Постанова № 76735940, 19.09.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1223/18Головуючий по 1 інстанції - ОСОБА_1 Категорія: 30 Доповідач в апеляційній інстанції - ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя – доповідач )

Суддів Карпенко О.В. , Василенко Л.І.

за участю секретаря : Анкудінова О.І.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_3;

відповідач – ОСОБА_4 казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Черкаській області;

особа, яка подає апеляційну скаргу – позивач ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.05.2018 року, ухваленого під головуванням судді Шиповича В.В. у залі Придніпровського районного суду м. Черкаси № 5 22 травня 2018 року о 14 год. 20 хв., повний текст якого був виготовлений 01.06.2018 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Черкаській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - :

в с т а н о в и в :

29 січня 2018 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Державної казначейської служби України (далі ДКСУ), Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі ГУНП) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

ОСОБА_3 позовні вимоги обґрунтовує тим, що проходив службу в Національній поліції, та на підставі наказу ГУНП в Черкаській області від 29.01.2016 року № 13 о/с був звільнений зі служби у поліції за п.2 ст. 77 (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно до висновку Черкаської обласної МСЕК №2 від 01.03.2016 року ОСОБА_3 встановлено 2 групу інвалідності у зв’язку із травмою пов’язаною з виконанням службових обов’язків та втратою працездатності 80%. Дану травму позивач отримав 07.02.2004 року, перебуваючи на службі в органах внутрішніх справ під час виконання службових обов’язків, пов’язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю, про що складено Акт про нещасний випадок (у тому числі поранення) за формою Н-1 від 18.06.2013 року № 2.

Посилаючись на вимоги ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію», позивач звернувся до ГУНП в Черкаській області за отриманням одноразової грошової допомоги у зв’язку з втратою працездатності та визначенням 2 групи інвалідності. Однак, листом ГУНП від 08.02.2017 року № 29/Т-15 ОСОБА_3 було відмовлено у праві на отримання одноразової грошової допомоги.

Постановою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 703/476/17 від 03.07.2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 року, визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Черкаській області у призначенні і виплаті ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у зв’язку з втратою працездатності, передбаченої ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» та зобов’язано ГУНП виплатити йому вказану допомогу в сумі 480 000 гривень.

ОСОБА_3 вважає, що протиправними діями ГУНП в Черкаській області йому завдано моральної та матеріальної шкоди, яка полягає в наступному. Позивач зазначає, що у березні 2016 року він звернувся до ГУНП із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги в зв’язку з втратою працездатності та отриманням інвалідності.

ГУНП листом від 07.07.2016 року № 29/Т-60 надало відповідь ОСОБА_3, що наказом МВС № 4 від 11.01.2016 року не передбачена можливість виплати колишньому поліцейському одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності чи захворювання, пов’язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, тому його заява буде повторно розглянута після внесення змін до даного наказу.

Після внесення змін до Наказу МВС № 4 від 11.01.2016 року він звернувся до фінансового відділу ГУНП, де його запевнили, що його заява скоро буде повторно розглянута.

Однак на повторне його звернення про виплату одноразової грошової допомоги, ГУНП своїм листом від 08.02.2017 року № 29/Т-15 відмовило ОСОБА_3 у виплаті одноразової грошової допомоги, посилаючись на те, що статтею 97 Закону України «Про Національну поліцію» грошова допомога поліцейському в результаті визначення інвалідності внаслідок травми, пов’язаної з виконанням службових обов’язків під час служби в органах внутрішніх справ не передбачена. Через отриману відповідь ГУНП ОСОБА_3 дуже рознервувався, в нього стався нервовий зрив та приступ сильного головного болю. Натомість йому за станом здоров’я взагалі не можна нервувати, бо це може призвести до непоправних наслідків, вказує позивач. Він зрозумів, що фактично ГУНП весь час вводило ОСОБА_3 в оману та затягувало час, щоб не виплачувати грошову допомогу. Дана ситуація викликала у позивача сильне психічне напруження, так як він не знав до кого йому звертатись, адже здоров’я на це в нього не було, а організація якій він віддав роки служби і своє здоров’я, залишила його на самоті без всякої підтримки. В нього порушився звичайний ритм життя. Постійне нервування відобразилось на його родині. Через відсутність коштів він не мав змоги отримати кваліфіковану юридичну допомогу для вирішення даного питання. Коли ж ОСОБА_3 все таки звернувся до суду з адміністративним позовом, то ГУНП подало до суду клопотання про залишення його позову без розгляду в зв’язку з пропуском строку для звернення з даним позовом. В результаті чого 10.03.2017 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області залишив його позов без розгляду.

Даний факт, на думку позивача, підтверджує те, що ГУНП мало умисел затягнути час для того, щоб сплив термін позовної давності, та щоб він не зміг отримати належну йому соціальну виплату в зв’язку з втратою працездатності. ОСОБА_3 вказує, що для оскарження рішення суду від 10.03.2017 року про залишення позову без розгляду йому знову довелось докласти значних зусиль. Навіть після прийняття 03.07.2017 року Смілянським міськрайонним судом Черкаської області рішення, яким визнано протиправною відмову ГУНП у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги у зв’язку з втратою працездатності та зобов’язано виплати дану допомогу в розмірі 480000 грн. та після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» № 2097-VIII, яким було підтверджено рішення суду від 03.07.2017 року, ГУНП оскаржив дане рішення, подавши апеляційну скаргу до апеляційного суду.

Через тривале нервове навантаження, яке продовжувалось майже пів року, 08.08.2017 року в нього стався серцевий напад, в результаті якого він потрапив до кардіологічного відділення Смілянської міської лікарні, де перебував на стаціонарному лікуванні до 15.08.2017 року.

Позивач ОСОБА_3 зазначає, що доки тривав розгляд справи в апеляційному адміністративному суді, його не полишало відчуття постійної тривоги і стурбованості, яке вплинуло на нічний сон, через що лікар кардіолог прописав йому ліки. Також дана обстановка вплинула і на членів його родини, які майже рік, доки тривав судовий процес, знаходились в нервовому напруженні. Особливо це вплинуло на неповнолітнього сина, в якого через хвилювання за батька, погіршилась успішність в школі.

ОСОБА_3 посилається, що рішення суду від 03.07.2017 року, залишене без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 20.09.2017 року відповідач ГУНП виконав лише в примусовому порядку 29.12.2017 року. Позивач вказує, що через протизаконні дії ГУНП, які нанесли йому моральну і фізичну шкоду, він втратив довіру до органів державної влади, зокрема до правоохоронних органів, яку відновити неможливо, що вплинуло в подальшому на якість його життя. Завдану позивачу моральну шкоду ОСОБА_3 оцінює в 480000 грн., обгрунтовуючи розмір моральної шкоди тим, що завдяки незаконним діям ГУНП він мав реальну загрозу втратити передбачену ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» соціальну допомогу і отримав її не завдяки підтримці і допомозі з боку держави та правоохоронного органу в якому працював, а тільки завдяки своїм неймовірним зусиллям, які доклав, через що додатково до фізичних і моральних страждань отриманих з втратою працездатності та отримання інвалідності, отримав фізичну і моральну шкоду, а також моральні страждання його родини. Позивач вважає, що якщо соціальна допомога гарантована державою отримується такими зусиллями, то вона вже не є соціальною допомогою та підтримкою з боку держави, а є знущанням над особою і таким чином не компенсує завданої шкоди. Тому виплата компенсації за нанесену позивачу моральну і фізичну шкоду діями ГУНП не повинна бути меншою, ніж це передбачено п. 3(б) ст. 99 Закону України «Про Національну поліцію».

Крім того незаконними діями ГУНП ОСОБА_3 було завдано матеріальної шкоди, яка полягає у витратах на придбання ліків під час перебування на лікуванні в кардіологічному відділенні Смілянської міської лікарні з 8 по 15 серпня 2017 року у сумі 702,02 гривні. Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд стягнути з Державного бюджету України через ОСОБА_4 казначейську службу України 702,02 гривні завданої йому матеріальної шкоди та 480 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.05.2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Черкаській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. В апеляційній ОСОБА_3 зазначає, що судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи, суд не надав належної оцінки доказам, що призвело до невірного застосування судом норм як матеріального так і процесуального права, у зв`язку з чим ухвалене рішення є незаконним та підлягає скасуванню. Також в апеляційній скарзі зазначено, що, приймаючи рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що ГУНП абсолютно безпідставно відмовило у виплаті ОГД, цим самим завдало ОСОБА_3 як інваліду другої групи душевні страждання, переживання, відчуття несправедливості, що призвели до нервових стресів. Судом не врахований факт, що ГУНП в своїй відповіді від 07.07.2016 року № 29/Т-60 запевнело ОСОБА_3, що після змін в наказ МВС № 4 заява ОСОБА_3 буде розглянута повторно. Проте заява повторно розглянута не була.

ОСОБА_3 просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.05.2018 року в справі № 703/240/18 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 повністю задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Дана справа підлягає розгляду апеляційним судом Черкаської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням та викликом сторін в суд апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю – доповідача, пояснення сторін, які з’явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено причинного зв`язку між витратами на придбання ліків та медичних товарів у період 8-9 серпня 2017 року на суму 702,02 грн. та діями, рішеннями чи бездіяльністю ГУНП в Черкаській області. Також, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не було доведено, що діями ГУНП йому завдані фізичні страждання, оскільки відсутні докази причинного зв`язку між діями, рішеннями чи бездіяльністю ГУНП та наявними у ОСОБА_3 захворюваннями чи їх загостреннями, оскільки встановлено , що позивач мав ряд захворювань, щодо яких щорічно проходив курс стаціонарного та амбулаторного лікування .

Суд першої інстанції дійшов висновку про помилковість посилання позивача ОСОБА_3 на вимоги статей 1167, 1173, 1174 ЦК України як правову підставу відшкодування моральної шкоди у даній справі, обґрунтувавши свої висновки тим, що глава 82 ЦК України, в якій розміщені дані статті регламентує деліктні правовідносини між сторонами, тобто зобов’язання, які виникають саме із факту завдання шкоди. Правовідносини, які виникли між сторонами щодо призначення та виплати одноразової допомоги не є деліктними, оскільки виникли в результаті проходження служби та настання певних подій ( втрати працездатності ) під час проходження такої служби.

Дані правовідносини регламентовані спеціальним законом - Законом України « Про національну поліцію» а також Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі ( смерті ) чи втрати працездатності поліцейського , затвердженого наказом МВС України № 4 від 11.01. 2016 року. Однак, вказані Закони не передбачають права на відшкодування моральної шкоди у випадку відмови у виплаті одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності поліцейського. Тому суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність правових підстав для задоволення вимог про відшкодування позивачу ОСОБА_4 Україна матеріальної та моральної шкоди. Отже, у задоволенні позовних вимог слід відмовити вирішив суд.

Апеляційний суд повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вважає висновки обґрунтованими та такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції, встановивши дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, тому відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 29.10.1998 року ОСОБА_3 був прийнятий на службу до УМВС України в Черкаській області. 06.11.2015 року у зв`язку з організаційно-штатними змінами позивач ОСОБА_3 був звільнений з органів Внутрішніх справ України та прийнятий 07.11.2015 року на службу у Національну поліцію.

Згідно даних довідки акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААА № 199127 від 01.03.2016 року, за результатами огляду, ОСОБА_3 встановлено другу групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків в органах Внутрішніх справ та втратою працездатності 80%.

На підставі наказу ГУНП в Черкаській області від 29.01.2016 року ОСОБА_3 звільнений зі служби у поліції в запас Збройних сил України за п. 2 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію».

Апеляційний суд звертає увагу, що вищезазначені дані встановлені судом постановою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03.07.2017 року по справі № 703/476/17 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до ГУНП в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії (а. с.18-19).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до положення ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію», ОСОБА_3 звернувся із заявою до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з втратою працездатності та визначення інвалідності.

Листом ГУНП від 08.02.2017 року № 29/Т-15 ОСОБА_3 було відмовлено у праві на отримання одноразової грошової допомоги, яку передбачено спеціальним Законом України від 02.07.2015 року № 580-VII «Про Національну поліцію».

Постановою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03.07.2017 року у справі № 703/476/17 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Черкаській області щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у зв`язку з втратою працездатності, передбаченої ст. 97 Законом України «Про Національну поліцію».

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Черкаській області призначити і виплатити ОСОБА_3 одноразову допомогу у зв`язку з втратою працездатності та визначенням інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах Внутрішніх справ в сумі 480000 грн. (чотириста вісімдесят тисяч гривень).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 року постанова Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03.07.2017 року залишена без змін, а апеляційна скарга ГУНП залишена без задоволення (а. с. 28-29).

Як вбачається із позовної заяви, обґрунтовуючи у позові правові підстави для відшкодування моральної та матеріальної шкоди, ОСОБА_3 посилався на ст. 19, 56 Конституції України, ст. 23, 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України, ст. 1, 19, 97, 99 Закону України «Про Національну поліцію».

Із наявних матеріалів справи також вбачається, що згідно даних свідоцтва про хворобу № 8 від 18.01.2016 року, ОСОБА_3 було встановлено діагноз - пухлино подібне утворення лівої гемісфери та черв`яка мозочка: гіпертензійно - ліворний синдром, помірний вестибуло-атактичний синдром, легкий лівобічний геміпарез; НЦД по гіпертонічному типу, пролапс мітрального клапана, пароксизмальна форма фібриляції передсердь (2013-2014р); остеохондроз поперекового відділу хребта, синдром люмбалгії з різкими загостреннями в стадії нестійкої ремісії без порушення функції хребта; застаріле пошкодження медіальних менісків обох колінних суглобів (2006р), після травматичний двобічний гонартроз 1 ст. без порушення функцій; хронічний простатит; ангіопатія сітківки: макулодистрофія обох очей.

Встановлено, що вказані захворювання ОСОБА_3 пов’язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Крім того у ОСОБА_3 виявлені залишкові явища струсу головного мозку (2004) у вигляді легкої вегетативної нестійкості, та встановлено що дана травма пов’язана з виконанням службових обов’язків. ОСОБА_3 визнано не придатним до військової служби зі зняттям з військового обліку (а. с. 89-90).

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 в період з 8 по 15 серпня 2017 року перебував на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні Смілянської міської лікарні з діагнозом – НЦД по гіпертонічному типу, пролапс мітрального клапана 1ст. аритмічний синдром (пароксизм передсердь в анамнезі). СН 0ст. Залишкові явища перенесеної закритої ЧМТ (струс головного мозку 2004 р.) стійкий пефалгічний с-м, ГЛС, пухлинний утвір лівої гемісфери та черв‘яка мозочка (МРТ 07.12.15р.) легкий лівобічний геміпарез, легкий синдром мозочкової атаксії, остеохондроз попереково-крижового відділу хребта, що підтверджується епікризом № 4712 (а. с. 23).

Згідно даних листка призначень Смілянської міської лікарні (а. с. 103) ОСОБА_3 в період з 08.08.2017 року було проведене медикаментозне лікування, у тому числі із використанням: системи в/в; шприц 20,0; тівортін 100,0; бісопролол 5мг.; кратал.

Позивач ОСОБА_3 надав суду копії товарних чеків від 08.08.2017 та від 09.08.2017 року (а. с. 32-34) про придбання у аптеці № 2 м. Сміли наступних ліків: - вакутаймер черв. 9 мм, скарифікатор № 1, пластир «RP» 1х500, паперові полотенця, рідке мило «Ушастий нянь», рукавиці нестерильні, бинт, вата, кратал таблетки № 60, бісопролол, тівортін 100,0 розчин, на загальну суму 449,36 грн., жавель-клейд на суму 15,75 грн.; тівортін розчин 100 мл. на суму 237,09 грн.

