Постанова № 76804055, 24.09.2018, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Луганська В.М.

Справа № 415/2802/18

Провадження № 22ц/782/691/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2018 року м. Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів цивільної палати:

головуючого Луганської В.М.,

суддів –Коротенка Є.В., Стахової Н.В.

за участю секретаря: Подрябінкіна Я.Г.

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»

відповідач – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Луганської області у м. Сєвєродонецьку в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 15 червня 2018 року ухваленого у складі судді Фастовця В.М. у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 14.12.2009 року ОСОБА_2 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом на заяві. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов’язань станом на 28.02.2018 року виникла заборгованість у сумі 116993.59 грн., яка складається з наступного: 3229,83 - заборгованість за кредитом; 113763,76 грн. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом. У зв'язку з викладеним просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № б/н від 14.12.2009 року, а також судові витрати.

31 травня 2018 року відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, просить суд застосувати позовну давність, посилаючись на ч.4 ст.267 ЦК України та те, що із позовної заяви вбачається, що заборгованість виникла 15.07.2013 року, позовна давність сплила 17.07.2016 року.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 15 червня 2018 року в задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Не погодившись з вказаним рішенням АТ КБ «Приватбанк» (яке є правонаступником ПАТ КБ «Приватбанк») подано апеляційну скаргу в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заявлені вимоги позивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив обставини справи, які зумовлюють початок перебігу позовної давності по вимогам про стягнення заборгованості у повному обсязі. Суд першої інстанції не врахував правову позицію Верховного суду України по справі №6-2104цс16 в якій визначено, що відповідно до Правил користування платіжною карткою на ній указано граничний строк дії і вона дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за користування кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці. Суд першої інстанції не з’ясував питання строку дії виданих відповідачу карток, не довів до відома позивача про те, що відповідач подав заяву про застосування позовної давності. У зв’язку з чим АТ КБ «Приватбанк» не надав суду інформації про видані відповідачу платіжні картки та строку їх дії. Скаржник посилається на те, що відповідачу за заявою від 14.12.2009 року була видана платіжна картка № 5577212910572588 зі строком дії по 09/13 та по закінченню строку дії була перевипущена картка № 5211537320859934 зі строком дії по 02/16. Факт користування перевипущеною карткою, яка змінила кінцевий строк повернення кредиту підтверджено встановленим місцевим судом, що відповідач у погашення заборгованості останній платіж здійснив 12.06.2014 року, що є часом перевипущеної картки. Позивачем пред’явлено вимоги до відповідача в межах строку позовної давності.

В судове засідання представник АТ КБ «Приватбанк» не з’явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином.

В судове засідання ОСОБА_2 не з’явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.12 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи.

Згідно із ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається із матеріалів справи рішення суду вказаним вимогам не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ним було встановлено, що 14 грудня 2009 року між сторонами був укладений кредитний договір б/н, відповідно до якої відповідач отримав кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом щомісячно. Станом на 28.02.2018 р. відповідачем зобов’язання в повному обсязі не були виконані, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем у сумі 116993,59 грн., яка складається з заборгованості за кредитом – 3229,83 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом – 113763,76 грн. Суд першої інстанції виходив з того, що останній платіж відповідачем був здійснений 12 червня 2014 року, відповідачем заявлено вимогу про застосування строку позовної давності, позовна давність сплила 13 червня 2017 року.

Колегія суддів судової палати вважає, що такий висновок суду не відповідає вимогам закону та встановленим по справі обставинам, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що 14 грудня 2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання банківських послуг, за яким банк відкрив позичальнику картковий рахунок із встановленим кредитним лімітом в розмірі 500 грн. зі сплатою 30 % річних (2,5 % на місяць) за користування кредитними коштами.

Вказаний договір про надання банківських послуг складається із анкети - заяви позичальника, Пам'ятки клієнта, Умов та правил (10-18).

Підписавши довідку про Умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду, відповідач погодився щомісячно до 25 числа сплачувати 7 % від заборгованості, проценти за користування кредитом у розмірі 30% річних та комісію за зняття готівки.

Відповідно до п.3.2, п.3.3 Умов та правил надання банківських послуг кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, банк може змінити (зменшити, збільшити) кредитний ліміт.

Відповідно до наданої довідки (а.с.9) протягом строку дії картки № 5577212910572588 позивач проводив зміну умов кредитування, 15.07.2013 року зменшено кредитний ліміт до 3230, 00 грн.

Відповідач користуючись кредитними коштами, періодично сплачував заборгованість за наданим кредитом, останній платіж здійснив 03. 07. 2013 року.

ОСОБА_2 свої обов'язки за кредитним договором № б/н від 14.12.2009 року належним чином не виконував, що призвело до виникнення заборгованості, а тому ПАТ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості на загальну суму 116993, 59 грн., яка складається з: 3229, 83 грн. - заборгованості за кредитом; 113763, 76 грн. - заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач обов'язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві.

З наявної в матеріалах справи довідки про умови кредитування з використанням платіжної картки та Умов та правил надання банківських послуг вбачається, що позичальник зобов'язувався погашати заборгованість за кредитом та відсотками до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені витрати.

Проте, відповідач свої обов'язки за кредитним договором №б/н від 14.12.2009 року належним чином не виконував, що призвело до виникнення заборгованості.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлена тривалість загальної позовної давності у три роки.

Згідно з частиною другою статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач отримав кредитну картку за №5577212910572588 строком дії з 14.12.2009 року по 30 вересня 2013 року, користувався кредитним лімітом та погашав заборгованість.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №б/н від 14.12.2009 року (а.с.6-8) останній платіж на картку відповідачем було здійснено 03.07.2013 року в сумі 572, 31 грн. В подальшому відповідач припинив виконувати свої обов'язки за кредитним договором.

