Рішення № 76861981, 01.10.2018, Березанський районний суд Миколаївської області

01.10.2018 Справа № 469/973/17

2/469/87/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2018 року Березанський районний суд Миколаївської області у складі :

головуючої судді - Гапоненко Н.О.,

за участю секретаря судового засідання - Якубець С.В.

учасники справи:

позивачка ОСОБА_1 не з’явилась,

представники позивачки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не з’явились,

представник відповідача не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Березанка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Ідея Банк” про захист прав споживача,-

в с т а н о в и в :

Позивачка ОСОБА_1 11 липня 2017 року звернулася до Березанського районного суду з вказаним позовом, нова редакція якого надана суду 31 липня 2017 року, у якому зазначала, що між нею та відповідачем 15 липня 2016 року було укладено кредитний договір Р29.307.70521, за яким відповідач зобов’язався надати позивачці кредит у сумі 22832,00 грн. зі сплатою річної змінювальної процентної ставки у розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 6,00% (пункт 1.4 договору). Відповідно до п.1.12 договору позивачка сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених Графіком щомісячних платежів за кредитним договором.

Позивачка вважає вказаний кредитний договір таким, що не відповідає чинному законодавству, є несправедливим та повинен бути визнаний недійсним, оскільки при укладенні договору вона не була проінформована про орієнтовну сукупну вартість кредиту, хоча, якби їй була відома сукупна вартість кредиту та те, що договір не відповідає діючому законодавства, вона б не укладала цієї угоди або б уклала її на інших умовах.

Крім того, пункти про сплату плати за обслуговування кредитної заборгованості даного договору не відповідають вимогам Законів України “Про банки та банківську діяльність"та “Про захист прав споживачів”, є несправедливими та є підставою для визнання такого положення недійсним. Зазначала, що відповідач, встановивши в договорі обов’язок позивачки щодо сплати щомісячної комісії за обслуговування кредиту, не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачці, при цьому нарахування комісії було проведено відповідачем та частково вплачено позивачкою за послуги, що супроводжують кредит, а саме обслуговування кредитної заборгованості.

Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати зазначений кредитний договір недійсним.

У запереченнях на заперечення представника відповідача (а.с.36) позивачка наполягала на тому, що вимога у договорі щодо плати за обслуговування кредиту не відповідає закону, оскільки у договорі не вказано, що являє собою така супутня послуга, а банкам заборонено вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов"язаної особи банку як обов"язкову умову надання банківських послуг.

У судове засідання позивачка та її представник не з’явилися, представник позивачки направив до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивачки, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Проти винесення заочного рішення не заперечував.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився та не повідомив причину своєї неявки, хоча належним чином був повідомлений про час і місце судового розгляду справи, відзиву на позов не надав; до набрання чинності новою редакцією ЦПК України надав суду письмове заперечення (а.с.28-29), в якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на безпідставність та необгрунтованість заявлених вимог; зазначав, що до підписання кредитного договору відповідач надав позивачці у письмовій формі інформацію про умови кредитування та про орієнтовну сукупну вартість кредиту з детальним розписом сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, отримання якої позивачка посвідчила своїм підписом у Довідці-повідомленні. Також посилався, що така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, існує, визначається кожним банком індивідуально та затверджується внутрішніми актами, що узгоджується з нормами ч.4 ст.11 Закону України “Про захист прав споживачів”, ст.2, п.8 ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Оскільки в оспорюваному договорі плата за обслуговування кредитної заборгованості визначена не за формулою із змінними величинами, а відображена чітко визначеною фіксованою сумою у Графіку щомісячних платежів, така умова не суперечить Закону України “Про захист прав споживачів”.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що сторонам відповідно до вимог ст.ст.1054, 1055 ЦК України 15 липня 2016 року укладено кредитний договір №Р29.307.70521 (а.с.20-21), за яким відповідачем надано позивачці кредит на поточні потребі в сумі 22832,00 грн. строком на 48 місяців та сплатою річної змінюваної процентної ставки в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 6% (ОСОБА_4) згідно з графіком погашення платежів. Станом на день укладення договору змінна частина ставки становить 9,50 %, що разом із Маржею ОСОБА_4 складає змінювану процентну ставку в розмірі 15,5000% (п.1.1-1.5 договору). Згідно з п.1.12 договору за обслуговування кредиту відповідачем позивачка сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно з Графіком щомісячних платежів за кредитним договором.

У статті 526 ЦК України визначено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статей 11, 18 Закону України “Про захист прав споживачів” до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Частиною другою статті 19 Закону України “Про захист прав споживачів” визначено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Даними про сукупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов’язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Згідно із пунктом 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки зобов’язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.

У разі встановлення, що позичальнику не була надана повна та достовірна інформація про умови кредитування і сукупну вартість кредиту та визнання недійсними окремих умов про встановлення несправедливих платежів та комісій: за дії, які банк вчиняє на власну користь; які не є послугою в розумінні Закону України “Про захист прав споживачів”, при відсутності достатніх даних для визнання решти умов і договору в цілому несправедливими, відсутності достатніх даних щодо нечесної підприємницької практики чи введення позивача в оману, відсутні правові підстави для визнання кредитного договору недійсним у цілому, не встановивши обставин, які можна кваліфікувати як несправедливі умови і які можуть мати наслідком недійсність договору загалом.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 15 липня 2016 року, укладеного між сторонами, банк надав позивачці кредит на поточні потреби, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України “Про захист прав споживачів”.

За положеннями частини п’ятої статті 11, частин першої, другої, п’ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів” до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів” нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України “Про банки і банківську діяльність” відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України “Про захист прав споживачів” з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Таким чином, оскільки оспорюваний правочин підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови; до підписання договору кредиту банк надав позивачці довідку-повідомлення про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту з детальним розписом сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки (а.с.30), з якими відповідачка погодилася шляхом її підписання, про що свідчить її особистий підпис на довідці та в кредитному договорі №Р29.307.70521 від 15 липня 2016 року, отже, підстав для визнання кредитного договору недійсним у цілому судом не встановлено.

Разом з тим, оскільки пунктом 1.12 кредитного договору від 15 липня 2016 року передбачено, що за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно з Графіком щомісячних платежів за кредитним договором, без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, це положення договору є несправедливим та підлягає визнанню недійсним.

До такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі №6-1746цс16.

Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України “Про захист прав споживачів” споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав.

Тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд-

у х в а л и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати недійсним пункт 1.12 кредитного договору № Р29.307.70521, укладеного 15 липня 2016 року між Публічним акціонерним товариством “Ідея Банк” та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк", код ЄДРПОУ 19390819, юридична адреса:79008, Львівська обл., місто Львів, вулиця Валова, будинок 11, судовий збір на користь держави у розмірі 640.00 грн.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Миколаївської області. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Дата виготовлення повного тексту рішення 01 жовтня 2018 року.

Суддя: