Постанова № 76832634, 26.09.2018, Апеляційний суд Рівненської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2018 року

м. Рівне

Справа № 562/3347/17

Провадження №22-ц/787/1508//2018

Головуючий суддя у суді 1 інстанції: ОСОБА_1

Місце, дата і час ухвалення рішення суду:

19.06.2018 р. у м. Здолбунів Рівненської області

Повний текст рішення складено: не зазначено

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Здолбунівського районного суду 19 червня 2018 року у справі за позовом Комунального підприємства „Міське будинкоуправління” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оренду нежитлового приміщення,

в с т а н о в и в:

У вересні 2017 року в суд звернулось Комунальне підприємство „Міське будинкоуправління”(далі – КП „Міське будинкоуправління”) з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оренду нежитлового приміщення. З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просило суд стягнути з відповідача борг за оренду нежитлового приміщення в сумі 22 481,40 гривень за період з 01.07.2015 по 31.12.2017, 879,13 гривень – пені, 2 560,60 гривень інфляційних нарахувань, 565,54 гривень трьох відсотків річних.

Позов умотивовано невиконанням відповідачем умов договору, укладеного 28.12.2007 між КП "Міське будинкоуправління №2", правонаступником якого на даний час є позивач, та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 оренди нежитлового приміщення по вул.Старицького,7А в м.Здолбунів, Рівненської області. Орендна плата згідно з договором оренди становила 200 грн. на місяць без урахування податку на додану вартість, яку відповідач мав сплачувати до 20 числа кожного місяця. Проте відповідач свої зобов’язання щодо своєчасної сплати орендної плати виконував неналежним чином, у зв’язку з чим виникла заборгованість. Також з відповідача за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань підлягає стягненню неустойка у формі пені та відповідно до ст.625 ЦК України сума індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов’язання, а також три відсотки річних.

Рішенням Здолбунівського районного суду 19 червня 2018 року позов КП "Міське будинкоуправління" задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача борг за оренду нежитлового приміщення в сумі 22 481,40 гривень за період з 01.07.2015 р. по 31.12.2017 р., 879,13 гривень пені, 2 560,60 гривень інфляційних нарахувань, 565,54 гривень трьох відсотків річних.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1 600 гривень.

На рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість через порушення судом норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи

На її обґрунтування зазначав, що позивач не є стороною договору оренди та належним чином не довів своє правонаступництво за орендними зобов’язаннями. Вважав помилковим посилання суду, як на доказ правонаступництва на п.1 Статуту КП „Міське будинкоуправління” Здолбунівської міської ради Рівненської області, яким вказано, що правонаступником КП „Міське будинкоуправління № 2” є „КП „Міське будинкоуправління". Поза увагою суду залишено пояснення представника відповідача з приводу того, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців КП „Міське будинкоуправління № 2” припинено 30 вересня 2009 року. Нова редакція статуту була зареєстрована лише 22 квітня 2010 року, тому позивач не може бути правонаступником юридичної особи, діяльність якої була припинена на момент реєстрації правонаступництва.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 13 травня 2013 року № 01-06/796/2013 „Про деякі питання реорганізації банків та розгляду справ у спорах, що виникають у виконанні господарських договорів”, викладено, що необхідно враховувати, що відомості щодо дати затвердження передавального акта або розподільчого балансу юридичної особи, а також дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа, в силу ч.2 ст. 17 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців” містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Однак, в даних Реєстру щодо КП „Міське бдинкоуправління” в графі про юридичні особи, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа, відсутня інформація про КП „Міське будинкоуправління № 2”.

Таким чином, статут КП „Міське будинкоуправління” не є доказом, що доводить право КП „Міське будинокуправлінння” виступати позивачем у даному спорі.

Вказував, що позивачем не доведено існування на даний час орендних відносин між сторонами, оскільки як на підставу своїх позовних вимог посилається лише на ксерокопію договору оренди від 28 грудня 2007 року. Ухвала суду про задоволення клопотання представника відповідача про витребування у позивача оригіналу договору оренди № 2 не виконана. Позивачем було долучено копію акта від 26 січня 2017 року, в якому зазначено, що при винесенні архівних документів в інше приміщення, у зв’язку з реорганізацією позивача, втрачено оригінал договору з підприємцем ОСОБА_2 від 28.12.2007 року.

Зазначав, що даний акт не може бути взято до уваги, адже строки зберігання документів на підприємстві визначені п. 49 „Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій із зазначенням строків зберігання документів”, затвердженим Наказом Міністерства України від 12 квітня 2012 року № 578/5, згідно з чим договори зберігаються на підприємстві протягом 10 років. Тому передати до архіву підприємства оспорюваний договір, строк дії якого, як стверджує позивач, не закінчився, неможливо.

Крім того, не було не надано жодного доказу, що оригінал договору № 2 від 28.12.2007 року з приватним підприємцем ОСОБА_2 було включено до переліку архівних документів, як це передбачено п.2 ст. 4 Наказу Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року № 1000/5 „Про затвердження правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, та підприємствах, в установах та організаціях”.

Покликаючись на вимоги ст. 95 ЦПК України та п.527 ДСТУ 4163-2003 від 07.04.2003 року, зазначав, що надана позивачем копія договору оренди нежитлового приміщення не завірена відповідним чином, а тому відповідно до вимог ст. 77, 78 ЦПК України не може бути належним доказом.