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості 16.04.2017 року, тобто з пропуском 3 річного строку після закінчення строку дії кредитного договору №б/н від 14.12.2009 року та внесення відповідачем останнього платежу.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд застосувати строк позовної давності.

Отже, з урахуванням положень ст.ст.257, 258 ЦК України вимоги позивача про стягнення з відповідача кредитної заборгованості за кредитом у розмірі 3229, 83 грн та процентів у розмірі 307, 29 грн. за період з 04.01.2010 року по 30.09.2013 року не підлягають задоволенню у зв’язку з пропуском строку.

Колегія суддів судової палати не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що відповідачу була перевипущена картка № 5211537320859934 зі строком дії по 29.02.2016 року та те, що відповідач у погашення заборгованості останній платіж здійснив 12.06.2014 року та банк звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності виходячи з наступного.

Зі змісту постанови Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів, затвердженої Національним банком України від 30 квітня 2010 року №223, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06 липня 2010 року № 474/17769 (у редакції, що діяла станом на 30 березня 2014 року), залежно від умов, за якими здійснюються платіжні операції з використанням спеціальних платіжних засобів, можуть застосовуватися дебетова, дебетово-кредитна та кредитна платіжні схеми.

Кредитна схема передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням спеціального платіжного засобу за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит або в межах кредитної лінії.

Кредитна лінія під операції зі спеціальними платіжними засобами відкривається банком на визначений термін і в межах установленого договором ліміту заборгованості або граничної суми кредитування. Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під спеціальні платіжні засоби, установлюється договором.

Користувач на власний розсуд або відповідно до умов кредитного договору, якщо кредит має цільовий характер, частково або в повному обсязі використовує кредит протягом строку дії кредитного договору і зобов'язаний повернути кредит та проценти за користування ним на умовах, установлених кредитним договором.

Банк зобов'язаний після виконання взаємних зобов'язань або в разі розірвання чи закінчення терміну дії договору на вимогу користувача видати йому довідку про повернення спеціального платіжного засобу, крім випадків передавання його користувачу у власність, кредиту та процентів за користування ним.

Таким чином, у разі закінчення строку дії кредитної лінії для продовження кредитних відносин між банком та клієнтом, що виникли внаслідок видачі попередньої кредитної картки, має переукладатися кредитний договір на таких самих умовах, на яких він був укладений, з видачею нової платіжної картки під підпис позичальника про її отримання.

Відповідно до п.3.1.3 Умов і правил надання банківських послуг по закінченні дії картки картка продовжується банком на новий строк шляхом надання клієнту картки з новим строком.

АТ КБ «Приватбанк» до суду апеляційної інстанції надано довідку, де зазначено, що за кредитним договором № б/н, який укладено між банком та ОСОБА_2 було надано кредитні картки: №5577212910572588 з 14.12.2009 року по 09.2013 року та за №5211537310859934 з 23.10.2012 по 02.2016 року.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б обґрунтовано підтверджували, що картка №5211537310859934 була видана відповідачу на виконання кредитного договору від 14.12.2009 року та доказів того, що вказану картку отримано відповідачем.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на те, що останній платіж відповідачем було здійснено 12.06.2014 року і ця обставина встановлена судом першої інстанції, оскільки з наданої виписки по рахунку ОСОБА_2 вбачається, що 12.06.2014 року банк провів автоматичне списання грошових коштів з карткового рахунку №5211537310859934. Списання в односторонньому порядку кредитором з рахунку боржника грошей без повідомлення останнього не може вважатись вчиненням боржником дій, що свідчать про визнання ним боргу в розумінні положень частини першої статті 264 ЦК України. Тому, встановлений законом трирічний строк сплив 30.09.2016 року.

Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитом за період з 01.10.2013 року по 28.02.2018 року колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 34-35 постанови ОСОБА_3 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що поняття «строк виконання зобов'язання» і термін «виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.

Разом із тим, за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Саме така правова позиція міститься у п.п.89-90 вказаного судового рішення ОСОБА_3 Верховного Суду.

Як зазначалося вище, між банком та відповідачем укладено договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачеві кредитний ліміт, зі щомісячною сплатою боржником коштів, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи обслуговування кредитних карт).

Згідно з пунктом 3.1.1. Умов та правил надання банківських послуг картка діє до останнього дня місяця, зазначеного на лицевій стороні карти включно.

Судом встановлено, що строк дії картки закінчився 30.09.2013 року.

Належних доказів того, що карта перевипускалася та була отримана відповідачем суду не надано.

Отже, сторони погодили як щомісячне виконання зобов’язання боржником, так і строк кредитування - до 30.09.2013 року.

У пункті 91 постанови ОСОБА_3 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що, оскільки зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом, то з 01 жовтня 2013 року позивач не мав права нараховувати проценти за користування кредитними коштами.

При цьому права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

За таких обставинах позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитом за період з 01.10.2013 року по 28.02.2018 року задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до п.1ч.1 ст.376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог позивача.

Відповідно до підпункту «в» пункту 3 частини першої статті 382, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки в задоволенні заявлених вимог позивачу відмовлено, понесені судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 259, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргуакціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 15 червня 2018 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимогакціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 3229, 83 грн. та процентів у розмірі 307, 29 грн. з 04.01.2010 року по 30.09.2013 року відмовити у зв’язку з пропуском строку позовної давності, про стягнення заборгованості по відсотках з 01.10.2013 по 28.02.2018 року відмовити за необґрунтованістю

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2018 року.

Головуючий

Судді: