Постанова № 76856039, 26.09.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4379/18 Справа № 202/8140/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бєльченко Л. А. Доповідач - Лаченкова О.В.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.

при секретарі - Кошара О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2018 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Шоста дніпровська державна нотаріальна контора, територіальна громада в особі Дніпровської міської ради про визнання прав та обов'язків забудовника в порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: Шоста дніпровська державна нотаріальна контора, територіальна громада в особі Дніпровської міської ради про визнання прав та обов'язків забудовника в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2016 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Шоста дніпровська державна нотаріальна контора, територіальна громада в особі Дніпровської міської ради про визнання прав та обов'язків забудовника в порядку спадкування за законом.

В лютому 2017 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська надійшов зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: Шоста дніпровська державна нотаріальна контора, територіальна громада в особі Дніпровської міської ради про визнання прав та обов'язків забудовника в порядку спадкування за законом.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 і зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 року, та після смерті матері ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року права та обов'язки забудовника домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 житловою площею 45,2 кв. м. з господарськими спорудами та прибудовами у розмірі 2/6 частки цього домоволодіння.

Визнано за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 року, і за заповітом після смерті матері ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року права та обов'язки забудовника домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 житловою площею 45,2 кв. м. з господарськими спорудами та прибудовами у розмірі 4/6 частки цього домоволодіння.

В решті позовних вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, а позовні вимоги відповідача ОСОБА_3 - частково, визнавши за ними права та обов'язки забудовника домоволодіння АДРЕСА_1

У відзиві ОСОБА_3 на апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2018 року просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.2 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 07.09.1954 року ОСОБА_4, батько сторін, придбав у ОСОБА_6 незавершене будівництвом домоволодіння АДРЕСА_2 готовністю 87 відсотків, що складалося з житлового будинку літ.А-1, сараю, забору, вбиральні, розташованого на земельній ділянці площею 400 кв.м. За цим договором ОСОБА_4 зобов'язаний виконати всі умови договору на будову від 07.06.1951 року ( а.с. 5,6).

Згідно із договором на право забудови будинку і безстрокового користування земельною ділянкою, укладеного між Райжитуправлінням виконкому Амур- Нижньодніпровської районної ради депутаті і трудящих від 07.06.1951 року, ОСОБА_6 була надана у безстрокове користування земельна ділянка для будівництва одноповерхового житлового будинку площею 28,71 кв.м. з двох кімнат і сараю.

Відповідно до довідки технічного паспорта, виготовленого КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 07.09.2012 року житловий будинок літ. А-1 площею 45,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, був побудований у 1950 році. Всі інші прибудови і господарські споруди були побудовані за період з 1959 року по 1980 рік ( а.с. 9,10).

ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер батько сторін ОСОБА_7 (а.с.13). ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на той час були неповнолітніми (а.с.12,89).

ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла мати сторін, ОСОБА_5.

Остання залишила заповіт на ім'я ОСОБА_3. Після смерті ОСОБА_5 із заявою до нотаріуса за оформленням спадкових справ за заповітом звернувся ОСОБА_3 ОСОБА_2 звернувся із заявою про оформлення спадкових справ на обов'язкову частку після смерті ОСОБА_5, т. я. на момент смерті останньої він досяг пенсійного віку (а.с. 75-89).

За змістом статті 125 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і актах громадянського стану Української РСР в редакції 1926 року , що був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, майно, придбане подружжям працею в період зареєстрованого шлюбу, вважається належним подружжю на засадах спільної власності. Розмір приналежної кожному із подружжя частки в разі спору визначається судом.

Відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу УРСР 1922 року визначено, що жилі будинки, які належать громадянам на праві особистої власності можуть бути об'єктом договору запродажу і купівлі-продажу.

Статтею 418 цього Кодексу визначено, що спадкоємцями за законом є діти (в тому числі усиновлені), дружина та непрацездатні батьки померлого, а також інші непрацездатні, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті.

За змістом частини 1 статті 420 Цивільного кодексу УРСР 1922 року при одержуванні спадщини за законом спадкове майно ділиться на рівні частки між особами, закликаними до одержання спадщини в порядку черговості, зазначеної в першій та третій частині статті 418.

Згідно з частиною 1 статті 429 цього Кодексу, якщо спадкоємець, присутній в місці відкриття спадщини, на протязі трьох місяців з дня її відкриття не заявить належному нотаріальному органу про відмову від спадщини, він вважається таким, що прийняв її.

