВ «ВІЙСЬКТОРГ» переможцем за трьома лотами, ТОВ «ДНІПРОВА ХВИЛЯ» (ТМ «ВЕРЕС») згідно з договором № 1/28-11 від 28.11.2016, виготовило та 03.05.2017 поставило готові перші та другі страви, призначені для розігріву у пакуванні на виробничий склад ТОВ «ВІЙСЬКТОРГ».

Під час огляду готових страв, поставлених ТОВ «ДНІПРОВА ХВИЛЯ» (ТМ «ВЕРЕС») згідно з договором № 1/28-11 від 28.11.2016, було виявлено негерметичність пакувань майже всіх партій.

Відповідач зазначає, що у зв'язку з тим, що продукція, яка виготовлялась на замовлення ТОВ «ВІЙСЬКТОРГ» у кількості 56 тисяч наборів готових страв, фактично могла бути виготовлена тільки ТОВ «ДНІПРОВА ХВИЛЯ», істотно змінились обставини по відношенню до тих, що існували на момент укладання договорів з Міністерством оборони України відносно строку виконання зобов'язання, відповідач не мав можливості жодним чином передбачити чи вплинути на обставини, що змінились.

У зв'язку з вказаними обставинами, відповідач звернувся до Київської Торгово-промислової палати для встановлення та підтвердження істотної зміни обставин.

Висновком Київської Торгово-промислової палати № 1703-4/496 від 06.10.2017 підтверджено настання істотної зімни обставин за договором № 286/2/17/18 про постачання продовольчих товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) від 12.05.2017.

Крім того, відповідач зазначає, що звертався до позивача з пропозиціями щодо внесення змін до договору щодо строку поставки товару.

Також відповідач вказує, що позивач за вимогою від 07.11.2017 отримав банківську гарантію у розмірі 302 988,00 грн.

У клопотанні про зменшення штрафних санкцій відповідач просить також врахувати, що на даний час виконує значний обсяг замовлень щодо забезпечення харчуванням особового складу Збройних Сил України у військових частинах та військових навчальних закладах, сприяє підтриманню обороноздатності держави.

Відповідач вказує, що розмір штрафних санкцій є значним та призведе до тяжкого матеріального становища відповідача.

Статтею 233 ГК України надано суду можливість пом'якшити розмір неустойки у випадку її надмірності порівняно з наслідками порушення зобов'язання. Це є одним з правових способів, наданих законом, який направлений проти зловживання правом вільного визначення розміру неустойки, тобто по суті, направлений на реалізацію вимог ч.2 ст.13 ЦК України, відповідно до якої при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утриматися від дій, які могли б могли порушити права інших осіб.

Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013).

Таким чином, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов'язань й міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом'якшення неустойки наділений суд за для усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов'язань.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов'язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.

Зважаючи на вищевикладене, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання (відповідач повністю здійснив поставку товару), причин несвоєчасного виконання (неякісна поставка товару відповідачу його контрагентами, висновок торгово-промислової палати № 1703-4/496 від 06.10.2017 щодо істотної зміни обставин), наслідків порушення зобов'язання (дії відповідача щодо несвоєчасного виконання зобов'язань не мали негативних наслідків для позивача), невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання), керуючись приписами ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про зменшення штрафних санкцій на 90%.

Отже, суд зменшує розмір пені до 84 388,22 грн. та штрафу - до 42 418,32 грн., що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань та проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, а також засобом недопущення використання пені як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в розмірі 84 388,22 грн., а в частині штрафу - в розмірі 42 418,32 грн., в іншій частині суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати зі сплати судового з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У той же час, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Таким чином, витрати зі сплати судового збору у розмірі 19 021,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Військторг" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81, літ. А, ідентифікаційний код 39896098) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022) 84 388,22 грн. (вісімдесят чотири тисячі триста вісімдесят вісім грн. 22 коп.) пені, 42 418,32 грн. (сорок дві тисячі чотириста вісімнадцять грн. 32 коп.) штрафу та 19 021,00 грн. (дев'ятнадцять тисяч двадцять одну грн. 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 05.10.2018.

Суддя О.Г. Удалова