Рішення № 76754389, 24.09.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.09.2018Справа № 910/11931/17

За позовом Дочірнього підприємства "Поліграфічний комбінат "Зоря"

до: Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"

про визнання недійсною відмови від договору та спонукання до виконання зобов'язань за договором

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Репа Я.І.

Представники:

позивач: Саленко В.Ю., довіреність № 425-06/18 від 22.05.2018

відповідач: Слюсар О.Б., довіреність № 3254 від 26.12.2016

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21 липня 2017 року Дочірнє підприємство "Поліграфічний комбінат "Зоря" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання недійсною односторонньої відмови від договору та спонукання до виконання зобов'язань за договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач отримав від відповідача лист про намір розірвати в односторонньому порядку договірні відносини за Договором банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" № 02501100901 від 25.03.2014 року через встановлення неприйнятно високого ризику суб'єктом фінансового моніторингу, у зв'язку з чим 07.07.2017 року надання послуг було припинено. Позивач вважає, що одностороння відмова банку від зобов'язання за договором №02501100901 від 25.03.2014 року є незаконною з тих підстав, що відповідач у листі не наводить жодного критерію, що визначений ч. 4 ст. 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". При цьому, відповідач всупереч зазначеного закону не здійснив жодних заходів та не повідомляв позивача про необхідність уточнити інформацію або здійснити додаткову перевірку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2017 (суддя Отрош І.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2018 року у справі №910/11931/17, позов задоволено повністю. Визнано недійсним правочин щодо односторонньої відмови від договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №02501100901 від 25.03.2014 року, укладеного між Дочірнім підприємством "Поліграфічний комбінат "Зоря" та Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк", що вчинений Публічним акціонерним товариством "УкрСибБанк" відповідно до листа від 24.05.2017 року №38-2-3/2599. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" до виконання зобов'язань за договором банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №02501100901 від 25.03.2014 року шляхом здійснення операцій з розрахунково-касового обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства, забезпечуючи обмін технологічною та іншою інформацією між сторонами.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції обґрунтовані тим, що розірвання ділових відносин, яке вказано в Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", не можна ототожнювати з поняттям розірвання договору як категорії господарського права. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність у відповідача права на односторонню відмову від договору з підстав, зазначених відповідачем. Дійшли висновку, що викладене у листі відповідача від 24.05.2017 р. №38-2-3/2599 повідомлення про закриття рахунків та розірвання договору за своєю правовою природою є правочином, що спрямований на припинення правовідносин - односторонньою відмовою від договору та на підставі ст. 202, 203, 215 Цивільного кодексу України визнали його недійсним. Оскільки наступні вимоги випливають з визнання договору недійсним, суди задовольнили вимоги позивача про спонукання Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до виконання зобов'язань за договором банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №02501100901 від 25.03.2014 р., здійснюючи операції з розрахунково-касового обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов цього договору та вимог законодавства, забезпечуючи обмін технологічною та іншою інформацією між сторонами.

Постановою Верховного Суду від 22.05.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2018 року скасовано, а справу №910/11931/17 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

У постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 910/11931/17 зазначено, що при новому розгляді справи суду необхідно встановити чи ненадання інформації Банком позивачу, з урахуванням зазначених у наведеній постанові Верховного Суду правових актів, свідчить про відсутність підстав для розірвання договору та чи зазначені дії Банку не суперечать умовам пункту 8.5 Договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта "StarAccess" №02501100901 від 25.03.2014 року. Також зазначено, що суду слід дослідити та надати оцінку витягу з Програми управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу та Положення про комітет затвердження клієнтів АТ "УкрСиббанк".

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва № 05-23/1083 від 03.07.2018 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/11931/17.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2018 справу № 910/11931/17 передано на розгляд судді Гумезі О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2018 справу № 910/11931/17 прийнято до провадження судді Гумеги О.В., постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 06.08.2018 о 09:10 год., викликано учасників справи у судове засідання, визнано їх явку обов'язковою.

25.07.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву з урахуванням постанови Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 910/11931/17, відповідно до якого відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, у зв'язку з чим просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову. Відповідач стверджує, що АТ "УкрСиббанк", як суб'єктом первинного фінансового моніторингу, на підставі внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу та положень Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" було прийняте правомірне та обґрунтоване рішення про встановлення клієнту неприйнятно високого ризику та припинення ділових відносин.

03.08.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли пояснення по суті заявлених позовних вимог з урахуванням постанови Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 910/11931/17, відповідно до яких позивач вважає, що рішення Банку про встановлення клієнту неприйнятно високого ризику та відмову підтримання ділових відносин з клієнтом є необгрунтованим та прийнятим з порушенням Програми управління комплаєнс-ризиків фінансового моніторингу та законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

03.08.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач не погоджується з доводами відповідача, які викладені ним у відзиві на позовну заяву.

У підготовче засідання, призначене на 06.08.2018, з'явилися представники позивача та відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 ГПК України підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196 - 205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених главою 3 ГПК України.

У підготовчому засіданні, призначеному на 06.08.2018, суд розпочав вчинення дій, визначених частиною другою статті 182 ГПК України, необхідних для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні, призначеному на 06.08.2018, представник відповідача повідомив суд про необхідність ознайомлення з матеріалами справи.

Згідно ч. 5 ст. 183 ГПК України суд може оголосити перерву у підготовчому засіданні у разі необхідності.

Згідно з ч. 7 ст. 183 ГПК України у разі оголошення перерви підготовче засідання продовжується зі стадії, на якій у ньому була оголошена перерва.

У підготовчому засіданні, призначеному на 06.08.2018, суд оголосив перерву до 03.09.2018 об 14:00 год.

06.08.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.

14.08.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволене.

30.08.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли заперечення на надані позивачем пояснення та відповідь на відзив, відповідно до яких відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

У підготовче засідання, призначене на 03.09.2018, представники сторін з'явилися.

У підготовчому засіданні, призначеному на 03.09.2018, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні 03.09.2018 представники сторін зазначили, що повідомили всі обставини справи, які їм відомі, та надали всі докази, на які вони посилаються у позові та відзиві.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 24.09.18 о 14:30 год.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

У судове засідання, призначене на 24.09.2018, з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 24.09.2018 судом здійснювався розгляд справи по суті, під час якого судом було заслухано вступне слово позивача та відповідача відповідно до ст. 208 ГПК України.

Представник позивача підтримав у повному обсязі позовні вимоги, просив суд їх задовольнити з підстав, визначених у позовній заяві, а також у поясненнях у справі з урахуванням постанови Верховного Суду від 22.05.2018 та у відповіді на відзив, поданих 03.08.2018 через відділ діловодства суду.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, поданому 25.07.2018 через відділ діловодства суду, та у запереченнях на відповідь на відзив, 30.08.2018 через відділ діловодства суду.

У судовому засіданні 24.09.2018 здійснювалось з'ясування обставин справи та дослідження доказів відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів, учасники справи виступили з промовами (заключним словом) (ст.ст. 217, 218 ГПК України).

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 24.09.2018 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Заслухавши представників сторін, з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими учасники справи обґрунтовували обставини справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

У липні 2017 року Дочірнє підприємство "Поліграфічний комбінат "Зоря" (позивач, клієнт) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (відповідач, Банк) про визнання недійсною односторонньої відмови від Договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №02501100901 від 25.03.2014 (далі - Договір) та спонукання відповідача до виконання зобов'язань за Договором, здійснюючи операції з розрахунково-касового обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до Договору та вимог законодавства, забезпечуючи обмін технологічною та іншою інформацією між сторонами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що він отримав від відповідача лист від 17.05.2017 № 58-2-3/25534 про намір розірвати в односторонньому порядку договірні відносини за Договором банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №02501100901 від 25.03.2014 через встановлення неприйнятно високого ризику суб'єктом фінансового моніторингу, у зв'язку з чим 07.07.2017 року надання послуг було припинено.

Згідно поданої позивачем позовної заяви останній вказав, що одностороння відмова Банку від зобов'язання за Договором є незаконною з тих підстав, що відповідач у зазначеному листі не наводить жодного критерію, що визначений ч. 4 ст. 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". При цьому, відповідач всупереч зазначеного закону не здійснив жодних заходів та не повідомляв позивача про необхідність уточнити інформацію або здійснити додаткову перевірку, окрім періодичного оновлення загальних даних (анкетування), а ідентифікація клієнта відбулась ще у 2014. На твердження позивача, він не отримував запитів від Банку стосовно надання будь-яких документів чи пояснень з приводу кінцевих бенефіціарів чи своєї діяльності, або необхідності уточнення інформації після проведеної Банком повної ідентифікації та відкриття рахунків.

Позивач зазначив, що має багаторічний досвід виготовлення захищеної поліграфічної продукції за замовленнями державних органів, у тому числі - Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України, Служби безпеки України тощо, суб'єктів господарювання, а також за замовленнями іноземних державних органів та юридичних осіб, у т.ч. для установ Організації Об'єднаних Націй. Позивач також зазначив, що ні від контролюючих органів, ні від інших суб'єктів первинного фінансового моніторингу (у т.ч. банківських установ) не надходило будь-яких повідомлень щодо наявності можливих порушень у діяльності підприємства.

При новому розгляді справи позивач надав пояснення по суті заявлених позовних вимог з урахуванням постанови Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 910/11931/17, відповідно до яких вважає, що рішення Банку про встановлення клієнту неприйнятно високого ризику та відмову підтримання ділових відносин з клієнтом є необгрунтованим та прийнятим з порушенням Програми управління комплаєнс-ризиків фінансового моніторингу та законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Зокрема, позивач зазначив, що:

- він не оскаржує право Банку, як суб'єкта первинного фінансового моніторингу, на здійснення заходів щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення чи внутрішні документи Банку, а також право Банку на односторонню відмову від договору, але зауважує, що таке право має бути здійснено з додержанням встановленого законодавством та господарським договором порядку;

- позивач вважає, що рішення Банку про встановлення клієнту неприйнятно високого ризику та відмову підтримання ділових відносин з клієнтом є необгрунтованим та прийнятим з порушенням законодавства про фінансовий моніторинг, зокрема, ч.ч. 7, 8 ст.64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", п. 60 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 26.06.2015 №417 щодо здійснення поглибленої перевірки клієнта та запиту додаткової інформації;

- позивач стверджує про порушення Банком внутрішнього нормативного документу з питань фінансового моніторингу, а саме Програми управління комплаєнс-ризиків фінансового моніторингу, затвердженої наказом ПАТ "УкрСиббанк" №П-СОМРL-2016-42 від 28.09.2016;

- позивач вважає, що відповідачем не доведено встановлення позивачу неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику та не надано жодних доказів використання свого права та виконання обов'язку, передбачених вищенаведеними приписами Положення про здійснення банками фінансового моніторингу та Закону України "Про банки і банківську діяльність";

- позивач також зазначає, що внесені до Єдиного державного реєстру документи та відомості про кінцевого бенефіціарного власника і так вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань";

- позивач стверджує про порушення Банком порядку розірвання Договору, визначеного п. 8.5 цього договору, з урахуванням якого Банк (відповідач) мав зазначити про порушення умов договору, а у клієнта (позивача) наявне право виправити такі порушення у разі їх наявності.

Заперечуючи позовні вимоги, відповідач при новому розгляді справи надав відзив на позовну заяву з урахуванням постанови Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 910/11931/17, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими, у зв'язку з чим просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову. Відповідач стверджує, що АТ "УкрСиббанк", як суб'єктом первинного фінансового моніторингу, на підставі внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу та положень Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" було прийняте правомірне та обґрунтоване рішення про встановлення клієнту неприйнятно високого ризику та припинення ділових відносин. Зокрема, відповідач зазначив, що:

- право Банку на односторонню відмову від Договору встановлено законом, а саме ч. 1 ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та ч. 6 ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність";

- висновок про відсутність у Банку права на одностороннє розірвання Договору було спростовано у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у даній справі № 910/11931/17 з посиланням на висновки Верховного Суду у постанові від 22.02.20418 в аналогічній справі № 910/11471/17;

- рішення Банку про встановлення позивачу неприйнятно високого ризику та припинення ділових відносин з клієнтом ґрунтується на нормах законодавства та внутрішніх документах Банку з питань фінансового моніторингу, якими, зокрема, є Програма управління комплаєнс-ризиків фінансового моніторингу, яка розроблена ПрАТ "УкрСиббанк" з урахуванням вимог законодавства з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, нормативно-правових актів Національного банку України, Міністерства фінансів України та ін., яка затверджена наказом АТ "УкрСиббанк" № П-COMPL-2016-42 від 28.09.2016, та Положення про Комітет затвердження клієнтів АТ "УкрСиббанк", затвердженого наказом ПАТ "УкрСиббанк" №П-СОМРL-2017-19 від 20.02.2017;

- причиною відмови від ділових стосунків з клієнтом згідно з рішенням Комітету затвердження клієнтів АТ "УкрСиббанк", оформленим протоколом № б/н від 03.04.2017, є виникнення підозри щодо ненадання Банку інформації щодо реального бенефіціарного власника юридичної особи, а також той факт, що репутація клієнта оцінена як "Негативна";

- водночас, відповідач звернув увагу, що чинним законодавством з питань фінансового моніторингу не передбачено обов'язок суб'єкта первинного фінансового моніторингу повідомляти клієнта про конкретні причини прийняття рішення про відмову від підтримання ділових відносин;

- пунктом 8.5 Договору встановлено загальний порядок розірвання цього договору за наявності підстав, передбачених договором та законодавством. За доводами відповідача, зазначений порядок передбачає повідомлення клієнта про рішення Банку про розірвання Договору, проте таке повідомлення не свідчить про двосторонній характер розірвання Договору. Відповідач стверджує, що у спірних правовідносинах підставою для прийняття Банком рішення про розірвання Договору є норми закону, а саме ч. 1 ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та ч. 6 ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а не порушення клієнтом умов Договору, тому в даному випадку факт направлення клієнтом листа, у якому останній висловив свою незгоду з рішенням Банку про розірвання Договору, не впливає на встановлене законом право Банку на односторонню відмову від Договору;

- відповідач вважає безпідставними посилання позивача на порушення Банком при прийнятті рішення про встановлення клієнту неприйнятного високого рівня ризику вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, зокрема, норм ч.ч. 7, 8 ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", п. 60 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 26.06.2015 №417;

- відповідач вважає помилковим твердження позивача про остаточне підтвердження інформації про кінцевого бенефіціарного власника клієнта відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, оскільки Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" не ототожнює поняття кінцевого бенефіціарного власника з особою, яка формально володіє статутним капіталом компанії.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до ч.ч. 1-3статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Судом встановлено, що 25 березня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Укрсиббанк" (банк) та Дочірнім підприємством "Поліграфічний комбінат "Зоря" (клієнт) було укладено Договір банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" № 02501100901 (далі - Договір) (а.с. 12-19 т. 1), відповідно до якого на умовах та в порядку, що визначені цим договором, банк відкриває рахунок клієнту у національній валюті та/або іноземній валюті для зберігання грошей та здійснення операцій з розрахунково-касового обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов цього договору та вимог законодавства та здійснює дистанційне обслуговування продуктів клієнта та забезпечує обмін технологічною та іншою інформацією між сторонами, якщо клієнтом виконані вимоги згідно з п. 3.1. цього договору. Обслуговування в системі "StarAccess" та надання інших послуг здійснюється відповідно до умов договорів, що обслуговуються системою "StarAccess", Інструкцій та вимог законодавства.

Банк відкриває рахунок клієнту на підставі поданої ним заяви встановленої форми про відкриття рахунку та інших документів відповідно до вимог законодавства (п. 2.1 Договору).

Пунктом 8.5 Договору передбачено, що у разі наявності підстав, передбачених договором або законодавством, банк має право розірвати договір, про що клієнту надсилається поштою відповідний лист (з повідомленням про вручення) за адресою, вказаною клієнтом у цьому договорі, або на іншу адресу, яку клієнт повідомить банку у разі зміни місцезнаходження (місця проживання). Клієнт повинен відповісти на відповідний лист банку протягом одного місяця з дати відправлення такого листа. Якщо протягом строку, зазначеного у цьому пункті договору, банк не отримав відповідь від клієнта або клієнт не виправив порушення умов цього договору за наявності такого порушення, вважається, що клієнт згоден із розірванням договору, при цьому, всі рахунки, відкриті за договором, закриваються, а наявні залишки коштів перераховуються на відповідний внутрішньобанківський рахунок і можуть бути отримані клієнтом за його першою вимогою з урахуванням вимог чинного законодавства.

Таким чином, пунктом 8.5 Договору встановлено загальний порядок розірвання Договору за наявності підстав, передбачених договором або законодавством.

Згідно з п. 9.1 Договору, його дія припиняється за згодою сторін або у випадках, визначених законодавством України та/або цим договором.

25.03.2014 між Публічним акціонерним товариством "Укрсиббанк" та Дочірнім підприємством "Поліграфічний комбінат "Зоря" було укладено Додаткову угоду №1 до Договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №02501100901 від 25.03.2014 (а.с. 20 т. 1), відповідно до якої банк відкриває клієнту поточний рахунок 2600350110900 у валюті UAH, USD, EUR.

25.11.2016 між Публічним акціонерним товариством "Укрсиббанк" та Дочірнім підприємством "Поліграфічний комбінат "Зоря" було укладено Додаткову угоду № б/н до Договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта "StarAccess" №02501100901 від 25.03.2014 (а.с. 26 т. 1), відповідно до якої банк відкриває клієнту поточний рахунок 2600350110900 у валюті UAH, USD, EUR, GBP. Пунктом 2 зазначеної додаткової угоди передбачено, що надання банком послуг за договором може бути припинено та/або договір може бути розірвано за ініціативою банку у таких випадках: у разі порушення клієнтом умов договору; та/або якщо наявність правовідносин з клієнтом суперечить вимогам законодавства та/або стандартам групи BNP Paribas та/або іншим політикам і стандартам, яких дотримується банк щодо протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення; та/або в інших випадках, передбачених договором.

Таким чином, пунктом 2 Додаткової угоди № б/н від 25.11.2016 визначені підстави, за наявності яких банк має право в односторонньому порядку припинити надання послуг за Договором та/або Договір може бути розірвано.

Приписами статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на банки покладено обов'язок проводити ідентифікацію та верифікацію клієнтів відповідно до вимог законодавства України. При цьому частиною 6 цієї статті банку надано право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати управління ризиками з урахуванням результатів ідентифікації, верифікації та вивчення клієнта, послуг, що надаються клієнту, аналізу операцій, проведених ним, та їх відповідності фінансовому стану і змісту діяльності клієнта.

Згідно з частиною 2 статті 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", оцінювання ризиків клієнтів суб'єктом первинного фінансового моніторингу здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів, послуг, які клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний також здійснювати переоцінку ризиків клієнтів, з якими встановлені ділові відносини, а також в інших випадках, встановлених законодавством, не рідше ніж один раз на рік з метою її підтримання в актуальному стані та документувати результати оцінки чи переоцінки ризиків.

Судом встановлено, що відповідно до приписів наведених норм у квітні 2017 Комітетом затвердження клієнтів АТ "УкрСиббанк" було проведено переоцінку ризиків позивача (повторну ідентифікацію) та розглянуто питання про продовження бізнес-відносин з позивачем, за результатами якої прийнято рішення про припинення підтримання ділових відносин з Дочірнім підприємством "Поліграфічний комбінат "Зоря" з подальшим присвоєнням клієнту неприйнятно високого рівня ризику з підстав: 1) виникнення підозри щодо ненадання банку інформації щодо реального бенефіціарного власника юридичної особи; 2) критичної негативної інформації в засобах масової інформації щодо діяльності клієнта/ групи, до якої входить клієнт, що несе в собі значний ризик репутації (в тому числі щодо можливих корупційних дій та зловживань в рамках тендерних закупівель); репутація клієнта оцінена як "Негативна". Зазначене рішення викладене у Протоколі б/н від 03.04.2017 (а.с. 69 т. 1).

Судом встановлено, що Публічним акціонерним товариством "Укрсиббанк" було направлено Державному підприємству "Поліграфічний Дочірньому комбінат "Зоря" лист від 24.05.2017 № 58-2-3/25991 (а.с. 28 т. 1), відповідно до якого позивача повідомлено, що згідно з розробленими у Банку критеріями ризику, що закріплені у внутрішніх правилах та процедурах та ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", Банк прийняв рішення про встановлення позивачу неприйнятно високого ризику та повідомив про те, що Банк має намір закрити рахунок (рахунки): 2600350110900UAH, 2600350110900USD, 2600350110900EUR, 2600350110900GBP, що відкрито за Договором банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №02501100901 від 25.03.2014, розірвати Договір банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №02501100901 від 25.03.2014, що укладений між позивачем та Банком. Позивача повідомлено, що зазначений договір вважається розірваним, а рахунки закриваються не пізніше 31 календарний день з дня направлення листа. При цьому, у наведеному листі зазначено, що Банк залишає за собою право продовжити обслуговування зазначеного (зазначених) рахунку (рахунків), а також надання послуг за зазначеними договорами.

У матеріалах справи наявний лист Дочірнього підприємства "Поліграфічний комбінат "Зоря" (позивача) № 552-06/17 від 31.05.2017 (а.с. 31 т. 1), адресований Публічному акціонерному товариству "Укрсиббанк" (відповідачу), зі змісту якого встановлено, що позивач вказав на те, що відповідач не зазначив жодної з підстав, передбачених Договором чи законодавством (у тому числі Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення") для розірвання договорів, а до отримання листа від 24.05.2017 № 58-2-3/25991 жодних запитів щодо необхідності уточнення інформації після проведеної Банком ідентифікації позивачу не надходило, у зв'язку з чим позивач зазначив, що у разі необґрунтованої відмови відповідача від виконання зобов'язань за Договором, позивач буде здійснювати заходи щодо поновлення порушених прав та захисту ділової репутації.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб'єкт первинного фінансового моніторингу (до яких, зокрема, відносяться банки) має право відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Наказом Міністерства фінансів України № 584 від 08.07.2016 "Про затвердження Критеріїв ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення" (далі - наказ Міністерства фінансів України № 584 від 08.07.2016) затверджено Критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, відповідно до пункту 3 Розділу 1 яких встановлено, що суб'єкти первинного фінансового моніторингу (до яких зокрема відносяться банки) розробляють власні критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення з урахуванням цих Критеріїв, вимог та рекомендацій, визначених суб'єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб'єкта, та особливостей діяльності суб'єкта.

Відповідно до п. 17 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 26.06.2015 № 417, банк зобов'язаний розробити та затвердити такі окремі внутрішні документи з питань фінансового моніторингу, що мають оновлюватися з урахуванням змін до законодавства України та подій, що можуть вплинути на ризики легалізації кримінальних доходів / фінансування тероризму, зокрема, Програму управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу. Згідно з п. 24 наведеного Положення, Програма управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу має включати порядок класифікації клієнтів та критерії (показники) для визначення рівня ризику клієнтів з урахуванням характеру здійснюваних фінансових операцій та їх регулярності (у тому числі для встановлення неприйнятно високого рівня ризику).

На виконання наведеного Положення про здійснення банками фінансового моніторингу та наказу Міністерства фінансів України № 584 від 08.07.2016, Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" наказом №П-СОМРL-2016-42 від 28.09.2016 затверджено Програму управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу (далі - Програма), яка розроблена з урахуванням вимог законодавства України з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, нормативно-правових актів Національного банку України, Міністерства фінансів України, прийнятих для виконання та відповідно до цих законів, рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), Базельського комітету банківського нагляду, стандартів Групи BNP PARIBAS і внутрішніх нормативних документів АТ "УкрСиббанк" (п. 1.1 розділу 1 Програми).

Відповідно до пункту 4.5 розділу 2 Програми, з метою оцінки ризику фізичних, юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, фінансових установ - потенційних клієнтів Банку, аналізу їх діяльності, а також прийняття рішень з дозволу / заборони встановлення чи продовження ділових відносин з ними, в Банку діє КЗК (Комітет затвердження клієнтів).

Відповідно до пункту 4.9 розділу 2 Програми неприйнятно високий ризик встановлюється клієнту, зокрема, при наявності обґрунтованих підстав вважати, що діяльність даного клієнта несе ризик легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму та/або загрожує репутації банку за рішенням Комітету затвердження клієнтів.

Наказом ПАТ "УкрСиббанк" №П-СОМРL-2017-19 від 20.02.2017 затверджено Положення про Комітет затвердження клієнтів АТ "УкрСиббанк" (далі - Положення про КЗК), яке розроблено відповідно до чинного законодавства України, нормативно - правових актів Національного банку України, стандартів BNP PARIBAS Group і внутрішніх документів АТ УкрСиббанк", заснованих на принципах боротьби з корупцією, запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (п. 2.1 розділу 2 Положення про КЗК).

Пунктом 2.4 Положення про КЗК визначено основні завдання КЗК, серед яких: оцінка можливості встановлення / продовження ділових відносин з клієнтом, враховуючи його репутацію та ризики проведення ним операцій з метою легалізації (відмивання) доходів,отриманих злочинним шляхом, або фінансування тероризму; прийняття рішень про встановлення/продовження/припинення відносин із клієнтами, які проводять операції, що мають ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом або фінансування тероризму та/або мають негативну репутацію, високий/неприйнятно високий ризик.

Таким чином, прийняття КЗК рішення щодо наявності обґрунтованих підстав вважати, що діяльність даного клієнта несе ризик легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму та/або загрожує репутації банку, є критерієм для присвоєння клієнту неприйнятно високого рівня ризику.

Згідно з п. 19 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 26.06.2015 № 417, внутрішні документи банку з питань фінансового моніторингу є документами з обмеженим доступом.

Зазначені внутрішні документи Банку з питань фінансового моніторингу - Програма управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу, Положення про КЗК, - є документами з обмеженим доступом (місять відмітку "Конфеденційно"). Тобто, Банк не ознайомлює клієнтів із внутрішніми документами, у даному випадку - критеріями ризику, з метою уникнення легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

У постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 910/11931/17, якою скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2018 року, а справу №910/11931/17 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, зазначено, що при новому розгляді справи суду необхідно встановити чи ненадання інформації Банком позивачу, з урахуванням зазначених у наведеній постанові Верховного Суду правових актів, свідчить про відсутність підстав для розірвання договору та чи зазначені дії Банку не суперечать умовам пункту 8.5 Договору. Також зазначено, що суду слід дослідити та надати оцінку витягу з Програми управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу та Положення про комітет затвердження клієнтів АТ "УкрСиббанк".

На виконання вказівок, що містяться у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 910/11931/17, судом при новому розгляді справи було досліджено витяги з Програми управління комплаєнс - ризиком фінансового моніторингу (а.с. 90-94 т. 1), в якій містяться власні критерії ПАТ "УкрСиббанк" ризику легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, та Положення про КЗС (а.с. 95-103) та встановлено, що ненадання інформації Банком позивачу не свідчить про відсутність підстав для розірвання Договору, та що зазначені дії Банку не суперечать умовам пункту 8.5 Договору.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що Банк припинив договірні відносини з позивачем, надіславши лист від 24.05.2017 № 58-2-3/25991, тобто шляхом одностороннього розірвання Договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" № 02501100901 від 25.03.2014, здійснюючи свої функції суб'єкта первинного фінансового моніторингу, покладені на нього в силу приписів ст.ст. 10, 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як спеціальних законів, що прямо надають Банку право відмовитись в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, у тому числі шляхом розірвання договорів. Вказані дії Банку не суперечать умовам пункту 8.5 Договору, а положеннями цього Договору та вимогами Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" не визначено умови щодо повідомлення клієнта про невідповідність його діяльності вимогам закону. Крім того, як встановлено судом, внутрішні документи Банку з питань фінансового моніторингу є документами з обмеженим доступом, а отже, Банк не ознайомлює клієнтів із внутрішніми документами, у даному випадку критеріями ризику з метою уникнення легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

В порушення вимог статті 74 ГПК України, позивач не довів суду та не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження підстав визнання недійсною односторонньої відмови ПАТ "УкрСиббанк" від Договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" № 02501100901 від 25.03.2014 і спонукання відповідача до виконання зобов'язань за вказаним договором.

Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Посилання позивача на постанову Вищого господарського суду України від 30.01.2017 у справі № 904/3704/16 є необґрунтованим, так як у наведеній справі різними є предмет позову та обставини справи, а спірні правовідносини не є подібними.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Суд погоджується з доводами відповідача, наведеними у його відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив стосовно того, що право Банку на односторонню відмову від Договору встановлено законом, а саме ч. 1 ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та ч. 6 ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та стосовно того, що оскаржуване рішення Банку про встановлення позивачу неприйнятно високого ризику та припинення ділових відносин з клієнтом ґрунтується на нормах законодавства та внутрішніх документах Банку з питань фінансового моніторингу, якими, зокрема, є Програма управління комплаєнс-ризиків фінансового моніторингу, затверджена наказом АТ "УкрСиббанк" № П-COMPL-2016-42 від 28.09.2016, та Положення про Комітет затвердження клієнтів АТ "УкрСиббанк", затверджене наказом ПАТ "УкрСиббанк" №П-СОМРL-2017-19 від 20.02.2017.

Суд відхиляє аргументи позивача про незаконність прийнятого Банком рішення щодо встановлення клієнту (позивачу) неприйнятно високого ризику без посилання на відповідні критерії такого ризику, так як в чинному законодавстві відсутній вичерпний перелік критеріїв ризику, а відповідно до пункту 3 розділу 1 наказу Міністерства фінансів України № 584 від 08.07.2016 суб'єкти первинного фінансового моніторингу розробляють власні критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення з урахуванням цих Критеріїв, вимог та рекомендацій, визначених суб'єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб'єкта, та особливостей діяльності суб'єкта. При цьому суд відзначає, що чинним законодавством з питань фінансового моніторингу не передбачено обов'язок суб'єкта первинного фінансового моніторингу повідомляти клієнта про конкретні причини прийняття рішення про відмову від підтримання ділових відносин.

Суд не погоджується з доводами позивача про порушення Банком порядку розірвання Договору, визначеного пунктом 8.5 Договору, з урахуванням якого, за доводами позивача, Банк мав зазначити про порушення умов договору, а у клієнта наявне право виправити такі порушення у разі їх наявності. Проаналізувавши умови пункту 8.5 Договору, суд зазначає, що даним пунктом Договору встановлено загальний порядок розірвання цього договору за наявності підстав, передбачених договором або законодавством. Зазначений порядок передбачає повідомлення клієнта про рішення Банку про розірвання Договору. Водночас, у спірних правовідносинах підставою для прийняття Банком рішення про розірвання Договору є норми закону, а саме ч. 1 ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та ч. 6 ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а не порушення клієнтом умов Договору, тому в даному випадку факт направлення клієнтом листа, у якому останній висловив свою незгоду з рішенням Банку про розірвання Договору, не впливає на встановлене законом право Банку на односторонню відмову від Договору.

Позивач зазначив, що вся інформація щодо позивача та його кінцевих бенефіціарних власників наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних ociц-підприємців та громадських формувань, у будь-якому випадку, внесені до Єдиного державного реєстру документи та відомості і так вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Однак, суд відхиляє такі твердження позивача про остаточне підтвердження інформації про кінцевого бенефіціарного власника клієнта відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, оскільки Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" не ототожнює поняття кінцевого бенефіціарного власника з особою, яка формально володіє статутним капіталом компанії.

Так, згідно пунктом 20 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов'язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі. При цьому кінцевим бенефіціарним власником (контролером) не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого права.

Вищенаведена норма Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" однозначно встановлює, що володіння однією особою самостійно або спільно з пов'язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі не є обов'язковою умовою, яка дає змогу визначити належність фізичної особи до кінцевого бенефіціарного власника (контролера).

Тобто, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) може бути фізична особа, яка не володіє часткою у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу компанії, але яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність компанії у спосіб, визначений зазначеною нормою Закону.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку у натурі тощо.

З огляду на положення ст. 20 ЦК України та принцип диспозитивності господарського судочинства (ст. 14 ГПК України), позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Зважаючи на наведені норми права та спірні правовідносини сторін, суд дійшов висновку про наявність у позивача прав та законних інтересів, на захист яких він звернувся до господарського суду з даним позовом.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Проаналізувавши дії відповідача та наведені норми права, суд дійшов висновку, що відповідачем листом від 24.05.2017 № 58-2-3/25991 вчинено в односторонньому порядку правочин, із змісту якого випливає юридичний наслідок цивільно-правового характеру - розірвання договірних правовідносин достроково, що тягне за собою припинення відповідних прав та обов'язків сторін.

Позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсною односторонньої відмови від Договору.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ст. 615 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Частинами 1 та 3 статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 1075 ЦК України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Стаття 627 ЦК передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 6 ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банку надано право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб'єкт первинного фінансового моніторингу (до яких, зокрема, відносяться банки) має право відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України № 1702-VII оцінювання ризиків клієнтів суб'єктом первинного фінансового моніторингу здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів, послуг, які клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний також здійснювати переоцінку ризиків клієнтів, з якими встановлені ділові відносини, а також в інших випадках, встановлених законодавством, не рідше ніж один раз на рік з метою її підтримання в актуальному стані та документувати результати оцінки чи переоцінки ризиків.

Таким чином, приписи статей 10, 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як спеціальних законів, прямо наділяють Банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів. Норми зазначених законів не обмежують право Банку на односторонню відмову від договору з клієнтом в разі настання визначених ними обставин.

Відповідний висновок щодо застосування норм матеріального права, зроблено Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2018 року зі справи № 910/11471/17, який підлягає застосуванню судом на підставі п.п. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Так, зі змісту постанови Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 910/11471/17 вбачається, що предметом спору у зазначеній справі є вимога Публічного акціонерного товариства "Київська поліграфічна фабрика "Зоря" до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання недійсною односторонньої відмови від Договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" № 02500979201 від 24.03.2014 року, та спонукання до виконання зобов'язань за вказаним договором.

Отже, спірні відносини у справі № 910/11471/17 та у справі № 910/11931/17 виникли між тими ж сторонами та з тих же підстав, однак мова йде про розірвання різних договорів банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess".

Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 910/11471/17 залишено в силі рішення Господарського суду м. Києва від 26.09.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 року, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Загальні норми статті 1075 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, пов'язаних з фінансовим моніторингом, пріоритетним є застосування до них норм спеціального закону, до чого власне і відсилає пункт 3 частини 2 статті 1075 ЦК України. Відповідний висновок щодо застосування норм матеріального права, зроблено Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2018 року у справі № 910/11471/17, який підлягає застосуванню судом на підставі п.п. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Крім того, не підлягають застосуванню норми частин 7, 8 статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", на які посилався позивач в обґрунтування позовних вимог, стверджуючи, що рішення Банку про встановлення неприйнятно високого ризику має бути обґрунтованим та прийнятим після виконання Банком усіх своїх зобов'язань, що визначені наведеними правовими актами та безпосередньо договором.

Так, частина 8 статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки встановлює зобов'язання банку витребувати в органів державної влади, державних реєстраторів, банків, інших юридичних осіб інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для аналізу відповідності фінансової операції змісту його діяльності та фінансовому стану.

Частиною 7 статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено право банку витребувати інформацію, яка стосується ідентифікації клієнта (в тому числі керівників клієнта - юридичної особи, представника клієнта), вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, здійснення поглибленої перевірки клієнта, в органів державної влади, державних реєстраторів, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації з інших джерел.

Відповідно до пункту 60 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 26.06.2015 №417 (далі - Положення), Банк стосовно клієнтів високого ризику/неприйнятно високого ризику з метою зменшення виявлених ризиків зобов'язаний:

1) здійснювати поглиблену перевірку клієнта / представника клієнта (у тому числі щодо кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) клієнта);

2) уточнювати інформацію в строки, визначені в пункті 62 цього розділу;

3) уживати інших заходів відповідно до Програми ідентифікації, верифікації та вивчення клієнтів банку і Програми управління комплаєнс-ризиком.

Відповідно до пункту 7.1 Програми управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу, затвердженої наказом АТ "УкрСиббанк" №П-СОМРL-2016-42 від 28.09.2016, прийняття рішення щодо відмови від установлення/підтримання ділових відносин є одним із застережних заходів, які вживаються Банком для попередження, обмеження та/або зниження до прийнятного рівня виявлених ризиків легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму.

На виконання вимог пункту 60 Положення Банком вжито заходи відповідно до внутрішнього нормативного документу з питань фінансового моніторингу - Програми управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу АТ "УкрСиббанк", а саме, прийнято рішення щодо відмови від підтримання ділових відносин з клієнтом з неприйнятно високим ризиком.

З урахуванням наведеного, твердження позивача про порушення Банком при прийнятті рішення про встановлення клієнту неприйнятного високого рівня ризику вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, є безпідставними.

Чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.

Судом не встановлено порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся з даним позовом до суду.

Таким чином, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Дочірнього підприємства "Поліграфічний комбінат "Зоря" до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання недійсною односторонньої відмови від Договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" № 02501100901 від 25.03.2014 і спонукання відповідача до виконання зобов'язань за вказаним договором задоволенню не підлягають.

Стосовно розподілу судових витрат.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Сторонами попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вони понесли і які очікують понести у зв'язку із розглядом справи, до суду не подано.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відмову в позові повністю та наведені приписи ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 316 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку, передбаченому ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 27.09.2018

Суддя Гумега О.В.