Також судом першої інстнції встановлено, що після смерті ОСОБА_4 за оформленням спадкових прав його дружина ОСОБА_5 не зверталась; діти померлого ОСОБА_4, сторони у справі, на той час були неповнолітніми і також в установленому законом порядку спадкові права не оформили.

Відповідно до діючих на той час норм цивільного законодавства, ОСОБА_5 і неповнолітні на той час ОСОБА_3 і ОСОБА_2 вважаються такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 у рівних частках. При цьому ОСОБА_5 згідно норм діючого на той час Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і актах громадянського стану Української РСР в редакції 1926 року, вважається співвласницею майна, придбаного подружжям працею за час зареєстрованого шлюбу, тобто 1/2 його частини.

Таким чином, після смерті ОСОБА_4- ОСОБА_5 успадкувала 1/6 частку спадщини і стала власницею 4/6 її частки в цілому; ОСОБА_3 і ОСОБА_2 після смерті свого батька успадкували по 1/6 частки спадщини.

Після смерті ОСОБА_5, яка залишила заповіт на ім'я ОСОБА_3, останній відповідно до вимог статей 1233, 1235 ЦК України має право на 3/6 частки спадщини за заповітом; ОСОБА_2, який на момент смерті ОСОБА_5 був непрацездатним у зв'язку із досягненням пенсійного віку, має права відповідно до статті 1241 ЦК України на обов'язкову частку після смерті матері, котра становить 1/6 частину спадщини. В цілому ОСОБА_3 і ОСОБА_2 після смерті батьків мають право на 4/6 частини і 2/6 частини спадщини відповідно.

З правовстановлюючого документу на ім'я ОСОБА_4, котрим є договір купівлі-продажу від 07.09.1954 року, випливає, що ОСОБА_4 придбав незавершене будівництвом домоволодіння готовністю 87 відсотків, що складалося з житлового будинку літ.А-1, сараю, забору, вбиральні, розташованого на земельній ділянці площею 400 кв.м.

Судом першої інстанції встановлено, що з моменту придбання будинку до смерті ОСОБА_4 нічого не будував, оскільки тяжко хворів. ОСОБА_5 також за час свого життя нічого не будувала на виділеній Райжитуправлінням виконкому Амур- Нижньодніпровської районної ради депутаті і трудящих 07.06.1951 року земельній ділянці. Будівництво інших будівель і споруд здійснювалося ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Відповідно до ст. 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків ( спадщини) від фізичної особи, яка померла ( спадкодавця), до інших осіб ( спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 цього Кодексу до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. 3 Закону України від 12.07.2001 року «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами визнаються будь- які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження,користування), а також інші специфічні права ( права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та право вимоги.

Як роз'яснено у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.

Задовольняючи частково позовні вимоги про визнання за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 та після смерті матері ОСОБА_5 права та обов'язки забудовника домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 житловою площею 45,2 кв. м. з господарськими спорудами та прибудовами у розмірі 2/6 частки цього домоволодіння, а за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 і за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 права та обов'язки забудовника домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 житловою площею 45,2 кв. м. з господарськими спорудами та прибудовами у розмірі 4/6 частки цього домоволодіння, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 входять права та обов'язки забудовника на незавершене будівництвом домоволодіння АДРЕСА_1, що складалося з житлового будинку літ.А-1 площею 45,2 кв.м. (відповідно до довідки технічного паспорту ( а.с.9 об.ст), сараю, забору, вбиральні, а тому ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мають право на успадкування всіх майнових прав спадкодавців, в тому числі права забудовника, у пропорційних частках відповідно до закону і заповіту.

Щодо вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання прав та обов'язів забудовника в порядку спадкування окремо на житлові прибудови, господарські споруди (гараж, сарай, погріб, ганок та ін.), суд першої інстанції також дійшов до правильного висновку, оскільки оскільки всі ці речі є такими, що призначені для обслуговування головної речі.

Відповідно до ст. 186 цього Кодексу річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тому окремого визнання прав та обов'язків забудовника на приналежну до головної річ не потребується.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 в частині визнання за ним права введення домоволодіння в експлуатацію, отримання правовстановлюючого документа, реєстрації права власності, суд першої інстннції дійшов до правильного висновку, що само по собі визнання прав та обов'язків забудовника надає особі право для введення домоволодіння в експлуатацію і отримання ним правовстановлюючого документу на домоволодіння. Що стосується вимоги про реєстрацію прав власності, то дана вимога є передчасною, оскільки ОСОБА_3 ніхто не відмовляв у реєстрації прав власника.

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді О.П.Варенко

В.С.Городнича