Рішення № 76873965, 20.09.2018, Тиврівський районний суд Вінницької області

РІШЕННЯ

іменем України

"20" вересня 2018 р. Справа № 145/1736/17

Провадження № 2/145/113/2018

Тиврівський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого Кіосак Н. О.

за участю секретаря Крикливої М.С.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 за участю третьої особи – Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про витребування майна власником з чужого незаконного володіння,

встановив:

ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, в якому просить витребувати земельну ділянку площею 3,4999 га, кадастровий номер 0524581300:02:001:0061, що розташована на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області з чужого незаконного відповідача.

Позов обґрунтовує тим, що ОСОБА_5 – власник земельної ділянки з кадастровим номером 0524581300:02:001:0061, площею 3,4999 га, розташованої на території Великовулизької сільської ради Тиврівського району Вінницької області відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №2716850, виданого на підставі розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації №286 від 26.06.2006 року.

В 2006 році до ОСОБА_3 звернувся ОСОБА_6 і запропонував надати йому в тимчасове користування вказану земельну ділянку, на що позивач дав згоду.

В вересні 2017 року позивач повідомив ОСОБА_6 про те, що самостійно бажає господарювати на землі, проте останній повідомив, що користується вказаною земельною ділянкою, яку надав йому не позивач, а відповідач ОСОБА_4 На прохання позивача він надав Договір оренди землі від 01 вересня 2011р., укладений між ОСОБА_4 та, начебто, ОСОБА_3 З наданого Договору позивачу стало відомо, що такий Договір існує, він зареєстрований у відділі Держкомзему у Тиврівському районі 30 грудня 2011р. за №052450004001761, однак він не міститься підпису позивача.

Оскільки спірного договору оренди землі ОСОБА_3 не укладав, то у нього не існує перед ОСОБА_4 жодних зобов'язань.

Згідно ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути це майно. Аналогічне положення встановлене ч.1 ст. 1213 ЦК України.

Згідно з положеннями Постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» та Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначення договору, як неукладеного, може бути на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. До того ж позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів. У такому разі можуть заявлятися вимоги, передбачені главою 83 ЦК України.

17 жовтня 2017 року позивачем була направлена відповідачу письмова вимога про припинення оренди земельної ділянки та про її повернення законному власнику, відповіді на яку не отримано.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав, просить його задоволити з підстав, викладених у заяві, зазначивши, що позивач дійсно в 2016-2017рр. отримував орендну плату за тимчасове користування спірною земельною ділянкою, проте отримував її у ОСОБА_6, надпису на відомостях про виплату орендної плати від ОСОБА_4 на час їх підписання позивачем не було.

Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, вважає позов безпідставним.

На обґрунтування заперечень вказав, що позивачем заявлено віндикаційний позов. Проте, витребування майна шляхом віндикції застосовується до відносин речово - правового характеру, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору, а вищезазначена земельна ділянка із володіння позивача не вибувала, позивач є її власником на підставі державного акта ЯБ № 2716850 від 27 серпня 2007 року і перебуває у користуванні відповідача на підставі договору оренди від 1 вересня 2011 року, який зареєстрований у відділі Держкомзему у Тиврівському районі Вінницької області 30 грудня 2011 року за № 052450004001761.

Відповідно, даний договір є укладеним з моменту його підписання та чинним з моменту його державної реєстрації, сторонами виконується по сьогоднішній час, зокрема позивач одержав орендну плату за користування його земельною ділянкою, зокрема за 2016, 2017 роки.

Позовні вимоги про визнання договору оренди землі недійсними не заявляються.

Представник третьої особи ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений своєчасно, в установленому законом порядку. Причин неявки суду не повідомлено, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Суд, вислухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

ОСОБА_3 – власник земельної ділянки з кадастровим номером 0524581300:02:001:0061, площею 3,4999 га, розташованої на території Великовулизької сільської ради, Тиврівського району Вінницької області відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №2716850, виданого на підставі розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації №286 від 26.06.2006 року.

30 грудня 2011 року за №052450004001761 у відділі Держкомзему у Тиврівському районі зареєстрований Договір оренди вказаної земельної ділянки від 01 вересня 2011 року між ОСОБА_4 та від імені ОСОБА_3 Строк дії договору 15 років ( п.8 Договору). Згідно з п. 42 Прикінцевих положень Договору він набирає чинності після його підписання та державної реєстрації.

Згідно висновку експертного дослідження за результатами проведення судово-технічного почеркознавчого дослідження № 5574/5575/17-21 від 04.10.2017 року підписи від імені ОСОБА_3 у договорі оренди землі від 01.09.2011, акті приймання-передачі земельної ділянки та у акті визначення меж земельної ділянки (на місцевості) виконані не самим ОСОБА_3, а іншою особою (особами).

Відповідно до висновку судових експертів № 2271/2272/18-21 від 11.06.2018 року підписи від імені ОСОБА_3 в обох примірниках договору оренди землі від 07.09.2011 року, акту приймання – передачі земельної ділянки та у акту визначення межі земельної ділянки (на місцевості) виконані не самим ОСОБА_3, а іншою особою (особами).

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України однією із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності договору є волевиявлення учасника правочину формі, встановленій законом.

Недодержання сторонами (стороною) вимог, які встановлені частинами першої – третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, є підставою для визнання договору недійсним.

Згідно ст.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна сторона зобов'язана повернути іншій стороні все, що вона отримала за договором на виконання цього правочину.

Відповідно до ст. 204 ЦПК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9).

Оскільки недійсність даного правочину прямо законом встановлена, тобто він не має статусу нікчемного ( ч. 2 ст. 215 ЦК України), договір є правомірним доки його недійсність не буде визнана судом.

З огляду на положення ст. 18 Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV ( в редакції на час підписання договору та його реєстрації ), даний договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Враховуючи, що договір від 01.09.2011 року має статус укладеного, недійсним судом не визнаний, суд вважає, що до даних правовідносинах до нього не можуть бути застосовані положення ч.1 ст. 1212 ЦК України, ст. 1213 ЦК України.

Позивач не ставить питання про визнання даного договору недійсним, а відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд справу розглядає не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених з нею вимог.

Слід також зазначити, що Верховний Суд України висловлював правову позицію про те, що витребування майна шляхом віндикції застосовується до відносин речово - правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору (постанова Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6 -1920цс15).

В постанові від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13 Верховний Суд України висловив правову позицію, про те, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам суспільства.

Оскільки позивачем невірно обраний спосіб захисту свого права, даний позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. ст. 2, 3, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 76-83, 89, 141, 258, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 15, 204 ЦК України,

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про витребування власником майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути продана до Апеляційного суду Вінницької області через Тиврівський районний суд протягом 30 днів з дня складання рішення в повному обсязі, тобто з 28 вересня 2018 року.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його складання або проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу буде подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Суддя:ОСОБА_7