Рішення № 76814162, 24.09.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 вересня 2018 р. Справа № 0240/2767/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Мультян М.Б.,

за участі секретаря судового засідання: Краєвської І.В.

представників сторін:

позивача: ОСОБА_1

відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_3

до: Головного управління ДФС у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що ним з метою ведення фермерського господарства отримано в оренду земельні ділянки площею 44,8190 га та 44,0515 га на території Брицької сільської ради Липовецького району Вінницької області відповідно до укладеного з Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області договором оренди землі № 17 та № 18 від 02.03.2018 року.14 червня 2018 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №161671-5502-0214, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб в сумі 73862,97 грн. та податкове повідомлення-рішення № 161672-5502-0214, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб в сумі 71760,18 грн.

Разом з тим, позивач не погоджується із зазначеними податковими повідомленнями -рішеннями, оскільки орендовані земельні ділянки фактично використовує юридична особа - фермерське господарство "Брицьке", а фізична особа, яка їх отримала в оренду з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства здійснює на ній діяльність не особисто, а через створену ним юридичну особу - фермерське господарство, відтак, орендну плату за орендовану земельну ділянку сплачувало саме фермерське господарство "Брицьке".

Відтак, на думку позивача податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню у зв'язку з чим останній звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 17 вересня 2018 року.

17 вересня 2018 року судове засідання було відкладено на 24 вересня 2018 року у зв’язку з невиконанням ГУ ДФС у Вінницькій області вимог ухвали суду від 29 серпня 2018 року, зокрема, не надано відзив на адміністративний позов.

17 вересня 2018 року на адресу Вінницького окружного адміністративного суду від ГУ ДФС у Вінницькій області надійшов відзив на адміністративний позов. У якому зазначено, що ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір орендної плати за землю є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об’єктом оподаткування – земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство", фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Оскільки платником орендної плати є орендар земельної ділянки, то фізична особа (громадянин), що уклали договір оренди на земельну ділянку державної або комунальної власності, в якому визначено цільове призначення земельної ділянки – для ведення фермерського господарства, сплачує орендну плату за вказану земельну ділянку.

Відповідно до договорів оренди № 17 та № 18 від 08 серпня 2013 року укладеного між орендодавцем Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області та орендарем ОСОБА_3 об'єктом оренди являються земельні ділянки площею 44,0515 га та 44,8190 га, земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладення договорів оренди складає 1196960 грн. 00 коп. та 1232035 грн. 00 коп. Орендна плата вноситься орендарем в розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 1 рік.

Відповідачем зазначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Сума грошового зобов’язання була визначена виходячи з нормативної грошової оцінки з врахуванням коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, який застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки.

19 вересня 2018 року на адресу Вінницького окружного адміністративного суду від позивача надійшла відповідь на відзив ГУ ДФС у Вінницькій області. Зокрема, позивач зазначив, що пунктом 11 договорів оренди землі № 17, № 18 від 02 серпня 2013 року укладених між Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області та ОСОБА_3 визначено, що орендна плата вноситься до місцевого бюджету, орендарем рівними частками за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Тобто за користування даною земельною ділянкою позивач має сплачувати оренду плату відповідно до вимог п. 286.2 ст. 286 та ст. 288 Податкового кодексу України.

Пунктом 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України, визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Саме такий порядок плати за землю визначений договорами оренди земельних ділянок, тобто даний порядок визначений для юридичних осіб та для фізичних осіб – підприємців з чого випливає, що за використання даної земельної ділянки мала б платити юридична особа – фермерське господарство, для створення якого були надані ці землі.

Відтак, оскільки платником орендної плати є орендар земельної ділянки, то фізична особа (громадянин), що уклала договір оренди на земельну ділянку державної або комунальної власності, в якому визначено цільове призначення земельної ділянки – для ведення фермерського господарства, сплачує орендну плату за вказану земельну ділянку. Юридична особа – фермерське господарство має право використовувати земельну ділянку державної або комунальної власності, яка надана в оренду фізичній особі – засновнику юридичної особи для ведення фермерського господарства.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та відзиві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала та просила відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

23 березня 2018 року рішенням 12 сесії 6 скликання Брицької сільської ради Липовецького району Вінницької області надано погодження ОСОБА_3 земельну ділянку в кількості 90 га із земель резервного фонду Брицької сільської ради для створення фермерського господарства.

02 серпня 2018 року між Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області (Орендодавець) та ОСОБА_3В (Орендар) укладено договір оренди землі № 17.

Пунктом 1 Договору визначено, що Орендодавець відповідно до наказу Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 15.07.2013 року № В/Н 0522280400:3:000/00000285 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель резервного фонду Брицької сільської ради для ведення фермерського господарства, яка знаходиться на території Брицької сільської ради (за межами населеного пункту) Липовецького району Вінницької області.

В оренду передається земельна ділянка площею 44,0515 га у тому числі рілля: 44,0515 га, кадастровий номер 0522280400:03:000:3042 (п. 2 Договору).

Договір укладено на 25 років з моменту укладання. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 47878,4 грн. 40 копійок за 1 рік.

