Рішення № 76817471, 17.09.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2018 р. № 2040/5534/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Заічко О.В.

при секретареві судового засідання - Мараєвій О.В.,

за участі: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача та третьої особи - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 (АДРЕСА_1,61146, рнокпп НОМЕР_1), до ОСОБА_4 управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5,м. Харків,61002, код ЄДРПОУ40108599) , третя особа - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії (вул. Жон Мироносиць, буд. 5,м. Харків,61002, код ЄДРПОУ 08592313) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд: визнати протиправною бездіяльність Відповідача - ОСОБА_4 управління Національної поліції в Харківській області щодо невиконання судового рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 820/2707/17; зобов'язати Відповідача - Головне управління Національної поліції в Харківській області вчинити певні дії, а саме: визнати ОСОБА_3 ветераном органів внутрішніх справ України на підставі пункту 3 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» та видати ОСОБА_3 в установленому порядку посвідчення та нагрудний знак «Ветеран органів внутрішніх справ».

В обґрунтування позову позивач зазначив, що у судовому порядку в рамках розгляду справи № 820/2707/17 підтвердив своє право на отримання статусу ветерану ОВС, проте, відповідне судове рішення відповідачем не виконується, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов, просив його задовольнити, посилаючись на наведені у ньому доводи.

Представник відповідача та третьої особи проти позову заперечував, посилаючись на обставини наданого суду відзиву на позов, просив у задоволенні позову відмовити, оскільки відповідачем виконано постанову по справі № 820/2707/17, якою було, зокрема, зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про надання статусу ветерана органів внутрішніх справ, з урахуванням висновків суду у даній справі. Відповідачем повторно розглянуто заяву позивача та надано відповідь про відсутність підстав для надання йому статусу ветерана органів внутрішніх справ. Тобто, як зазначав відповідач, з його боку відсутня протиправна бездіяльність. А навіть, якщо позивач вбачає у зазначеному неналежне виконання з боку відповідача постанови по справі № 820/2707/17, він не був позбавлений права та можливості отримання виконавчого листа та звернення зазначеного судового рішення до виконання у примусовому порядку, встановленому ЗУ "Про виконавче провадження", або в порядку, передбаченому ст. 383 КАС України в рамках справи № 820/2707/17 чим не скористався. Також, зазначений представник вказував, що, відносно позовної вимоги зобов'язального характеру є таке, що набрало законної сили судове рішення між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих саме підстав.

Представником позивача надано відповідь на відзив в контексті помилковості, на його думку, тверджень, вказаних у відзиві.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд зазначає, що правовідносинам, які є предметом розгляду у даній справі № 2040/5534/18, передували обставини, які встановлені постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2017 року у справі № 820/2707/18 ( залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 року) та які не підлягають доказуванню.

Так, ОСОБА_3 29.05.2017 року звернувся до начальника ОСОБА_5 в Харківській області полковника поліції ОСОБА_6 із заявою про надання йому статусу ветерана органів внутрішніх справ та видати відповідне посвідчення згідно з п. 3 ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист". Згідно витягу із наказу ОСОБА_4 управління МВС України в Харківській області № 472 о/с від 10.10.2014 року вислуга років ОСОБА_3 на день звільнення складає: у календарному обчисленні 17 років 01 місяць 26 днів, у пільговому обчисленні - 22 роки 01 місяць 26 днів. ОСОБА_4 управлінням Національної поліції в Харківській області на вказану заяву надано відповідь у формі листа № Ф-332/119-29-2-01-2017 від 19.06.2017 року, зі змісту якої судом встановлено, що на теперішній час надати статус ветерана органів внутрішніх справ у секторі з питань пенсійного забезпечення ГУНП у Харківській області правових підстав немає.

ОСОБА_3 не погодившись з зазначеним, звернувся за захистом своїх прав у судовому порядку, подавши позов, в якому просив суд: визнати протиправною відмову ОСОБА_4 управління Національної поліції в Харківській області, оформлену листом № Ф-332/1 19-29-2-01 -2017 від 19.06.2017 року, у наданні ОСОБА_3 статусу ветерана органів внутрішніх справ; зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області визнати ОСОБА_3 ветераном органів внутрішніх справ України на підставі пункту 3 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» та видати ОСОБА_3 в установленому порядку посвідчення та нагрудний знак «Ветеран органів внутрішніх справ».

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2017 року у справі № 820/2707/18 ( залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 року) адміністративний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково: визнано протиправним рішення ОСОБА_4 управління Національної поліції в Харківській області, оформлене листом № Ф-332/119-29-2-01-2017 від 19.06.2017 року, про відмову у наданні ОСОБА_3 статусу ветерана органів внутрішніх справ; зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про надання статусу ветерана органів внутрішніх справ, з урахуванням висновків суду у даній справі; у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Відповідачем, на виконання вказаної постанови, було повторно розглянуто заяву ОСОБА_3 про надання статусу ветерана органів внутрішніх справ та листом від 01.06.2018 року № 36 аз/119-04-29-2/2018 ( а.с.15) повідомлено про відсутність підстав для надання статусу ветерана органів внутрішніх справ.

У судовому засідання представники учасників справи зазначили, що з цих же самих підстав позивачу було відмовлено в зазначеному при первинному зверненні, відповідна відмова щодо цього була предметом розгляду справи № 820/2707/17.

Водночас, як вказував представник відповідача, частина речення резолютивної частини постанови Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2017 року у справі № 820/2707/17 щодо повторного розгляду заяви ОСОБА_3 "з урахуванням висновків суду", взагалі не є обов'язковою для врахування, згідно ч.5 ст.13 ЗУ "Про судоустрій та статус суддів", за якою, про що вказував зазначений представник, тільки висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Позивач, не погодившись з зазначеним та вбачаючи у наведеному невиконання з боку відповідача судового рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 820/2707/17, звернувся за захистом своїх прав у судовому порядку.

По суті позовних вимог суд зазначає наступне.

Статтею 129-1 Конституції України унормовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч.2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч.2 та 3 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 370 КАС України встановлено обов'язковість судових рішень та ч.1 зазначеної статті визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов’язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до ч.4 ст. 372 КАС України, примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Таким законом є Закон України "Про виконавче провадження".

Згідно ч.1 ст. 373 КАС України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно ст.1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: зокрема, виконавчих листів.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" ( ст.5 Закону України "Про виконавче провадження").

За приписами ст. 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

У такій заяві зазначаються:1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява;2) ім’я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі;3) ім’я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі;4) ім’я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі;5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред’явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження;9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви;10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.

До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.

Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред’явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.

У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі: якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Так, специфікою даних спірних правовідносин, що потягли за собою подання вказаного позову, не є оскарження дій, бездіяльності, рішення відповідача щодо повторної відмови у визнанні ОСОБА_3 ветераном органів внутрішніх справ України на підставі пункту 3 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» відновлення яких останній вбачав у зобов'язанні відповідача вчинити відповідні дії, направленні на захист порушених прав.

Натомість, спір виник щодо протиправної бездіяльності відповідача щодо невиконання судового рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 820/2707/17, у зв'язку з чим, позивач просив суд, серед іншого, зобов'язати відповідача - Головне управління Національної поліції в Харківській області вчинити певні дії, а саме: визнати ОСОБА_3 ветераном органів внутрішніх справ України на підставі пункту 3 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» та видати ОСОБА_3 в установленому порядку посвідчення та нагрудний знак «Ветеран органів внутрішніх справ».

Отже, відносно позову в частині зобов'язання відповідача - Головне управління Національної поліції в Харківській області вчинити певні дії, а саме: визнати ОСОБА_3 ветераном органів внутрішніх справ України на підставі пункту 3 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» та видати ОСОБА_3 в установленому порядку посвідчення та нагрудний знак «Ветеран органів внутрішніх справ» є таке, що набрало законної сили судове рішення у справі № 820/2707/17 між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, через що, провадження у цій частині підлягає закриттю.

Щодо решти позову, в частині оскарження бездіяльності ОСОБА_4 управління Національної поліції в Харківській області щодо невиконання судового рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 820/2707/17, суд зазначає наступне.

