Рішення № 76823452, 29.08.2018, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 29.08.2018

Справа № 334/6892/16-ц

Провадження № 2/334/359/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя

в складі: головуючого - судді Ісакова Д.О.

при секретарі Кузьменко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000 грн.

В позові зазначив, що він провідний інженер 3894 Свійськового представництва, проходив службу в Збройних Силах України, звільнений наказом заступника Міністерства оборони України від 23.02.09 № 21 з військової служби у запас відповідно до частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за пунктом «б» ( за станом здоров'я).

16.08.1985 року, при несенні бойового чергування, отримав травму - закритий перелом лівого стегна, обох щиколоток, п'яточної кістки лівої ступні. Знаходився на лікарняному в в/ч 52194. Травма ускладнилась жировою емболією судин головного мозку. На протязі 10 діб знаходився без свідомості. Був переведений до 432 ОВГ (м.Мінськ). 30.01.1986 року оглянутий ВЛК - придатний до служби поза строєм в мирний час, обмежено придатний першого ступеню в військовий час. Поширений псоріаз, хронічний гастрит з 1986 року. Біль в хребті турбує з 2000 року. Завищені цифри АТ відмічає на протязі останніх років. В нього постійно виникає частий головний біль в потиличній ділянці, періодичні підвищення артеріального тиску, запаморочення при ходьбі та зміні положення тіла, шаткість при ходьбі, біль в очних яблуках, зниження настрою, пам'яті, загальну слабкість, втомлюваність, порушення сну, біль вдовж хребта, обох ступнях при довготривалій ходьбі, періодичний біль в епігастрії та правому підребер'ї при порушенні дієти. Внаслідок цієї травми вн змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури.

Зазначає, що у зв'язку з травмою, отриманою під час проходження військової служби, порушено його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, в нього постійно виникають складнощі у зв'язку з проблемами зору, болем та постійними спазмами. Він не може вільно пересуватися, після ходіння впродовж 3-4 годин має 2-3 дні перебувати в постільному режимі, оскільки відчуває сильний біль в ногах. Всі ці фактори позначились на його сні, за останній рік він страждає на безсоння, не спить по 4 дні, потім - 1,5 - 2 години поверхневого сну, і знову 4 дні безсоння на фоні сильних больових відчуттів.

Він втратив роботу, оскільки пересуватися на велику відстань (до місця роботи) не може, а особистого транспорту у нього немає. Це поставило його у незручне становище, оскільки він не може матеріально забезпечувати свою родину на тому ж рівні, який був в той час, коли він працював. Заробітна плата була основним засобом існування його родини. Це додає йому багато неприємних відчуттів, він змушений витрачати кошти на відновлення стану здоров'я, оскільки в місцевій поліклініці у видачі безоплатних медикаментів йому було відмовлено, оплатні ліки він не може придбати через їх високу ціну. Путівку для проходження реабілітації отримати він також не зміг.

Враховуючи викладене, він не може вести повноцінний образ життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, порушена душевна рівновага, виражена у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху. Все це постійно і негативно позначалося і позначається на його душевному стані.

Він відчуває себе втраченим для суспільства та родини людиною. Тривале лікування позначилося не тільки на його здоров`ї, а також і на його психічному стані. Він постійно знаходиться в пригніченому стані через те, що можливості відновлення здоров'я не має. Відносини в родині погіршилися, він позбавився можливості повноцінно виконувати свої сімейні обов'язки по господарству.

Усі ці фактори викликають негативні емоції й переживання. Порушено нормальні життєві зв'язки, йому доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Значна частина пенсії, яку він отримую як інвалід III групи, витрачається на придбання ліків та оздоровлення, постійні медичні огляди, санаторне лікування.

Позивач просить відшкодувати моральну шкоду, яка була завдана йому в результаті ушкодження здоров`я при виконанні обов'язків військової служби, стягнувши з Міністерства оборони України на його користь моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, суду надав заяву, в якій просив розглянути справу без його участі.

Представник відповідача Міністерства оборони України - Зінченко С.О. у судове засідання не з'явився, суду надав заяву про розгляд справи без його участі, просив відмовити у позові.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд приходить до наступного висновку.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, яким ЦПК України викладено в новій редакції.

У відповідності до п. 9 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частин 1-4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Відповідно до статей 77, 78, 79 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У відповідності до частин 1, 5, 6, 7 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

В обґрунтування позову позивач посилається, зокрема, на статті 23, 170, 1167 Цивільного кодексу України, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України.

16.08.1985 року під час проходження військової служби, а саме несення бойового чергування ОСОБА_1 отримав травму - закритий перелом лівого стегна, обох щиколоток, п'яточної кістки лівої ступні. Травма ускладнилась жировою емболією судин головного мозку.

Згідно свідоцтва про хворобу № 20 від 13.01.2009 року госпітальна військово-лікарська комісія при військовій частині А3309 за розпорядженням начальника 3894 військового представництва, для визначення придатності до військової служби провела огляд ОСОБА_1 за наслідками якого встановила наступне: травма пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, захворювання позв`язані з проходженням військової служби. На підставі статтей 41-б, 57-б, 39-в, 54-в графи III розклад хвороб (додаток № 1, 2 до Положення введеного наказом Міністра оборони України від 2008 року № 402) ОСОБА_1 був визнаний обмежено придатний до військової служби (а.с.10-11).

Наказом заступника Міністра оборони України (по особовому складу) № 21 від 23.02.2009 року майора ОСОБА_1 звільнено з війської служби у запас за станом здоров`я, у відповідності до п. б ч.6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (а.с.14).

Згідно довідки до акту огляду МСЕК № 162516 від 04.04.2011 року позивачу встановлено третю групу інвалідності, оскільки травма пов`язана з виконанням обов`язків військової служби (а.с.8) та видано відповідне посвідчення інваліда третьої групи, який має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с.7).

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди настає або при виникненні деліктних правовідносин між сторонами, або у випадках, передбачених законом.

Отже, відповідно до частини 1 статті 23 та частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування моральної шкоди, потрібна наявність таких елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; моральної шкоди (фізичні та душевні страждання, приниження честі і гідності фізичної особи); причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та моральною шкодою; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Відповідно до підпункту «д» підпункту 21.5 пункту 21 Розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, постанови Військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: «Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), так, пов'язане з проходженням військової служби» - якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, які не входять до складу діючої армії, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності.

Питання відшкодування шкоди, заподіяної особам внаслідок виконання службового обов'язку у складі Збройних сил врегульований положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено порядок надання пільг та допомоги, а також призначення пенсій військовослужбовцям, які отримали захворювання у зв`язку із проходженням військової служби.

Як передбачено статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності з пунктом 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно- правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

За твердженням позивача він отримав травму під час проходження військової служби, а саме несення бойового чергування у 1985 році, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та Цивільного кодексу України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, відтак, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.

Відповідно до ч.7 ст. 141 ЦПК України позивачем не сплачувався судовий збір за вирішення вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки він звільнений від його сплати в порядку п.8 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому в цій частині судовий збір за розгляд судом справи слід віднести за рахунок держави.

Керуючись статями 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, статтями 23, 1167 ЦК України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Судовий збір за розгляд судом справи віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Запорізької області через Ленінський районний суд м. Запоріжжя.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Ісаков Д. О.