Орендна плата вноситься до місцевого бюджету, орендарем рівними частками за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно до акту передавання-приймання орендованої земельної ділянки від 02 серпня 2013 року Орендодавець передає земельну ділянку кадастровий номер 0522280400:03:000:3042 площею 44,0515 га розташовану на території Брицької сільської ради, Липовецького району, а Орендар приймає вищевказану земельну ділянку.

02 серпня 2018 року між Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області (Орендодавець) та ОСОБА_3В (Орендар) укладено договір оренди землі № 18.

Пунктом 1 Договору визначено, що Орендодавець відповідно до наказу Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 15.07.2013 року № В/Н 0522280400:3:000/00000290 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель резервного фонду Брицької сільської ради для ведення фермерського господарства, яка знаходиться на території Брицької сільської ради (за межами населеного пункту) Липовецького району Вінницької області.

В оренду передається земельна ділянка площею 44,8190 га у тому числі рілля: 44,8190 га, кадастровий номер 0522280400:03:000:3041 (п. 2 Договору).

Договір укладено на 25 років з моменту укладання. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 49281,4 грн. 40 копійок за 1 рік.

Орендна плата вноситься до місцевого бюджету, орендарем рівними частками за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно до акту передавання-приймання орендованої земельної ділянки від 02 серпня 2013 року Орендодавець передає земельну ділянку кадастровий номер 0522280400:03:000:3041 площею 44,8190 га розташовану на території Брицької сільської ради, Липовецького району, а Орендар приймає вищевказану земельну ділянку.

14 червня 2018 року Головним управлінням ДФС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення №161671-5502-0214, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб в сумі 73862,97 грн. та податкове повідомлення-рішення № 161672-5502-0214, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб в сумі 71760,18 грн.

На переконання позивача сплата орендної плати має відбуватися фермерським господарством, а тому у нього, як громадянина, відсутній обов'язок зі сплати орендної плати, а відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 №973-IV (далі - Закон № 973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України (ст. 4 Закону № 973-IV).

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об’єднаннями відповідно до закону.

Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (ст. 7 Закону № 973-IV).

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до статті 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Статтею 23 Податкового кодексу України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, один об'єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків. У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об'єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

Податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Згідно статті 37 Податкового кодексу України підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов'язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов'язує сплату ним податку.

Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Відповідно до статті 270 ПК України об'єктами оподаткування земельним податком є, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Як встановлено у судовому засіданні та випливає із матеріалів справи між Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області (Орендодавець) та ОСОБА_3В (Орендар) 02 серпня 2018 року укладено договора оренди землі № 17 та № 18.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до умов договорів, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 49281,4 грн. 40 копійок за 1 рік та 47878,4 грн. 40 копійок за 1 рік.

Орендна плата вноситься до місцевого бюджету, орендарем рівними частками за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що об'єктом плати за землю у даних правовідносинах є земельна ділянка, надана в оренду з метою створення фермерського господарства, яке реалізуючи права землекористувача має обов'язок внесення плати за землю.

В розглянутому спорі орендар передав право користування земельною ділянкою створеній ним юридичній особі, реалізуючи таким чином форму підприємницької діяльності, а контролюючий орган оскаржує права фермерського господарства як землекористувача, визначаючи останнім фізичну особу орендаря, із чим пов'язує обов'язок внесення плати за користування земельною ділянкою.

При вирішенні даного адміністративного позову, суд враховує правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі № 814/1005/16.

Відмовляючи у задоволенні касаційної скарги, Суд застосовує практику ЄСПЧ, зокрема, правову позицію, висловлену у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010, в якій ЄСПЧ дійшов висновку, що накладання органами державної влади на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку становило втручання в його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Таким чином, Суд має встановити, чи таке втручання було виправданим відповідно до вимог цього положення.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" (Jatridis v. Greece) [ВП], №31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).

Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки", № 26449/95, пункт 54, від 09.11.1999. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).

Відмовляючи у задоволенні касаційної скарги, Суд зазначає, що у подібних правовідносинах у постанові від 19.06.2018 по справі № 804/16045/15 адміністративне провадження № К/9901/28759/18, Верховний Суд висловив правову позицію, відповідно до якої визнав правомірним нарахування контролюючим органом фермерському господарству плати за землю, яка використовується на підставі договору оренди, укладеного між районною державної адміністрацією та громадянином, який є засновником та керівником такого фермерського господарства.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою, другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №161671-5502-0214 винесене Головним управлінням ДФС у Вінницькій області 14 червня 2018 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення № 161672-5502-0214 винесене Головним управлінням ДФС у Вінницькій області 14 червня 2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір у розмірі 1456 (одна тисяча чотириста п'ятдесят шість) гривень 23 копійки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_3 (місце проживання: 22543, Вінницька область, Липовецький район, с. Брицьке, вул. Молодіжна, 82, ідентифікаційний номер НОМЕР_1);

Головне управління ДФС у Вінницькій області (місцезнаходження: 21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 39402165).

Суддя Мультян Марина Бондівна