Так, на думку позивача, належним виконанням судового рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 820/2707/17, за яким, серед іншого, було зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про надання статусу ветерана органів внутрішніх справ, з урахуванням висновків суду у даній справі, є, за результатами повторного розгляду заяви позивача, врахування відповідачем висновків суду, що позивач має право на встановлення вказаного статусу, а отже, визнання ОСОБА_3 ветераном органів внутрішніх справ України на підставі пункту 3 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» та видача ОСОБА_3 в установленому порядку посвідчення та нагрудного знаку «Ветеран органів внутрішніх справ».

Оскільки відповідачем, як зазначав позивач в особі уповноваженого представника у відповіді на відзив, надано відповідь в порядку ЗУ "Про звернення громадян" та з порушеннями вимог вказаного Закону, з боку суб'єкта владних повноважень має місце протиправна бездіяльність.

Суд з такими твердженнями не погоджується та у своїх висновках виходить з наступного.

Так, щодо порушення відповідачем вимог ЗУ "Про звернення громадян", зазначене не було покладено в основу пред'явленого позову, що розглядається у справі № 2040/5534/18, отже, суд вказані твердження не приймає.

Щодо решти доводів, суд зазначає, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. Слід наголосити й на тому, що самі по собі строки поза зв'язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. ОСОБА_5 чи настання строку набувають (можуть набувати) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 13.06.2017 року у справі П/800/490/15.

Так, представник позивача зазначав, що судове рішення у справі № 820/2707/17 станом на час подання позову та наразі не виконано.

Проте, в ході розгляду справи встановлено, що позивач не отримував виконавчий лист та не звертався для виконання судового рішення по справі № 820/2707/17 в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

Як вказував представник позивача, задля виконання судового рішення по справі № 820/2707/17 він звернувся безпосередньо до відповідача з відповідною заявою, що, на його думку, вказувало про відсутність підстав для відкриття виконавчого провадження в порядку, встановленому ЗУ "Про виконавче провадження", а в подальшому, позивач не мав змоги отримати виконавчий лист, у зв'язку з касаційним оскарженням судових рішень першої та апеляційної інстанції у вказаній справі.

Суд вважає такі твердження безпідставними, оскільки подання заяви про виконання безпосередньо до відповідача не позбавляло позивача відповідного права вчасно отримати виконавчий лист та звернутись до відповідного органу ДВС, а Закон України "Про виконавче провадження", водночас, не містить в собі відповідних заборон у такій ситуації.

Суд також зазначає, що позивач не позбавлений такого права на отримання виконавчого листа й наразі, оскільки, хоча й по справі № 820/2707/17 було відкрито касаційне провадження ухвалою ВАС України від 14.11.2017 року, що вбачається з відомостей автоматизованої системи "Діловодство спеціалізованого суду" та в подальшому, у зв'язку зі змінами в законодавстві, передано справу на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, відсутня відповідна ухвала суду касаційної інстанції про зупинення виконання рішень першої та апеляційної інстанції у вказаній справі та відповідне рішення по справі судом касаційної інстанції наразі не ухвалено.

Крім того, суд акцентує увагу, що Постановою Пленуму ВАС України від 13.03.2017 року № 3 " Про огляд практики застосування адміністративними судами статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України ( наразі ст.383 КАС України) визначено, що суб’єкт владних повноважень не може бути зобов’язаний виконувати судове рішення шляхом ухвалення судом іншого рішення, оскільки примусове виконання постанови суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», в межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.

Отже, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного виконання рішення по справі № 820/2707/17, у даному випадку, можливо, у разі наявності відповідних підстав для цього у спеціальний спосіб, визначений ст. 383 КАС України, шляхом подання відповідної заяви в рамках справи № 820/2707/17, а не поданням іншого позову в загальному порядку про оскарження такої бездіяльності.

Відомостями автоматизованої системи "Діловодство спеціалізованого суду" спростовано твердження відповідача, що позивач не звертався до суду в рамках справи № 820/2707/17 в порядку, передбаченому ст. 383 КАС України.

