Ухвала суду № 76753478, 07.08.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/11510/18

1-кп/755/1301/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ "07" серпня 2018 р.

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

судді Федосєєва С.В.

при секретарі П»ятаченко Г.В.

за участю прокурора Щебетуна Ю.В.

потерпілої ОСОБА_1

захисника Чопівської С.С.

розглянувши в підготовчому судовому засіданні в залі суду обвинувальний відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшов обвинувальний акт та додані до нього документи у кримінальному провадженні, відомості відносно якого внесені до ЄРДР № 12018100040005650 відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який було призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні.

Прокурор просив призначити обвинувальний акт до судового розгляду, зазначивши, що слідчим та прокурором при складанні обвинувуального акту дотримані вимоги закону.

Крім того, прокурор в підготовчому судовому засіданні заявив клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зазначивши про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Захисники та обвинувачені не заперечували проти призначення обвинувального акту до судового розгляду. Одночасно просили відмовити в задоволенні клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу.

Вивчивши обвинувальний акт та додані до нього документи, вислухавши думку учасників судового розгляду, суд приходить до висновку про необхідність повернення прокурору обвинувального акту у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4.у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, в зв'язку з його невідповідністю вимогам КПК України, виходячи з наступного:

стаття 291 КПК України визначає перелік відомостей, які має містити обвинувальний акт. Зокрема, обвинувальний акт обов'язково повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

При цьому, згідно з п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України.

Під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально - правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактично моделлю вчиненого злочину.

Для формулювання обвинувачення необхідно встановити всі елементи складу кримінального правопорушення (суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна та об'єктивна сторона) та викласти зазначене у відповідному процесуальному документі. Судовий розгляд, як передбачено вимогами ч. 1 ст. 337 КПК України, проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Статтею 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення та інше), але вказані вимоги КПК України не виконані належним чином.

Дослідивши розділ обвинувального акту «виклад фактичних обставин кримінального правопорушення», суд звертає увагу, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Поряд з цим у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення зазначено: «11.06.2018 року приблизно о 12 год. 30 хв, ОСОБА_3 разом з ОСОБА_4 з метою таємного викрадення чужого майна з помешкань громадян перебували за адресою: АДРЕСА_1, де обрали об'єктом свого злочинного посягання майно, яке знаходиться в квартирі НОМЕР_1 зазначеного будинку.

Реалізуючи свої злочинні наміри, направлені на повторне таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у житло, вчинене за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_3 спільно з ОСОБА_4 зайшли до другого під'їзду АДРЕСА_1 де за допомогою заздалегідь підготовлених предметів відкрили двері до квартири НОМЕР_1, після чого незаконно проникли до приміщення вищевказаної квартири.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_3 за попередньою змовою з ОСОБА_4 з метою протиправного збагачення за рахунок чужого майна, обшукали приміщення квартири НОМЕР_1, де проживає потерпіла ОСОБА_1, звідки таємно викрали належно їй майно.»

Далі фактичні обставини кримінального правопорушення органом досудового розслідування викладені неповно, не конкретно, в т.ч. як були розподілені ролі між обвинуваченими, яка роль відводилась ОСОБА_3, а яка роль відводилась обвинуваченому ОСОБА_4. В обвинуваченні взагалі не зазначено дії обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які утворюють об'єктивну сторону злочину, а саме вчинення відкритого викрадення чужого майна, поєднане з проникненням, за попередньою змовою групою осіб.

У обвинувальному акті, в порушення ст.ст. 91, 92 КПК України не зазначено коли, де та за яких обставин, особи, що обвинувачуються у попередній змові групою осіб домовились про час, місце та спосіб вчинення злочину, не зазначена яка роль кожної особи, чи була спільна мета, умисел.

Порівнюючи розділи обвинувального акту в частині формулювання обвинувачення щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у вчиненні, кожного обвинуваченого окремо, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, суд прийшов до висновку, що обвинувачення є неконкретним, без зазначення всіх необхідних ознак злочину.

За правилами ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Зазначені в обвинуваченні обставини в своїй сукупності не дають повне та чітке уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, які інкримінуються ОСОБА_3 та ОСОБА_4, кожному окремо, що у свою чергу не дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Крім того, кожен з обвинувачених має бути поінформованим не тільки про «підстави» обвинувачення, а й про «характер» обвинувачення, тобто про правову характеристику таких дій. І хоча ступінь деталізації обвинувачення може відрізнятися в залежності від обставин справи, обвинуваченому має бути принаймні надана інформація, достатня для повного розуміння пред'явлених звинувачень, для підготовки відповідного захисту (Матточіа проти Італії, пункт 59; Пенєв проти Болгарії, пункти 33 та 42).

Обвинувальний акт має містити відомості і щодо фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

З порівняння розділів обвинувального акта «Фактичні обставини кримінального правопорушення» та «Формулювання обвинувачення» вбачається, що ці розділи містять ідентичну інформацію.

Європейський суд з прав людини у справі "Абрамян проти Росії" від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту "а" п. З ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню "обвинувачення" особі, стосовно якої порушено кримінальну справу Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 у справі "Камасінскі проти Австрії" № 9783/82, п. 79). Крім того. Суд констатував, що положення підпункту "а" п. З ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляд (рішення від 25.03.1999 у справі "Пелісьє та Сассі проти Франції", п.52)

Таке ж положення випливає з ч. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., ратифікованої ВРУ 17.07.1997 р., згідно з якою кожний хто обвинувачується у кримінальному правопорушенні має право бути негайно і детально повідомлений зрозумілою для нього мовою про характер та причини обвинувачення проти нього. У разі пред'явлення не конкретного обвинувачення, що є порушенням права на захист, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування на підставі існуючого закону.

Рішення Європейського суду з прав людини вказує на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню обвинувачення особі стосовно якої порушено кримінальне провадження, зокрема, в п. 51 рішення від 26.06.2008 року у справі «Ващенко проти України» зазначено, що поняття обвинувачення для цілей п. 1 ст. 6 може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється карного і попереджувального характеру.

Наведений перелік Рішень Європейського суду з прав людини щодо порушення презумпції невинуватості з боку правоохоронних органів не є вичерпним і свідчить про те, що дотримання презумпції невинуватості є вкрай важливим і недотримання якої є наслідком порушення п.2 ст.6 Конвенції Ради Європи «Про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950 року, ст. 62 Конституції України та ст.17 КПК України.

Порушення норм п.5, ч.2 ст.291 КПК України є неприпустимим, а розгляд кримінального провадження з подібними порушеннями КПК України судом першої інстанції з винесенням вироку тягне за собою скасування такого вироку та направлення справи на новий судовий розгляд.

При цьому, суд враховує те, що ст. 338 КПК України передбачена можливість зміни обвинувачення в суді, однак це є правом прокурора, а не обов'язком, при цьому, відповідно до положень ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень, передбачених КПК України.

Виявлені судом вищезазначені порушення кримінального процесуального кодексу перешкоджають призначенню кримінального провадження до судового розгляду.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

При вирішенні клопотання прокурора про обрання обвинуваченим запобіжного заходу, суд враховує, що відповідно до рішення Конституційного суду України «Конституційний Суд України вважає, що продовження судом під час підготовчого судового засідання застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою за відсутності клопотань прокурора порушує принцип рівності усіх учасників судового процесу, а також принцип незалежності та безсторонності суду, оскільки суд стає на сторону обвинувачення у визначенні наявності ризиків за статтею 177 Кодексу, які впливають на необхідність продовження домашнього арешту або тримання під вартою на стадії судового провадження у суді першої інстанції. Коли суддя за відсутності клопотань сторін (прокурора) ініціює питання продовження тримання обвинуваченого під вартою або домашнім арештом, він виходить за межі судової функції і фактично стає на сторону обвинувачення, що є порушенням принципів незалежності і безсторонності судової влади.

Розглядаючи питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, суд враховує, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, яке відносяться до категорії тяжких. Перевіряючи наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд приходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального правопорушення та тяжкість інкримінованих обвинуваченим правопорушень, на даний час існують ризики того, що знаходячись на волі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 можуть переховуватися від суду, впливати на свідків, потерпілу перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення, тому підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та відповідно зміни запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відсутні.

При вирішенні даного питання, суд враховує такі обставини як тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 у разі визнання його винуватим, його вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, у тому числі наявність або відсутність у обвинуваченого родини й утриманців, постійного місця роботи, репутацію обвинуваченого, його майновий стан, відсутність або наявність судимостей.

При вирішенні даного питання, суд враховує такі обставини як тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винуватим, його вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, у тому числі наявність або відсутність у обвинуваченого родини й утриманців, постійного місця роботи, репутацію обвинуваченого, його майновий стан, відсутність або наявність судимостей.

Керуючись ст. ст. 3, 29, 177, 291, 314, 315, 331 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості відносно якого внесені до ЄРДР № 12018100040005650 відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України - повернути прокурору.

Застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України на 60 днів - до 05 жовтня 2018 року включно.

Визначити розмір застави для забезпечення виконання ОСОБА_3 процесуальних обов'язків у кримінальному провадженні - 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - що становить на момент винесення ухвали - 140 960 грн.

Застава може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на розрахунковий рахунок ТУДСАУ, код ЄДРПОУ 26268059, МФО - 820172, банк: Державна казначейська служба України в м. Києві, р/р - 37318005112089).

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.

На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 у разі внесення застави наступні обов'язки:

-прибувати до слідчого, прокурора, суду за першою вимогою;

-не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу прокурора або суду;

-повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

-утримуватися від спілкування з особами, визначеними слідчим у провадженні.

Визначити 2-х місячний термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, з дня внесення застави.

Роз'яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному в даній ухвалі розмірі оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення застави на розрахунковий рахунок ТУДСАУ, має бути наданий уповноваженій службовій особі ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України.

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджую внесення застави, уповноважена службова особа ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України негайно має здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_3 з-під варти та повідомити письмово прокурора та суд.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної в даній ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_3 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_3 що в разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні застави обов'язки, застава звертається в дохід держави.

Застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України на 60 днів - до 05 жовтня 2018 року включно.

Визначити розмір застави для забезпечення виконання ОСОБА_4 процесуальних обов'язків у кримінальному провадженні - 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - що становить на момент винесення ухвали - 140 960 грн.

Застава може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на розрахунковий рахунок ТУДСАУ, код ЄДРПОУ 26268059, МФО - 820172, банк: Державна казначейська служба України в м. Києві, р/р - 37318005112089).

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.

На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 у разі внесення застави наступні обов'язки:

-прибувати до слідчого, прокурора, суду за першою вимогою;

-не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу прокурора або суду;

-повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

-утримуватися від спілкування з особами, визначеними слідчим у провадженні.

Визначити 2-х місячний термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, з дня внесення застави.

Роз'яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному в даній ухвалі розмірі оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення застави на розрахунковий рахунок ТУДСАУ, має бути наданий уповноваженій службовій особі ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України.

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджую внесення застави, уповноважена службова особа ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України негайно має здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_4 з-під варти та повідомити письмово прокурора та суд.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної в даній ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_4 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4 що в разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні застави обов'язки, застава звертається в дохід держави.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом семи днів з моменту її проголошення.

Суддя