Рішення № 76842966, 26.09.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року ЛуцькСправа № 0340/1425/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Шевчику Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Ратнівський молокозавод» до Головного управління ДФС у Волинській області про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Ратнівський молокозавод» (далі – ПАТ «Ратнівський молокозавод») звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі – ГУ ДФС у Волинській області) про скасування рішення від 18.05.2018 року №0286561302.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв’язку із несвоєчасною сплатою ПАТ «Ратнівський молокозавод» єдиного внеску ГУ ДФС у Волинській області винесено рішення №0214481302 від 21.03.2018 року.

За результатом адміністративного оскарження, рішенням ДФС №15662/6/99-99-11-02-02-25 від 07.05.2018 року зазначене рішення скасовано та визнано відкликаним з дня прийняття такого рішення та зобов’язано ГУ ДФС у Волинській області винести та направити нове рішення.

На виконання зазначено рішення ДФС, ГУ ДФС у Волинській області прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне неперерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №0286561302 від 18.05.2018 року, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 41 242,51 грн. та пеню в розмірі 202 229,80 грн. за період з 21.05.2015 року до 22.03.2018 року.

Рішенням ДФС №22399/6/99-99-11-02-02-25 від 04.07.2018 року скарга ПАТ «Ратнівський молокозавод» на зазначене рішення залишена без розгляду

Позивач вважає, що вказане рішення підлягає скасуванню, оскільки ухвалою господарського суду Волинської області у справі №903/6/18 від 02.02.2018 року порушено провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Ратнівський молокозавод» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, тому просить скасувати рішення від 18.05.2018 року №0286561302.

В попередніх судових засіданнях 14.08.2018 року, 12.09.2018 року та 19.09.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити.

В судове засідання 26.09.2018 року представник позивача не прибув, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представники відповідача в судових засіданнях 14.08.2018 року, 12.09.2018 року та 19.09.2018 року – заперечили проти позовних вимог, просили в позові відмовити, підтвердила, що до моменту сплати позивачем суми єдиного внеску ГУ ДФС пеню і штрафні санкції не нараховували, а лише коли сплатили борг, тоді і було винесене оскаржуване рішення.

Відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Як визначено частиною четвертою статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З урахуванням наведеного, справу вирішено у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист.

Судом встановлено, що ухвалою господарського суду Волинської області у справі №903/6/18 від 02.02.2018 року порушено провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Ратнівський молокозавод» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

У зв’язку із несвоєчасною сплатою ПАТ «Ратнівський молокозавод» єдиного внеску ГУ ДФС у Волинській області винесено рішення №0214481302 від 21.03.2018 року.

За результатом адміністративного оскарження, рішенням ДФС №15662/6/99-99-11-02-02-25 від 07.05.2018 року зазначене рішення скасовано та визнано відкликаним з дня прийняття даного рішення та зобов’язано ГУ ДФС у Волинській області винести та направити нове рішення.

На виконання зазначено рішення ДФС, ГУ ДФС у Волинській області прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне неперерахування) єдиного внеску №0286561302 від 18.05.2018 року, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 41 242,51 грн. та пеню в розмірі 202 229,80 грн. за період з 21.05.2015 року до 22.03.2018 року.

Згідно з оскаржуваним рішенням №0286561302 від 18.05.2018 року до ПАТ «Ратнівський молокозавод» було застосовано штрафні санкції у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум та пеню у розмірі 0,1 відсотка на суму фактично сплаченої недоїмки за кожний день прострочення платежу за невчасну сплату наступних грошових зобов’язань:

1) Самостійно обчислена сума грошового зобов’язання в розмірі 101836,49 грн. за декларацією №1514363530 від 18.05.2015 року, терміном сплати до 20.05.2015 року.

При фактичній сплаті 23.02.2018 року в сумі 20376,10 грн. була застосована штрафна санкція в сумі 4075,22 грн. та пеня в сумі 20579,87 грн. (за період з 21.05.2015 року по 23.02.2018 року).

2) Самостійно обчислена сума грошового зобов’язання в розмірі 95478,96 грн. за декларацією №1515920251 від 18.06.2015 року, терміном сплати до 22.06.2015 року.

При фактичній сплаті 23.02.2018 року в сумі 4623,90 грн. була застосована штрафна санкція в сумі 924,78 грн. та пеня в сумі 4623,90 грн. (за період з 23.06.2015 року по 23.02.2018 року).

При фактичній сплаті 26.02.2018 року в сумі 25000,00 грн. була застосована штрафна санкція в сумі 5000,00 грн. та пеня в сумі 24500,00 грн. (за період з 23.06.2015 року по 26.02.2018 року).

При фактичній сплаті 28.02.2018 року в сумі 50000,00 грн. була застосована штрафна санкція в сумі 1000,00 грн. та пеня в сумі 49100,00 грн. (за період з 23.06.2015 року по 28.02.2018 року).

При фактичній сплаті 14.03.2018 року в сумі 15855,05 грн. була застосована штрафна санкція в сумі 3171,01 грн. та пеня в сумі 15791,63 грн. (за період з 23.06.2015 року по 14.03.2018 року).

3) Самостійно обчислена сума грошового зобов’язання в розмірі 90357,49 грн. за декларацією №1517909205 від 17.07.2015 року, терміном сплати до 20.07.2015 року.

При фактичній сплаті 14.03.2018 року в сумі 9144,95 грн. була застосована штрафна санкція в сумі 1828,99 грн. та пеня в сумі 8852,31 грн. (за період з 21.07.2015 року по 14.03.2018 року).

При фактичній сплаті 15.03.2018 року в сумі 25000,00 грн. була застосована штрафна санкція в сумі 5000,00 грн. та пеня в сумі 24225,00 грн. (за період з 21.07.2015 року по 15.03.2018 року).

При фактичній сплаті 16.03.2018 року в сумі 25000,00 грн. була застосована штрафна санкція в сумі 5000,00 грн. та пеня в сумі 24250,00 грн. (за період з 21.07.2015 року по 16.03.2018 року).

При фактичній сплаті 20.03.2018 року в сумі 25000,00 грн. була застосована штрафна санкція в сумі 5000,00 грн. та пеня в сумі 24350,00 грн. (за період з 21.07.2015 року по 20.03.2018 року).

При фактичній сплаті 22.03.2018 року в сумі 6212,25 грн. була застосована штрафна санкція в сумі 1242,51 грн. та пеня в сумі 6063,46 грн. (за період з 21.07.2015 року по 22.03.2018 року).

За результатом апеляційного оскарження, рішенням ДФС №22399/6/99-99-11-02-02-25 від 04.07.2018 року скарга ПАТ «Ратнівський молокозавод» на зазначене рішення залишена без розгляду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» №2343-XII від 14.05.1992 року, мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Відповідно до частини 3 статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань із сплати податків і зборів ( обов'язкових платежів ).

Вищенаведені норми регулюють правовідносини, що виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство підприємницька діяльність боржника не припиняється, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають нові зобов'язання, виконання яких забезпечується на загальних засадах.

Однак, відповідно до частини 5 статті 19 зазначеного Закону, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Враховуючи зазначене, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів, а що стосується зобов'язань боржника перед поточними кредиторами, то за цими зобов'язаннями згідно із загальним правилом, нараховується неустойка ( штраф, пеня ), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів ( обов'язкових платежів ).

Таким чином, суд приходить до висновку, що введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не забороняє контролюючому органу як поточному кредиторові нараховувати податкові зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції за невиконання податкових зобов'язань, що виникли до, а виявлені після порушення провадження у справі про банкрутство платника податку.

Поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Отже, поточними кредиторами слід вважати тих кредиторів, термін виконання вимог яких до боржника настав після порушення справи про банкрутство.

За результатами податкової перевірки податкові органи можуть нарахувати як основну суму податкового зобов'язання, так і суми штрафних санкцій. Ця позиція аргументована тим, що зобов'язання по сплаті податкових зобов'язань та відповідних штрафних санкцій виникають вже після введення мораторію, і податкові органи в даному випадку є кредитором за поточними зобов'язаннями боржника.

Відповідно до пункту 1.3. статті 1 ПК України, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов’язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Згідно статті 2 Закону, виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно частини 8 статті 9 Закону, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до частини 5 статті 7 Закону, єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Крім того, абзацом другим частини 12 статті 9 Закону обумовлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).

Відповідно д о частини 6 статті 25 Закону, за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Згідно частини 11 статті 9 Закону, у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до пункту 1 розділу VII Інструкції №449, за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов’язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

Частиною 10 статті 25 Закону, на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до пункту 5 розділу VII Інструкції, суму недоїмки платнику єдиного внеску нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка на суму фактично сплаченої недоїмки за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.

Згідно частини 13 статті 25 Закону, нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.?

Відповідно до пункту 2 частини 11 статті 25 Закону, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Відповідно до пункту 2 розділу VII Інструкції, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції.

Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за зазначені періоди.

Для платників, зазначених у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, таким періодом є календарний місяць, для платників, зазначених у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції,- календарний квартал;

Таким чином, невчасна сплата єдиного соціального внеску ПАТ «Ратнівський молокозавод» тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 25 Закону.

Враховуючи викладене, суд звертає увагу на те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів, які виникли після його введення та не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення. Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Нарахування неустойки ( штрафу, пені ), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з частиною першою статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Враховуючи те, що строк виконання зобов'язань зі сплати єдиного внеску настав у позивача після порушення провадження у справі про банкрутство, посилання позивача про те, що на виконання цих зобов'язань поширюється дія мораторію, є необґрунтованим.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 04 липня 2011 року, 07 травня 2012 року, 11 червня 2012 року, 01 жовтня 2012 року, 26 лютого 2013 року, 09 липня 2013 року (справи №№21-144а11, 21-289а11, 21-179а12 та 21-298а12, 21-34а13, 2а-178а13 відповідно) та в постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2018 року в справі №876/3069/18.

Відтак, з наведених вище підстав у задоволенні позову слід відмовити.

Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб’єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом не підтвердилися обставини щодо порушення відповідачем прав, свобод та інтересів позивача, а позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження позовних вимог.

Таким чином, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог та відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Ратнівський молокозавод» до Головного управління ДФС у Волинській області про скасування рішення відмовити.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ОСОБА_1 Костюкевич

Повне рішення суду складено 01.10.2018 року.