Рішення № 76844623, 26.09.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року ЛуцькСправа № 803/842/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Валюха В.М.,

за участю секретаря судового засідання Столярчук А.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

перекладача Шохри Ріада,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - УДМСУ у Волинській області) про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням УДМСУ у Волинській області від 02.04.2018 скасована посвідка на тимчасове проживання в ОСОБА_3 громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_1 серії ТР № 128959, терміном дії до 28.02.2019.

Позивач вказує, що зазначене рішення базується на постанові Яворівського районного суду Львівської області про притягнення його до відповідальності за частиною другою статті 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Проте, адміністративного правопорушення позивач не вчиняв, а провадження у справі про адміністративне правопорушення було проведено з порушенням його прав (зокрема, було порушено право спілкуватися рідною мовою, якою є арабська, позивачу було надано перекладача з англійської мови, якою він вільно не володіє).

Позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення УДМСУ у Волинській області від 02.04.2018 про скасування посвідки на тимчасове проживання в ОСОБА_3 № ТР128959, терміном дії до 28.02.2019.

В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 16.05.2018 представник відповідача ОСОБА_5 позов не визнала та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що оскаржуване рішення винесено на підставі достатніх фактичних правових підстав та у межах повноважень, якими наділено УДМСУ у Волинській області чинними нормативно-правовими актами (а. с. 15-17).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11.05.2018 прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 1).

21.05.2018 суд постановив ухвалу про розгляд даної справи в судовому засіданні з повідомленням сторін (а. с. 61).

Ухвалою суду від 10.07.2018 провадження у цій справі було зупинене до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 460/1076/18 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною другою статті 204-1 КУпАП (а. с. 83).

Ухвалою від 12.09.2018 суд поновив провадження у цій справі (а. с. 121).

В судовому засіданні 12.09.2018 за клопотанням представника позивача допущено до участі у справі як перекладача з арабської мови Шохру Ріада, 28.08.1993 р. н., громадянина ОСОБА_4, національний НОМЕР_1, аспіранта Луцького національного технічного університету (а. с. 108-110, 116).

В судових засіданнях, які відбулися у даній справі, позивач та його представник адвокат ОСОБА_6 позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, та просять його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 у тих же судових засіданнях позов заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просить відмовити у його задоволенні.

В судове засідання, призначене на 11:00 26.09.2018, представник позивача адвокат ОСОБА_6 не прибув з невідомих для суду та позивача причин, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується письмовим повідомленням про судове засідання (а. с. 122), при цьому, клопотань про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи у його відсутності до суду не подав. Враховуючи, що відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, а позивач просив розглянути справу за відсутності вказаного представника, тому розгляд справи завершено у зазначеному судовому засіданні без участі представника позивача ОСОБА_6

Заслухавши вступне слово учасників справи, показання свідка, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 03.11.2017 громадянин ОСОБА_4 ОСОБА_1, 19.08.1988 р. н., звернувся до УДМСУ у Волинській області із заявою про видачу посвідки на тимчасове проживання в ОСОБА_3, додавши пакет документів, серед яких, зокрема, нотаріально засвідчену копію паспорта, копію договору добровільного медичного страхування, клопотання Східноєвропейського національного університету імені ОСОБА_3 (далі - СНУ ім. Л. ОСОБА_3) від 02.11.2017 № 03-28/01/4268 про оформлення посвідки на тимчасове проживання позивачу, копію наказу СНУ ім. Л. ОСОБА_3 від 31.10.2017 № 46-С(з) про зарахування з 01.09.2017 на навчання позивача (а. с. 22-38).

10.11.2017 УДМСУ у Волинській області видало громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_1, 19.08.1988 р. н., посвідку на тимчасове проживання № ТР128959, терміном дії до 28.02.2019 (а. с. 40).

