Вирок № 76828508, 01.10.2018, Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 192/2939/16-к

Провадження № 1-кп/192/10/18

В И Р О К

Іменем України

"01" жовтня 2018 р.Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Щербини Н.О.,

за участю секретаря судового засідання - Савчукової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Солоне кримінальне провадження №12016040570000510, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 липня 2016 року відносно

ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Новомосковську Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого в АДРЕСА_2, мешканця АДРЕСА_1, працюючого начальником відділення соціально-психологічної роботи Державної установи «Солонянська виправна колонія №21» Міністерства юстиції України, маючого вищу освіту, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, військовозобов'язаного, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурора - Бикова А. В.,

потерпілого - ОСОБА_3,

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_1,

обвинуваченого - ОСОБА_2,

захисників обвинуваченого - адвоката Королькова М.В., адвоката Тимченка О.В.,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 перебуваючи поблизу кафе «Ковчег», розташованого за адресою: вул.Шевченко, буд.6 в смт Солоне Солонянського району Дніпропетровської області, 10 липня 2016 року приблизно о 00 годин 00 хвилин, в районі паркувального майданчику під час виниклого словесного конфлікту з ОСОБА_3, діючи необережно, внаслідок злочинної недбалості, тобто не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння у вигляді заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, хоча повинен був та міг їх передбачити, здійснив поштовх обома руками в груди потерпілого, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_3 втратив рівновагу та впав на асфальтне покриття дороги на лівий бік, вдарившись головою та втратив свідомість, отримавши в результаті падіння тілесні ушкодження у вигляді: тяжкої закритої черепно-мозкової травми (з порушенням свідомості - кома-1, порушення зовнішнього дихання - трахеостома), забій головного мозку 3 ступеню, епідуральна гематома у правій скроневій долі, геморагічне вогнище забиття речовини головного мозку у правій частці, гостра епідуральна гематома у лівій лобно-скронево-тім'яній області, зміщення речовини головного мозку праворуч, перелом лівої скроневої кістки з переходом на пірамідку та основу черепа, масивний забій м'яких тканин в тім'яній області ліворуч.

Умисні дії ОСОБА_2 кваліфікуються за ст. 128 КК України, як необережне тяжке тілесне ушкодження.

ОСОБА_2 свою вину в пред'явленому йому обвинуваченні за ч.1 ст. 121 КК України, а також за ст. 128 КК України не визнав. В судовому засіданні пояснив, що 09 липня 2016 року приблизно о 23 годині 00 хвилин він зі своєю дружиною та товаришами приїхали до кафе «Ковчег» в смт Солоне відпочивати. Під час відпочинку в приміщенні кафе між ним та потерпілим ОСОБА_3 стався словесний конфлікт, який продовжився поза межами кафе. Під час цього конфлікту ОСОБА_3 ображав нецензурною лайкою ОСОБА_2, намагався вчинити бійку, оскільки кидався на нього з кулаками, а ОСОБА_2, будучи фізично сильнішим за потерпілого, повалив його на землю, обхвативши перед тим руками за тулуб та сів зверху, щоб заспокоїти. В цей час ОСОБА_2 почув від ОСОБА_3 запах алкоголю та зробив для себе висновок про те, що потерпілий перебував в стані алкогольного сп'яніння. В результаті вказаного конфлікту ніхто не наносив ударів один одному та не отримував тілесних ушкоджень. Конфлікт закінчився тим, що ОСОБА_2 відвів в сторону ОСОБА_6. Через декілька хвилин ОСОБА_3 знову підійшов до обвинуваченого та запропонував відійти в сторону та вирішити конфлікт мирним шляхом, на що обвинувачений погодився. Разом з ОСОБА_3 вони відійшли приблизно на 30 м в сторону від центрального входу в кафе в бік автостанції. Розмовляли приблизно 5 хвилин та дійшли згоди про вичерпання конфлікту, після чого протягли один одному руки для рукостискання. Після чого ОСОБА_2 розвернувся та став направлятися в сторону кафе, але зробивши 3-4 кроки відчув удари в спину та потилицю. Він прихилився, через ліве плече повернувся, намагаючись уникнути ударів, а розвернувшись побачив перед собою ОСОБА_3 та відштовхнув його обома руками в груди. Від такого поштовху ОСОБА_3 не втримався на ногах, зробив пару кроків назад та не втримавши рівновагу і спотикнувшись, упав на спину боком на ліву сторону тулуба. До потерпілого підбігли люди, стали допомагати йому, а ОСОБА_2 відійшов в сторону. Він намагався допомогти підняти ОСОБА_3, проте дружина потерпілого голосно кричала та не підпускала ОСОБА_2 до потерпілого. Потерпілий був непритомним, його намагалися підняти, садили на бордюр, але він падав, на короткий проміжок часу приходив до тями, та знову втрачав свідомість. Дружина ОСОБА_2 викликала швидку допомогу по мобільному телефону. Карета швидкої медичної допомоги забрала потерпілого до лікарні в смт Солоне, а потім доправила до лікарні ім. Мечниково в м. Дніпро. Обвинувачений пропонував свою допомогу родичам потерпілого, оскільки відчував свою причетність до події та хвилювався за стан здоров'я ОСОБА_3, проте батько потерпілого відмовився від допомоги, оскільки ОСОБА_2 не міг заплатити суму на якій наполягав батько потерпілого. Обвинувачений пояснив суду, що практично кожного дня їздив до лікарні довідатися про стан здоров'я потерпілого. Також обвинувачений надав суду показання згідно яких, 10 липня 2016 року під час відпочинку в кафе «Ковчег» він не вживав спиртні напої та не отримував тілесні ушкодження. Тілесні ушкодження у ОСОБА_3 він також не помічав під час конфліктів та розмов з ним. Удари ані ОСОБА_3, ані ОСОБА_2 один одному не наносили під час обох конфліктів. Свою вину не визнав, оскільки пояснив, що не наносів будь-яких ударів потерпілому, від яких би могли настати такі наслідки у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, як не мав і умислу на їх нанесення. Рукою не завдавав ударів потерпілому та взагалі не мав умислу наносити йому тілесні ушкодження. Вважає, що потерпілий міг отримати удар в голову під час попередніх конфліктів між ними. Цивільній позов не визнав. Просив виправдати його.

Суд вважає, що не зважаючи на невизнання своєї винуватості, вина ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.128 КК України доведена в повному обсязі під час розгляду справи дослідженими судом доказами та оціненими ним за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом.

Вина ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується показаннями потерпілого, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, які були оцінені судом в сукупності з показаннями інших свідків: ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, а також в сукупності з показаннями, наданими експертом ОСОБА_17 та дослідженими судом письмовими доказами в їх сукупності.

Так, п отерпілий ОСОБА_3 пояснив суду, що 09 липня 2016 року він разом зі своєю дружиною ОСОБА_7 та її подругою ОСОБА_8 приблизно о 22 годині 00 хвилин приїхали до кафе «Ковчег» для відпочинку. За пів години до приїзду в кафе потерпілий вживав пиво (приблизно 2-3 літри). Проте п'яним себе не відчував. В кафе алкогольні напої не вживав. Відпочивали в кафе за столиком, дівчата танцювали. Приблизно о 23 годині потерпілий відчув як позаду нього хтось танцює та торкається його спини. Розвернувшись потерпілий побачив обвинуваченого, який під час танцю виконував, на думку потерпілого, непристойні рухи в його бік. Це розлютило ОСОБА_3 та він підійшов до ОСОБА_2 з'ясувати стосунки. Між ними стався словесний конфлікт, який продовжився поза межами кафе. ОСОБА_2 першим штовхнув потерпілого в плече, від чого він ледь не впав. Він теж штовхнув його у відповідь. Більше ударів не було, а була боротьба. Потім ОСОБА_2 навалився на потерпілого та сів зверху, держав його і не відпускав. Підбігли два незнайомі хлопця, відтягнули обвинуваченого. У нього (ОСОБА_3) була здерта нога до крові. Він відійшов на 5-10 метрів та стояв біля паркану. Дівчата (дружина та її подруга) витирали йому кров на нозі, а ОСОБА_2 знову підійшов до нього та запропонував поговорити без свідків. Говорили десь 5 хвилин на відстані 20 метрів від входу в кафе. Поряд з ними нікого не було. Він протяг ОСОБА_2 руку для рукостискання, а обвинувачений тримаючи руку потерпілого в своїй правій руці не відпустив її, та коли ОСОБА_3 повернувся щоб піти, то відчув удар в праву частину голови. Самого удару він не бачив. Більше нічого не пам'ятає, оскільки втратив свідомість, та прийшов до тями вже через місяць. Два місяці перебував у лікарні, переніс два оперативних втручання на головному мозку. Вважає, що ОСОБА_2 вдарив його лівою рукою в голову, кулаком чи долонею - не знає, від чого він упав та вдарився головою об асфальт.

Суд вважає, що показання потерпілого в частині механізму завдання та отримання тілесних ушкоджень частково узгоджуються з Висновком комісійної експертизи № 126 від 30 липня 2018 року (а.с.25-45, т.6), якою зазначено, що виявлені у потерпілого тілесні ушкодження спричинені від двох механічних дій, тобто від механічної дії тупого твердого предмету в скроневу область голови праворуч, яким могла бути і рука або інші предмети з аналогічними властивостями та від механічної дії тупого твердого предмету з необмеженою контактуючою поверхнею в ліву тем?яно-скроневу область голови при ударі об асфальтне покриття або інше покриття з аналогічними властивостями.

Показання потерпілого, який вказує на отримання удару від обвинуваченого в праву частину голови та наступне падіння, а також зазначений судом Висновок № 126 узгоджуються між собою та спростовують показання ОСОБА_2 в частині того, що він не завдавав удар рукою в голову ОСОБА_3, оскільки у Висновку № 126 зазначено, що «локалізація та характер тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого дозволяє судово-медичній експертній комісії визначити наступний послідовний механізм спричинення тілесних ушкоджень: удар тупим предметом, яким могла бути і рука в прав половину голови потерпілого; в подальшому в результаті приданого тілу прискорення (удар в праву половину голови), мало місце падіння потерпілого з подальшим ударом лівою половиною голови об тупий твердий предмет, яким могло бути тверде покриття ґрунту (а.с 44, т. 6).

