Постанова № 76750563, 26.09.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/1878/18 Провадження № 22-ц/795/1140/2018 Головуючий у I інстанції – ОСОБА_1 Доповідач - Висоцька Н. В.Категорія – цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Бобрової І.О., Шитченко Н.В.

із секретарем –Зіньковець О.О.

сторони: позивач - ОСОБА_2,

відповідачі - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», ОСОБА_3,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з викликом учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 23 липня 2018 року (місце ухвалення – м. Чернігів, дата складання повного тексту – 23.07.2018) у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_3 про витребування майна з незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_3 про витребування майна з незаконного володіння. В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилається на те, що у 2007 році між ним та ВАТ «Сведбанк» (правонаступник ПАТ «Сведбанк», ПАТ «Омега Банк», в подальшому ПАТ «Сведбанк» передав право вимоги АТ «Дельта Банк») було укладено кредитний договір та договір іпотеки, згідно якого позивач передав в іпотеку іпотекодержателю власну квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

У зв»язку з заборгованістю по кредиту, рішенням суду в рахунок виконання основного зобов»язання щодо сплати заборгованості у розмірі 450 979,12 грн було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на вказану вище квартиру.

На підставі рішення суду ПАТ «Дельта Банк» набув право власності на спірну квартиру. В подальшому квартира була продана з аукціону, переможцем торгів став ОСОБА_3, який з банком уклав договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4

В позові посилається, що на момент укладення купівлі-продажу квартири продавець ПАТ «Банк Демарк» знаходився в процесі ліквідації, ініціатором проведення торгів виступив Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Крім того, рішенням апеляційного суду скасовано рішення Деснянського районного суду м. Чернігова, та відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність іпотекодержателя квартири.

Позивач зазначає, що спірна квартира вибула із власності позивача не з його волі, а на підставі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова. Договір купівлі-продажу спірної квартири укладений між банком та ОСОБА_3 є нікчемним.

У позові просить відновити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 шляхом витребування у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2, набуту ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, що має загальну площу 54,4 кв.м., житлову площу 29,4 кв.м., за 253 000,00 грн від 26.07.2017, укладений між ПАТ «Дельта Банк» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за № 961, державна реєстрація права власності 26.07.2017 за № 21572105. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 23.07.2018 позов задоволено. Витребувано квартиру АДРЕСА_3 з незаконного володіння ОСОБА_3 та передано її у власність ОСОБА_2, відновлено за ОСОБА_2 право власності на вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 06.12.2007, який посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (реєстровий номер 5750). Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 по 1265 грн з кожного у відшкодування понесених судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду представник Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк», подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого суду від 23.07.2018, та прийняти нове, яким відмовити у повному обсязі в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що набуття права власності банком на спірну квартиру відбулось в примусовому порядку на підставі рішення суду, у зв»язку з невиконанням ОСОБА_2 в добровільному порядку своїх обов»язків за кредитним договором. Спірна квартира була відчужена банком у позивача у встановленому для виконання судових рішень. АТ «Дельта Банк», як продавець, станом на момент продажу квартири з аукціону та на момент укладання договору з переможцем аукціону ОСОБА_3 був законним власником спірної квартири, а ОСОБА_3 добросовісним її набувачем з прилюдних торгів.

У скарзі заявник зазначає, що постанова апеляційного суду, якою скасовано рішення суду першої інстанції з підстав, що можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачається лише у ст.ст. 335, 376 ЦК України, - була винесена 06.02.2018, тобто через шість місяців з моменту продажу спірного майна ОСОБА_3

На момент укладення договору іпотеки позивач виявив свою волю, надав згоду та право здійснити задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом реєстрації права власності за банком незалежно від наявності рішення суду.

Посилається, що договір купівлі-продажу квартири від 26.07.2017 судами не визнавався недійсним, а отже в розумінні ст. 328 ЦК України, оскільки незаконність набуття права власності ОСОБА_3 не встановлена судом, отже це виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 був власником АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 06.12.2007, який посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (реєстровий номер 5750) (а.с. 21, 22).

На підставі іпотечного договору від 06.12.2007 спірна квартира перебувала в іпотеці банку (а.с. 69-76).

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 30.11.2015, у справі № 750/8689/15-ц, звернуто стягнення на спірну квартиру, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед відповідачем за договором про надання кредиту від 06.12.2007 № 2402/1207/71-032, шляхом передачі квартири у власність банку.

26.07.2017 банк уклав із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу АДРЕСА_4, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (реєстровий номер 961) (а.с. 12-15).

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 06.02.2018 скасовано рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30.11.2015 та відмовлено відповідачу в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом її передачі у власність відповідача як іпотекодержателя (а.с. 16-18).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов є обгрунтованим, оскільки скасовано апеляційним судом рішення місцевого суду, яким передано квартиру, що належала позивачеві, у власність відповідача, і яке було підставою для відчуження квартири банком, тобто спірна квартира вибула з власності ОСОБА_2 поза його волею, що надає йому право вимагати її повернення в порядку віндикації.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з”ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують враховуючи наступне.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

При цьому власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презумується, а права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст. 215, 216 ЦК.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний недійсним.

Ст. 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у звязку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.

Ст. 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов”язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

В п. 10 постанови №9 від 06.11.2009 року Пленуму Верховного Суду України роз”яснено, що норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача –з підстав, передбачених ч.1 ст. 388 ЦК України.

Згідно зі ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано у нього.

П. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншім шляхом.

Право володіння означає юридично забезпечену власнику можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу.

Відповідно до норм ст. 388 ЦК України добросовісне придбання можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається, відповідно до договору купівлі-продажу від 06.12.2007 ОСОБА_2 – власник АДРЕСА_4

На підставі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30.11.2015, було звернуто стягнення на спірну квартиру, шляхом передачі квартири у власність банку, а постановою Апеляційного суду Чернігівської області вказане рішення скасовано та відмовлено банку в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі квартири у власність банку як іпотекодержателя.

Так, встановлено, що неправомірно було здійснено банком розпорядження спірною квартирою шляхом укладення із ОСОБА_3 договору купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4

За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо вибуття квартири з володіння власника з його волі, оскільки він надав згоду та право здійснити задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом реєстрації права власності за банком незалежно від наявності рішення суду, є необгрунтованими, оскільки таке набуття права власності за існуючим договором іпотеки повинно відбуватись без порушень вимог цивільного законодавства.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції і доводи скарги щодо законного права набуття ОСОБА_3 спірної квартири, оскільки укладення 26.07.2017 договору купівлі-продажу АДРЕСА_4 між банком та ОСОБА_3, відбувалося за наявності чинного на той час рішення суду.

Порушення прав ОСОБА_2 встановлено постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 06.02.2018 (а.с. 16-18), таким чином належна позивачу на праві власності квартира вибула з його володіння поза його волею, отже, захист права особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Згідно із положенням ЦК України, особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215 -235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 330, 338).

Як вбачається, в обгрунтування підстав позовних вимог позивач послався на рішення судів, вважаючи згідно з нормами ст. 81-82 ЦПК України такими, що не підлягають доказуванню обставини, встановлені в іншій цивільній справі.

Керуючись зазначеними вище нормами закону місцевий суд, належним чином вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивач не перебуває у зобов’язальних відносинах з відповідачем ОСОБА_3, за яким на даний час зареєстровано право власності на квартиру на підставі договору купівлі –продажу, а ці відносини є речово – правовими, то обраний позивачем спосіб захисту порушеного права – витребування майна є правильним.

Захист прав особи, яка вважає себе власником майна можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 23 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Судове рішення у повному обсязі складено 27.09.2018.

Головуючий:Судді: