Ухвала суду № 76813565, 28.09.2018, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

п р о з а к р и т т я п р о в а д ж е н н я у с п р а в і

28 вересня 2018 року Справа № 926/971/18

Суддя Байталюк В. Д., розглянувши матеріали за позовом

Консисторії (Єпархіальне управління) Чернівецько-Хотинської Єпархії Української Автокефальної Православної церкви

до Чернівецької міської ради

про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – громадська організація «Захист та реабілітація інвалідів «Мед.Ін»

за участю представників учасників справи:

від позивача – ОСОБА_1, довіреність від 31.12.2018;

від відповідача – не з’явився;

від третьої особи – ОСОБА_2, ордер серії «ЧЦ» № 09812.

В С Т А Н О В И В :

Консисторія (Єпархіальне управління) Чернівецько-Хотинської Єпархії Української Автокефальної Православної церкви звернулася з позовом до Чернівецької міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення 36 сесії Чернівецької міської ради VІІ скликання від 05.09.2017 № 867 та пункту 3 рішення 48 сесії Чернівецької міської ради VІІ скликання від 25.01.2018 № 1127.

Позов мотивується тим, що пунктом 1.2 рішення 65 сесії Чернівецької міської ради від 02.07.2015 № 1658 було надано Консисторії (Єпархіальне управління) Чернівецько-Хотинської Єпархії Української Автокефальної Православної церкви дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1400 га (кадастровий номер № 7310136600:03:001:0011) на вул. Ризькій, 2 у постійне користування для будівництва храму Святих Жон-Мироносиць та єпархіального управління. В подальшому, за рекомендацією працівників департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, Консисторією було подано клопотання за № 810 від 21.07.2015 про надання дозволу на зміну цільового призначення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1400 га на вул. Ризькій, 2 у м. Чернівцях. На засіданні 68 сесії Чернівецької міської ради VI скликання, яке відбулося 03.09.2015 було прийнято рішення № 1723, пунктом 19 якого вирішено зняти із розгляду порядку денного сесії питання щодо надання дозволу Консисторії на зміну цільового призначення земельної ділянки на вул. Ризькій, 2 у м. Чернівцях. Після довготривалого комісійного розгляду питання щодо надання дозволу на зміну цільового призначення земельної ділянки на вул. Ризькій, 2 у м. Чернівцях, 14.04.2016 комісією, яка була створена розпорядженням Чернівецького міського голови № 152-р від 08.04.2016 було запропоновано винести на розгляд міської ради питання щодо надання релігійній організації Консисторії (Єпархіальне управління) Чернівецько-Хотинської Єпархії Української Автокефальної Православної церкви дозволу на зміну цільового призначення та складання проекту відведення земельної ділянки за адресою вул. Ризька, 2 у м. Чернівцях. Незважаючи на позитивні висновки комісії міської ради, управління містобудування та архітектури містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, наявність судового рішення, ухваленого за результатом оскарження подібного рішення міської ради (саме відмови позивачу у наданні дозволу на зміну цільового призначення (рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.02.2017 справа № 926/4587/16) пунктом 2 рішення 36 сесії Чернівецької міської ради VIІ скликання від 05.09.2017 № 867 було повторно відмовлено Консисторії в наданні дозволу на зміну цільового призначення. Вказаний пункт рішення не лише суперечить попередньо прийнятому рішенню органу місцевого самоврядування (пункту 1.2 рішення 65 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 02.07.2015 № 1658, яким вже визначено цільове призначення земельної ділянки, на яку надано дозвіл на складання проекту відведення), а й вимогам чинного земельного та містобудівного законодавства України, а тому, на переконання позивача, є незаконним та підлягає скасуванню в судовому порядку.

Окрім цього, всупереч наявного рішення від 02.07.2015 № 1658 (пункт 1.2), яким уже віднесена земельна ділянка по вул. Ризькій, 2 у м. Чернівцях до категорії земель «для будівництва та обслуговування будівель громадських організацій», пунктом 3 рішення 48 сесії Чернівецької міської ради від 25.01.2018 № 1127 надано дозвіл громадській організації «Захист та реабілітація інвалідів «Мед.Ін» на складання проекту відведення по зміні цільового призначення земельної ділянки площею 0,1403 га (кадастровий № 7310136600:03:001:0011) по вул. Головній, 135 для будівництва медичного центру. Як вбачається із кадастрового номера земельної ділянки (7310136600:03:001:0011) Чернівецькою міською радою було прийнято незаконне рішення щодо однієї і тієї ж ділянки, але з невідомих причин змінено адресу із вул. Ризької, 2 на вул. Головну, 135. Площа земельної ділянки залишилася незмінною 0,1403 га. У зв’язку з позивач просить суд визнати незаконним та скасувати також пункт 3 рішення 48 сесії Чернівецької міської ради VII скликання від 25.01.2018 № 1127.

Ухвалою суду від 20.04.2018 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 14.05.2018.

24.04.2018 на адресу суду від позивача надійшла письмова заява про забезпечення позову в якій позивач вказує на те, що пунктом 3 рішення 48 сесії Чернівецької міської ради від 25.01.2018 № 1127 надано дозвіл громадській організації «Захист та реабілітація інвалідів «Мед.Ін» на складання проекту відведення по зміні цільового призначення земельної ділянки площею 0,1403 га (кадастровий № 7310136600:03:001:0011), що знаходиться за адресою: вул. Головна, 135 чи вул. Ризька, 2 для будівництва медичного центру, а також просить забезпечити позов шляхом заборони вчиняти будь-які дії Чернівецькій міській раді, а саме приймати рішення стосовно спірної земельної ділянки.

Ухвалою суду від 25.04.2018 заяву Консисторії (Єпархіального управління) Чернівецько-Хотинської Єпархії Української Автокефальної Православної церкви про забезпечення позову задоволено та заборонено Чернівецькій міській раді вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки, що знаходиться за адресою: 58000, м. Чернівці, вул. Ризька, 2 (вул. Головна, 133-135), кадастровий № 7310136600:03:001:0011, в тому числі: приймати рішення про затвердження проекту землеустрою; надання дозволу на розробку проекту землеустрою; відведення земельної ділянки; внесення змін у попередні рішення (пункти рішень); передавати іншим шляхом право користування цією земельною ділянкою на користь третіх осіб – до набрання законної сили судовим рішенням по даній справі.

24.04.2018 позивач надав суду додаткові пояснення в яких зазначає, що адреса земельної ділянки вул. Ризька, 2 є похідною від адреси вул. Головна, 133-135, а в подальшому при розгляді заяв інших юридичних осіб відповідачем було присвоєно адресу земельній ділянці вул. Головна, 135 (пункти 2.1 та 2.2 рішення Чернівецької міської ради від 08.12.2017 № 1018), однак кадастровий номер як єдиний ідентифікатор земельної ділянки не змінювався, що свідчить про те, що рішення міської ради стосуються однієї і тієї ж земельної ділянки.

14.05.2018 на адресу суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позов в якому відповідач зазначає, що даний позов є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки згідно із інформацією з реєстру речових прав на нерухоме майно речові права на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 7310136600:03:001:0011 не зареєстровані.

Ухвалою суду від 14.05.2018 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – громадську організацію «Захист та реабілітація інвалідів «Мед.Ін» та відкладено підготовче засідання на 23.05.2018.

22.05.2018 на адресу суду від третьої особи надійшло письмове клопотання про закриття провадження у справі. В даному клопотанні третя особа зазначає, що позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. Для розмежування підсудності, зокрема земельних спорів, визначальним є характер спору – публічно-правовий чи приватно-правовий. Так, спір є приватно-правовим якщо оспорювання рішення органу місцевого самоврядування поглинається спором про речове, приватне право, яке як могло належати особі до звернення до органу місцевого самоврядування, так і виникнути в результаті реалізації рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, але захист якого відбудеться у порядку цивільного судочинства (стаття 15 Цивільного процесуального кодексу України) у спосіб, характерний для приватноправових відносин. Третя особа вважає, що наявний спір є публічно-правовим у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б засвідчували ту обставину, що у позивача чи іншої особи виникло речове (приватне) право на спірну земельну ділянку. Відсутність вказаних доказів на переконання третьої особи виключають можливість розгляду даного спору в порядку господарського судочинства. У зв’язку з цим третя особа просить суд винести ухвалу про закриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 23.05.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 02.07.2018.

Ухвалою суду від 02.07.2018 відкладено підготовче засідання на 16.07.2018.

Ухвалою суду від 16.07.2018 призначено проведення процедури врегулювання спору за участю судді у даній справі та зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду від 27.08.2018 припинено процедуру врегулювання спору за участю судді, поновлено провадження у справі, а справу передано відділу документального забезпечення та контролю суду для подальшого повторного автоматизованого розподілу судової справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 27.08.2018 справу № 926/971/18 передано до провадження судді Байталюку В. Д.

Ухвалою суду від 27.08.2018 справу призначено до розгляду у підготовчому засіданні на 19.09.2018.

19.09.2018 від відповідача та третьої особи надійшли письмові клопотання про закриття провадження у справі оскільки позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

У судовому засіданні, яке відбулося 19.09.2018 за клопотанням представника позивача оголошено перерву з метою надання часу позивачу для подання письмових заперечень на клопотання учасників справи про закриття провадження у справі.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, натомість подав письмове клопотання про проведення судового засідання без участі його представника.

До початку судового засідання від позивача надійшли письмові заперечення на клопотання учасників справи про закриття провадження у справі. У своїх запереченнях представник позивача посилається на постанову Верховного ОСОБА_1 від 01.08.2018 у справі № 369/6516/16-ц, зазначаючи, що у позивача є правомірні очікування, щодо оформлення права постійного користування спірною земельною ділянкою у зв’язку з цим такі спори розглядаються за правилами господарського судочинства.

