Постанова № 76813625, 27.09.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2018 р. Справа №914/572/18

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Матущака О.І.

суддів Мирутенка О.Л.

ОСОБА_1

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (представник за довіреністю №18-11-00016 від 02.01.2018)

від відповідача: ОСОБА_3

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 особи-підприємця ОСОБА_3, м. Львів

на рішення Господарського суду Львівської області від 30.05.2018

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів

до відповідача ОСОБА_4 особи-підприємця ОСОБА_3, м. Львів

про стягнення неустойки в розмірі 70 456, 24 грн.

В С Т А Н О В И В:

Суть спору.

До Господарського суду Львівської області звернулося Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області з позовом до ФОП ОСОБА_3 про стягнення неустойки в розмірі 70 456, 24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав своїх договірних зобов’язань щодо повернення орендованого майна після припинення договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 144 від 18.09.2006, в зв’язку з чим відповідачу нараховано неустойку в розмірі подвійної орендної плати за користування цим майном за час прострочення.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.05.2018 у справі №914/572/18 задоволено позовні вимоги Регіонального відділення ФДМУ по Львівській області до ФОП ОСОБА_3 про стягнення неустойки в розмірі 70 456, 24 грн.

Рішення суду в частині задоволення позову мотивоване ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. При цьому, судом не засновано строки позовної давності, оскільки до вимог про стягнення неустойки застосовується загальний строк позовної давності у три роки, а не спеціальний – терміном у рік щодо застосування якого позивачем була зроблена заява.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі скаржник покликається на те, що місцевий господарський суд дійшов до помилкового висновку про можливість стягнення з відповідача неустойки з серпня 2014 року по червень 2015 року без застосування строку позовної давності. Крім цього, відповідач зазначає, що суд безпідставно стягнув з останнього судовий збір, оскільки відповідач є інвалідом другої групи, а відтак в силу п.9 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору у всіх судових інстанціях.

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не подано.

Інших клопотань, заяв в порядку ст.207 ГПК України сторонами заявлено не було.

Фактичні обставини справи.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 18.06.2006 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (орендодавець) та ФОП ОСОБА_3 (орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності №144.

Відповідно до п.п.1.1, 2.1, 2.4, 2.5 вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно, а саме: вбудоване приміщення загальною площею 423,7 кв.м., яке розташоване в будівлі складу ангарного типу А-1-1, за адресою: м. Львів, вул. Збоїща, 15, що перебуває на балансі державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро» Міністерства культури України (балансоутримувач). Вартість зазначеного орендованого майна визначена відповідно до звіту про оцінку майна складеного станом на 31.03.2006, становить 193 557, 00 грн.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна.

У разі припинення договору майно повертається орендарем балансоутримувачу. Орендар повертає майно балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Обов'язок по складанню акта приймання - передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору.

В подальшому на виконання договору орендодавцем передано орендарю в строкове платне користування нерухоме державне майно - вбудоване приміщення загальною площею 423,7 кв.м, яке розташоване в будівлі складу ангарного типу А-1-1, за адресою: м. Львів, вул. Збоїща, 15, що перебуває на балансі державного підприємства «Проектно-конструкторське технологічне бюро» Міністерства культури України, відповідно до акту приймання передачі від 18.09.2006.

Як підтверджується матеріалами справи, 29.03.2007, 29.03.2010, 14.09.2011 та 01.10.2012 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (орендодавець) та ФОП ОСОБА_3 (орендар) укладено договори про внесення змін до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 18.09.2006 №144, відповідно до яких внесено зміни в розділ 1 договору «Предмет договору», розділ 3 договору «Орендна плата», розділу 5 договору «Обов'язки орендаря», розділ 8 договору «Права орендодавця» та розділ 10 договору «Строк чинності, умови зміни та припинення договору».

Так, внесено зміни в абзац другий пункту 1.1. договору щодо вартості орендованого майна, яка згідно зі звітом про оцінку майна, станом на 31.07.2011 становить за незалежною оцінкою 316 600,00 грн.

Відповідно до п.3.1. договору, з врахуванням внесених 14.09.2011 змін, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 становить без ПДВ за базовий місяць оренди липень 2011 року 2770,25 грн.

Відповідно до п.п. 10.1, 10.7 договору, з врахуванням внесених 01.10.2012 змін, встановлено, що цей договір укладено з дією протягом 364 днів з 16.09.2012 по 14.09.2013 включно».

Договір оренди продовжується за наявності письмової заяви орендаря на адресу орендодавця за місяць до закінчення терміну дії договору. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем надіслано відповідачу заяву від 17.09.2014 №11-03-06300 про припинення договору оренди нерухомого державного майна від 18.09.2006 №144 (зі змінами), в якій зазначив, що договір припинив свою дію 13.09.2014, у зв'язку з чим просить повернути орендоване майно балансоутримувачу в трьохденний термін.