Свідок ОСОБА_7, яка на час давання показань була дружиною потерпілого пояснила, що в ніч з 09 на 10 липня 2016 року спільно з чоловіком відпочивали в кафе «Ковчег» в смт Солоне. Разом з ними була ОСОБА_8. Вживали пиво, проте п'яними себе не відчували. В кафе свідок та ОСОБА_8 замовили собі алкогольні коктейлі по 250 мл, фрукти. ОСОБА_3 в кафе спиртне не вживав. Під час танців між обвинуваченим та її чоловіком стався словесний конфлікт через непристойні танці ОСОБА_2, який продовжився поза межами кафе. На проїзній частині дороги біля кафе вони почали штовхатися. Першим штовхнув ОСОБА_2 ОСОБА_3 в грудну клітку, а ОСОБА_3 штовхнув його у відповідь. Свідок була за 2-3 метри від них, та ближче, ніж всі інші, а тому точно та чітко бачила що відбувалося. Потім підійшов ОСОБА_2 та запропонував ОСОБА_3 відійти в сторону та поговорити без свідків. Вони відійшли метрів на 20 від входу в кафе та розмовляли спокійно приблизно 3-5 хвилин. Це місце було освітлене ліхтарями. Свідок разом з ОСОБА_8 спостерігала за ними, оскільки турбувалася про чоловіка. Спочатку обвинувачений та потерпілий спокійно розмовляли та обоє жестикулювали руками. Згодом подали один одному праву руку для рукостискання, а ОСОБА_3 зібрався йти. Однак ОСОБА_18 в цей момент не дав йому піти, смикнув його за руку та вдарив лівою рукою, (кулаком чи долонею не бачила) у скроневу частину голови, від чого ОСОБА_3 упав на землю спиною до низу та вдарився головою об асфальт. Свідок разом з ОСОБА_8 підбігли до потерпілого. ОСОБА_7 поклала голову чоловіка собі на коліна. ОСОБА_3 був без свідомості, хрипів та в нього з рота потекла слина. Хтось викликав швидку, яка приїхала через 15 хвилин. Чи була кров у ОСОБА_2 - свідок не пам'ятає.

Суд вважає, що показання свідка ОСОБА_7, яка на момент подій була дружиною потерпілого та могла бути зацікавленою у вирішенні справи на користь свого чоловіка, не зважаючи на вказане, узгоджуються з механізмом заподіяння тілесних ушкоджень, вказаних потерпілим та визначених експертами.

Аналогічні показання також надала суду свідок ОСОБА_8, яка є дружиною двоюрідного брата дружини потерпілого - ОСОБА_7. Вказаний свідок також міг бути зацікавленим у вирішенні справи, оскільки є подругою, близькою особою дружини потерпілого. Однак її показання також узгоджуються з показаннями потерпілого, дослідженим судом Висновком № 126 щодо механізму заподіяння ОСОБА_2 одного удару рукою в праву частину голови потерпілого.

Свідок ОСОБА_9, яка є дружиною обвинуваченого, в судовому засіданні пояснила, що 09 липня 2016 року разом з чоловіком та сім'ями друзів ОСОБА_12 і ОСОБА_10 відпочивали в кафе «Ковчег». Приблизно о 23 годині між її чоловіком та потерпілим стався словесний конфлікт з приводу танців. ОСОБА_3 ображав ОСОБА_2, вів себе агресивно. Свідок намагалася вирішити конфлікт та порозмовлявши з ОСОБА_3 вибачилася за чоловіка. ОСОБА_8 намагалася заспокоїти ОСОБА_3, але він і далі ображав ОСОБА_2, кричав, та почав кидатися на нього з кулаками. ОСОБА_2 намагався схопити ОСОБА_3 за тулуб і вони впали. ОСОБА_2 сів зверху на ОСОБА_3 та просив його заспокоїтися. ОСОБА_6 забрав ОСОБА_2 в сторону. Крові, подряпин при цьому ні в кого не було. Проте ОСОБА_3 не міг заспокоїтися, продовжував ображати ОСОБА_2 та провокувати на конфлікт. Потім ОСОБА_3 запросив ОСОБА_2 відійти поговорити. Відійшли вони на 20-25 м від входу в кафе. В тому місці було добре освітлення. Свідок вийшла слідом за ними та була до них ближче за всіх, метрів за 10. ОСОБА_7 з ОСОБА_8 та ОСОБА_12 були метрів за 20. Розмовляли чоловіки приблизно 3-5 хвилин. ОСОБА_2 намагався владнати конфлікт, протяг руку до ОСОБА_3 Вони потисли руки, та ОСОБА_2 почав йти. В цей час ОСОБА_3 в спину почав ображати ОСОБА_2, а потім почав наносити йому удари в спину, десь 3-4 удари. ОСОБА_2 пригнувся та закрив голову руками, потім розвернувся та відштовхнув ОСОБА_3 в область грудей, від чого останній упав на асфальт, та не вставав. Коли свідок з ОСОБА_19 підбігли до нього, то він лежав на спині, трохи лівим боком. Підбігла також ОСОБА_7 та сказала, щоб ніхто не підходив. ОСОБА_2 хотів підійти, але вона не дозволила. ОСОБА_7 намагалася підняти потерпілого, але він падав. Відливали його водою, били по щокам, але він до тями не приходив. ОСОБА_7 хотіла, щоб їх відвезли додому, не хотіла викликати швидку. Вони посадили ОСОБА_3 на бордюр, проте він знову упав назад. Свідок особисто викликала швидку, яка приїхала через 2-3 хвилини. Вона з ОСОБА_2 поїхали за швидкою. Ані ОСОБА_2, ані свідок в цей день не вживали спиртне. Допускає, що ОСОБА_3 міг спотикнутися та впасти, оскільки була нерівна дорога.

Допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_17, пояснила суду, що у ОСОБА_3 були виявлені наступні тілесні ушкодження: черепно-мозкова травма, забій головного мозку, кома. Забій м'яких тканин підтверджується медичною документацією, отриманою з лікарні ім.Мечникова. Під час проведення експертизи, експертом було встановлено, що потерпілому було завдано дві механічні дії в сукупності, які розмежуванню не підлягають. Перша дія - це удар в праву частину голови, а друга дія - удар в ліву частину голови об необмежену контактуючу поверхню. Саме тому і сталося зміщення, перелом і масивний забій головного мозку ліворуч, оскільки ОСОБА_3 вдарився головою об асфальт. Всі тілесні ушкодження, отримані ОСОБА_3 є тяжкими за ступенем тяжкості і розмежуванню не підлягають та оцінюються в сукупності, оскільки кожна наступна механічна дія посилює попередню отриману травму. Гематома з правої сторони голови сталася внаслідок дії тупого предмету, можливо руки зігнутої в кулак, та з'явилася вона в місці прикладання сили, тобто від удару руки. Удар рукою, отриманий ОСОБА_3 для визначення ступеню тяжкості завданих тілесних ушкоджень з ударом отриманим об необмежену контактуючу поверхню - розмежуванню не підлягає.

З пояснень експерта ОСОБА_17 було з'ясовано механізм отримання тілесних ушкоджень, згідно якого обвинувачений наніс один удар рукою в праву частину голови потерпілого, від чого останній впав та вдарився головою об асфальт.

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснив, що в липні 2016 року відпочивав з друзями в кафе «Ковчег», бачив як між обвинуваченим та потерпілим стався конфлікт, під час якого ОСОБА_2 повалив ОСОБА_3 на землю. Потерпілий вів себе надто агресивно, лаявся, кидався на ОСОБА_2, який в свою чергу просив його заспокоїтися. Потім вони відійшли в сторону, намагалися спокійно поговорити та свідок бачив, як потерпілій та обвинувачений потисли один одному руки, після чого ОСОБА_3 став наносити удари ОСОБА_2 в спину, а обвинувачений відштовхнув його в груди від чого потерпілий упав на спину і вдарився головою.

Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_19, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 надали суду показання, аналогічні показанням свідка ОСОБА_9, ОСОБА_15

Однак суд ставиться критично до показань всіх свідків, оскільки частина з них безпосередньо і прямо заінтересовані в результаті справи, а інші свідки є друзями, колегами по роботі обвинуваченого, а тому також можуть свідчити на його користь. Показання таких свідків об'єктивно не узгоджуються з Висновками комісійної експертизи № 126, показаннями потерпілого та свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив, що працює фельдшером виїзної бригади екстреної медичної допомоги. Влітку 2016 року, вночі (точну дату та час він не пам'ятає) на стаціонарний телефон з Центра екстреної медичної допомоги в м.Дніпро їм надійшов виклик. Приїхали в смт Солоне приблизно о 23 годині. Потерпілий ОСОБА_3 лежав на дорозі навпроти кафе «Ковчег», його помістили до карети швидкої, він був у комі. Попередній діагноз: закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку. У нього була гематома в області голови. Відчувався запах алкоголю. Потерпілого транспортували до лікарні ім.Мечнікова в м.Дніпро та здали черговому лікарю нейрохірургу. Показанням даного свідка підтверджено лише місце, дату, час вчинення злочину. Інші відомості, які стосуються обставини вчинення злочину свідку не відомі.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні пояснив, що він на прохання хазяїна кафе періодично приходив приглядати за порядком в кафе «Ковчег» в смт Солоне. Влітку 2016 року, більш точної дати він не пам'ятає, приблизно після 23 години він бачив сутичку між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Вони штовхалися, ударів не було. ОСОБА_3 чіплявся до ОСОБА_2 та проявляв до нього агресію. Він підійшов до них, зробив зауваження, та попросив вийти на вулицю з приміщення кафе. ОСОБА_3 вийшов, а ОСОБА_2 не захотів. На вулиці ОСОБА_3 розповів йому, що ОСОБА_2 непристойно танцював перед ним та друзями, та настояв, щоб він покликав ОСОБА_2 для того, щоб з ним розібратися. Свідок вийшов з кафе разом з ОСОБА_2, а ОСОБА_3 став ображати ОСОБА_2 та намагався вчинити бійку, кидався руками до його обличчя. ОСОБА_2, обхопивши руками, повалив його на асфальт, ударів не було, крові ні в кого не було, їх розняли.

Тому суд не приймає в якості доведення вини ОСОБА_2 показання вказаних свідків, оскільки вони безпосередньо не були свідками злочину, і не змогли повідомити суду нічого суттєвого по обставинам справи.

Обставини отримання тілесних ушкоджень потерпілим на які він вказує, частково узгоджуються з дослідженими судом протоколами проведення слідчих експериментів за участю потерпілого від 15 вересня 2016 року, свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від 20 вересня 2016 року (а.с.138-156).

Механізм отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_3, а саме: нанесення удару ОСОБА_2 в праву частину голови потерпілого, від якого останній втратив рівновагу та упав на спину, вдарившись головою об асфальт частково узгоджується також з показаннями як самого потерпілого, так і свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, а також з висновком експерта ОСОБА_17, її поясненнями, наданими в суді.

Факт наявності у ОСОБА_3 тілесного ушкодження в правій частині голови, яке згідно Висновків №3665е від 26 вересня 2016 року, №3666е від 26 вересня 2016 року, № 126 від 30 липня 2018 року з'явилося від механічної дії тупого твердого предмету в скроневу область голови праворуч, яким могла бути і рука або інші предмети з аналогічними властивостями не узгоджуються з показаннями обвинуваченого, свідків ОСОБА_20, ОСОБА_6, ОСОБА_19, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_15 в частині того, що обвинувачений не завдавав такого удару в голову, а лише відштовхнув від себе потерпілого в груди, від чого той впав.

Суд вважає, що оскільки показаннями всіх свідків доведено, що під час конфлікту, який стався на відстані приблизно 20-30 метрів від входу в кафе, крім обвинуваченого та потерпілого поряд з ними не було інших осіб, а в результаті спілкування ОСОБА_3 впав, ударився головою та отримав тяжкі тілесні ушкодження, а його падіння було результатом активних дій обвинуваченого, тому винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбачено ст. 128 КК України поза розумним сумнівом доведена, в той час як винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України викликає у суду певні сумніви з огляду на суперечливість показань свідків, потерпілого, обвинуваченого.

Так, винуватість ОСОБА_2 підтверджується наступними письмовими доказами, дослідженими судом: витягом з ЄРДР, згідно якого подія злочину сталася 10 липня 2016 року (а.с.93, т.2), протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується від 10 липня 2016 року, згідно якого ОСОБА_7 повідомила про отримання її чоловіком - ОСОБА_3 тілесних ушкоджень в кафе в смт Солоне (а.с.100, т.2), протоколом про визнання речовим доказом футболки та шортів ОСОБА_3 (а.с.104, т. 2). Однак, суд не приймає в якості доказів винуватості вказаний протокол, оскільки його зміст не містить в собі фактів вчинення злочину саме ОСОБА_2, або інших посилань щодо його винуватості.

Згідно ст. ст. 85,86 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно повідомлення про підозру від 29 вересня 2016 року (а.с.175-176, т.2) обвинувачений отримав його разом зі своїм захисником 29 вересня 2016 року, та одночасно адвокатом Корольковим М. В. було подано клопотання про приєднання до матеріалів кримінального провадження копій документів та про проведення певних слідчих дій (а.с.185, т.2). Постановою слідчого від 30 вересня 2016 року (а.с.200-201, т.2) в задоволенні клопотання захисника було відмовлено, а під час проведення підготовчого розгляду сторона захисту не оскаржувала дії або бездіяльність слідчого в порядку ст. ст. 303, 314 КПК України.

Згідно досліджених матеріалів справи, 30 вересня 2016 року ОСОБА_2 було вручено повідомлення про зміну підозри (а.с.175-176, т. 2) в якому уточнено механізм заподіяння тілесних ушкоджень.

Вирішуючи клопотання сторони захисту щодо визнання досліджених судом доказів недопустимими (а.с.94,98,145-147,т. 3), суд зазначає наступне.

Захисники обвинуваченого вважали недопустимими доказами протоколи слідчих експериментів від 15 та 20 вересня 2016 року, відеозаписи їх проведення, висновки судово-медичної експертизи за наслідками проведення таких слідчих експериментів, а також всі матеріали кримінального провадження №12016040570000510, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 липня 2016 року з 33 по 248 аркуш.

В клопотаннях захисники посилалися на процесуальні порушення, допущені слідчим під час складання протоколів слідчих експериментів за участі потерпілого та свідків, а також на процесуальні порушення оформлення результатів відеозапису таких експериментів і як наслідок висновку експерта, який був наданий за результатами проведення слідчих експериментів. Крім того, вважають що слідчий ОСОБА_27 та прокурор Сакоренко І. О. є не уповноваженими особами на проведення досудового розслідування вказаного кримінального провадження, а при визначенні його підслідності було порушено вимоги КПК України.

Стаття 86 КПК України визначає, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом, а у свою чергу недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Підстави та критерії визнання доказів недопустимими перелічені в статті 87 КПК України. Так, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

В п. 58 рішення ЄСПЛ у справі "Серявін та інші проти України"від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Вирішуючи питання про допустимість доказів в частині проколів проведення слідчих експериментів та записів відеофіксації таких експериментів суд не вбачає наявність істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Також відсутні такі істотні порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України і під час складання висновків експертів.

Посилання захисників на недопустимість матеріалів кримінального провадження у зв'язку із зазначенням іншого номеру кримінального провадження, не зазначення прізвища обвинуваченого, що виключає участь всієї групи прокурорів у складі: Сакоренко І. О., Рябенко О. Л., Струкова Є. О., Верещака Д. П., Соколова Є. А., Бикова А. В. в кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_2 та свідчить про те, що вказані прокурори є не уповноваженими прокурорами у даному кримінальному проваджені, фактично було вирішено судом під час розгляду заяви про відвід групи прокурорів, про що постановлено ухвалу суду від 23 серпня 2017 року.

Допущені технічні описки в постанові про визначення групи прокурорів (а.с.114,т.2) в частині зазначення номера кримінального провадження, виправлені постановою від 18 серпня 2017 року, не можуть потягти за собою висновку про недопустимість всіх матеріалів кримінального провадження як доказів в цілому, оскільки під час їх дослідження судом не встановлено, що такі процесуальні документи, а також отримані органом досудового розслідування докази, які досліджені судом, були отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Також сторона захисту посилалася на недопустимість висновків експерта та протоколів проведення слідчих експериментів з тих підстав, що слідчі експерименти проводилися без участі обвинуваченого, а експерт не була попереджена слідчим про кримінальну відповідальність, одночасно проводила дві експертизи, що виключає правильність висновків.

Дослідивши протоколи проведення слідчих експериментів суд не вбачає підстав для визнання їх недопустимими доказами, оскільки порядок проведення слідчого експерименту регламентований ст. 240 КПК України, яка не передбачає одночасної обов'язкової участі як потерпілого так і обвинуваченого під час їх проведення. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що до участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник. Тому суд не вбачає підстав для визнання протоколів проведення слідчих експериментів як не допустимих доказів.

Також відсутні підстави для визнання недопустимими доказами і Висновків експерта №№ 3665е, 3666е, оскільки останні містять в собі відомості про те, що експерт повідомлена про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384,385 КК України, а норми КПК України не містять посилань про надання слідчому повноважень стосовно попередження експерта про таку відповідальність. Не зазначення точного часу проведення експертизи також не свідчить про недопустимість такого доказу, а кожен доказ оцінюється судом окремо та в сукупності за своїм внутрішнім переконанням.

Судом було встановлено, що під час вирішення питання про призначення експертизи стороною обвинувачення у встановленому КПК України порядку був отриманий доступ до медичної документації на ім'я ОСОБА_3 (а.с. 123-129, т.2), прийнято постанову про залучення експерта від 02 вересня 2016 року (а.с.131, т. 2), проведено слідчі експерименти за участю експерта, тобто отримано всі необхідні вихідні дані для проведення експертиз. При цьому процесуальних порушень, які могли б свідчити про недопустимість отриманих доказів, допущено не було, а судом такі порушення не встановлено.

Згідно повідомлення про завершення досудового розслідування від 30 вересня 2016 року, а також повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 30 вересня 2016 року обвинувачений, його захисник, потерпілий та його представник ознайомилися з матеріалами досудового розслідування в повному обсязі (а.с.212-225, т.2). На стадії досудового розслідування обвинувачений, який мав захисника, не оскаржував будь-які процесуальні дії, рішення слідчого, прокурора, а під час проведення підготовчого провадження в суді також не подавав відповідних скарг.

З огляду на викладене у суду відсутні підстави для визнання досліджених письмових доказів недопустимими, оскільки під час їх отримання не було встановлено істотне порушення прав та свобод людини, а також обставини, передбачені ч. 2 ст. 84 КПК України.

Дослідивши всебічно, повно й неупереджено в судовому засіданні обставини кримінального правопорушення, та оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд вважає, що надані стороною обвинувачення докази на підтвердження обставин злочину, є належними, допустимими та достовірними, і в своїй сукупності є достатніми для прийняття рішення поза розумним сумнівом про вину обвинуваченого у вчинені злочину, передбаченого ст. 128 КК України.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч.1 ст.121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Суд вважає, що стороною обвинувачення невірно кваліфіковано дії ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 121 КК України, а саме: умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, оскільки формулювання обвинувачення, викладене в обвинувальному акті (а.с.2, т.1) не містить посилання на наявність умислу стосовно завдання потерпілому саме тяжких тілесних ушкоджень. Обвинувальний акт взагалі не містить посилання на наявність умислу у обвинуваченого стосовно ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, настання яких начебто бажав обвинувачений. Окремої правової кваліфікації дії ОСОБА_2 в частині завдання одного удару в праву частину голови органом досудового розслідування не надано, як не зазначено і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, отриманих внаслідок такого удару. Під час судового розгляду будь-яких доказів щодо ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, отриманих від удару рукою в праву частину голови суду не надано. Посилання експерта ОСОБА_17 та Висновки експертиз стосовно того, що отримані ОСОБА_3 тілесні ушкодження не підлягають розмежуванню по ступеню тяжкості свідчить лише про відсутність наукової методики такого розмежування, а не про тяжкість тілесних ушкоджень, отриманих ОСОБА_3 внаслідок удару в праву частину голови та не про наявність умислу у ОСОБА_2 саме на завдання тяжких тілесних ушкоджень.

Крім того, механізм умисного нанесення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, не узгоджується з Висновками комісійної експертизи № 126 від 30 липня 2018 року, викликає у суду певні сумніви.

За ст. 24 КК України прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

В судовому засіданні обвинувачений свою вину за ч. 1 ст. 121 КК України не визнав повністю, оскільки заперечував не тільки нанесення самого удару рукою потерпілому в область голови, а й умисел на спричинення йому тілесних ушкоджень. В той же час не заперечував того факту, що потерпілий впав від його поштовху в груди.

Факт нанесення потерпілому ОСОБА_3 удару рукою в область голови ОСОБА_2 суд приймає критично, оскільки про такий удар свідчили лише дружина потерпілого та свідок ОСОБА_8, а також сам потерпілий. Висновки експертизи стосовно отримання удару в голову базуються на медичній документації, яка не надана суду, а експертизи проведені майже через два місяці від дня події, фото таблиці з відображенням тілесного ушкодження відсутні, а тому суд не може прийти до висновку поза розумним сумнівом про заподіяння такого удару обвинуваченим. Суд вважає, що стороною обвинувачення не доведено саме такий механізм заподіяння тілесних ушкоджень.

В той же час під час судового розгляду було встановлено, що потерпілий впав від активних дій обвинуваченого. Висновками експерта та комісійної експертизи не підтверджено, що тяжкі тілесні ушкодження потерпілий ОСОБА_3 отримав безпосередньо від удару кулаком в праву частину голови. У Висновку комісійної експертизи № 126 зазначено, що будь-яких об'єктивних судово-медичних даних, які б дозволили судово-медичній експертній комісії визначити конкретні характерологічні ознаки контактуючої поверхні травмуючого предмету не встановлено, так як, вона (травмуюча поверхня) не відобразилась на шкіряних покровах голови потерпілого в ділянках контакту предмету (а.с.42 т.6). Саме тому у суду і виникають сумніви щодо дійсності існування такого удару.

