Рішення № 76901941, 02.10.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2955/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

19.06.2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.03.2018 року № 9968-15.

Ухвалою суду від 25.06.2018 року позов залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позову.

31.07.2018 року позивач усунув недоліки визначені ухвалою суду.

Ухвалою суду від 03 серпня 2018 року судом прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі.

Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у 2016 році ОСОБА_1 була власником нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, 05.01.2018 року позивач отримав податкову вимогу № 38141-17 від 13.12.2017 року щодо сплати податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у сумі 2485,91 грн. Вказану вимогу позивач оскаржив до Державної фіскальної служби України, яка була скасована рішенням Державної фіскальної служби України № 3345/Д/99-99-17-01-14 від 12.03.2018 року. Позивач також зазначає, що 17.03.2018 року позивачем було отримане оскаржуване податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС України в Одеській області № 9968-15 від 13.03.2018 року про сплату податкового боргу щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у сумі 4971,82 грн. Позивач звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою на податкове повідомлення-рішення № 9968-15 від 13.03.2018 року, однак відповідач рішенням від 14.05.2018 року № 6854/Д/99-99-11-02-01-14 залишив вказану скаргу без задоволення.

Враховуючи вищевказане, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.03.2018 року № 9968-15 про сплату податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у сумі 4971,82 грн..

27.08.2018 року (вх. № 24888/18) від Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач зазначає, що позивач є власником нерухомого майна, відмінне від земельної ділянки (житловий будинок, розміром – 300,4 кв.м.), за адресою Одеська область, Кілійський район, м.Кілія, вул. Виноградна, б.19. Відповідач зазначає, що ним було проведено розрахунок податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки та сформовано податкове повідомлення-рішення № 9968-15 від 13.03.2018 року на суму – 4971,82 грн. (300,4 кв.м. – 120 кв.м.) * 27,56 грн.).

Таким чином, відповідач позов не визнає, не погоджується з доводами позивача та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

06.09.2018 року (за вх. № 26054/18) до суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач зазначає, що відповідач у відзиві не надав жодного доказу, який би спростував доводи позивача, викладені у позові.

На підставі ст. 262 КАС України розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши справу у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін на підставі наявних матеріалів згідно з ч.5 ст.262, КАС України, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що позивачем було отримано податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області від 13.12.2017 року № 38141-17 (а.с.9) про сплату податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у сумі 2485,91 грн, яку позивач оскаржив до Державної фіскальної служби України.

12.03.2018 року ДФС України було прийнято рішення за результатами розгляду скарги позивача, відповідно до якого Державна фіскальна служба України скасувала податкову вимогу ГУ ДФС України в Одеській області від 13.12.2017 № 38141-17 та тим самим задовольнила скаргу ОСОБА_1 (а.с.12-14)

З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням ДФС України в Одеській області на адресу позивача було скероване податкове повідомлення-рішення № 9968-15 від 13.03.2018 (а.с.15) про сплату податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у сумі 4971,82 грн. Позивач звернувся зі скаргою до ДФС України, проте рішенням від 14.05.2018 № 6854/Д/99-99-11-02-01-14 скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС України в Одеській області від 13.03.2018 № 9968-15 – без змін.

Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому у числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, база оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набрав чинності з 01.01.2015, ст. 266 Податкового Кодексу України викладена у новій редакції, якою передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Наведене відповідає вимогам п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України, згідно з яким саме місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору в частині транспортного податку.

Згідно п. 12.3 ст.12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Відповідно до підпункт 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Пункт 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України передбачає, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Відповідно до пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:

а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;

б) за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;

в) за наявності у власності платника податку об'єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;

г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості;

ґ) за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а" - "г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).

Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Суд зазначає, що згідно з п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Судом встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було надіслане (вручене) позивачу з порушенням строку, визначеного п.п.266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, зважаючи на те, що податкове повідомлення-рішення про сплату сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік могли бути надіслані (вручені) платнику податків до 1 липня 2017 року, у той час як оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, було прийняте 13.03.2018 року, тобто більш, як через один рік після закінчення граничного строку для їх прийняття, що передбачений п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України.

Відтак, податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області № 9968-15 від 13.03.2018 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду справи відповідач не довів належними і допустимими доказами те, що позивачем були порушені приписи законодавства України.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

При цьому суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Як також наголосив Європейський суд з прав людини в рішення від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10), перша і найбільш важлива вимога статті 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто «справедливого співвідношення» між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що доводи позивача викладені в позовній заяві є обґрунтованими, а відповідно такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. (а.с. 4) згідно квитанції № 0.0.1057080570.2 від 11.06.2018 року. Враховуючи зазначене, судові витрати у розмірі 704,80 грн. мають бути стягнуті з відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області про скасування рішення – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області області № 9968-15 від 13.03.2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( вул. Виноградна,19, м. Кілія, Кілійський район, Одеська область, 68300, код платника податків НОМЕР_1)

Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби України в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м.Одеса,Одеська область,65044, код ЄДРПОУ – 39398646)

Суддя Корой С.М.

.