Ухвала суду № 76922248, 03.10.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

03.10.2018 Справа №607/19806/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

03 жовтня 2018 року м.Тернопіль

Суддя Тернопільського міськрайонного суду Черніцька І.М., ознайомившись із матеріалами позовної заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Тернопільської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог - Тернопільська обласна рада, відділ земельних ресурсів Тернопільської міської ради, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання протиправним, скасування рішення сесії міської ради та зобов'язання провести поділ земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В :

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду в порядку цивільного судочинства із позовом до Тернопільської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог - Тернопільська обласна рада, відділ земельних ресурсів Тернопільської міської ради, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання протиправним, скасування рішення сесії Тернопільської міської ради від 04 квітня 2017 року за №7/14/24 « Про внесення змін в рішення міської ради від 16.06.2016 року за № 7/9/85 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки пл. до 0,0434 га по АДРЕСА_1» та зобов'язати Тернопільську міську раду провести поділ земельної ділянки пл. 0.0536га. (кадастровий номер НОМЕР_1), по АДРЕСА_1 відповідно до Плану поділу земельної ділянки виготовленим ТОВ «Галицькі землі» у 2015 році.

В обґрунтування вимог позивачі вказують, що є співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_2. Рішенням Тернопільської міської ради від 02 лютого 2018 року за №2/22/103 позивачам надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки пл. до 0,0266га у спільну сумісну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2.

ТОВ «СМП Геодезія» на їх замовлення розробило та виготовило проект землеустрою. Вказаний проект подано на погодження до відділу земельних ресурсів Тернопільської міської ради. Листом від 25 вересня 2018 року відділ земельних ресурсів повідомив, що рішенням Тернопільської ради за № 7/9/85 від 16.06.2016 року Тернопільській обласній раді надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування пл. до 0,0434га для обслуговування адміністративного будинку по АДРЕСА_1. Рішенням Тернопільської міської ради за № 7/14/245 від 04.04.2017 року внесено зміни у попереднє рішення та замість слів «пл. до 0,0434 га» читати «пл. до 0,0536га». Відділом земельних ресурсів підготовлено проект рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо виділення земельної ділянки пл. 0.0536га. Тернопільській обласній раді». Земельній ділянці пл. 0,0536га. по АДРЕСА_1 присвоєно кадастровий номер. В результаті опрацювання проекту землеустрою встановлено, що земельна ділянка пл. 0,0266га по АДРЕСА_2 включає частину земельної ділянки пл. 0,0536га по АДРЕСА_1. Відтак, питання погодження проекту землеустрою позивачів на даний час є не можливим.

Вважають, що оскаржуваним рішенням Тернопільської міської ради порушено їх право та інтереси щодо виділення земельної ділянки пл. 0.0266га по АДРЕСА_2, оскільки відділом земельних ресурсів по суті відмовлено у підписанні виготовленого проекту землеустрою.

Посилаючись на наведене, просять задовольнити позов.

Одночасно, позивачі подали заяву про забезпечення позову шляхом заборони Тернопільській міській раді розглядати питання щодо прийняття рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки пл. 0,0536га для обслуговування адміністративного будинку по АДРЕСА_1» до набрання законної сили рішенням суду.

Розглянувши матеріали позову та заяви про забезпечення, вважаю, що у відкритті провадження слід відмовити, виходячи із наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

За змістом положень статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У разі формування нової земельної ділянки рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (частина друга статті 123 ЗК України).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186№ ЗК України.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частини десята, тринадцята та чотирнадцята статті 123 ЗК України).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання.

Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду). А відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Конституційний Суд України у рішенні від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що:

- положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;

- положення пункту 1 частини першої статті 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Тобто рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачі звернулися до суду з позовом на захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки для обслуговування та будівництва житлового будинку, який не було реалізовано внаслідок відмови відділу земельних ресурсів Тернопільської міської ради в погодженні проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

Судом не встановлено наявність існуючого речового права позивачів або інших осіб, у тому числі Тернопільської обласної ради, на спірну земельну ділянку пл. 0.0536га. (кадастровий номер НОМЕР_1), по АДРЕСА_1

Сам по собі факт присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці по АДРЕСА_1 не свідчить про виникнення речового права на неї та підтверджує лише факт формування земельної ділянки і внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру.

Отже, предметом позову у справі є оскарження рішення міської ради про внесення змін в рішення міської ради «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки пл. до 0,0434 га по АДРЕСА_1». Під час його прийняття відповідач як суб'єкт владних повноважень здійснював владні управлінські функції.

Таким чином, даний спір виник між позивачами та Тернопільською міською радою, як суб'єктом владних повноважень, щодо оскарження її рішення про внесення змін у рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Тернопільській обласній ради, який, в силу вимог ст. 19 КАС, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Положеннями п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria» (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року), висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги те, що даний спір виник з оскарження рішень, дій Тернопільської міської ради як суб'єкта владних повноважень, як органа, який виконував розпорядчі функції щодо відведення земельної ділянки, суд вважає, що у відкритті провадження у справі слід відмовити, з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Роз'яснити позивачу його право на звернення із вказаними позовними вимогами у порядку адміністративного судочинства до Тернопільського окружного адміністративного суду Тернопільської області.

Керуючись ст. ст. 186, 260, 354,355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Тернопільської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог - Тернопільська обласна рада, відділ земельних ресурсів Тернопільської міської ради, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання протиправним, скасування рішення сесії міської ради та зобов'язання провести поділ земельної ділянки на підставі вимог п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Роз'яснити позивачам право на звернення до суду із вказаними позовними вимогами у порядку адміністративного судочинства до Тернопільського окружного адміністративного суду Тернопільської області.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після прийняття відповідного судового рішення судом апеляційної інстанції.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційна скарга безпосередньо до апеляційного суду Тернопільської області або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повна ухвала суду складена 03 жовтня 2018 року

Суддя