Однак, апеляційний суд, вважає, що вищезазначені копії товарних чеків про придбання ОСОБА_3 товарів в аптеці, свідоцтво про хворобу № 8 від 18.01.2016 року не можуть взяті до уваги, оскільки позивачем ОСОБА_3 не доведено причинного зв`язку між витратами на придбання ліків та медичних товарів у період 8-9 серпня 2017 року на загальну суму 702,02 грн. та діями, рішеннями чи бездіяльністю ГУНП в Черкаській області.

Таким чином, апеляційний суд погоджується повністю з висновками суду першої інстанції, який дослідив матеріали справи, та вірно зазначив, що позивачем не надано доказів, що його перебування на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні Смілянської міської лікарні з 08 по 15 серпня 2017 року знаходиться у безпосередньому причинному зв`язку із будь-якими діями, рішеннями чи бездіяльністю ГУНП в Черкаській області.

Відповідно до ч.2, ч.3 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, відсутність в матеріалах справи доказів відносно причинного зв`язку між витратами на придбання ліків та медичних товарів на загальну суму 702,02 грн. та діями, рішеннями чи бездіяльністю ГУНП в Черкаській області, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого та вмотивованого висновку, відмовивши ОСОБА_3 у задоволенні вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до статті 23 ЦК України, яка регламентує відшкодування моральної шкоди, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі, чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди позивачеві необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Апеляційний суд повністю погоджується з судом першої інстанції про те, що ОСОБА_3 не було доведено, що діями ГУНП йому завдані фізичні страждання, оскільки відсутні докази причинного зв`язку між діями, рішеннями чи бездіяльністю ГУНП та наявними у ОСОБА_3 захворюваннями чи їх загостреннями, оскільки встановлено , що позивач мав ряд захворювань, щодо яких щорічно проходив курс стаціонарного та амбулаторного лікування .

Також суд першої інстанції дійшов вірного висновку про помилковість посилання позивача ОСОБА_3 на вимоги статей 1167, 1173, 1174 ЦК України як правову підставу відшкодування моральної шкоди у даній справі, обґрунтувавши свої висновки тим, що глава 82 ЦК України, в якій розміщені дані статті регламентує деліктні правовідносини між сторонами, тобто зобов’язання, які виникають саме із факту завдання шкоди. Правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем щодо призначення і виплати одноразової допомоги не є деліктними, оскільки виникли в результаті проходження служби та настання певних подій ( втрати працездатності ) під час проходження такої служби позивачем. Дані правовідносини регламентовані спеціальним законом - Законом України « Про національну поліцію» а також Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі ( смерті ) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України № 4 від 11.01. 2016 року.

Однак, вказані Закони не передбачають права на відшкодування моральної шкоди позивачу у випадку відмови у виплаті одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності поліцейського. Тому суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено наявність правових підстав для задоволення вимог про відшкодування позивачу ОСОБА_4 Україна матеріальної та моральної шкоди.

За змістом частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею цим Кодексом.

Приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, який дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача та відмовив у їх задоволенні.

Доводи апеляційної скарги, наведені ОСОБА_3, не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.

Отже, за таких обставин, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3, оскільки доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції, їм дана належна оцінка судом, а особою, яка подає апеляційну скаргу, висновки суду не спростовуються, тому відсутні підстави для скасування законного рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Оцінюючи надані сторонами докази, як в підтвердження позовних вимог, так і в їх заперечення, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення доводів апеляційної скарги та позовних вимог позивача.

Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, були предметом розгляду суду першої інстанції, яким дана належна оцінка, не спростовують висновків суду, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.

З огляду на вище викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб’єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення .

Керуючись ст.ст. 258, 367, 368, 374, 375 , 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.05.2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Черкаській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди – залишити без змін.

Судові витрати в зв’язку з розглядом апеляційної скарги провести за рахунок держави.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови в порядку та за умов, визначених цивільно – процесуальним законом.

Головуючий Нерушак Л.В.

Судді Карпенко О.В.

ОСОБА_5