З огляду на зазначене, договір припинив свою дію 13.09.2014, однак орендар повернув орендоване майно балансоутримувачу лише 17.06.2015, що підтверджується актом приймання-передачі та не заперечується сторонами.

У зв’язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду про стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час користування орендованим майном після припинення договірних відносин між сторонами, а саме: з серпня 2014 по червень 2015 року.

Оцінка суду.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення Цивільного України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.1 ст.759, ч.1 762, ч.1, 2 ст.785 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Необхідно зазначити, що неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Одночасно, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. ст. 610, ст.625 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Враховуючи вищезазначені умови договору, а також те, що договір оренди припинив свою дію 13.09.2014, відповідач повинен був повернути орендоване майно балансоутримувачу 16.09.2014.

Однак, як підтверджується матеріалами справи, відповідач повернув майно балансоутримувачу за актом приймання-передачі лише 17.06.2015 після отримання від позивача заяви про припинення договору оренди нерухомого державного майна від 18.09.2006 №144.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що позивач має право нарахувати відповідачу неустойку за несвоєчасне повернення майна відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Одночасно колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 251, ч.2 ст.252, ст.ст. 253, 255 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З аналізу зазначених норм законодавства випливає, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу, а день фактичного повернення орендованого майна не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Таким чином, оскільки день фактичного повернення майна не включається в період часу, за який здійснюється нарахування неустойки, місцевим господарським судом помилково задоволено позовні вимоги в частині стягнення неустойки за 17.06.2015 – день, коли фактично повернуто орендоване майно згідно акта приймання-передачі.

Окрім цього, судова колегія звертає увагу на таке.

Відповідно до ст. 256, 257, 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому необхідно зазначити, що неустойка за несвоєчасне повернення майна, відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійним заходом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, і тому, щодо неї застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність.

Відповідно до положень ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач при поданні відзиву на позовну заяву (вх.15001/18 від 26.04.2018) просив суд застосувати до позовних вимог про стягнення неустойки спеціальний строк позовної давності у 1 рік.

Суд першої інстанції не взяв таку заяву до уваги, пославшись на те, що сторона просила застосувати спеціальний строк позовної давності, а до спірних правовідносин застосовується загальний строк позовної давності – три роки.

Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок місцевого господарського суду помилковим, з огляду на таке.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Краска проти Швейцарії» від 19.04.1993).

А отже, оскільки відповідач подав заяву про застосування позовної давності, метою якої була – відмова у задоволенні позову, то не правильне формулювання у такій заяві про «застосування спеціального строку позовної давності» замість «застосування загальної позовної давності» не повинні бути підставою для відхилення такої судом.

А тому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідно застосувати строки позовної давності до спірних правовідносин та стягнути неустойку за період з 29.03.2015 по 16.06.2018.

Здійснивши перерахунок неустойки у розмірі подвійної орендної плати, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача за період з 29.03.2015 по 16.06.2018 неустойку у розмірі 25 253,72 грн., не включаючи стягнення неустойки за 17.06.2015 – як день фактичного повернення майна.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду частковому скасуванню в частині стягнення 45 202, 52 грн.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що апеляційна скарга задоволена частково, а рішення скасовано в частині стягнення 45 202, 52 грн. неустойки, судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 631,50 грн підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.

З огляду на те, що згідно пенсійного посвідчення №2412302354 від 24.01.2014 відповідач – ОСОБА_3 є інвалідом 2 групи та звільнений від сплати судового збору в силу п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за розгляд справи в апеляційної інстанцій не стягується, проте здійснюється перерахунок розміру судового збору, стягнутого з відповідача за розгляд справи у суді першої інстанції пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 275, 277, 281- 284 ГПК України,

Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 30.05.2018 у справі № 921/572/18 скасувати в частині стягнення неустойки у розмірі 45 202, 52 грн. В частині стягнення 25 253,72 грн. неустойки рішення суду залишити без змін.

3. Стягнути з ОСОБА_4 особи-підприємця ОСОБА_3 (79037 м. Львів, вул. Творча, буд. 22 ідент. код НОМЕР_1) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна по Львівській області (79000 м. Львів, вул. Січових Стрільців, буд. 3, код ЄДРПОУ 20823070) суму 631,50 грн. витрат по оплаті судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Господарському суду Львівської області видати накази на виконання даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо або через Львівський апеляційний господарський суд до Верховного Суду (п.17.5 Перехідних положень ГПК України).

Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 28.09.2018.

Головуючий суддя О.І. Матущак

Судді О.Л. Мирутенко

ОСОБА_1