Постанова № 76811057, 18.09.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2018 року м. Чернівці

справа № 718/128/18

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Одинака О. О.

суддів Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.

секретар Конецька Д.Г.

позивач акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»

відповідач ОСОБА_1

апеляційна скарга акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 липня 2018 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Олексюк Т.І.

встановив:

В січні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом.

Позивач просив стягнути з відповідача на його користь борг за кредитним договором в сумі 82 464 гривні 73 копійки, який складається з боргу за кредитом в сумі 2677 гривень 42 копійки, боргу за процентами за користування кредитом в сумі 71 959 гривень 94 копійки, боргу за пенею в сумі 3424 гривень 29 копійок та штрафу в сумі 1403 гривні 8 копійок.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 липня 2018 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Так, за змістом ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно частини 1 статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року, N 14 встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи згідно заяви від 12 жовтня 2011 року ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» уклали кредитний договір без номера, згідно умов якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36% річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитним договором з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.5).

З розрахунку заборгованості за договором від 30 листопада 2017 року банком нараховано відповідачу борг в сумі 82 464 гривні 73 копійки, яка складається з боргу за кредитом в сумі 2677 гривень 42 копійки, боргу за процентами за користування кредитом в сумі 71 959 гривень 94 копійки, боргу за пенею в сумі 3424 гривень 29 копійок та штрафу в сумі 1403 гривні 8 копійок (а.с.3-4).

18 червня 2018 року ОСОБА_1 подала до суду відзив на позовну заяву у якому просила відмовити в позові у зв’язку з пропуском позивачем строку позовної давності (а.с.78-79)

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Суди повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Такий правовий висновок Верховний Суд України виклав у постанові від 9 листопада 2016 року у справі №6-2170цс16.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов кредитного договору відповідачу було видано карту №4149437710068824 з терміном дії до 30 червня 2015 року (а.с.95).

З виписки по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що вона останній раз здійснила дві покупки за кредитні кошти 31 липня 2013 року на суму 16 гривень 66 копійок (а.с.72).

З витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» вбачається, що ОСОБА_1 зобов’язалася вносити обов’язковий платіж в розмірі семи відсотків від заборгованості (але не менше 50 гривень та не більше залишку заборгованості), а з 1 квітня 2014 року п’ять відсотків від заборгованості (але не менше 100 гривень та не більше залишку заборгованості).

Судом встановлено, що умови кредитного договору передбачають виконання зобов'язання частинами у вигляді періодичних платежів.

Отже, строк звернення до суду з позовом виникає у банку після прострочення чергового платежу, що дорівнює семи відсоткам від заборгованості (але не менше 50 гривень та не більше залишку заборгованості), а з 1 квітня 2014 року п’ять відсотків від заборгованості (але не менше 100 гривень та не більше залишку заборгованості).

З матеріалів справи вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом 23 січня 2018 року (а.с.1).

Враховуючи вищенаведені обставини АТ КБ «ПриватБанк» на час звернення до суду з позовом пропустило строк позовної давності щодо всіх місячних платежів, які ОСОБА_1 зобов’язана була сплатити, користуючись кредитними коштами.

З огляду на вказане, висновок суду про пропуск строку позовної давності щодо стягнення боргу за кредитом є правильним. Оскільки позивач пропустив загальний трьохрічний строк позовної давності щодо основної вимоги про стягнення боргу за кредитом, то відповідно до правил статті 266 ЦК України він пропустив і річний строк позовної давності щодо додаткової вимоги про стягнення пені.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в позові про стягнення відсотків у зв’язку з пропуском строку позовної давності суд першої інстанції не врахував правову позицію, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц та від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

З огляду на вказану правову позицію нарахування банком процентів за користування кредитними коштами після закінчення строку дії договору, тобто після 30 червня 2015 року, є неправомірним.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором від 30 листопада 2017 року вбачається, що станом на 30 червня 2015 року відповідачу було нараховані відсотки в сумі 6 344 гривні 25 копійок.

З витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» вбачається, що ОСОБА_1 зобов’язалася сплачувати відсотки до 1 січня 2013 року в розмірі 3 проценти, з 1 січня 2013 року по 1 вересня 2014 року в розмірі 2,5 процентів, після 1 вересня 2014 року - 2,9 процентів, після 1 квітня 2015 року – 3,6 процентів (а.с.6).

АТ КБ «ПриватБанк» пропустило строк позовної давності за вимогою про стягнення процентів в сумі в сумі 6 344 гривні 25 копійок, які були нараховані станом на 30 червня 2015 року, а тому висновок суду першої інстанції у вказаній частині є правильним.

Помилковим є висновок суду першої інстанції про відмову в позові про стягнення штрафу у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Таку правову позицію Верховний Суд України виклав у постанові 21 жовтня 2015 року в справі 6-2003цс15.

Умовами договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час тарифами обслуговування кредитних карт передбачено сплату штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків платежів за будь-яким грошовим зобов'язанням.

Отже, вимога банку про стягнення з відповідача штрафу є подвійною відповідальністю і суперечить статті 61 Конституції України.

Враховуючи наведене вище суд ухвалюючи рішення в частині відмови в позові акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за кредитним договором за період з 1 липня 2015 року по 30 листопада 2017 року та стягнення штрафу допустив порушення норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду в цій частині слід змінити.

З мотивувальної частини рішення слід виключити висновок суду про те, що в позові акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за кредитним договором за період з 1 липня 2015 року по 30 листопада 2017 року в сумі 65 615 гривень 69 копійок та штрафу в сумі 4403 гривні 8 копійок слід відмовити у зв’язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Мотивувальну частину рішення слід доповнити висновком про те, що в позові акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за кредитним договором за період з 1 липня 2015 року по 30 листопада 2017 року в сумі 65 615 гривень 69 копійок та штрафу в сумі 4403 гривні 8 копійок слід відмовити за безпідставністю.

В решті рішення слід залишити без змін.

Суд вважає помилковим аргумент апеляційної скарги про те, що строк позовної давності за вимогами про стягнення суми заборгованості перервався у зв’язку з сплатою відповідачем частини заборгованості за кредитом, а саме 23 жовтня 2017 року в сумі 874 гривні 50 копійок та 8 травня 2015 року в сумі 330 гривень 95 копійок.

На підтвердження доводів апеляційної скарги про те, що боржник вчинив дії щодо часткового погашення заборгованості банк послався на розрахунок заборгованості за кредитним договором здійснений ним же та виписку по рахунку ОСОБА_1

При цьому апелянт не врахував правову позицію яку Верховний Суд виклав у своїй постанові від 8 травня 2018 року № 315/353/17.

Зокрема, відповідно до вказаної правової позиції переривання перебігу позовної давності можливе лише діями безпосередньо позичальника.

З виписки по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що 23 жовтня 2017 року кошти в сумі 874 гривні 50 копійок та 8 травня 2015 року кошти в сумі 330 гривень 95 копійок були переховані на рахунок банку автоматично самим банком. Отже, ОСОБА_1, як позичальник, безпосередньо не вчиняла дій направлених на погашення боргу за кредитним договором.

Апелянт також не врахував, що відповідно до правил ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням боржником дії, що свідчить про визнання ним боргу, в межах строку позовної давності.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 липня 2018 року в частині відмови в позові акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за кредитним договором за період з 1 липня 2015 року по 30 листопада 2017 року в сумі 65 615 гривень 69 копійок та стягнення штрафу в сумі 4403 гривні 8 копійок змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення висновок суду про те, що в позові акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за кредитним договором за період з 1 липня 2015 року по 30 листопада 2017 року в сумі 65 615 гривень 69 копійок та штрафу в сумі 4403 гривні 8 копійок слід відмовити у зв’язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Доповнити мотивувальну частину рішення висновком про те, що в позові акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за кредитним договором за період з 1 липня 2015 року по 30 листопада 2017 року в сумі 65 615 гривень 69 копійок та штрафу в сумі 4403 гривні 8 копійок слід відмовити за безпідставністю.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти з дня складання повної постанови.

Дата складання повної постанови 20 вересня 2018 року.

Головуючий О.О. Одинак

Судді: М.І. Кулянда

ОСОБА_2