Розглянувши клопотання відповідача та третьої особи про закриття провадження у справі суд встановив наступне.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Справою господарської юрисдикції у розумінні частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України є спір, що виник у зв’язку із здійсненням господарської діяльності крім справ щодо прав інтелектуальної власності, та інші справи у визначених законом випадках

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно пункту 2 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно статті 4 Закону України «Про землеустрій» суб'єктами землеустрою є: органи державної влади та органи місцевого самоврядування; юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій; землевласники та землекористувачі.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про землеустрій» землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень.

За змістом статей 2, 5 Земельного кодексу України органи місцевого самоврядування та державної виконавчої влади реалізуючи права власника землі є рівноправними суб'єктами земельних відносин. Спір щодо захисту цивільних прав, який виник із земельних відносин, має приватно-правовий характер. Оспорювання правомірності набуття особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» встановлено, що підстави набуття прав на землю визначені розділом IV Земельного кодексу України. Після прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у власність або в користування, затвердження результатів аукціону, укладення відповідної цивільно-правової угоди, набуття права власності на житловий будинок, будівлю, споруду особа має право на одержання земельної ділянки у власність або в користування і право вимагати оформлення документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою. Зі змісту пункту 2.2 вбачається, що проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків сторін, а є лише невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки (частина четверта статті 15 Закону України «Про оренду землі»). В пункті 2.3 роз’яснено, що державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Господарський процесуальний кодекс України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 6, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

Разом з тим згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

При цьому визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сам по собі факт участі у спорі органу державної влади, органу місцевого самоврядування, не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суд виходить із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернувся позивач, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами другою та третьою статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно із частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті рішення суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, аналіз статті 20 Господарського процесуального кодексу України та статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин, із яких виник спір.

Як зазначав у позові позивач, об’єктом спірних рішень Чернівецької міської ради є земельна ділянка кадастровий № 7310136600:03:001:0011, що розташована в м. Чернівці по вул. Головна, 135 (вул. Ризька, 2), та на яку на підставі оскаржуваного пункту 2 рішення 36 сесії Чернівецької міської ради VІІ скликання від 05.09.2017 № 867 позивачу відмовлено у наданні дозволу на зміну цільового призначення та складання проекту відведення спірної земельної ділянки в постійне користування для будівництва храму Святих Жон-Мироносиць та єпархіального управління. Однак, згодом, оскаржуваним пунктом 3 рішення 48 сесії Чернівецької міської ради VІІ скликання від 25.01.2018 № 1127 надано дозвіл третій особі на складання проекту відведення по зміні цільового призначення спірної земельної ділянки для будівництва медичного центру.

Підставою заявленого позову визначено те, що спірні рішення Чернівецької міської ради суперечать актам законодавства та пункту 1.2 рішення Чернівецької міської ради 65 сесії VI скликання від 02.07.2015 № 1658, яким надано дозвіл позивачу на складання проекту відведення спірної земельної ділянки у постійне користування для будівництва храму Святих Жон-Мироносиць та єпархіального управління.

На переконання суду даний спір не пов'язаний з вирішенням питання щодо порушення права землекористування позивача, оскільки станом на день винесення судового рішення права землекористування у позивача стосовно спірної земельної ділянки не виникло а наявне рішення Чернівецької міської ради 65 сесії VI скликання від 02.07.2015 № 1658, яким надано дозвіл позивачу на складання проекту відведення спірної земельної ділянки у постійне користування для будівництва храму Святих Жон-Мироносиць та єпархіального управління, дає можливість позивачу в майбутньому реалізувати право на звернення до органу місцевого самоврядування про надання спірної земельної ділянки в землекористування. Відтак, при прийнятті оскаржуваних рішень Чернівецька міська рада виступала як суб’єкт владних повноважень, реалізуючи розпорядчі функції в сфері земельних відносин, а тому даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Стосовно заперечень позивача на клопотання відповідача та третьої особи про закриття провадження у справі суд зазначає наступне.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

У даній справі позивач міг розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням, щодо оформлення відповідного рішення відповідачем про відведення позивачу спірної земельної ділянки у користування, за умови дотримання позивачем процедури, яка передує одержанню правовстановлюючих документів на землю та порядку оформлення такого рішення відповідачем, зокрема, виготовлення та реєстрація технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Проте, станом на день прийняття судового рішення позивачем таких дій не було вчинено.

За змістом пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Водночас, частиною дев’ятою статті 145 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що даний спір не підлягає вирішенню у господарських судах України, провадження у справі підлягає закриттю, а заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 25.04.2018 у справі № 926/971/18 – скасуванню.

Керуючись частиною дев’ятою статті 145, пунктом 1 частини першої статті 231, статтею 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

1. Закрити провадження у справі за позовом Консисторії (Єпархіальне управління) Чернівецько-Хотинської Єпархії Української Автокефальної Православної церкви до Чернівецької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення місцевого самоврядування.

2. Скасувати заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 25.04.2018 у справі № 926/971/18.

3. Роз’яснити Консисторії (Єпархіальне управління) Чернівецько-Хотинської Єпархії Української Автокефальної Православної церкви, що позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства в Чернівецькому окружному адміністративному суді.

Згідно з приписами статті 235 Господарського процесуального ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її складення.

Повний текст ухвали складено 01.10.2018.

Суддя В. Байталюк