Рішення № 76754573, 24.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.09.2018Справа № 910/6919/18Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Василенка В.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2»

до Національного банку України, Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» та Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Заєць Інна Олександрівна та Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна

про визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Представники учасників справи:

від позивача: Горбайчук Л.В., довіреність № 107 від 05.06.2018;

від відповідача - 1: Литвин А.В., довріеінсть № 18-0014/45224 від 20.08.2018;

від відповідача - 2: Тюріна Ю.Є., довіреність № 518 від 20.12.2017; Яців О.Р., довіреність № 399 від 28.08.2016;

від відповідача - 3: не з'явився;

від третьої особи - 1: не з'явився;

від третьої особи - 2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Київська пересувна механізована колона-2» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Національного банку України, Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» та Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» про визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Київ» не мало повноважень передавати нерухоме майно в іпотеку третім особам, а Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» не мало правових підстав для реєстрації себе іпотекодержателем нерухомого майна та подальшої передачі нерухомого майна в іпотеку Національному банку України, оскільки за приписами ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки може бути нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності, а іпотекодавцями за спірними договорами іпотеки - ПАТ «АКБ «Київ» та ПАТ «АБ «Укргазбанк» право власності на спірне нерухоме майно не набувалось, з огляду на визнання недійсним договору міни судом та недійсності договорів про передачу приймаючому банку нерухомого майна неплатоспроможного банку в силу їх нікчемності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2018 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

11.06.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, відповідно до якої, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 05.06.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Заєць Інну Олександрівну та Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хару Наталію Станіславівну в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, підготовче засідання призначено на 16.07.2018.

25.06.2018 від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення.

26.06.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про об'єднання позовів в порядку ст. 173 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2018 в задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2» про об'єднання позовів відмовлено.

06.07.2018 представником відповідача-2 подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що ПАТ «АБ «Укргазбанк» набув у власність спірне майно на виконання Плану врегулювання неплатоспроможного банку (ПАТ «АКБ «Київ», затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 23.04.2015 № 096/15 та постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 61, які є чинним на сьогоднішній день. Відповідач-2 зазначає, що із преамбули оспорюваних договорів вбачається, що вони укладені на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 61 та згідно із встановленим ст. 40 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», при цьому, згідно із частиною 10 ст. 40 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» після укладення договорів про передачу на користь приймаючого банку активів та зобов'язань неплатоспроможного банку у приймаючого банку не можуть бути витребувані передані йому активи та зобов'язання на користь неплатоспроможного банку, а отже наведені вище положення підтверджують невідворотність дій по передачі активів і зобов'язань неплатоспроможного банку приймаючому банку та неможливість подальшого повернення такого майна. Крім того, відповідач-2 зазначає, що з наведеного слідує, що ПАТ «АБ «Укргазбанк» не мав права відмовитись повністю або частково від прийняття активів неплатоспроможного банку. Отже, відповідач-2 зазначає, що такі обставини свідчать про добросовісність набуття ПАТ «АБ «Укргазабнк» у власність зазначених квартир, оскільки держава, в особі уповноважених органів прийняла рішення, які є чинними та носять нормативно-розпорядчий характер, про передачу ПАТ «АБ «Укргазбанк», частка власності якого перевищує 99 % активів та зобов'язань неплатоспроможного банку - ПАТ «АКБ «Київ» для виведення його з ринку у встановленому законом порядку. Таким чином, відповідач-2 зазначає, що правомірно уклав Договір іпотеки від 12.08.2015 та в момент укладення договору не порушувалися права та інтереси позивача.

