Постанова № 76811657, 20.09.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2018 року м. Чернівці

справа № 715/686/18

провадження №22-ц/794/894/18

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кулянди М.І.

суддів: Одинака О.О., Половінкіної Н.Ю.

секретар Конецька Д.Г.

позивач: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач: Публічне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія»,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 червня 2018 року (головуючий суддя у першій інстанції - Цуренко В.А.),

встановив:

У квітні 2018 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі-ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія») про відшкодування шкоди.

В позові посилались на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 приблизно о 23:57 годині на 521 км + 300 м автодороги М-19 «Доманове-Ковель-Чернівці-Тереблече», біля АЗС «Shell», яка розташована між селами Валя Кузьмина та Тарашани Глибоцького району Чернівецької області, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки «Volkswagen Toureg» з номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_6 та транспортного засобу марки «ВАЗ-21093» з номерним знаком НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_7

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинув водій та ОСОБА_8, який є сином позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Вироком Глибоцького районного суду Чернівецької області від 16 червня 2015 року ОСОБА_6, водія транспортного засобу марки «Volkswagen Toureg», з номерним знаком НОМЕР_1 визнано винним у вчиненні злочину і призначено йому міру покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Цивільно-правова відповідальність винної особи, на момент дорожньо-транспортної пригоди, була застрахована в ПрАТ «УПСК». Позивачі, які є батьками загиблого ОСОБА_8, через представника позивача ОСОБА_3, 09 червня 2017 року, повідомили відповідача про дорожньо-транспортну пригоду та звернулися із заявою про виплату страхового відшкодування, в зв'язку з цим відповідачем було виплачено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 7 308 гривень моральної шкоди та 14 616 гривень витрат на спорудження надгробного пам'ятника. У відшкодуванні шкоди, заподіяної смертю потерпілого (втрата годувальника) їм було відмовлено.

Просять суд стягнути з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 21 924 гривні кожному, в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної смертю (втрата годувальника) сина ОСОБА_8 та покласти на відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 гривень.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування шкоди відмовлено.

В апеляційні скарзі ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позов.

Вважає, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, в зв'язку з неповним та неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи, неправильним визначенням змісту складених правовідносин, неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, посилається на те, що суд першої інстанції неправильно відмовив у задоволенні позову з тих підстав , що матеріали справи не містять доказів фактичних обставин, які б свідчили про потребу позивача у матеріальній допомозі, передбаченій ст. 202 СК України та дійшов висновку, що для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого прожиткового мінімуму на місяць.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_9 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки воно ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції, керуючись ст.367 ЦПК України, переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив того, що в матеріалах справи відсутні докази про те, що син позивачів працював та отримував хоча б якийсь дохід, а також немає жодних посилань на докази, які б свідчили, що позивачі перебувала на утриманні свого померлого сина і залежала від його заробітку.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Положеннями ч.1 ст.1200 ЦК України передбачено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом - довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності.

Згідно з ч.2 ст.1200 ЦК України шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Особам, визначеним у пунктах 1-5 ч.1 цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з врахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів (ч.2, 3 ст.1200 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 приблизно о 23:57 год. на 521 км + 300 м автодороги М-19 «Доманове-Ковель-Чернівці-Тереблече» біля АЗС «Shell», яка розташована між с. Валя Кузьмина та с.Тарашани Глибоцького району Чернівецької області сталося ДТП за участю транспортного засобу марки «Volkswagen Toureg» державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_6 та транспортного засобу марки «ВАЗ-21093» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_7, в салоні якого знаходились пасажири ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_8, які загинули.

Згідно копії свідоцтва про смерть ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8).

Вироком Глибоцького районного суду Чернівецької області від 16 червня 2015 року ОСОБА_6, водія транспортного засобу марки «Volkswagen Toureg», з номерним знаком НОМЕР_1 визнано винним у вчиненні злочину і призначено йому міру покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Цивільно-правова відповідальність винної особи, на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ «УПСК» (а.с.9).

09 червня 2017 року позивачі, які є батьками загиблого ОСОБА_8, через представника позивача ОСОБА_3, повідомили відповідача про дорожньо-транспортну пригоду та звернулися із заявою про виплату страхового відшкодування, в зв'язку з цим відповідачем було виплачено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 7 308 гривень моральної шкоди та 14 616 гривень витрат на спорудження надгробного пам'ятника (а.с.17). У відшкодуванні шкоди, заподіяної смертю потерпілого (втрата годувальника) їм було відмовлено.

Відповідно до ч.1 ст.202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Непрацездатні члени сім'ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. Розмір відшкодування у зв'язку з втратою годувальника у цих випадках визначається з його заробітку без врахування заробітку або пенсії, що одержували зазначені особи (підпункт «г» пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

Особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»).

Сума прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць встановлюється державним бюджетом України на кожен рік.

Таким чином, для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць.

Вказана обставина в ході судового розгляду має бути підтверджена належними і допустимими засобами доказування, як-то довідка про розмір пенсії, довідка про доходи тощо.

Стаття 27 ч.27.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає, що розмір страхового відшкодування утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Однак, матеріали справи не містять даних про те, що загиблий працював та отримував заробітну плату, а також відсутні належні та допустимі докази перебування позивачів на утриманні свого покійного сина.

Довідки Управління праці та соціального захисту населення Глибоцької РДА №03-14/3217 від 06 червня 2017 року, Волоківської сільської ради об'єднаної територіальної громади Глибоцького району Чернівецької області №381 від 20 липня 2018 року, Головного управління ПФУ в Чернівецькій області Управління обслуговування громадян Глибоцький відділ обслуговування громадян №1137 від 13 липня 2018 року, Волоківської сільської ради №382 від 20 липня 2018 року, які додані до апеляційної скарги не можуть бути оцінені апеляційним судом в якості доказів в рамках цієї справи, оскільки клопотання про їх залучення судом першої інстанції не вирішувалося, а судом апеляційної інстанції відмовлено в задоволенні клопотання про приєднання вказаних доказів, відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України.

Що стосується твердження представника позивача відносно розрахунку розміру відшкодування шкоди, то суд вважає, що відсутність доказів перебування на утриманні є наслідком безпідставності визначення розміру такого відшкодування.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.

За таких обставин, суд вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування шкоди залишити без задоволення.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови - 26 вересня 2018 року.

Головуючий (підпис) М.І. Кулянда

судді: (підпис) Н.Ю. Половінкіна

(підпис) О.О.Одинак

З оригіналом згідно: