Постанова № 76824890, 27.09.2018, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/732/18

1-кп/467/119/18

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.09.2018 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі :

головуючого судді - Явіци І.В.

з участю секретаря судового засідання - Андросової А.В.

прокурора – Пахомова О.С.

обвинуваченого – ОСОБА_1

захисника обвинуваченого - ОСОБА_2

розглянувши у судовому засіданні у приміщенні Арбузинського районного cуду в смт. Арбузинка клопотання прокурора Арбузинського відділу Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 12017150130000180 від 03 травня 2017 року по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 297 КК України, -

ВСТАНОВИВ :

На розгляді Арбузинського районного суду Миколаївської області перебуває кримінальне провадження № 12017150130000180 від 03 травня 2017 року по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 297 КК України.

В судовому засіданні прокурор звернувся з клопотанням про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою строком до 60 діб, мотивуючи його тим, що він обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 297 КК України, яке відноситься до тяжких злочинів, вчинив злочин в період іспитового строку та переховувався від органів досудового розслідування, у зв’язку з чим перебував у розшуку.

На думку прокурора, ризики, передбачені ст. 177 КПК України на даний час є дійсними і продовжують існувати, а тому альтернативні запобіжні заходи не в змозі забезпечити дієвості кримінального провадження, оскільки обвинувачений може незаконно впливати на потерпілих, вчинити інше кримінальне правопорушення або переховуватись від суду.

Зокрема, при обранні особистого зобов'язання обвинувачений може продовжити злочинну діяльність, не виконуватиме покладені на нього обов'язки та може переховуватись від суду.

Так само, не усунуть існуючі ризики і обрання домашнього арешту, застави і поруки, враховуючи те, що обвинувачений не працює і не має постійного джерела доходів.

Тож, обґрунтовуючи необхідність застосування найсуворішого із заходів забезпечення кримінального провадження за таких обставин, прокурор в судовому засіданні просив задовольнити його клопотання.

Захисник та обвинувачений в судовому засіданні заперечили проти задоволення клопотання прокурора та просили суд змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, посилаючись на те, що найсуворіший із запобіжних заходів на сьогоднішній день може бути змінений, зокрема, через наявність на утриманні обвинуваченого малолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Потерпілі в судове засідання не з'явились, причин своє неявки не повідомили, однак надали заяви про розгляд провадження за їх відсутності, а тому суд, з таких умов, з урахуванням засади свободи реалізації особою свого права, розглянув клопотання прокурора за їх відсутності та, перевіривши його доводи і обґрyнтованість, відповідність вимогам КПК, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, керуючись законом, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні обставин кримінального провадження, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності і допустимості, і сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, зробив такі висновки.

За змістом ст. 331 КПК України під час судового розгляду вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За правилом, що встановлене абзацом другим частини третьої статті 331 КПК України до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців (ч.3 ст. 331 КПК України).

В судовому засіданні суд встановив, що ухвалою слідчого судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 червня 2018 року ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 20 години 10 хв. 22 серпня 2018 року з утриманням його в Державній установі «Миколаївський слідчий ізолятор» та визначенням розміру застави у межах 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 52 860,00 грн. у національній валюті згідно з умовами, що визначені кримінальним процесуальним законом України.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 09 серпня 2018 року строк тримання обвинуваченого під вартою було продовжено до 05 жовтня 2018 року.

Таким чином, обвинуваченому було обрано та продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою зі строком дії, який у цей період закінчується, однак на даний час в зазначений строк неможливо закінчити судовий розгляд кримінального провадження з огляду на наявність об'єктивних передумов.

Зокрема, такий захід забезпечення кримінального провадження було застосовано у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину та, будучи раніше судимим, з липня 2017 року переховувався від органів досудового розслідування, а тому, на думку слідчого судді, міг продовжувати злочинну діяльність та ухилятись від слідства.

Так, слідчим суддею було встановлено, що 07 травня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 297 КК України, проте невдовзі відносно нього було заведено оперативно-розшукову справу категорії «Розшук» і затримано лише 23 червня 2018 року на підставі ухвали слідчого судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 19 квітня 2018 року.

В судовому засіданні обвинувачений пояснював суду, що дійсно в 2016 році він був засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, проте звільнений від відбування покарання з випробуванням. В 2018 році його було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 297 КК України, але він не переховувався від слідства, а працював в м. Первомайську, про що слідчого не повідомляв, а ходом досудового розслідування не цікавився.

Отже, при обранні запобіжного заходу ОСОБА_1 у виді тримання під вартою було об'єктивно встановлено дійсні ризики згідно кримінального процесуального закону, а тому не піддаючи рішення слідчого судді сумніву та не порушуючи принцип правової визначеності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 року), що є одним із основних аспектів принципу верховенства права, суд вважає, що на даний час об'єктивні обставини, встановлені слідчим суддею при обранні запобіжного заходу, не є спростованими через таке.

Так, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування відносно нього саме такого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою.

Однак, суд, враховуючи, що лише сама по собі ступінь тяжкості інкримінованого правопорушення не може бути безумовною підставою для утримання під вартою, бере до уваги наявність регламентованих статтею 177 КПК України ризиків у даному, конкретному випадку, зокрема, передбачених п.п. 1, 5 ч.1 цієї статті, існування яких ставить під загрозу забезпечення виконання ним покладених на нього кримінальним процесуальним законом обов'язків, а як наслідок, і досягнення мети застосування запобіжного заходу.

Зокрема, існування ризику переховуватись від суду обумовлюється тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення, яке згідно з класифікацією за ст. 12 КК України відносяться до тяжких злочинів в сукупності із встановленим фактом порушення відносно нього оперативно-розшукової справи.

Що ж до можливості продовжити вчиняти кримінальні правопорушення, то про відсутність стримуючого фактору у цьому випадку свідчить те, що обвинувачений був засуджений за тяжкий злочин та в період іспитового строку знову вчинив тяжке кримінальне правопорушення та перебував у розшуку.

Ці ризики на даній стадії кримінального провадження не відпали, є реальними і триваючими, в той час як судове провадження триває, потерпілі по справі не допитані, а тому існує потреба у забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_1 на даному етапі судового розгляду, оскільки її дотримання з боку обвинуваченого в ракурсі установлених реальних ризиків є неможливою.

Тож, оцінивши в сукупності наявність вищезазначених ризиків і обставин, що регламентовані ч.1 ст. 178 КПК України та враховуються, зокрема, і при продовженні запобіжного заходу, а також вагомість доказів, якими обґрунтовуються саме ці обставини, суд прийшов до висновку про наявність передумов, що визначені п. 1, 2 ч.1 ст. 194 КК України, а як наслідок і про доцільність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1

Будь-яких інших обставин, які б свідчили, що саме цей вид забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі встановлено не було.

Що ж до клопотання сторони захисту про зміну виду запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, зокрема, з посиланням на наявність на утриманні обвинуваченого малолітньої дитини, то суд вважає таку обставину не достатньою для зміни виду запобіжного заходу на більш м’який, тим більше на домашній арешт, так як такий вид запобіжного заходу в силу норм кримінального процесуального закону України не дасть змоги використовувати засоби утримання дитини.

При цьому, суд звертає увагу, що обставина, на яку посилається сторона захисту, хоч і враховується судом при вирішенні питання про зміну виду запобіжного заходу, однак не є самостійною підставою для прийняття позитивного, на користь захисту, рішення, оскільки має оцінюється в сукупності з іншими, більш вагомими факторами, які б свідчили про те, що їхня дія здатна забезпечити законослухняну поведінку обвинуваченого, як учасника кримінального провадження.

Проте, будь-яких інших доводів, окрім як наявність у обвинуваченого постійного місця реєстрації та малолітньої дитини сторона захисту не представила, в той час ці обставини повинні бути оцінені виключно в аспекті існуванні/відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і самі по собі не можуть свідчити про наявність стримуючих факторів.

Тож, обговорюючи питання про можливість зміни запобіжного заходу на більш м'які, зокрема, домашній арешт, суд виходив з недостатньої вагомості аргументів сторони захисту і прийшов до висновку про недоцільність такої зміни в ракурсі факторів, пов'язаних з тяжкістю покарання, у разі визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, його віком та станом здоров'я, міцністю соціальних зв'язків, відсутності постійного місця роботи та джерела доходів, репутації, майнового стану, наявності судимості за вчинення тяжкого злочину та факту перебування у розшуку під час досудового розслідування.

Доводи ж сторони захисту жодним чином не спростовують цих висновків суду, оскільки під час провадження на підставі Конвенції про захист прав і основоположних свобод (Рим, 04.ХІ.1950 р.) застосовується принцип affirmanti incumbit probatio (той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження), позаяк самі по собі твердження, без застосування передбачених кримінальним процесуальним законом засобів доказування, не є вагомими аргументами.

А відтак, у світлі того, що стороною захисту не було надано суду достовірних доказів можливості застосування більш м'яких запобіжних заходів із числа регламентованих ст. 177 КПК України, зокрема, не надано доказів наявності на утриманні обвинуваченого малолітньої дитини, як то свідоцтва про народження, будь-яких інших доказів, які б давали підстави прийти до переконання про дієвість менш суворого заходу забезпечення кримінального провадження у цій ситуації, суд приходить до висновку про необхідність задоволення внесеного прокурором клопотання.

При цьому, суд звертає увагу, що сам по собі факт наявності постійного місця реєстрації та малолітньої дитини у обвинуваченого не можуть бути достатніми підставами для застосування більш м'якого виду запобіжного заходу, оскільки суд робить висновки про доцільність продовження того чи іншого виду запобіжного заходу виключно в аспекті реальності встановлених ним ризиків, регламентованих ст. 177 КПК України та з урахуванням обставин, передбачених ст. 178 КПК України, переслідуючи ціль забезпечення дієвості кримінального провадження.

Тож інші, більш м'які запобіжні заходи за таких умов не є співмірними з потребами судочинства на даному його етапі, а як наслідок і неспроможними забезпечити дієвості кримінального провадження.

При цьому, строк тримання обвинуваченого під вартою не виходить за межі тих, що визначені кримінальним процесуальним законом, та є необхідною мірою в цьому кримінальному провадженні через те, що в ході судового розгляду було встановлено наявність передумов, регламентованих п. 1,2 ч.1 ст. 194 КПК України, тобто тривалість строку тримання під вартою відповідає критерію розумності і співмірності.

З огляду на таке, суд вважає необхідним продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою у межах визначених КПК України строків, так як переконаний, що інші, більш м'які запобіжні заходи, за таких умов, не здатні забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігти встановленим ризикам.

При цьому, суд, враховуючи вимоги ст.ст. 176, 182, 183 КПК України у їх системному взаємозв'язку, вважає за необхідне вказати, що визначений слідчим суддею Арбузинського районного суду Миколаївської області від 26 червня 2018 року розмір застави у межах 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 52860 грн., у національній грошовій одиниці, може бути внесений, як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок, що вказаний в цій ухвалі, а з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, він зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави, а він сам буде вважатись таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

За такого, керуючись ст.ст. 131-132, 176-178, 183, 193-194, 196, 205, 331, 369-372, 376 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Клопотання прокурора – задовольнити.

Дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обрану обвинуваченому ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, в рамках кримінального провадження № 12017150130000180 від 03 травня 2017 року, продовжити до 23 листопада 2018 року включно.

Одночасно визначити запобіжний захід у вигляді застави для забезпечення виконання ОСОБА_1 обов’язків, визначених КПК України.

Розмір застави визначити у межах 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 52860 грн., у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена, як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок: одержувач ТУ ДСА України в Миколаївській області, р/р 37316051016294, банк одержувача ДКС України м. Київ, МФО 820172, ЄДРПОУ 26299835, призначення платежу: залогові кошти на депозитний рахунок ТУ ДСА України від заставодавця (прізвище, ім’я, по батькові повністю).

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1, у разі внесення застави, наступні обов’язки: прибувати до Арбузинського районного суду Миколаївської області за кожним викликом; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, а саме с. Міжколодязне Добровеличківського району Кіровоградської області без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

Термін дії обов’язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 23 листопада 2018 року.

Роз’яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розміру, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок: одержувач ТУ ДСА України в Миколаївській області, коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі Державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор».

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа Державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор» негайно має здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_1, з-під варти та повідомити усно і письмово Арбузинський районний суд Миколаївської області та прокурора Арбузинського відділу Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов’язаний виконувати покладені на нього обов’язки, пов’язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв’язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_1 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 про зміну виду запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт – відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту її проголошення. Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 392 Кримінального процесуального Кодексу України.

Суддя І.В. Явіца