Постанова № 76736935, 26.09.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1590/18Головуючий по 1 інстанції Категорія: 27 - ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції – ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Василенко Л.І.

суддів Нерушак Л.В., Фетісової Т.Л.

секретаря Анкудінова О.І.

розглянувши у судовому засіданні у місті Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» - ОСОБА_4 на рішення Кам’янського районного суду Черкаської області від 23 липня 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за донарахованими відсотками по кредитному договору, -:

в с т а н о в и в :

12 грудня 2017 року ПАТ «ОСОБА_3 Аваль», згідно до поштового штемпеля на конверті, звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за донарахованими відсотками по кредитному договору.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що 25 січня 2008 року між ним та ФОП ОСОБА_5 було укладено Генеральну кредитну угоду № 010/02-32/107-08, відповідно до якої позивач зобов’язався надати позичальнику кредитні кошти на умовах визначених Кредитними договорами, укладених в рамках цієї Угоди і які є невід’ємними частинами.

Загальний розмір позичкової заборгованості не повинен був перевищувати 162 000 грн. або еквіваленту в іноземній валюті. Було погоджено, що Генеральна угода мала діяти до 24 січня 2015 року, за умови повного виконання позичальником взятого зобов’язання.

14 квітня 2008 року сторони погодили Договір про зміни № 010/02-32/107-08.1 до Генеральної угоди, відповідно до якого загальний розмір позичкової заборгованості не повинен був вже перевищувати 244 000 грн. або еквіваленту в іноземній валюті.

31 серпня 2009 року сторони погодили Договір про зміни № 010/02-32/107-08.2 до Генеральної угоди, відповідно до якого загальний розмір позичкової заборгованості не повинен був вже перевищувати 244 000 грн. або еквіваленту в іноземній валюті.

07 вересня 2010 року між сторонами було укладено Додаткову угоду № 3, відповідно до якої погоджено сплату в розстрочку платежів. Таку ж угоду укладено і 12 вересня 2011 року.

У рамках вищевказаної кредитної угоди було укладено кредитний договір вже з відповідачем ОСОБА_5 № 010/02-32/107/02-08 від 28 січня 2008 року, відповідно до якої позивач надав йому кредит у сумі 28 000 доларів США зі строком повернення до 24 січня 2015 року та сплатою 13,25 відсотків річних за користування кредитними коштами. В подальшому до договору вносились зміни.

У зв’язку з порушенням умов кредитних договорів та утворенням заборгованості, позивач звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості і рішенням Кам’янського районного суду Черкаської області від 13 травня 2014 року у справі № 696/457/14 позовні вимоги були задоволенні і стягнуто з ОСОБА_5 загальну заборгованість за кредитними договорами № 010/02-32/107/02-08 від 28 січня 2008 року та 010/02-32/107/03-08 від 28 січня 2008 року на суму 29 379,56 доларів США.

Оскільки рішення суду не було виконано позичальникові продовжувались нараховуватись відсотки за порушення графіку погашення зобов’язання.

Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 6 664,28 доларів США донарахованих відсотків.

Рішенням Кам’янського районного суду Черкаської області від 23 липня 2018 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» відмовлено.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що за умовами договорів, сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відтак, у межах строку кредитування відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до відповідного числа кожного місяця. Таким чином, відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статі 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статі 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Суд відхилив аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. Такий висновок суд обґрунтував правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 14-10 цс 18.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» оскаржило його в установленому порядку до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, особа, що її подає вказала, що вирішуючи спір, районний суд не врахував ту обставину, що ст. 9.1 кредитного договору № 010/02-32/107/02-08 від 28 січня 2008 року визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного погашення кредитної заборгованості позичальника за цим договором (позичкової заборгованості, процентів за користування кредитом, штрафів та пені, відшкодування витрат та збитків кредитора). Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» вважає, що із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611, 1046, 1048, 1050 ЦК України можна зробити висновок про те, що наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора про дострокове стягнення тіла кредиту та нарахованих процентів, яке ухвалене до спливу строку договору і не виконане боржником, не позбавляє права кредитора на отримання нарахувань та штрафних санкцій, передбачених умовами договору. Тому, враховуючи вищевикладене, ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» просило скасувати рішення Кам’янського районного суду Черкаської області від 23 липня 2018 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

У відзиві, що надійшов на апеляційну скаргу ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» від ОСОБА_5, останній зазначив, що рішення суду є законним та обгрунтованим і підстав для його скасування немає. Частиною 1 статті 1048 ЦК України встановлено порядок нарахування відсотків по договорам позики. Частиною 2 статті 1048 ЦК України визначено порядок щомісячної виплати процентів до дня повернення позики, який застосовується лише в межах погодженого строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред’явлення позичальником вимоги про дострокове погашення. Вимога про дострокове погашення кредиту була направлена ОСОБА_5 28 лютого 2014 року. Права та інтереси позичальника забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України. Тому, суд першої інстанції правильно визначився із спірними вимогами та дійшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до пункту 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У відповідності до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно до статті 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 січня 2008 року між ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» та ФОП ОСОБА_5 було укладено Генеральну кредитну угоду № 010/02-32/107-08, відповідно до якої позивач зобов’язався надати позичальнику кредитні кошти на умовах визначених Кредитними договорами, укладених в рамках цієї Угоди, і які є невід’ємними її частинами. Загальний розмір позичкової заборгованості не повинен був перевищувати 162 000 грн. або еквіваленту в іноземній валюті.