09.07.2018 представником відповідача-1 подано відзив на позовну заяву, у якому останній, заперечуючи проти позову зазначає, що згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 12.08.2015, індексний номер - 42184474, строк виконання основного зобов'язання, в забезпечення виконання якого укладено Іпотечний договір - 30.04.2019, розмір основного зобов'язання 756 625 797,80 грн. Відповідач-1 вважає, що оскільки право власності на квартиру № 4 було зареєстровано за АБ «Укргазбанк» згідно вимог чинного законодавства України; Договір про передачу приймаючому банку нерухомого майна неплатоспроможного банку був чинний на момент укладення Іпотечного договору; на сьогоднішній день не існує жодного судового рішення, яким було визнано недійсним Договір про передачу приймаючому банку нерухомого майна неплатоспроможного банку; на дату укладення Іпотечного договору право власності на квартиру № 4 не було зареєстровано за позивачем в порядку, визначеному чинним на той час законодавством; на дату укладення Іпотечного договору квартира № 4 під забороною (арештом) відчуження, в іпотеці, та в податковій заставі не перебувала, а відтак відсутні будь-які підстави вважати Іпотечний договір 3 таким, що не відповідає вимогам законодавства та/або порушує права та інтереси позивача з підстав, що визначені положеннями ст.ст. 203, 215 ЦК України. Відтак, відповідач-1 зазначає, що визнання недійсним договору міни, укладеного 13.08.2009, не може бути підставою для визнання Іпотечних договорів недійсними. Також, відповідач-1 зазначає, що враховуючи те, що строк виконання основного зобов'язання, в забезпечення виконання якого укладено Іпотечний договір 3 встановлений до 30.04.2019; на сьогоднішній день існує заборгованість за основним зобов'язанням АБ «Укргазбанк» за кредитними договорами від 08.12.2008 № 125 та від 11.12.2008 № 136, забезпечених іпотекою на підставі Іпотечного договору, відсутні правові підстави для скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У судове засідання 16.07.2018 представники позивача та відповідачів 1 та 2 з'явились, інші учасники справи не з'явились.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 06.08.2018, яку занесено до протоколу судового засідання.

27.07.2018 представником відповідача-1 подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

02.08.2018 представником позивача подано відповіді на відзиви відповідачів 1 та 2.

У судове засідання 06.08.2018 представники позивача, відповідачів 1 та 2 з'явились, інші учасники судового процесу не з'явились.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про продовження строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 10.09.2018.

09.08.2018 представником відповідача-2 подано заперечення на відповідь на відзив.

У судове засідання 10.09.2018 представники позивача, відповідачів 1 та 2 з'явились, інші учасники судового процесу не з'явились.

У судовому засіданні 10.09.2018 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.09.2018.

У судове засідання 24.09.2018 представники позивача, відповідачів 1 та 2 з'явились, інші учасники судового процесу не з'явились.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-3, третя особа 1 та 2 про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями № 0103047702295, № 0103047702287 та № 0103047702279 відповідно.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки неявка у судове засідання відповідача-3 та третіх осіб не перешкоджає розгляду справи по суті, враховуючи відсутність підстав для відкладення розгляду справи визначених ст. 202 ГПК України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представників відповідача-3 та третіх осіб, які повідомлені про розгляд справи належним чином.

В судовому засіданні 24.09.2018 судом розпочато розгляд справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідачів 1 та 2 проти позову заперечили.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 24.09.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

26 лютого 2010 року між Національним банком України (далі - іпотекодержатель, відповідач - 1) та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ» (далі - іпотекодавець) укладено Договір про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. за реєстровим № 262, посвідчений 26.02.2010 року Соломоновою В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №381 (надалі - Договір іпотеки 1), за умовами якого, ПАТ АКБ «Київ» передало в іпотеку Національному банку України квартиру під номером 4, що знаходиться в будинку під номером 140 по вул. Старокиївській в смт. Козин Обухівського району Київської області. Квартира літера А має загальну площу 645 кв.м. та житлову площу 119,2 кв.м. Вказана Квартира належить іпотекодавцю на праві власності на підставі Договору міни посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матюховою Т.П. 13.08.2009 за реєстровим № 2304.

Надалі, Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Київ», звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2» (далі - позивач) про визнання недійсним договору міни укладеного 13.08.2009 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ» та Акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона-2», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матюховою Т.П. і зареєстрованого в реєстрі за №2304.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 у справі №5011-62/7737-2012, визнано недійсним договір міни, укладений 13.08.2009 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Київ" та Акціонерним товариством "Київська пересувна механізована колона-2".

17 вересня 2014 року між Національним банком України (далі - іпотекодержатель) та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ» (далі - іпотекодавець) укладено Іпотечний договір (наступна іпотека) посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С., зареєстрований в реєстрі за №1138 (надалі - Договір іпотеки 2), за умовами якого, ПАТ АКБ «Київ» передало в іпотеку Національному банку України квартиру, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вулиця Старокиївська, будинок 140, квартира № 4, загальною площею 645 кв.м., житловою площею 119,2 кв.м. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності, на підставі Договору міни, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матюховою Т.П. 13.08.2009 за реєстровим № 2304.

12 серпня 2015 року між Національним банком України (далі - іпотекодержатель) та Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - іпотекодавець, відповідач - 2) укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстровано в реєстрі за № 1285, за умовами якого, іпотекодавець передав в іпотеку Національному банку України квартиру № 4, загальною площею 644,2кв.м., житловою площею 119,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вулиця Старокиївська, будинок 140, що належить іпотекодавцю на підставі Договору про передачу приймаючому банку нерухомого майна неплатоспроможного банку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. за реєстровим № 3934.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.07.2017 у справі № 911/3866/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 та постановою Верховного Суду від 03.04.2018, зокрема, витребувано з чужого незаконного володіння Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» на користь Приватного акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2» квартиру, що знаходиться в будинку під номером 140 по вул. Старокиївській в смт. Козин Обухівського району Київської області №4 житловою площею - 119,2 кв.м, загальною площею - 645 кв.м.,

Позивач зазначає, що у зв'язку з витребуванням з чужого незаконного володіння відповідача-2 та на підставі правовстановлюючих документів, а саме: свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії СА № 622055 від 28.12.2007, виданого Козинською селищною радою Обухівського району Київської області та вищевказаних рішень судів, 21.02.2017 позивач звернувся до державного реєстратора «Комунального підприємства «Бюро державної реєстрації» Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району київської області із заявою про реєстрацію права власності, а державний реєстратор здійснив реєстрацію права власності на квартиру № 4 за позивачем.

Однак, позивач зазначає, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 113015158 від 06.02.2018, квартира № 4 перебуває в іпотеці Національного банку України, хоча у позивача немає жодних зобов'язань перед Національним банком України, і позивач не виступає майновим поручителем перед НБУ за зобов'язаннями третіх осіб.

Відтак, наявність обтяжень, що виникли із спірних іпотечних договорів порушують права позивача як власника нерухомого майна, в тому числі, в частині розпорядження таким майном.

В зв'язку з викладеним, позивач неодноразово звертався до Національного банку України з листами № 152 від 18.07.2017, № 156 від 21.07.2017 та № 060 від 17.04.2018 з проханням вжити заходів щодо усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом зняття обтяжень та іпотеки з квартири № 4, але жодних дій відповідач-1 не вчинив, в зв'язку чим, позивач просить визнати Іпотечні договори недійсними в частині передачі в іпотеку квартири № 4 та скасувати реєстраційні дії пов'язані з укладенням Іпотечних договорів.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи.

Відтак на позивача, в даному випадку, покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання його недійсним, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Так, у силу ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами 2, 3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому, частиною 1 ст. 217 ЦК України унормовано, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ст. 564 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 5 Закону України «Про іпотеку» унормовано, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:

нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

З означених норм вбачається, що предметом іпотеки може бути нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності.

З укладеного 26 лютого 2010 року між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ» Договору про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. за реєстровим № 262, посвідчений 26.02.2010 року Соломоновою В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №381 вбачається, що ПАТ АКБ «Київ» передало в іпотеку Національному банку України квартиру під номером 4, що знаходиться в будинку під номером 140 по вул. Старокиївській в смт. Козин Обухівського району Київської області, яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі Договору міни посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матюховою Т.П. 13.08.2009 за реєстровим № 2304.

Також, з укладеного 17 вересня 2014 року між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ» Іпотечного договору (наступна іпотека) посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С., зареєстрований в реєстрі за №1138 вбачається, що ПАТ АКБ «Київ» передало в іпотеку Національному банку України квартиру, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вулиця Старокиївська, будинок 140, квартира № 4, належній іпотекодавцю на праві власності, на підставі Договору міни, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матюховою Т.П. 13.08.2009 за реєстровим № 2304.

Разом з тим, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 у справі №5011-62/7737-2012, визнано недійсним договір міни, укладений 13.08.2009 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Київ" та Акціонерним товариством "Київська пересувна механізована колона-2".

З означеного рішення вбачається, що 13 серпня 2009 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ» (далі - сторона 1) та Акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона-2» (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Київська пересувна механізована колона-2»), (далі - сторона 2) було укладено Договір міни, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №2304

Відповідно до п. 1.1 Договору міни сторона 1 передає стороні 2 у власність належні їй майнові права на нерухоме майно в обмін на належні стороні 2 квартири, а сторона 2 передає стороні 1 у власність належні їй квартири в обмін на належні стороні 1 майнові права на нерухоме майно. Міна проводиться з грошовою доплатою.

За змістом п. 1.2 Договору міни у власність Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» переходить нерухоме майно - квартири, що знаходяться в будинку під номером 140 по вул. Старокиївській в смт. Козин Обухівського району Київської області: під номером 3 житловою площею - 119,3 кв.м, загальною площею - 644,2 кв.м, під номером 4 житловою площею - 119,2 кв.м, загальною площею - 645 кв.м.

За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В свою чергу, частиною першою статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється (стаття 236 ЦК України).

З огляду на викладене вбачається, що іпотекодавцем не набувалось право власності на квартиру № 4, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вулиця Старокиївська, будинок 140, оскільки зазначений Договір міни, як підстава набуття останнім права власності, в силу ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків та не створює для іпотекодавцю права власності на квартиру № 4.

При цьому, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2012 у справі №5011-62/7737-2012, яким визнано недійсним договір міни, укладений 13.08.2009 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Київ" та Акціонерним товариством "Київська пересувна механізована колона-2" набрало законної сили 26.11.2012

В свою чергу, з укладеного 12 серпня 2015 року між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк» Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 1285 вбачається, що іпотекодавець передав в іпотеку Національному банку України квартиру № 4, належною іпотекодавцю на підставі Договору про передачу приймаючому банку нерухомого майна неплатоспроможного банку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. за реєстровим № 3934.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Київської області від 17.07.2017 у справі № 911/3866/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 та постановою Верховного Суду від 03.04.2018, зокрема витребувано з чужого незаконного володіння Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» на користь Приватного акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2» квартиру, що знаходиться в будинку під номером 140 по вул. Старокиївській в смт. Козин Обухівського району Київської області №4 житловою площею - 119,2 кв.м, загальною площею - 645 кв.м.

В означеному рішенні судом встановлено, що: «Відповідно до наявних в матеріалах справи копій свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САВ №622054 від 28.12.2007, виданого Козинською селищною радою Обухівського району Київської області на підставі рішення Виконкому Козинської селищної ради від 25.12.2007 за №11/33, та свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САВ №622055 від 28.12.2007, виданого Козинською селищною радою Обухівського району Київської області на підставі рішення Виконкому Козинської селищної ради від 25.12.2007 за №11/33, станом на момент укладення визнаного в судовому порядку недійсним договору міни від 13.08.2009 позивач був власником спірних квартир.

Приписами ст. ст. 216 та 236 Цивільного кодексу України унормовано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, оскільки договір міни від 13.08.2009, за яким позивач передав відповідачу 2 право власності на спірні квартири, визнано недійсним, суд дійшов висновку про те, що відповідний правочин є недійсним з моменту його укладення та не породжує для сторін юридичних наслідків, задля яких він укладався, у тому числі переходу до відповідача 2 права власності на спірні квартири, а тому саме позивач є законним володільцем відповідного нерухомого майна.

Посилання ж відповідачів на належність спірних квартир на праві власності ПАТ «АКБ «Київ» на момент укладання договорів про передачу приймаючому банку нерухомого майна неплатоспроможного банку від 19.06.2015 з огляду на законодавчі приписи та наявність відповідних записів в реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяження, оцінюються судом критично, оскільки реєстраційні дані лише засвідчують відповідний факт офіційно і вносяться на підставі відповідних первинних правовстановлюючих документів, зокрема договору міни від 13.08.2009, а тому в разі спростування факту набуття права власності шляхом визнання недійсним договору міни від 13.08.2009 відповідні реєстраційні дані підлягають коригуванню і не вважаються беззаперечними.».

Також, в означеному рішенні зазначено: «Отже, враховуючи, що наявними в матеріалах справи доказами встановлено відсутність у відповідача 2, як особи, яка передала майно позивача у власність третьої особи відповідача 1, права власності на спірні квартири, відтак відповідних повноважень щодо розпорядження ними, враховуючи відмову ПАТ «АКБ «Київ» повернути позивачу зазначене майно у порядку двосторонньої реститутції, суд дійшов висновку, що спірні квартири вибули з володіння позивача поза його волею, внаслідок передання відповідачем 2 спірного майна відповідачу 1 на підставі договорів про передачу приймаючому банку нерухомого майна неплатоспроможного банку від 19.06.2015.

За таких обставин, оскільки на момент укладення договорів про передачу приймаючому банку нерухомого майна неплатоспроможного банку від 19.06.2015 у ПАТ «АКБ «Київ» були відсутні права власності та розпорядження спірними квартирами, суд дійшов висновку, що відчуження (передача) такого майна на користь відповідача 1 було здійснено відповідачем 2 з порушенням вимог ст. ст. 319, 328 ЦК України, а тому, відповідно до вимог ст. ст. 387, 388 ЦК України, спірні квартири підлягають витребуванню від АБ Укргазбанк як такі, що вибула з власності позивача поза його волею.».

В силу ч. 4 ст. 75 ГПК України, наведені обставини не підлягають доказування.

Відтак, твердження ПАТ «АБ «Укргазбанк» щодо добросовісності набуття у власність означеної квартири, з посиланням на те, що держава в особі уповноважених органів, прийняла рішення, які є чинними та носять нормативно-розпорядчий характер, про передачу ПАТ «АБ «Укргазбанк» активів та зобов'язань неплатоспроможного банку - ПАТ «АКБ «Київ» для виведення його з ринку у встановленому законом порядку, відхиляються судом, з огляду на вищевикладене.

Таким чином, оскільки судом встановлено, факт відсутності права власності у іпотекодавців на квартиру № 4, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вулиця Старокиївська, будинок 140, що відповідно до приписів ст. 5 Закону України «Про іпотеку» свідчить про неможливість передачі такої квартири в іпотеку, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання договорів іпотеки недійсними в частині передачі квартири № 4, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вулиця Старокиївська, будинок 140, на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Щодо позовних вимог про скасування записів про обтяження та про іпотеку квартири № 4, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вулиця Старокиївська, будинок 140, суд зазначає наступне.

Пунктом 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України унормовано, що Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, які захищаються, зокрема, шляхом припинення господарських правовідносин, а також визнання наявності або відсутності прав.

Статтею 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Враховуючи, що недійсні договори в силу ч. 1 ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, суд дійшов висновку про припинення іпотек, що виникла на підставі Договорів іпотеки в частині квартири № 4, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вулиця Старокиївська, будинок 140.

Разом з цим, процедура реєстрації обтяжень рухомого майна регламентується Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18.11.2003 № 1255-ІV, Порядком ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 № 830 та Інструкцією про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 29.07.2004 № 73/5, зареєстрованою в Мін'юсті України 29.07.2004 за № 942/9541.

Згідно статті 43 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", реєстрація обтяжень здійснюється на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються, зокрема, опис рухомого майна, що є предметом обтяження, достатній для його ідентифікації. Обтяжувач має право вносити зміни до опису предмету обтяження.

У відповідності до статті 43 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" реєстрація обтяжень здійснюється на підставі заяви обтяжувача, в якій зокрема зазначаються: - відомості про обтяжувача та боржника: для юридичних осіб - резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код; для фізичних осіб - громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; посилання на підставу виникнення обтяження та його зміст; опис рухомого майна, що є предметом обтяження, достатній для його ідентифікації; відомості про заборону чи обмеження права боржника відчужувати предмет обтяження.

Заяви про виникнення, зміну, припинення обтяжень та про звернення стягнення на предмет обтяження підписуються обтяжувачем. Якщо заява подається в електронній формі, вона повинна містити електронний підпис обтяжувача.

Згідно з пунктом 24 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 05.07.2004 №830, після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати реєстратору заяву про припинення обтяження і виключення його з Реєстру.

З матеріалів справи вбачається, що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна наявні реєстраційні записи щодо обтяження нерухомого майна, яке є предметом оспорюваних договорів, а відповідачі не вчинили дії щодо державної реєстрації припинення обтяження.

За змістом ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 3 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини" 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ісмаїлов проти Росії" від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Відтак, вказані обтяження (заборони на відчуження) порушують права позивача, обмежуючи його правомочності власника, що суперечить ст. 41 Конституції України та ст.ст. 316, 317 Цивільного кодексу України.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про скасування обтяжень.

При цьому, заперечення НБУ щодо того, що строк виконання основного зобов'язання, в забезпечення виконання якого укладено Іпотечний договір 3 встановлений до 30.04.2019 та на сьогоднішній день існує заборгованість за основним зобов'язанням АБ «Укргазбанк» за кредитними договорами від 08.12.2018 № 125 та від 11.12.2008 № 136 забезпечених іпотекою на підставі Іпотечного договору № 3, судом відхиляються, оскільки позивач не є тією особою, яка брала на себе зобов'язання щодо належного виконання відповідачем 2 зобов'язань за означеними кредитними договорами, протилежного матеріали справи не містять, а відтак відносини відповідачів між собою не можуть обмежувати право власності позивача на належне йому майно.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачі під час розгляду справи не надали суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про дійсність оспорюваних договорів в частині передачі в іпотеку квартири № 4, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вулиця Старокиївська, будинок 140, в свою чергу заперечення відповідачів наведені у відзиві, спростовуються встановленими фактичними обставинами справи.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідачів в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним укладений 26.02.2010 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Київ" та Національним банком України Договір про внесення змін до Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. від 21.10.2008 за реєстровим № 262, посвідчений 26.02.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С., за реєстровим № 31, в частині передачі Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Київ" Національному банку України в іпотеку квартири №4, що знаходиться за адресою: Київська обл., Обухівський р-н., смт. Козин, вул. Старокиївська, 140.

3. Визнати недійсним укладений 17.09.2014 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Київ" та Національним банком України Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. за реєстровим № 1138 в частині передачі Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Київ" Національному банку України в іпотеку квартири №4, що знаходиться за адресою: Київська обл., Обухівський р-н., смт. Козин, вул. Старокиївська, 140.

4. Визнати недійсним укладений 12.08.2015 між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" та Національним банком України договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. за реєстровим № 1285 в частині передачі Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" Національному банку України в іпотеку квартири №4, що знаходиться за адресою: Київська обл., Обухівський р-н., смт Козин, вул. Старокиївська, 140.

5. Скасувати "Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу)", індексний номер: 9515552 від 25.12.2013, винесене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною (номер свідоцтва №6685), номер запису про обтяження: 4093256 стосовно квартири №4, що знаходиться за адресою: Київська обл., Обухівський р-н., смт. Козин, вул. Старокиївська, 140.

6. Скасувати "Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу)", індексний номер: 9515552 від 25.12.2013, винесене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною (номер свідоцтва №6685), номер запису про іпотеку: 4093280 стосовно квартири №4, що знаходиться за адресою: Київська обл., Обухівський р-н., смт Козин, вул. Старокиївська, 140.

7. Скасувати "Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень", індексний номер: 15930902 від 19.09.2014, винесене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною (номер свідоцтва №6685), номер запису про обтяження: 7064503 стосовно квартири №4, що знаходиться за адресою: Київська обл., Обухівський р-н., смт Козин, вул. Старокиївська, 140.

8. Скасувати "Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень", індексний номер: 15931007 від 19.09.2014, винесене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною (номер свідоцтва №6685), номер запису про іпотеку: 7064575 стосовно квартири №4, що знаходиться за адресою: Київська обл., Обухівський р-н., смт Козин, вул. Старокиївська, 140.

9. Скасувати "Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень", індексний номер: 15930741 від 19.09.2014, винесене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною (номер свідоцтва №6685), номер запису про іпотеку: 7064420 стосовно квартири №4, що знаходиться за адресою: Київська обл., Обухівський р-н., смт Козин, вул. Старокиївська, 140.

10. Скасувати "Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень", індексний номер: 23623299 від 12.08.2015, винесене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць Інною Олександрівною (номер свідоцтва №3408), номер запису про обтяження: 10780652 стосовно квартири №4, що знаходиться за адресою: Київська обл., Обухівський р-н., смт Козин, вул. Старокиївська, 140.

11. Скасувати "Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень", індексний номер: 23623305 від 12.08.2015, винесене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць Інною Олександрівною (номер свідоцтва №3408), номер запису про іпотеку: 10780655 стосовно квартири №4, що знаходиться за адресою: Київська обл., Обухівський р-н., смт Козин, вул. Старокиївська, 140.

12. Стягнути з Національного банку України (01008, м. Київ, вул. Інститутська, 9; ідентифікаційний код: 00032106) на користь Приватного акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 67-Б; ідентифікаційний код: 00858473) витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 929 (сім тисяч дев'ятсот двадцять) грн. 00 коп.

13. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1; ідентифікаційний код: 23697280) на користь Приватного акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 67-Б; ідентифікаційний код: 00858473) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 643 (дві тисячі шістсот сорок три) грн. 00 коп.

14. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22; ідентифікаційний код: 14371869) на користь Приватного акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 67-Б; ідентифікаційний код: 00858473) витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 286 (п'ять тисяч двісті вісімдесят шість) грн. 00 коп.

15. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 28.09.2018.

Суддя О.А. Грєхова