21.03.2018 Мостиський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби (далі - Мостиський прикордонний загін) звернувся до УДМСУ у Волинській області із клопотанням про скасування посвідки на тимчасове проживання, у якому просив розглянути питання щодо скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_1, у зв’язку із притягненням його за рішенням суду до адміністративної відповідальності за здійснення спроби незаконного перетинання державного кордону з України до ОСОБА_7, з метою унеможливлення та припинення зловживання правовим статусом іноземцем, який прибув на тимчасове проживання, а також враховуючи, що нелегальна міграція є однією з потенційних загроз національним інтересам і безпеці державного кордону України (а. с. 41-42).

Крім того, 28.03.2018 Управління Служби безпеки України у Волинській області (далі - УСБУ у Волинській області) звернулося до УДМСУ у Волинській області із поданням щодо скасування тимчасових посвідок на проживання громадянам ОСОБА_4 (в т. ч. позивачу), оскільки їх дії загрожують національній безпеці України (а. с. 44).

02.04.2018 УДМСУ у Волинській області прийняло рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в ОСОБА_3 громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_1, 19.08.1988 р. н. (а. с. 45-46).

Судом також встановлено, що постановою Яворівського районного суду Львівської області від 20.03.2018, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 05.07.2018, у справі № 460/1076/18 ОСОБА_1 визнано виним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 204-1 КУпАП та обрано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн. (а. с. 102-104).

Крім того, судом встановлено, що наказом СНУ ім. Л. ОСОБА_3 від 02.04.2018 № 78-С «По студентському складу» (про відрахування) ОСОБА_1 з 02.04.2018 відраховано зі складу студентів 5 курсу факультету іноземної філології спеціальності 035.04 «Германські мови та літератури (переклад включно)», освітня програма «Мова і література (англійська). Переклад» денної форми навчання освітнього ступеня магістр, у зв’язку із порушенням візового режиму (а. с. 53). Листом від 10.04.2018 № 03-28/01/984 СНУ ім. Л. ОСОБА_3 повідомив УДМСУ у Волинській області про відрахування ОСОБА_1, зняття його з реєстрації, а також повернув посвідку на тимчасове проживання № ТР128959 (а. с. 51).

При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон № 3773-VI) у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в ОСОБА_3.

Згідно із частиною тринадцятою статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в ОСОБА_3 з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.

Як передбачено частиною третьою статті 5 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п'ятнадцятій та вісімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

За приписами частини тринадцятої статті 5 Закону № 3773-VI підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, документ, що підтверджує факт навчання в ОСОБА_3, та зобов'язання навчального закладу повідомити центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, про відрахування з такого закладу.

Пунктом 4 частини першої статті 5-1 Закону № 3773-VI визначено, що строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства становить: у випадку, визначеному частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, - період навчання, який зазначається в документі, що підтверджує факт навчання в ОСОБА_3.

Відповідно до пункту 1 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 251 (з наступними змінами та доповненнями, чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення; далі - Порядок № 251), цей Порядок визначає механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в ОСОБА_3 на постійне проживання або прибули в ОСОБА_3 на тимчасове проживання.

Згідно із підпунктом 4 пункту 19 Порядку № 251 посвідка на тимчасове проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі: коли дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в ОСОБА_3.

Пунктом 19 Порядку № 251 також передбачено, що рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання приймається начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для скасування посвідки.

Як встановлено судом, оскаржуване рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в ОСОБА_3 від 02.04.2018 підготував та підписав головний спеціаліст відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМСУ у Волинській області ОСОБА_8, а затвердив - заступник начальника УДМСУ у Волинській області ОСОБА_9, що відповідає вимогам пункту 2.16 посадової інструкції головного спеціаліста відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМСУ у Волинській області від 07.03.2017 (а. с. 167-170) та вимогам пунктів 3.2, 4.3, 4.6, 4.9, 9.1 наказу УДМСУ у Волинській області від 06.02.2018 № 13 «Про розподіл обов’язків між начальником Управління, першим заступником начальника Управління та заступником начальника Управління - начальником відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області» (а. с. 173-175).

Крім того, враховуючи, що жодним нормативно-правовим актом не затверджено форми рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, необхідно дійти висновку про те, що оскаржуване рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в ОСОБА_3 від 02.04.2018, яке підписано головним спеціалістом відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМСУ у Волинській області ОСОБА_8 та затверджено заступником начальника УДМСУ у Волинській області ОСОБА_9, прийняте з дотриманням вимог пункту 19 Порядку № 251.

Як також встановлено судом, оскаржуване рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в ОСОБА_3 від 02.04.2018 прийняте відповідачем на підставі підпункту 4 пункту 19 Порядку № 251.

На думку суду, вказане рішення прийняте за наявності відповідних правових підстав, виходячи з такого.

Постановою Яворівського районного суду Львівської області від 20.03.2018, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 05.07.2018, у справі № 460/1076/18 ОСОБА_1 визнано виним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 204-1 КУпАП, та обрано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн. (а. с. 102-104).

Згідно із вказаною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 17.03.2018 о 18:40 в пункті пропуску через державний кордон «Краковець», спільно з двома особами громадянином ОСОБА_10 Абдеразак та громадянином ОСОБА_4 Джейбалі Мохамед-Ларбі, рухався в напрямку 550 прикордонного знаку в пішому порядку в сторону державного кордону, на відстані 200 метрів до лінії державного кордону України був затриманий прикордонним нарядом «Група реагування», своїми діями вчинив спробу незаконного перетину групою осіб державного кордону України з ОСОБА_7 поза пунктом пропуску, тобто вчинив правопорушення, передбачене частиною другою статті 204-1 КУпАП.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, оскільки постанова Яворівського районного суду Львівської області від 20.03.2018 у справі про адміністративне правопорушення № 460/1076/18 набрала законної сили, тому в силу приписів частини шостої статті 78 КАС України суд бере до уваги вказану постанову та виходить з того, що позивач ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 204-1 КУпАП, у зв’язку із чим суд не бере до уваги доводи позивача та його представника про те, що позивач не скоював адміністративного правопорушення.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 № 964-IV (з наступними змінами та доповненнями, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення; далі - Закон № 964-IV) національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, охорони дитинства, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам; загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.

За змістом статті 7 Закону № 964-IV на сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України: нелегальна міграція.

Відповідно до абзацу дванадцятого статті 4 Закону № 964-IV суб'єктами забезпечення національної безпеки є: Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України.

Як передбачено абзацом сьомим статті 9 Закону № 964-IV, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Служба безпеки України та Служба зовнішньої розвідки України в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійснюють реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки, підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби забезпечення національної безпеки.

Відповідно до абзаців першого-третього, шостого частини першої статті 2 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 № 661-IV (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон № 661-IV) основними функціями Державної прикордонної служби України є: охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів.

Пунктом 16 статті 19 Закону № 661-IV визначено, що на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються: здійснення самостійно або у взаємодії з органами Національної поліції і органами Служби безпеки України в межах контрольованих прикордонних районів контролю за дотриманням іноземцями та особами без громадянства, а також біженцями, особами, які потребують додаткового захисту, та особами, яким надано притулок в ОСОБА_3, установлених правил перебування на її території.

Статтею 2 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 № 2229-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон № 2229-ХІІ) на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

Згідно із пунктом 13 статті 24 Закону № 2229-ХІІ Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в ОСОБА_3 та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в ОСОБА_3 іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону № 2229-ХІІ Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків надається право подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у тому числі із забезпечення охорони державної таємниці.

Системний аналіз положень Законів № 964-IV, № 661-IV, № 2229-ХІІ дає підстави дійти висновку про те, що нелегальна міграція (до якої, на думку суду, необхідно віднести випадки спроби незаконного перетинання Державного кордону України) є одним із основних реальних та потенційних загроз національній безпеці України у сфері безпеки державного кордону України, а органи Державної прикордонної служби України та Служби безпеки України є у межах своїх повноважень суб'єктами забезпечення національної безпеки України.

Відтак, дії іноземця у вигляді вчинення спроби незаконного перетинання Державного кордону України, за які він притягнутий в судовому порядку до адміністративної відповідальності, можна вважати такими, що загрожують національній безпеці та є в розумінні підпункту 4 пункту 19 Порядку № 251 підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання.

При вирішенні даного спору суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.06.2018 у справі № 825/1340/16, відповідно до якої подання про скасування посвідки на тимчасове проживання в ОСОБА_3 підготовлено Службою безпеки України в межах компетенції, визначеної Законом № 2229-ХІІ, а за умови встановленої судом загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров’ю, захисту прав і законних інтересів громадян України з боку іноземця, за відсутності обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, наявні підстави для прийняття рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в ОСОБА_3.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства України та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного рішення УДМСУ у Волинській області про скасування посвідки на тимчасове проживання в ОСОБА_3 від 02.04.2018, прийнятого на підставі клопотання Мостиського прикордонного загону від 21.03.2018 та подання УСБУ у Волинській області від 28.03.2018, у зв’язку із вчиненням позивачем дій, які потенційно загрожують національній безпеці у сфері безпеки державного кордону України, зокрема, адміністративного правопорушення у вигляді спроби незаконного перетинання Державного кордону України у складі групи осіб, за яке позивач притягнутий до адміністративної відповідальності згідно із постановою Яворівського районного суду Львівської області від 20.03.2018 у справі № 460/1076/18.

Суд не бере до уваги доводи позивача, викладені у позовній заяві, та його пояснення, надані у судовому засіданні, відповідно до яких він заперечив факт вчинення адміністративного правопорушення, оскільки такі доводи та пояснення зводяться до незгоди із постановою Яворівського районного суду Львівської області від 20.03.2018 у справі № 460/1076/18 та яким була надана оцінка у постанові Апеляційного суду Львівської області від 05.07.2018, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вказану постанову суду першої інстанції - без змін.

Крім того, суд враховує, що розгляд справи № 460/1076/18 проводився за участю позивача та перекладача з англійської мови, а доводи позивача про те, що він не володіє на достатньому рівні англійською мовою спростовуються отриманими під час розгляду цієї справи додатковими доказами, а саме: листом СНУ ім. Л. ОСОБА_3 від 19.07.2018 № 03-28/02/2038, відповідно до якого ОСОБА_1 з 31.10.2017 по 02.04.2018 навчався на факультеті іноземної філології, спеціальності 035 «Філологія», освітня програма «Англійська мова та література (переклад), при цьому, навчання здійснювалося англійською мовою, в університеті навчання арабською мовою не здійснюється (а. с. 94); дипломом Вищої педагогічної школи ОСОБА_11 Демократичної ОСОБА_7 ОСОБА_4 від 12.07.2011, виданого ОСОБА_1 про здобуття ступеня професора середньої освіти за спеціальністю «англійська мова», який позивач подавав під час вступу до СНУ ім. Л. ОСОБА_3 та який знаходиться в його особовій справі студента (а. с. 147-148).

Суд при вирішенні цієї справи також враховує, що посвідка на тимчасове проживання № ТР128959, терміном дії до 28.02.2019 була видана позивачу 10.11.2017 УДМСУ у Волинській області на підставі частини тринадцятої статті 4 Закону № 3773-VI, у зв’язку із прибуттям позивача в ОСОБА_3 з метою навчання в СНУ ім. Л. ОСОБА_3. Проте, станом на день звернення до суду позивач наказом СНУ ім. Л. ОСОБА_3 від 02.04.2018 № 78-С «По студентському складу» (про відрахування) був відрахований зі складу студентів 5 курсу факультету іноземної філології, у зв’язку із чим строк дії вказаної посвідки фактично закінчився.

Крім того, суд не бере до уваги копію заяви про державну реєстрацію шлюбу (а. с. 126-130), оскільки така заява складена після прийняття оскаржуваного рішення, в органах державної реєстрації актів цивільного стану не зареєстрована та не впливає на вказані вище висновки суду.

Отже, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваного рішення відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, у зв’язку із чим позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, до задоволення не підлягають.

Керуючись статтями 243-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М.Валюх

Повний текст рішення складено 01 жовтня 2018 року