Сторонами договору погоджено строк дії Генеральної угоди – до 24 січня 2015 року, за умови повного виконання позичальником взятого зобов’язання. 14 квітня 2008 року сторони погодили Договір про зміни № 010/02-32/107-08.1 до Генеральної угоди, відповідно до якого загальний розмір позичкової заборгованості не повинен був вже перевищувати 244 000 грн. або еквіваленту в іноземній валюті.

31 серпня 2009 року сторони погодили Договір про зміни № 010/02-32/107-08.2 до Генеральної угоди, відповідно до якого загальний розмір позичкової заборгованості не повинен перевищувати 244 000 грн. або еквіваленту в іноземній валюті.

07 вересня 2010 року між сторонами було укладено Додаткову угоду № 3, відповідно до якої погоджено сплату в розстрочку платежів. Таку ж угоду укладено і 12 вересня 2011 року.

У рамках вищевказаної кредитної угоди було укладено кредитний договір з відповідачем гр. ОСОБА_5 № 010/02-32/107/02-08 від 28 січня 2008 року, відповідно до якого позивач надав йому кредит у сумі 28 000 доларів США зі строком повернення до 24 січня 2015 року та сплатою 13,25 відсотків річних за користування кредитними коштами.

У подальшому до договору вносились зміни.

У зв’язку з порушенням умов кредитних договорів та утворенням заборгованості позивач звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості і рішенням Кам’янського районного суду Черкаської області від 13 травня 2014 року у справі № 696/457/14 позовні вимоги були задоволенні і стягнуто з ОСОБА_5 загальну заборгованість за кредитними договорами № 010/02-32/107/02-08 від 28 січня 2008 року та 010/02-32/107/03-08 від 28 січня 2008 року на суму 29 379,56 доларів США.

Звертаючись до суду з позовом 12 грудня 2017 року, ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» в обгрунтування позовних вимог вказувало, що відповідачем, заборгованість стягнуту рішенням суду від 13 травня 2014 року, сплачено не було, тому позивач мав право та нараховував відповідачу відсотки за умовами Кредитного договору, загальна сума яких у період розрахунку заборгованості з 28 травня 2014 року по 22 вересня 2017 року становить 6 664,28 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ на дату розрахунку становить 174 851,92 грн.

Перевіряючи законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Пунктом 9.1 Кредитного договору визначено, що він набуває чинності з дати його укладання та діє до часу повного погашення відповідачем заборгованості за цим договором (позичкової заборгованості, процентів за користування кредитом, штрафів та пені, відшкодування витрат та збитків позивача), в той час як Генеральна Кредитна угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та діє до 24 січня 2015 року за умови повного виконання позичальником зобов’язань (сплати позики, відсотків за користування, штрафів та пені) за всіма Кредитними договорами, укладеними з позичальником в межах даної Угоди, які є її невід’ємною частиною.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

При цьому припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики, у разі відсутності іншої домовленості сторін, може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, а право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалися та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

У цій справі сторони строк дії договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов'язання.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що зобов'язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов'язання зі сплати штрафу та пені – додатковим до основного.

Позивач обов'язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Останній зобов'язався за договором повертати кредит з процентами щомісячними платежами .

Згідно вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Тому після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов'язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною 1 статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що за умовами договорів сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

Отже у межах строку кредитування відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до відповідного числа кожного місяця. Таким чином, відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком районного суду в тій частині, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

І як вже зазначалося вище, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Тому з огляду на вищевикладене, апеляційний суд при перевірці законності висновків суду першої інстанції враховує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. А отже і ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» у виниклих спірних правовідносинах із ОСОБА_5 не мав права нараховувати відсотки після пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

За викладеного посилання скаржника на те, що рішення суду від 13 травня 2014 року про стягнення заборгованості за кредитним договором не позбавляє права позивача, як кредитора, звернутись до суду за донарахуванням відсотків за період з 28.05.2014 року по 22.09.2017 року (що становить більше ніж за три роки до дня подання позову), у розмірі визначеному кредитним договором, оскільки боржник продовжує користуватися кредитними коштами та має намір уникнути відповідальності, є безпідставним, так як після зміни строку кредитування, шляхом пред’явлення вимоги щодо дострокового повернення кредиту, та, відповідно, стягнення всієї суми кредиту у судовому порядку, у позивача припинилось право нараховувати проценти за кредитом.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанцій не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Кам’янського районного суду Черкаської області від 23 липня 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за донарахованими відсотками по кредитному договору залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий Л.І. Василенко

Судді Л.В. Нерушак

ОСОБА_6

Повний текст постанови складено 26 вересня 2018 року.