Судом безпідставно взято до уваги покази свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 щодо орендування ним приміщення у КП „Міське будинкоуправління” Однак предметом позову є не факт існування орендних відносин, а сума заборгованості по орендній платі та штрафних санкцій. Натомість допитані свідки щодо розміру орендної плати жодного пояснення не надали. Свідок ОСОБА_5 ствердив, що для стягнення орендної плати має бути оригінал договору оренди, а не його ксерокопія, та що приміщення в оренду відповідачу він передавав, але дати передачі не пам'ятає.

Позивачем до позовної заяви не було долучено акта приймання-передачі спірного приміщення, а тому є не зрозумілим, з якого моменту позивач нараховував орендну плату. Вказував про помилковість висновків суду стосовно того, що позовна давність позивачем не пропущена, оскільки останній платіж внесений відповідачем 3 грудня 2015 року. Прибуткові касові ордери № 564 від 03.12.2015 року та № 93 від 11 березня 2015 року не можуть бути доказом сплати ним орендної плати, оскільки не відповідають вимогам Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та Положенню № 637, що свідчить про недоведеність факту внесення відповідачем коштів на виконання зобов’язань за договором оренди № 2 від 28.12.2007 року та перериванням загального строку позовної давності.

Також посилався на порушення судом норм процесуального права, а саме, що суд відкрив провадження без вирішення клопотання позивача щодо відстрочення судового збору незважаючи на те, що несплата судового збору є підставою для залишення позовної заяви без руху, вимоги ст. 196 ЦПК України щодо призначення та проведення підготовчого судового засідання, положення ст. 12 ЦПК України щодо змагальності сторін.

З цих підстав просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи ОСОБА_2, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно виходив із його обґрунтованості та доведеності, оскільки між сторонами виникли зобов’язання з договору оренди, яких відповідач не виконав, а тому стягнув з нього заборгованість, що передбачено умовами договору, пеню та відповідно до ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми.

Матеріалами справи встановлено, що 28 грудня 2007 року між КП "Міське будинкоуправління №2" (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди № 2, за умовами якого орендодавець передав орендарю в платне користування на умовах оренди нежитлове приміщення для виготовлення та ремонту меблів по вул.Старицького,7А в м. Здолбунів, Рівненської області, загальна площа якого складає 71,4 кв.м.

Відповідно до п.1 Статуту КП "Міське будинкоуправління» Здолбунівської міської ради Рівненської області - КП "Міське будинкоуправління" є правонаступником КП "Міське будинкоуправління №2".

Згідно із п.2.1 та 2.1 договору строк оренди становить з 1 січня 2008 року по 30 листопада 2010 року. При відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору впродовж одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовжений на той самий строк і на тих же самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до п.3.1 договору орендна плата встановлюється в сумі 200 гривень на місяць без урахування податку на додану вартість (200 грн. + 40 грн.) та сплачується орандарем до 20 числа поточного місяця і щомісячно підлягає коригуванню на індекс інфляції за минулий місяць.

Частиною першою ст. 762 ЦК України передабчено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення у нього виникла заборгованість зі сплати орендної плати за період з 01.07.2015 р по 31.12.2017 р. в розмірі 22 481,49 гривень перед позивачем.

Згідно із ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріали справи містять розрахунки пені відповідно до договору на суму 879,13 гривень (а.с. 18), а аткож згідно із ст. 625 ЦПК України інфляційні втрати становлять 25 60,60 гривень (а.с.19) та три відсотка річних в сумі 565,54 гривні (а.с.20).

Апеляційним судом перевірено порядок обчислення і їх розмір, а тому встановлено їх відповідність вимогам закону та матеріалам справи.

Повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано та відповідно до наданого позивачем розрахунку стягнув з ОСОБА_2 на користь КП „Міське будинкоуправління”, 22 481,40 гривень боргу за оренду нежитлового приміщення за період з 01.07.2015 року по 31.12.2017 року, 879,13 гривень – пені, 2560,60 гривень – інфляційних втрат, 565,54 гривень трьох відсотків річних.

Доводи апеляційної скарги про незаконність і необґрунтованість рішення суду на увагу не заслуговують і спростовуються правильністю висновків суду.

Щодо аргументів відповідача про те, що позивач не надав переконливих доказів, що він є правонаступником КП "Міське будинкоуправління № 2", то вони не заслуговують на увагу, адже відповідно до п.1 статуту КП "Міське будинкоуправління" Здолбунівської міської ради Рівненської області, який є чинним, КП "Міське будинкоуправління" є правонаступником КП "Міське будинкоуправління №2".

Обставини оренди підтверджено показаннями свідків, які в судовому засіданні послідовно, детально і переконливо їх підтвердили. Цими свідками є керівник КП "Міське будинкоуправління № 2" ОСОБА_5 та працівники ОСОБА_4 і ОСОБА_6

Крім того, їх стверджено і представником відповідача у своєму відзиві на позовну заяву. В зв'язку з невиконанням умов договору відповідачу направлялась претензії з вимогою погасити заборгованість по сплаті орендної плати згідно з оспорюваним договором, які відповідачем були отримані. Між тим, із запереченнями щодо існування договірних зобов’язань він не звертався.

Твердження ОСОБА_2 на застосування до спірних відносин позовної давності і відмові з цієї підстави у задоволенні позову на увагу не заслуговують.

Так, позовна давність не є пропущеною, оскільки встановлено, що відповідач в березні та грудні 2015 року сплачував орендну плату, що підтверджується касовими прибутковими ордерами. Тобто позовну давність було перервано відповідно до ст. 264 ЦК України.

Покликання автора скарги на недодержання судом норм процесуального права спростовуються таким чином.

Згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові порушення, що потягли би помилкове розв’язання цивільно-правового спору, відповідач не надав, а апеляційним судом здобуто не було.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Здолбунівського районного суду 19 червня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: