Вирок № 76824886, 27.09.2018, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/713/18

1-кп/467/117/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2018 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі :

головуючого - судді Явіци І.В.

за участю секретаря судового засідання Андросової А.В.

прокурорів - Пахомова О.С., Донаканян А.Д.

обвинуваченого - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка кримінальне провадження № 12018150130000242, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 травня 2018 року по обвинуваченню

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Шверін, Німеччина, громадянина України, не працюючого, не одруженого, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого:

-вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 08 вересня 2003 року за ч.1 ст. 186 КК України до 1 року позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік;

-вироком Первомайського міського суду Миколаївської області від 24 листопада 2003 року за ч.3 ст. 186 КК України до 3 років 1 місяця позбавлення волі; звільнений від відбування покарання 01 лютого 2006 умовно-достроково на 8 місяців 22 дні;

-вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 29 червня 2006 року за ч.2 ст. 186 КК України до 5 років позбавлення волі, звільнений з Казанківської ВК № 93 у зв'язку із заміною покарання на виправні роботи, не відбутий строк 1 рік 6 місяців 14 днів;

-вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 27 липня 2012 року за ч.2 ст. 307 КК України до 5 років позбавлення волі;

-вироком Арбузинського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2013 року за ч.3 ст. 185 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі, звільнився 02 червня 2017 року по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України, -

ВСТАНОВИВ :

Суд визнав доведеним, що 19 травня 2018 року, близько 11 год. 00 хв., ОСОБА_1, перебуваючи на території неогородженого подвір'я будинку АДРЕСА_2, повторно, переслідуючи корисливі мотиви, з метою незаконного збагачення, розуміючи протиправний характер своїх дій та їх караність, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно, шляхом вільного доступу, здійснив крадіжку гаманця з грошовими коштами на загальну суму 250 грн. 00 коп., належними ОСОБА_2, розпорядившись ними на власний розсуд, спричинивши цим самим потерпілій матеріальну шкоду в розмірі 250 грн. 00 коп.

Таких висновків суд дійшов, провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, ураховуючи положення ст. 84 КПК України і оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні з точки зору належності, допустимості й достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, з урахуванням показань обвинуваченого, який в судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, підтвердив обставини його скоєння, зокрема, в частині часу, місця та способу вчинення, а також мети, мотивів та наслідків, що настали.

Так, допитаний в судовому засіданні у порядку ст. 351 КПК України обвинувачений ОСОБА_1 показав суду, що звільнившись з місць позбавлення волі, десь навесні 2018 року, точної дати не пам'ятає, він проходив повз неогородженої території будинку в смт. Костянтинівка Арбузинського району Миколаївської області. Побачивши жінку, яка поливала рослини, він попросив в неї води, а коли вона зайшла до будинку аби винести воду, він побачив на столику відкриту жіночу сумку, в якій знаходився гаманець. Вирішивши його викрасти, скориставшись відсутністю потерпілої, він витягнув його із сумки та сховав під одяг. Вийшовши з двору, він дістав з гаманця близько 250,00 грн., витративши їх в подальшому на продукти харчування, а сам гаманець залишив біля подвір'я. Через декілька днів до нього приїхали працівники поліції, яким він розповів про обставини викрадення у потерпілої гаманця з грошима.

Потерпіла ОСОБА_2 була присутньою в підготовчому судовому засіданні, однак 01 серпня 2018 року подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, будь-яких клопотань перед судом ні в ході підготовчого провадженні, ні в ході судового розгляду не заявляла.

Тож, показання обвинуваченого, враховуючи, що вони отримані у передбачений законом спосіб, сприймались судом безпосередньо, є належними оскільки, вони прямо і непрямо підтверджують існування/відсутність обставин, що підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, та інших обставин, які для нього значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Крім того, судом були досліджені зібрані в ході досудового слідства інші докази, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню, правильної кваліфікації дій обвинуваченого та призначення йому покарання у відповідності до засад і положень кримінального закону України.

Зокрема, суд дослідив такі документи у розумінні ст. 99 КПК України:

- протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 21 травня 2018 року, згідно якого ОСОБА_2 звернулась із заявою про те, що 19 травня 2018 року, близько 11.00 год. невідома особа здійснила крадіжку гаманця, в якому знаходились грошові кошти в сумі 250,00 грн.;

- протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 25 травня 2018 року, з якого слідує, що потерпіла ОСОБА_2 за вказаними нею рисами впізнала особу на фото № 2, на якому зображено ОСОБА_1, при цьому порушень ст.ст. 104, 228 КПК України суд не встановив;

- протокол слідчого експерименту від 21 червня 2018 року з додатком DVD-R диском, з якого вбачається, що ОСОБА_1 на місці показав обставини вчинення ним інкримінованого йому кримінального правопорушення;

Отже, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи всі досліджені ним докази у їх сукупності та взаємозв'язку, з точки зору належності, допустимості та достатності, приходить до висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у відповідності із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який використовується при оцінці доказів у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, за обставин, доведених перед судом.

Зокрема, всі досліджені у цьому кримінальному провадженні докази, в їх сукупності, що надані стороною обвинувачення, посвідчують відомості, що підлягають доказуванню, або ж мають значення для кримінального провадження, а саме, щодо часу, місця та способу вчинення кримінального правопорушення, наявності умислу в обвинуваченого, його спрямованості, мети і мотивів скоєного ним діяння, а також наслідків, що настали.

Кваліфікуючи дії обвинуваченого, суд враховував роз'яснення, що містяться в п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» № 06.11.2009 року № 10, відповідно до яких крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Окрім цього, у розрізі положень ст. 32 КК України, примітки до ст. 185 КК України суд констатує наявність у діях ОСОБА_1, кваліфікуючої ознаки - повторність, з урахуванням того факту, що він 11 березня 2013 року був засуджений вироком Арбузинського районного суду Миколаївської за ч.3 ст. 185 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі, а тому в силу норм 89 КК України має не зняту і не погашену судимість за вчинення злочину проти власності.

А отже, з огляду на наведене вище, у ракурсі установлених судом фактичних обставин справи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, суд кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч.2 ст. 185 КК України, так як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, а також те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Тож в аспекті ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд ураховує класифікацію злочинів за ст. 12 КК України, зокрема, що інкримінований ОСОБА_1 злочин відноситься до категорії середньої тяжкості, особливості й обставини його вчинення у даному, конкретному випадку, тобто форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.

В той час як обвинувачений неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, на військовому обліку не перебуває, має ВІЛ захворювання ІІІ ступеня, хронічний вірусний гепатит В+С, потребує постійної антивірусної терапії, перебуває на «д» обліку у лікаря нарколога, проходить курс лікування за програмою ЗПТ, у лікаря-психіатра на обліку не перебуває, має постійне місце реєстрації, не працює, не одружений.

При цьому суд не погоджується з ствердженням сторони обвинувачення про наявність такої обставини, що пом'якшує покарання, як щире каяття, оскільки останнє характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Однак, в ході судового розгляду було встановлено, що обвинувачений хоча й засуджував всій вчинок, проте жодних дій, які б свідчили про дійсно щире розкаяння у вчиненому не вчинив, як то, попросити вибачення у потерпілої, відшкодувати спричинену їй шкоду, чи то матеріальну, чи то моральну.

А тому все це в сукупності, з урахуванням фактів неодноразового притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, у тому числі й за вчинення корисливих злочинів, суд не вбачає наявності цієї обставини, яка б, окрім цього, мала б суттєво впливати на можливість пом'якшення йому покарання.

Тож, обставин, що пом'якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України, а так само і обставин, що його обтяжують, визначених ст. 67 КК України, суд не установив.

Отже, покарання обвинуваченому належить призначити у межах санкції ч.2 ст. 185 КК України у виді арешту.

При цьому суд виходив із наявних у нього дискреційних повноважень щодо призначення покарання і прийшов до висновку, що визначена його міра у даному, конкретному випадку є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень), як ним самим, так й іншими особами.

Приймаючи рішення про достатню та необхідну міру покарання, суд враховував, окрім вищевикладеного, досудову доповідь відносно обвинуваченого, складену та долучену до матеріалів кримінального провадження інспектором Арбузинського МРВ з питань пробації.

Як наслідок, визначене судом покарання у виді арешту, на переконання суду, з огляду на відсутність передумов для застосування ст. 69, 75 КК України, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

А тому визначене судом покарання, його вид і розмір, за умови конкуренції інтересів суспільства та особи, яка піддається кримінальному переслідуванню, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної.

При цьому характер вчиненого кримінального правопорушення та відсутність будь-яких непомірних наслідків для інтересів суспільства, які б безумовно превалювали над принципом поваги до свободи особистості, не дають змогу прийти до висновку про необхідність призначення більш суворого покарання.

Цивільний позов в рамках даного кримінального провадження не заявлений.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, обвинуваченому не обирався та підстав для його обрання на даному етапі немає.

Долю речових доказів і питань розподілу судових витрат суд у цьому кримінальному провадженні не вирішує через їх відсутність.

Тому на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

ОСОБА_1 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 185 КК України і призначити йому покарання у виді арешту на строк 4 (чотири) місяці.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 відраховувати з дня його затримання після набрання цим вироком законної сили.

Вирок набирає законної сили після строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Миколаївської області через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти днів) з дня його проголошення.

Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя І.В. Явіца