Так, 11.01.2018 року канцелярією суду від позивача отримано заяву від 04.01.2018 року, подану в порядку ст. 276 КАСУ ( наразі ст. 383 КАС України в редакції, чинній з 15.12.2017 р.) про визнання протиправними дій відповідача, в якій останній просив суд : визнати протиправним дії Відповідача ОСОБА_4 управління Національної поліції в Харківській області на виконання Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2017 щодо направлення запиту, який містить інформацію, що спотворює фактичні обставини та щодо ненадання відповіді ОСОБА_3 на заяву від 14.11.2017 року про надання статусу ветерана органів внутрішніх справ у встановлений законодавством термін; зобов'язати Відповідача надати звіт про виконання Постанови від 31.07.2017 року по справі 820/2707/17.

Проте, ухвалою від 12.01.2018 року вказану заяву позивача повернуто, оскільки всупереч приписів ст. 383 КАС України, позивачем не зазначено, зокрема, інформацію про день пред'явлення виконавчого листа до виконання та інформацію про хід виконавчого провадження.

Проте, таку інформацію позивач і не міг зазначити, оскільки не отримував виконавчий лист, що у судовому засіданні не заперечувалось представниками учасників справи.

Крім того, ОСОБА_3 до Харківського окружного адміністративного суду 23.01.2018 було повторно подано заяву в порядку ст. 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте, позивачу листом від 03 липня 2018 р. вих. № 820/2707/17/24362/18 повідомлено про неможливість її розгляду через відсутність справи в суді першої інстанції.

Так, 29.11.2017 Харківським окружним адміністративним судом адміністративну справу №820/2707/17 було направлено до Вищого адміністративного суду України відповідно до запиту ВАСУ вих. №К/800/37528/17 від 14.11.17 отриманого Харківським окружним адміністративним судом 29.11.2017; 27.02.2018 справу було передано до Верховного суду України.

У листі також вказано, що про повернення справи №820/2707/17 із Верховного суду України до Харківського окружного адміністративного суду позивача буде повідомлено.

Суд також звертає увагу позивача, що наразі, чинним КАС України передбачено дві процесуальні форми контролю, зокрема, адміністративного суду за виконанням рішень в адміністративних справах – це зобов’язання судом суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення та шляхом вирішення і розгляду справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби.

У даних спірних правовідносинах відсутні обидві складові, які б, у свою чергу, дозволили б суду здійснити контроль за виконанням рішення по справі № 820/2707/17, оскільки первинно позивач при подання позову в рамках вищевказаної справи не просив суд щодо здійснення судового контролю та судом такий контроль не було встановлено виходячи з обставин справи, оскільки зазначене, згідно положень ст. 267 КАС - наразі ст. 382 КАС України, є правом, а не обов'язком суду, а за відсутності факту одержання виконавчого листа та звернення до органу ДВС - відповідно зазначене початково свідчить про відсутність будь - яких неправомірних дій, рішень або бездіяльності державної виконавчої служби.

Крім того, розглядаючи дану справу, суд звертає увагу, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Тобто, позивач, подавши відповідний позов, що розглядається у справі № 2040/5534/18, обрав невірний спосіб захисту свого порушеного права у правовідносинах, з приводу яких подано позов, щодо невиконання судового рішення у справі № 820/2707/17.

Підсумовуючи вищенаведене, суд вказує, що належним способом відновлення порушених прав позивача є:

- по-перше, отримання виконавчого листа по справі № 820/2707/17 та звернення до державної виконавчої служби з заявою про його примусове виконання та, у разі наявності протиправних дій, рішень та бездіяльності з бору державної виконавчої служби, позивач не позбавлений права подати відповідний позов в порядку, передбаченому ст. 287 КАС України;

- по-друге, звернення до суду в рамках справи № 820/2707/17 з заявою, в порядку ст. 383 КАС України після виконання дій, зазначених вище, у разі, якщо після вказаного будуть наявні та існувати підстави для такого звернення.

Суд також акцентує увагу відповідача та наголошує, що посилання щодо необов'язковості при виконанні судового рішення по справі № 820/2707/17 врахування висновків суду першої інстанції, з посиланням на ч.5 ст. 13 ЗУ "Про судоустрій та статус суддів" суперечать частині 2 зазначеної статті, статтям 14 та 370 КАС України та статті 129-1 Конституції, а застосування ч.5 ст. 13 ЗУ "Про судоустрій та статус суддів", за якою, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, можливе лише при наявності таких відповідних висновків Верховного Суду.

Відповідно до ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії;5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно ч.2 ст. 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

В рамках розгляду справи № 2040/5534/18, беручи до уваги усі встановлені обставини, захист прав позивача є неможливим, оскільки суперечитиме закону, водночас, позивач не позбавлений права, з метою захисту своїх прав, вчинити належні дії, направлені на їх відновлення, коло яких вказано судом вище.

Зважаючи на викладене, в частині позову щодо скарження бездіяльності відповідача, суд відмовляє.

Прохання позивача щодо встановлення судового контролю в порядку, передбаченому ст. 382 КАС України, суд відхиляє, враховуючи, що в задоволенні частини позову судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову, а в іншій частині, провадження по справі закрито.

Щодо заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 21690 грн. суд зазначає наступне.

Згідно ч.1, п.1 ч.3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 9 зазначеної статті визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи;2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов’язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. У випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв’язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.

Розглядаючи питання щодо судових витрат суд зазначає, що позивач є звільненим від сплати судового збору на підставі п.9 ст.5 Закону України "Про судовий збір" як інвалід ІІ групи.

Щодо витрат на правничу допомогу, відповідне прохання міститься у позові та наведено обставини щодо укладання позивачем з адвокатом ОСОБА_1 договору про надання правової допомоги, детального опису робіт з розрахунком витрат.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та адвокатом ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги № 1 від 06.09.2016 року, в якому міститься відповідний обсяг повноважень адвоката, а також, надано ордер та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю останнього ( а.с.40-43).

Також, позивачем надано детальний опис робіт, датований 09.07.2018 року, проте, такий не відповідає критерію належності та допустимості доказів, виходячи з наступного (а.с.23-24).

По-перше, вказаний опис складено адвокатом ОСОБА_1 як адвокатом АО "Гусарова та партнери", проте, не надано жодних доказів, що вказаний адвокат є адвокатом зазначеного адвокатського об'єднання.

По- друге, у зазначений розрахунок на суму 21690 грн. фактично включено витрати, які понесені не тільки у даній справі, а й у справі № 820/2707/17, проте такі можуть були заявлені тільки у справі № 820/2707/17.

Щодо витрат, які пов'язані саме зі справою 2040/5534/18 у розрахунку вказано витрати на правничу допомогу, які у ній становлять 2000 грн. та складаються зі збору, перевірки та аналізу фактичних даних на 67 арк., необхідних для складання позову та обсягу потраченого часу - 14 годин.

У свою чергу, на підтвердження обсягу виконаної роботи, наведеної вище, та оплати витрат не надано жодних доказів у строк, встановлений ч.7 ст. 139 КАС України.

Крім того, відповідну заяву про надання таких доказів представником позивача не надано до закінчення судових дебатів у справі

Таким чином, заява позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу, в силу ч.7 ст. 139 КАС України, підлягає залишенню без розгляду.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 238, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 управління Національної поліції в Харківській області, третя особа - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог щодо зобов'язання Головне управління Національної поліції в Харківській області вчинити певні дії, а саме: визнати ОСОБА_3 ветераном органів внутрішніх справ України на підставі пункту 3 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» та видати ОСОБА_3 в установленому порядку посвідчення та нагрудний знак «Ветеран органів внутрішніх справ».

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 управління Національної поліції в Харківській області, третя особа - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії про визнання протиправною бездіяльності ОСОБА_4 управління Національної поліції в Харківській області щодо невиконання судового рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 820/2707/17 - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи, як передбачено п.15 Перехідних положень КАС України; після початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи - безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 01 жовтня 2018 року.

Суддя Заічко О.В.