Постанова № 76736262, 25.09.2018, Апеляційний суд Рівненської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2018 року

м. Рівне

Справа № 273/1395/17

Провадження № 22-ц/787/1438/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів:

головуючий суддя Боймиструк С.В., судді: Шимків С.С., Хилевич С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" – ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 11 червня 2018 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулися з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 02.06.2011, відповідач отримав кредит у розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Зазначає, що відповідач не виконує зобов’язання, що виникли з договору, внаслідок чого утворилась заборгованість перед банком, яка станом на 30.09.2017 становить 60182,74 грн. У зв’язку з цим позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість по договору кредиту та судові витрати по справі.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 11 червня 2018 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором №б/н від 02.06.2011 у розмірі 3037,34 грн., яка складається з наступного: 1380,88 грн. - заборгованість за кредитом; 1156,46 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 500 грн. – штраф (фіксована частина). В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі представник АТ КБ "ПриватБанк" – ОСОБА_1 не згідний з ним в частині відмови в задоволенні частини вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, пені та штрафу. Вважає його таким, що ухвалене з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповним та не всебічним дослідженням всіх обставин справи та невідповідності висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що АТ КБ "ПриватБанк" свої зобов’язання за договором перед відповідачем виконав, а саме, надав кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картку. У свою чергу, відповідач умови договору щодо своєчасного повернення грошових коштів не виконує, що підтверджується наданим розрахунком заборгованості.

Вказує на те, що місцевим судом не надано належної правової оцінки щодо часткового виконання відповідачем обов’язку по сплаті кредитної заборгованості, прийняття його умов до виконання та відсутністю звернень відповідача до банку щодо невірних нарахувань за кредитом.

Зазначає, що враховуючи наявність між сторонами договірних кредитних правовідносин, часткового виконання відповідачем зобов’язань по сплаті заборгованості, суд дійшов помилкового висновку про часткове задоволення вимог про стягнення заборгованості за процентами із розрахунку 30% річних за користування кредитом і тільки лише за період з 02 червня 2011 року по 31 серпня 2014 року залишивши поза увагою період користування кредитом та нарахування процентів з 01.09.2014 по 31.09.2017 та частково штрафу.

Покликаючись на викладені обставини, просить оскаржуване рішення скасувати в частині незадоволених вимог, а саме заборгованості за процентами за період з 01.09.2014 по 30.09.2017 в розмірі 49653,36 грн., пені в розмірі 4650 грн., штрафу в розмірі 2842,03 грн. та ухвалити нове, яким позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в цій частині задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 вважає, що вона не підлягає задоволенню, оскільки її доводи є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності до вимог чинного законодавства, враховуючи всі фактичні обставини справи, правильно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права.

Зазначає про те, що при укладенні договору сторони керувались ч.1 ст. 634 ЦК України, згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладено лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Отже, в банку не було підстав збільшувати процентну ставку за користування кредитом, а тому стягнення суми заборгованості за процентами виходячи з розміру ставки 30% до дати її збільшення є правомірним.

На підставі викладеного просила, апеляційну скаргу банку залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно з ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 274, ч.1 ст. 368, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду у порядку письмового та спрощеного позовного провадження, як малозначна справа.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що заборгованість за процентами підлягає задоволенню частково, а саме нараховані виходячи з 30% ставки станом до 31.08.2014 (час до змін відсоткової ставки) в сумі 1156,46 грн., оскільки зміна відсоткової ставки за користування кредитом без згоди відповідача є незаконною, тому за інші періоди в стягненні відсотків відмовив, як і у стягненні пені правильність нарахування якої перевірити неможливо, оскільки наведена сума пені одночасно зазначена як сума комісії та пені, задоволення лише фіксованої складової штрафу обґрунтовано забороною подвійної відповідальності за одне і те саме порушення відповідно до ст.61 Конституції України.

Такий висновок місцевого суду відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Судом встановлено, що 02.06.2011 між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 було укладено договір, шляхом написання заяви, яка разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, складає між сторонами договір про надання банківських послуг. Відповідно до умов даного договору ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 300 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.6-31).

При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згаданий кредитний договір підписаний відповідачем та складається з Анкети позичальника, "Умов і правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою" та "Тарифів Банку".

З розрахунку заборгованості вбачається рух коштів по рахунку і часткове його погашення позичальником, зокрема востаннє 30.03.2015, що свідчить про часткове виконання відповідачем зобов'язання (а.с.4-5). Цю обставину заперечує ОСОБА_2 стверджуючи, що дія картки на той час закінчилась (до 02.2015 року) і він не міг вносити 200 грн. банку, оскільки останній платіж взагалі зроблено було в травні 2013 року.

Свого обов'язку по поверненню кредиту у строки на умовах та в розмірах, передбачених договором, відповідач належним чином не виконав, у зв'язку з чим, за розрахунком банку, станом на 30.09.2017 року за ним утворилась заборгованість в сумі 60182,74 грн., яка складається з наступного:

- 1380,88 грн. - заборгованість за кредитом;

- 50809,82 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 4650 грн. - заборгованість за пенею та комісією;

а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг;

- 500,00 грн. - штраф фіксована частина;

- 2842,03 грн. - штраф процентна складова.

Факт нарахування вказаної заборгованості підтверджуються розрахунком. ( а.с.4-5)

Розглядаючи обґрунтованість вказаного розрахунку, суд першої інстанції виходив з наступного.

Як вбачається із розрахунку заборгованості за договором № б/н від 02.06.2011 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_2 базова процентна ставка, яка нараховується на залишок кредиту була встановлена в розмірі 30% річних. З 01.09.2014 року процентна ставка змінена і встановлена в розмірі 34,80 % річних, з 01 квітня 2015 року - 43,20 % річних (а.с.4-5).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст.1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Згідно із ч.3 ст.1056-1 ЦК України, фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Зазначена правова позиція висвітлена у правовій позиції Верховного Суду України у справі за № 6-1374 цс17 від 11.10.2017 року.

Згідно ч.4 ст.1056-1 ЦК України, кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка.

Належні та допустимі докази таких повідомлень банком позичальника в справі відсутні.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що в банку не було підстав збільшувати процентну ставку за користування кредитом, а тому є правильним висновок місцевого суду про стягнення суми заборгованості за процентами виходячи з розміру ставки в 30%, яка станом на дату її збільшення 01 вересня 2014 року складала 1351,90 грн. Підстав приймати послідуючий розрахунок за збільшеними процентами суд не вбачає, оскільки правомірність їх не обґрунтована.

В правовій позиції висловленій Верховним Судом України від 16 листопада 2016 року в справі № 6-1746 цс 16, зазначено, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії. Встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику. При цьому банк нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позичальника, що є незаконним.

Враховуючи викладене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги банку про стягнення 4650 грн. - заборгованість за пенею та комісією не підлягають до задоволення.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним стягнення з позичальника на користь банку лише одного з із заявлених до стягнення штрафів (фіксована частина) в сумі 500 грн.

Проаналізувавши дослідженні у справі докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що обов'язок ОСОБА_2 по поверненню кредиту знайшов своє підтвердження, однак у розмірі, який є документально підтвердженим і нормативно обґрунтованим. У зв'язку з цим з відповідача обґрунтовано стягнуто борг за кредитним договором в сумі 3037,34 грн., що складається з тіла кредиту - 1380 грн. 80 коп., відсотків за його користування, нарахованих виходячи з 30% процентної ставки станом до 29.08.2014 року у розмірі – 1156,46 грн., а також штрафу (фіксованої частини) нарахованої виключно на прострочену заборгованість станом на 29.08.2014 року в сумі 500 грн.

Не заслуговує на увагу посилання банку, що неправильним є висновок суду, про часткове задоволення вимог про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом лише за період з 26 січня 2010 року по 29 серпня 2014 року, залишивши поза увагою період користування кредитом та нарахування процентів з 01.09.204 по 31.12.2017 та частково штрафу, оскільки фактично це є його незгодою з постановленим рішенням, в якому наведені відповідні мотиви його ухвалення.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі.

За таких обставин, суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з’ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

Відповідно до ст.141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати відносяться на його рахунок.

Керуючись ст. 367, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" – ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 11 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Повний текст постанови складено 25 вересня 2018 року.

Головуючий: С.В. Боймиструк

Судді: С.С. Шимків

ОСОБА_3