Далі у Висновку комісійної експертизи зазначено, що «черепно-мозкова травма представляє собою єдине ушкодження, яке включає пошкодження головного мозку, переломи черепа та ушкодження м'яких тканин. При виникненні черепно-мозкової травми після декількох ударів по голові доцільно говорити про вплив на формування кінцевого об'єму ушкодження сукупності ударів. Кожен наступний удар сприяє продовженню, посиленню, відновленню внутрішньої черепної кровотечі, тощо. Оцінці ступеню тяжкості і в подібних ситуаціях, що мало місце у даному випадку, підлягає черепно-мозкова травма в цілому, враховуючи внутрішньо черепні ушкодження, переломи черепу та всі зовнішні ушкодження. Тому розмежуванню по ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, виявлених в області голови потерпілого не підлягають, а оцінюються в сукупності. Враховуючи локалізацію та характер тілесних ушкоджень, виявлених в області голови праворуч, не суперечить механізму спричинення даних тілесних ушкоджень, визначеному судово-медичною експертною комісією, тобто при ударі рукою у вищезазначену поверхню голови. Локалізація та характер тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого дозволяє судово-медичній експертній комісії визначити наступний послідовний механізм спричинення тілесних ушкоджень: удар тупим предметом, яким могла бути і рука в праву половину голови потерпілого, в результаті чого виникли ушкодження у вигляді забою м'яких тканин в тім'яній області, епідуральної гематоми в ділянці скроневої частки головного мозку; в подальшому в результаті приданого тілу прискорення (удар в праву половину голови), мало місце падіння потерпілого з подальшим ударом лівою половиною голови об тупий твердий предмет, яким могло бути тверде покриття ґрунту, в результаті чого виникли ушкодження у вигляді забою м'яких тканин, переломів кісток склепіння та основи черепу, епідуральної гематоми в області лобно-скронево-тімяної частки головного мозку, забій речовини головного мозку в ділянках проти ударів на полюсах правої скроневої та лобної часток головного мозку» (а.с 44, т. 6).

Суд вважає, що ОСОБА_2 відштовхуючи потерпілого не міг передбачити, що ОСОБА_3 впаде та внаслідок падіння отримає тяжкі тілесні ушкодження. Таким чином, у діях ОСОБА_2 не вбачається ані прямий, ані непрямий умисел на настання у потерпілого тяжких тілесних ушкоджень.

Відповідно до ч.3 ст.25 КК України, необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Враховуючи той факт, що потерпілий ОСОБА_3 10 липня 2016 року перебував в стані алкогольного сп'яніння, є візуально фізично слабшим за обвинуваченого, тому останній повинен був передбачити, що внаслідок його поштовху, останній може не втриматися на ногах та впасти, а під час падіння отримати тілесні ушкодження.

Таким чином, ОСОБА_2 під час поштовху не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, а саме: падіння потерпілого з подальшим ударом об землю, що спричинило йому тяжкі тілесні ушкодження, хоча повинен був і міг передбачити такі наслідки.

У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку, що своїми діями ОСОБА_2 завдав ОСОБА_3 тяжке тілесне ушкодження з необережності та його дії кваліфікуються судом за ст.128 КК України.

Такий висновок суду повністю узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеної у постанові пленуму ВСУ від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», у п. 26 якої зазначено, що у випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення

(злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 119 чи ст. 128 КК.

Тому, у відповідності до ст. 17 КПК України, щодо забезпечення доведеності вини, а також керуючись ч. 3 ст. 337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, суд вважає за можливим вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті в частині кваліфікації дій обвинуваченого та кваліфікує його дії за ст. 128 КК України, оскільки це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Суд під час розгляду справи оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення.

Відповідно до вимог ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку і прийшов до висновку про повну доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненому злочині, який суд кваліфікував за ст. 128 КК України.

Відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, в рішенні «Коробов проти України» ЄСПЛ зазначив, що при оцінці доказів суд як правило застосовує критерій доведеності вини поза розумним сумнівом, та така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що винуватість ОСОБА_2 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України поза розумним сумнівом знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження. Таке доведення випливає із сукупності ознак та неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою та відповідає критерію доведеності вини поза розумним сумнівом.

Вина обвинуваченого у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України не доведена поза розумним сумнівом, оскільки маються певні суперечності як в показаннях свідків, так і в досліджених судом письмових доказах саме щодо його винуватості за ч. 1 ст. 121 КК України, а всі суперечності згідно положень Конституції України тлумачаться на користь обвинуваченого. Тому суд вважає, що ОСОБА_2 діяв не з прямим умислом, а з необережністю, яка виразилась у злочинній недбалості, є суб'єктом цього злочину, оскільки є осудною та повнолітньою особою. Об'єктом даного злочину є здоров'я людини, а об'єктивна сторона вказаного злочину характеризується активною дією обвинуваченого, наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв'язком між зазначеним діянням і наслідками.

Обставин, які відповідно до ст.ст. 66, 67 КК України пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_2 - судом не встановлено.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 згідно з вимогами ст.ст. 65-67 КК України та роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який згідно ст.12 КК України є злочином невеликої тяжкості, особу обвинуваченого, який офіційно працевлаштований, має сім'ю, дитину, вагітну дружину, позитивно характеризується за місцем роботи та за місцем мешкання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.

