Ухвала суду № 76932162, 03.10.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

м. Київ

03.10.2018Справа №910/13056/18

Суддя Господарського суду міста Києва Князьков В.В., розглянувши матеріали позовної заяви Акціонерного товариства «ПроКредит Банк», м. Київ

до відповідача: Приватного підприємства «ВОЛЯ ТРАНС», м. Київ

про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 469 846,47 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «ПроКредит Банк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «ВОЛЯ ТРАНС» про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 469 846,47 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність правових підстав для стягнення кредитної заборгованості з відповідача як з поручителя за договором поруки №3485-ДП2 від 20.12.2011, який укладений в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №1.44602/FW117.426 від 23.09.2016, укладеним з фізичною особою ОСОБА_1.

Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду, може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 №2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття «обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого у законотворчій практиці поняття «фіксація меж самої сутності прав і свобод» шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).

При цьому, як слідує зі змісту рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 №9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.

В силу статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції (ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Вичерпний перелік спорів, які відносяться до юрисдикції господарського суду, визначені у статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України в редакції, що набрала чинності 15.12.2017, передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

В свою чергу, Цивільний процесуальний кодекс України встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що даний спір виник між позивачем як кредитором та відповідачем як поручителем при виконанні кредитного договору, укладеного з фізичною особою, яка не є підприємцем, - ОСОБА_1. При цьому, боржника за кредитним договором позивач вказує у позові в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Стаття 554 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини першої статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Отже, відповідальність поручителя перед позивачем є солідарною разом з ОСОБА_1 як боржником за основним зобов'язанням. Вказане випливає з пункту 2.1 договору поруки №3485-ДП2 від 20.12.2011, укладеного з Приватним підприємством «ВОЛЯ ТРАНС». З огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і поручителя, кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.

У даному випадку господарський суд наголошує, що захист прав кредитора у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз'єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов'язання залежно від суб'єктного складу останнього. Вказане підтверджує і припис пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017.

Тобто, з дати набрання чинності нової редакції ГПК України господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб'єктний склад основного зобов'язання.

Такі висновки суду підтверджуються правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 13.03.2018 у цивільній справі №415/2542/15-ц (пункти 22, 23, 63, 64 постанови).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Таким чином, враховуючи викладене вище, господарський суд відмовляє у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України.

На виконання вимоги частини 6 статті 175 Господарського процесуального кодексу України господарський суд роз'яснює позивачу, що оскільки предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, який укладений з фізичною особою, яка не є підприємцем, то такий спір за суб'єктним складом сторін основного зобов'язання підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Таким чином, наявні правові підставі для повернення Акціонерному товариству «ПроКредит Банк» сплаченого судового збору в сумі 7 047,70 грн. у разі звернення позивача до суду з відповідним клопотанням.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 175, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до Приватного підприємства «ВОЛЯ ТРАНС» про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 469 846,47 грн.

2. Позовну заяву Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» від 27.09.2018 вих.№б/н, яка надійшла до суду 01.10.2018, і додані до неї документи повернути заявнику.

3. Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами цивільного судочинства.

Додаток: позовна заява від 27.09.2018 вих.№б/н з доданими до неї документами на 35 арк.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її підписання.

Відповідно до пункту 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на ухвалу суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Князьков