Постанова № 76737563, 25.09.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/5793/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Довгополова О.М., Ільчишин Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 червня 2018 року у справі № 161/2244/18 (суддя Денисюк Р.С., м. Луцьк) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

13 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просив визнати неправомірною відмову щодо нарахування та виплати надбавки до пенсії як інваліду війни 2 групи в розмірі не менше 350 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Також позивач просив зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити надбавку до пенсії як інваліду війни 2-ої групи в розмірі не менше 350 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до частини першої статті 28 Закону України ,,Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного в Законі України ,,Про Державний бюджет України” на відповідний рік, за період з 13.09.2017 по дату винесення судового рішення.

Рішенням від 13 червня 2018 року Волинський окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив повністю.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Посилаючись на Закон України ,,Про внесення змін до Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 05.10.2005 № 2939-IV, де частина четверта статті 13 Закону № 3551-ХІІ була викладена в новій редакції, яка набрала чинності з 01.01.2006 року, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що суд не врахував, що за цим законом йому була зменшена надбавка до пенсії та встановлена в іншому розмірі, зокрема, 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При цьому, суд не прийняв до уваги, що за попередньою редакцією статті 13 Закону №3551-ХІІ (в редакції від 23.11.1995 року) було визначено, що інвалідам війни 2 групи пенсії підвищуються на 350 процентів мінімальної пенсії за віком, яка відповідно до ст.28 ЗУ ,,Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, який визначається у законі про Державний бюджет України на відповідний рік та не прийняв до уваги, що пенсія йому була призначена до набуття чинності Законом України ,,Про внесення змін до Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 05.10.2005 № 2939-IV, що за конституційним приписом (ч. 3 ст.22) при прийнятті нових законів та внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу прав і свобод, що законодавець ухваливши статтю 13 Закону №3551-ХИ (в редакції від 23.11.1995 року), разом з цим прописав у Законі №3551-ХІІ і інші положення, які гарантують позивачу як ветерану війни-інваліду війни отримання надбавки до пенсії в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком, зокрема, за ч.2 ст.2 Закону №3551-ХІІ від 22.10.1993 року ,,права та пільги для ветеранів війни, встановлені раніше законодавством колишнього Союзу PCP та законодавством України, не можуть бути скасовані без відповідної компенсації”; відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону №3551-ХІІ від 22.10.1993 року ,,нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права та пільги ветеранів війни, є недійсними”.

З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що Законом України ,,Про внесення змін до Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №2939-ІУ від 05.10.2005 стаття 13 зазначеного Закону викладена в новій редакції, згідно якої інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам І групи - у розмірі 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При цьому, в пункті 1 Прикінцевих положень Закону України ,,Про внесення змін до Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” зазначено, що в цій частині Закон набирає чинності з 01.01.2006.

Вказані положення статті 13 Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-XII від 22.10.1993 починаючи з 2006 року неконституційними не визнавались, скасовані не були, змін не зазнавали, їх дія не зупинялась, а тому підлягають застосуванню з часу набрання ними чинності, тобто з 01.01.2006.

За таких обставин, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), відповідно до ч. 1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є інвалідом війни 2-ї групи, з 1999 року перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсії по інвалідності, призначену згідно з Законом України ,,Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”, що підтверджується посвідченням інваліда війни серії Б № 358852 та висновком про призначення пенсії від 15.02.1999.

04.01.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо встановлення надбавки до пенсії як інваліду війни 2 групи в розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, в редакції Закону від 23.11.1995 №458/95-ВР.

Листом від 16.01.2018 № 13/Б-01 відповідач повідомив про те, що відповідно до статті 13 Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено підвищення до пенсії інвалідам війни 2 групи в розмірі 40 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Крім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 передбачено збільшення розмірів пенсій на 25 % інвалідам війни, пенсії яких обчислені, відповідно до статей 13, 21 Закону України ,,Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”. Виплата зазначених підвищень проводиться позивачу.

Також роз’яснено, що до 01.01.2006 (набрання чинності Законом України ,,Про внесення змін до Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 05.10.2005 № 2939-VI) підвищення пенсії позивачу проводилось в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком для обчислення підвищень, надбавок до пенсій було передбачено постановою Кабінету Міністрів України ,,Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету” від 03.01.2002 № 1 і він становив 19,91 грн. Відтак, підстав для проведення перерахунку пенсії з врахуванням підвищення в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком немає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірно нараховує та виплачує позивачу як інваліду війни ІІ групи підвищення до пенсії у розмірі 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у розмірах передбачених чинним законодавством.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є правильними.

Статтею 13 Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-ХП від 22.10.1993 (в редакції від 23.11.1995, яка набрала чинності 01.01.1996) було встановлено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам І групи - у розмірі 400% мінімальної пенсії за віком, її групи - 350% мінімальної пенсії за віком, III групи - 200% мінімальної пенсії за віком.

Законом України ,,Про внесення змін до Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №2939-ІУ від 05.10.2005 зазначена норма викладена в новій редакції, згідно якої інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам І групи - у розмірі 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Отже, положення частини четвертої ст. 13 Закону України ,,Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у вищезазначеній редакції, які діють починаючи з 01 січня 2006 року та по теперішній час, передбачають підвищення до пенсії інвалідам війни II групи на 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а не на 350% мінімальної пенсії за віком.

Підсумовуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що правові підстави для перерахунку пенсії позивача із розрахунку 350% мінімальної пенсії за віком відсутні.

Таким чином, нарахування та виплата позивачу пенсії із врахуванням її підвищення на 40% прожиткового мінімуму як інваліду війни ІІ групи була здійснена відповідачем в межах його повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

В силу ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об’єктивно і всебічно з’ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись статтями 241, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 червня 2018 року у справі № 161/2244/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді О.М. Довгополов

ОСОБА_2

Постанова в повному обсязі складена 27 вересня 2018 року.