Рішення № 76899891, 02.10.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/6987/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2018 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Зубачик Н.Б.,

секретаря судових засідань ОСОБА_1,

за участю представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 ОСОБА_5 Соубі до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення –

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення ГУДМС України у Львівській області про примусове повернення та заборону в’їзду на територію України громадянина ОСОБА_6 ОСОБА_4 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.09.2018 року в частині заборони в’їзду в Україну.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 05.09.2018 року головним спеціалістом відділу міграційного контролю та адміністративного провадження ГУ ДМС України у Львівській області ОСОБА_7, за погодженням заступника начальника управління- начальника відділу міграційного контролю за адміністративного провадження ГУ ДМС України у Львівській області - ОСОБА_8 та затверджено першим заступником начальника ГУ ДМС України у Львівській області ОСОБА_9 було прийнято рішення про примусове повернення та заборону в'їзду на територію України громадянина ОСОБА_6 ОСОБА_4 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 З вказаним рішення позивач не погоджується, оскільки вважає, що відсутні підстави для заборони в’їзду, передбачені ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Зазначає, що змістовний правовий аналіз норм закону дає підстави для висновку, що уповноважені органи Державної міграційної служби, приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження, не зобов'язані одночасно приймати рішення й про заборону в'їзду цієї особи на територію України.

Звертає увагу суду на те, що статтею 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" не визначено підстави для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на 3 роки у випадку прийняття рішення про примусове повернення. Тому, при прийнятті рішення про заборону в'їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб'єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені у ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Ухвалами Галицького районного суду м. Львова від 18 вересня 2018 року відкрито провадження у справі та вжито заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення ГУДМС України у Львівській області про примусове повернення та заборону в’їзду на територію України громадянина ОСОБА_6 КерякесАбаноуб, ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.09.2018 року в частині примусового повернення за межі України.

01 жовтня 2018 року представник відповідача у судовому засіданні подав відзив на позовну заяву, згідно якого позов ОСОБА_4 ОСОБА_5 Соубі вважає необгрунованим та таким, що не підлягає до задоволення. Зазначає, що 27.06.2018 року ОСОБА_4 ОСОБА_5 Соубі скасовано посвідку на тимчасове проживання, однак останній межі України не покинув, у зв’язку з чим позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 3000,00 грн., який останній добровільно сплатив. 05 вересня 2018 року ГУ ДМС України у Львівській області прийнято рішення про примусове повернення позивача за межі України із забороною в’їзду на три роки до 04.09.2021 року.

Вказує, що частиною 2 ст. 26 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено право на прийняття рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, що свідчить про наявність дискреційних повноважень органу Державної міграційної служби за належної оцінки обставин справи.

На час винесення Головним управлінням оскаржуваного рішення про примусове повернення та заборону в'їзду від 05.09.2018 р., позивач перевищив дозволений строк тимчасового перебування на території України, чим порушив норми чинного міграційного законодавства, оскільки, моменту скасування посвідки на тимчасове проживання, позивач територію України не покидав, а також не звертався до органів чи підрозділів міграційної служби із заявою про продовження строку перебування на території України. Як наслідок, ГУ ДМС України у Львівській області, скориставшись своїми дискреційними повноваженнями, визначеними ч. 2 ст. 26 Закону, прийняло рішення про примусове повернення позивача та заборону йому в'їзду в Україну терміном на три роки у зв'язку із порушенням позивачем норм міграційного законодавства.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала з підстав, викладених у такому та просила задоволити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстави, викладених у відзиві. Просив відмовити у задоволенні позову за безпідставністю.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач - ОСОБА_4 ОСОБА_5 Соубі є громадянином ОСОБА_6, що підтверджується наявною в матеріалах справи фотокопією паспорта №А16246443, виданого 03 жовтня 2015 року, дійсного до 02.10.2022 року /а.с. 11,12/ .

ОСОБА_4 ОСОБА_5 Соубі був документований посвідкою на тимчасове проживання № ТР125226, виданою 22 січня 2016 року ГУ ДМС України у Львівській області та мав право перебувати на території України до 01.08.2021 року /а.с.17,18/.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач навчався у Львівському національному медичному університеті ім. Данила Галицького, з якого був відрахований на підставі Наказу №719-ст від 11.06.2018 року.

Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького скерував в ГУ ДМС України у Львівській області повідомлення №07-1237/18 від 22.06.2018 року про відрахування ОСОБА_4 ОСОБА_5 Соубі із навчального закладу. Це стало підставою для прийняття ГУ ДМС України у Львівській області рішення від 27 червня 2018 року про скасування посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_4 ОСОБА_5 Соубі /а.с. 57/.

Суд зазначає, що представником відповідача у судовому засіданні не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що рішення про скасування посвідки скеровувалося ОСОБА_4 ОСОБА_5 Соубі.

Громадянин ОСОБА_6 ОСОБА_4 ОСОБА_10, після скасування посвідки, не знявся з реєстрації та межі України не покинув.

За порушення правил перебування на території України, 04 вересня 2018 року головним спеціалістом відділу міграційного контролю та адміністративного провадження ГУ ДМС України у Львівській області ОСОБА_7 відносно ОСОБА_4 ОСОБА_11 складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МЛВ 073607 за ознаками ч.1 ст.203 КУпАП /а.с. 5/ та першим заступником начальника ГУ ДМС України у Львівській області ОСОБА_9 винесено постанову ПН MЛB №073607 про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3000 грн.

В день винесення постанови позивачем сплачено штраф у добровільному порядку, що не заперечується представниками сторін та підтверджується копією квитанції №28 від 04.09.2018 року /а.с. 58/.

Окрім того, ГУ ДМС України у Львівській області 05 вересня 2018 року прийнято рішення про примусове повернення та заборону в’їзду на територію України громадянина ОСОБА_6 ОСОБА_4 ОСОБА_5 Соубі, ІНФОРМАЦІЯ_1, яким позивача примусово повернуто за межі України та заборонено подальший в’їзд в Україну на строк 3 роки до 04 вересня 2021 року. Зазначене рішення 06.09.2018 року отримано позивачем /а.с. 7,8/.

Не погодившись з вказаним рішенням в частині щодо заборони подальшого в"їзду в Україну на термін 3 роки, вважаючи його протиправним позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку даному рішенню суб'єкта владних повноважень, суд керується наступним.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.

Пунктом 7 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до Угоди про взаємне визнання віз держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 09.10.1992 року для громадян країн-учасниць СНД встановлено безвізовий порядок в'їзду.

Водночас, в силу вимог абз.2 п.2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду з держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.

Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули за короткостроковою візою, а також з держав з безвізовим порядком в’їзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, виконання службових обов’язків іноземним кореспондентом або представником іноземного засобу масової інформації тощо) та за умови подання підтверджувальних документів - на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в’їзду в Україну (абз. 1 п. 6 вказаного Порядку).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 ОСОБА_5 Соубі, являючись громадянином ОСОБА_6, не дотримався порядку тимчасового перебування іноземців на території України, а саме після скасування посвідки на тимчасове проживання, чим порушив вимоги ч.3 ст.9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Як наслідок, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3000,00 грн., який він сплатив добровільно в день накладення штрафу.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, рішення про примусове повернення в країну походження громадянина ОСОБА_6 ОСОБА_4 ОСОБА_5 Соубі, оскаржуються позивачем лише в частині заборони подальшого в'їзду в Україну на термін 3 роки.

Частиною 2 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Відповідно до положень ч.ч. 3-4 ст.26 Закону, один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері захисту державного кордону. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, як підставу для визнання протиправним оскаржуваного рішення, зазначив, що відповідач у своєму рішенні зобов'язаний був вказати одну з підстав для заборони в"їзду в Україну, визначених ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

У свою чергу, суд погоджується з такими доводами позивача, виходячи з наступного.

Згідно п.18 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25.06.2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в'їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в'їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в'їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Крім того, відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Таке рішення може бути оскаржене разом або окремо від рішення про примусове повернення.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

1.в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

2.якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

3.якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

4.якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

5.якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

6.якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;

7.якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в’їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в’їзду-виїзду;

Вказаний перелік підстав для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Змістовний правовий аналіз вищезазначених норм Закону дає підстави для висновку, що уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону), приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження, не зобов'язані одночасно приймати рішення й про заборону в'їзду цієї особи на територію України.