На підставі викладеного, враховуючи конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, особу винуватого, який свою вину не визнав, перед потерпілим не вибачався, цивільний позов не визнав, не відшкодував в добровільному порядку потерпілому витрати на лікування, його ставлення до вчиненого, суд вважає, що йому необхідно призначити покарання в межах санкції ст.128 КК України з наближенням до найвищої межі, оскільки призначенням більш м'якого виду покарання не буде досягнуто виховної мети покарання.

Вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_2,реалізовуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає, що виправлення обвинуваченого в даному випадку не можливе без його ізоляції від суспільства. Підстави для застосування правил ст. ст. 69, 69',75 КК України відсутні з огляду на те, що обвинувачений свою вину не визнав, не розкаявся у вчиненому, не вибачився перед потерпілим, завдану шкоду не відшкодував.

Вирішуючи цивільний позов, пред'явлений потерпілим в даному кримінальному провадженні суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України - шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Статтею 1177 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Згідно ст. 1195 ЦК України - фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Відповідно до ст. 23 ЦК України - особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає - у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Статтею 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Враховуючи роз'яснення Верховного Суду України, що містяться в постановах Пленуму ВСУ №6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд вважає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

З'ясувавши повно, всебічно та об'єктивно усі обставини даної справи, дослідивши надані сторонами докази на їх підтвердження з точки зору їх належності, допустимості, достатності та взаємозв'язку, проаналізувавши вищевикладені вимоги діючого законодавства, суд вважає встановленим та доведеним, що тілесні ушкодження ОСОБА_3 завдані з вини ОСОБА_2, у зв'язку з чим відповідно до ст.1166,1179,1187 ЦК України на нього повинен бути покладений обов'язок відшкодувати спричинену такими протиправними діями матеріальну шкоду.

В судовому засіданні були досліджені оригінали медичної документації, згідно яких судом встановлено, що потерпілий перебував на стаціонарному лікуванні, йому було проведено хірургічне втручання (а.с.1-79,т.3), а додані до цивільного позову копії чеків та рецептів відповідають лікарським призначенням та підтверджують купівлю ліків на суму 40 240 гривень 73 копійки.

Суд не приймає в якості підстав для відмови в задоволенні цієї частини цивільного позову заперечення адвокатів обвинуваченого стосовно недоведеності його вини, оскільки така вина була доведена, а підстави її доведеності викладені вище, а також щодо невідповідності рецептів лікарів, згідно яких купувалися ліки для потерпілого, вимогами наказу Міністерства охорони здоров'я № 360 від 19 липня 2005 року (а.с.72-73,78-79, т. 2) в частині їх неналежного оформлення. Суд вважає, що неналежне оформлення рецептів, на підставі яких було придбано ліки для потерпілого, не може бути підставою для відмови в задоволенні цієї частини цивільного позову, оскільки безпосереднім доказом понесення матеріальних витрат на придбання ліків є саме чеки з аптечних установ та листки призначення відповідного лікування. Суд під час вирішення питання про стягнення витрат на придбання медичних препаратів не надає оцінку підставам їх придбання, якими і є такі рецепти, оскільки вони є лише підставою для відпуску ліків та не є належним доказом матеріальних витрат на лікування.

Вирішуючи цивільний позов в частині стягнення 10 000 000 гривень моральної шкоди, суд вважає, що такі вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно роз'яснень, які містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року, розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має керуватися засадами розумності, виваженості, та справедливості.

Суд вважає, що під час судового розгляду було доведено факт отримання ОСОБА_3 фізичного болю та фізичних і моральних страждань, оскільки останній переніс два хірургічних втручання, тривалий період перебував в комі, в реанімації, перебував на стаціонарному лікуванні, тривалий час не міг вести нормальне, активне життя, частково втрачав пам'ять, а на даний час щомісяця вимушений отримувати медичну допомогу, оскільки страждає на головні болі, запаморочення та має проблеми зі здоров'ям, які назавжди змінили його нормальний уклад життя, є інвалідом ІІ групи. До отримання тілесних ушкоджень потерпілий працював та переважно його робота була пов'язана з розумовою працею, якою на даний час він не може повноцінно користуватися з огляду на отримання ушкоджень головного мозку.

Також ОСОБА_3 отримав і душевні страждання, яких зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою ОСОБА_2, оскільки саме через неправомірні дії останнього потерпілий втратив роботу, не може повноцінно спілкуватися з дитиною, розірвав шлюб з дружиною через непорозуміння у сімейному житті, які виникли після отриманих тілесних ушкоджень.

Тому фізичні та душевні страждання ОСОБА_3 суд оцінює в 500 000 гривень та вважає, що така сума є виваженою, розумною та справедливою в даному випадку з урахуванням тяжкості отриманих тілесних ушкоджень та пережитих душевних, фізичних страждань.

На підставі вищевикладеного, вимоги за цивільним позовом слід задовольнити частково.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_2 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки.

Строк покарання рахувати з моменту початку його фактичного виконання.

Цивільній позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 40 240 (сорок тисяч двісті сорок) гривень 73 копійки на відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 500 000 (п'ятсот тисяч) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди.

В задоволені іншої частини цивільного позову про стягнення моральної шкоди - відмовити.

Речові докази: чоловічу футболку темно-синього кольору та чоловічі шорти темно-синього кольору, які зберігаються при матеріалах кримінального провадження - повернути потерпілому.

Заходи забезпечення кримінального провадження в даному кримінальному провадженні ОСОБА_2, а саме - запобіжний захід до набрання вироком законної сили - не застосовувався.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Солонянський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору та потерпілому.

Головуючий: суддя Н.О.Щербина