Встановлена ч.2 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» можливість прийняття рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень, тобто суб'єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень. Виходячи з конструкції правової норми, закріпленої в ч.2 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну є не обов'язковою, а являється факультативною санкцією, яка може застосовуватись під час прийняття рішення про примусове повернення в країну походження, за наявності передбачених Законом підстав.

Суд зазначає, що статтею 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" не визначено підстави для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на 3 роки у випадку прийняття рішення про примусове повернення.

Тому, при прийнятті рішення про заборону в'їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб'єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені у ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

У свою чергу з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 ОСОБА_5 Соубі до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває, відсутні інші підстави стосовно обмеження виїзду за межі України /а.с. 46/.

За вищевикладених обставин, суд критично оцінює покликання представника відповідача на те, що необхідність встановлення позивачу заборони в'їзду на територію України пов'язувалася з тривалістю порушення ним правил перебування в Україні, оскільки за дане правопорушення позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності і вказана обставина могла бути врахована при визначенні розміру адміністративного стягнення, однак не є передбаченою Законом підставою для заборони в'їзду іноземцю в Україну.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, накладений на ОСОБА_4 ОСОБА_5 Соубі штраф в розмірі 3000,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203 КУпАП, був сплачений ним добровільно 04.09.2018 року.

Окрім того, суд зазначає, що відсутність у ОСОБА_4 ОСОБА_5 Соубі законних джерел доходу на території України, ухиляння від виїзду з України тощо, про що вказано у рішенні, з огляду на вимоги ст.13 Закону не можуть бути визнані підставами для подальшої заборони в'їзду позивачу в Україну.

Таким чином, суд вважає, що в оскаржуваному рішенні відсутнє належне обґрунтування необхідності застосування відносно позивача заборони подальшого в'їзду в Україну та відсутні покликання на підстави, якими керувався відповідач при прийнятті рішення про встановлення заборони в'їзду в Україну громадянину ОСОБА_6 ОСОБА_4 ОСОБА_5 Соубі на строк 3 роки, а встановлені в ході судового розгляду справи обставини свідчать про те, що орган державної міграційної служби помилково ототожнив підстави для примусового повернення позивача в країну походження, визначені у ч.1 ст.26 вищевказаного Закону, з підставами для заборони його в'їзду в Україну.

З огляду на викладене, законних підстав для прийняття оскаржуваного рішення відповідачем не наведено і в ході судового розгляду справи не встановлено.

Відповідно до ст.ст.73,76 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд дійшов до висновку про наявність підстав для визнання протиправним і скасування рішення відповідача від 05 вересня 2018 року про примусове повернення та заборону в’їзду на територію України громадянина ОСОБА_6 ОСОБА_4 ОСОБА_5 Соубі, ІНФОРМАЦІЯ_2, в частині заборони подальшого в'їзду в Україну на строк 3 роки.

Відповідно до ч.5 ст.288 КАС України за подання до адміністративного суду позовних заяв та апеляційних скарг у справах, визначених цією статтею, судовий збір не сплачується.

Згідно ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до вимог ст. 139 КАС України витрати по сплаті судового збору необхідно компенсувати за рахунок держави.

Керуючись п.18 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25.06.2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», п.2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150, ст.ст. 9, 13, 26 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст. 2, 6, 73, 76, 77, 139, 241-246, 250, 255, 288 КАС України, суд –

в и р і ш и в :

Позов задоволити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 05 вересня 2018 року про примусове повернення про примусове повернення та заборону в’їзду на територію України громадянина ОСОБА_6 ОСОБА_4 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в частині заборони подальшого в’їзду в Україну на строк 3 роки.

Витрати по сплаті судового збору компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_4 ОСОБА_5 Соубі, ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса проживання: 79014, м. Львів, вул. Кутова, 4/20.

Відповідач: Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області, місце розташування: 79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 11, код ЄДРПОУ 37831493.

Суддя Зубачик Н.Б.