Ухвала суду № 76733621, 06.09.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 445/1592/16-к Головуючий у 1 інстанції: Сивак В.М.

Провадження № 11-кп/783/347/18 Доповідач: Стельмах І. О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Стельмаха І.О.

суддів Урдюк Т.М., Ревера В.В.,

розглянувши кримінальне провадження № 445/1592/16-к про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Золочева Львівської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,

за ч.1 ст. 126, ч.1 ст. 186, ч.1 ст. 296 К України,

з участю секретаря Мазур-Іванько Ж.В.,

прокурора Горин У.І.

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника - адвоката Кравчука З.В.,

за апеляційною скаргою заступника прокурора Львівської області Пуківського Б.В. на вирок Золочівського районного суду Львівської області від 01 березня 2018 року,

в с т а н о в и л а :

Вироком Золочівського районного суду Львівської області від 01 березня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 126, ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 296 КК України та йому призначено покарання: за ч. 1 ст. 126 КК України - 150 годин громадських робіт; за ч.1 ст. 186 КК України - 2 роки 6 місяців позбавлення волі; за ч.1 ст. 296 КК України - 1 рік обмеження волі. На підставі ч.1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_1 за сукупністю злочинів остаточне покарання у вигляді 2 років 6 місяців позбавлення волі. Відповідно до п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року звільнити обвинуваченого ОСОБА_1 від призначеного покарання. Вирок Золочівського районного суду Львівської області від 22.11.2016 визначено виконувати окремо. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.

ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 26 червня 2016 року, в проміжок часу, приблизно із 09 години 30 хвилин до 10 години 00 хвилин, прийшовши на територію господарства належного ОСОБА_3, у АДРЕСА_3, з мотивів явної неповаги до суспільства, грубо порушив громадський порядок та спокій осіб, які там проживають, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що супроводжувалося особливою зухвалістю. Так він, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, вживаючи нецензурну лексику на адресу потерпілих діючи з прямим умислом, за допомогою цеглини, розбив склопакети у кількох вікнах будинку, після чого увійшов у приватний будинок ОСОБА_3, та своїми руками, хаотично почав наносити удари у ділянку голови, обличчя, рук та передпліччя ОСОБА_3, внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження у вигляді синця на верхній повіці правого ока, на правому плечі, на правому передпліччі, садно на правому ліктьовому суглобі, які згідно висновку експерта № 98/2016 від 30.06.2016 відносяться до легкого тілесного ушкодження та розірвав одяг, а саме сукню білого кольору, у яку остання була вдягнута. Крім цього під час нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_3, ОСОБА_1 також наніс один удар рукою у скроневу ділянку голови з правої сторони та один удар ногою у ділянку середини грудної клітки ОСОБА_4. Продовжуючи свої протиправні дії ОСОБА_1 вийшов на подвір'я та розбив ще кілька склопакетів у будинку ОСОБА_3 у кількості 10 штук, після чого повернувся у будинок, та продовжуючи насильницькі дії щодо ОСОБА_3 розірвав ще одне плаття жовтого кольору, яке знаходилося на останній. Протиправні дії ОСОБА_1, були припинені лише після втручання сторонніх осіб, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_6, який вивів його з території господарства ОСОБА_3

У подальшому, продовжуючи свою злочинну діяльність, 10 липня 2016 року, близько 17.30 год., ОСОБА_1, знаходячись у м. Золочеві Львівської області, на вул. Бродівській, поблизу будівельного магазину "Маркет вікон та дверей", з мотивів особистих неприязних відносин, під час сварки з ОСОБА_3, наніс ребром долоні своєї правої руки два удари у ділянку голови з правої сторони, які завдали ОСОБА_3 фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Крім цього, 10 липня 2016 року, близько 17 години 40 хвилин, ОСОБА_1, знаходячись на вул. Бродівській у м. Золочеві Львівської області, поблизу будівельного магазину "Маркет вікон та дверей", відкрито заволодів належним ОСОБА_3 її мобільним телефоном марки "Нокія-6021" ІМЕІ: НОМЕР_2, сіро-чорного кольору із сім-картою мобільного оператора "Київстар" номер НОМЕР_1, кошти на якому були відсутні, вирвавши його з рук потерпілої, вартість якого становить 305 гривень, та розпорядився ним на власний розсуд.

На вирок суду заступник прокурора Львівської області Пуківський Б.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 126, ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 296 КК України та призначити йому покарання: за ч. 1 ст. 126 КК України - 150 годин громадських робіт; за ч.1 ст. 186 КК України - 2 роки 6 місяців позбавлення волі; за ч.1 ст. 296 КК України - 1 рік обмеження волі. На підставі ч.1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_1 остаточне покарання у вигляді 2 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ч.4 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Золочівського районного суду Львівської області від 22.11.2016 більш суворим, призначеним цим вироком, визначити ОСОБА_1 остаточне покарання у виді 2 (двох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України. звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців). Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає, що суд, призначивши ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 186, ч.1 ст. 296 КК України покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі, звільнив обвинуваченого від його відбування у зв'язку з амністією. Відтак, твердження суду про те, що ОСОБА_1 засуджено до покарання, яке слід відбувати реально, є безпідставним, оскільки від відбування такого обвинуваченого звільнено на підставі п.«в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році». Самостійне виконання покарань за даним вироком та вироком Золочівського районного суду від 22.11.2016 суперечить положенням ч.4 ст. 70 КК України та п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003, оскільки жодне із покарань за цими вироками не підлягає реальному виконанню.

Окрім цього, вважає, що Законом України «Про амністію у 2016 році» та Законом України «Про застосування амністії в Україні» не передбачена можливість окремого застосування акту амністії до деяких злочинів, які входять до сукупності. Таке звільнення від покарання, призначеного вироком суду за сукупністю злочинів можливе у випадках, коли кожен злочин, який входить до сукупності, підпадає під дію амністії. У даному випадку покарання за сукупністю злочинів, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, судом не визначено, чим допущено і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

При ухваленні вказаного вироку, суду першої інстанції, з урахуванням вищезазначених положень кримінального закону, слід було спочатку призначити покарання за вчинені ОСОБА_1 кримінальні правопорушення, передбачені ч.1 ст. 126, ч.1 ст. 186, ч. 1 ст. 296 КК України, потім на підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначити покарання за сукупністю вказаних злочинів та на підставі ч. 4ст. 70 КК України визначити остаточне покарання за сукупністю злочинів із врахуванням вироку Золочівського районного суду від 22.11.2016 і лише після цьоговирішувати питання про можливість застосування амністії.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Кравчука З.В., які заперечили доводи апеляційної скарги, думку прокурора на підтримку апеляційної скарги, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи й дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України апеляційний суд переглядає вирок у межах апеляційної скарги.

Доведеність вини та кваліфікація дій обвинуваченого в апеляційній скарзі прокурора не оспорюються.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність в частині призначення покарання та звільнення від його відбування у зв'язку із амністією колегія суддів виходить з таких міркувань.

Так, згідно з ч.4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. Відповідно до вимог цієї статті, остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається судом шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання покарань.

Із роз'яснення, що міститься у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» коли особа, щодо якої було застосоване таке звільнення, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 за ч.1 ст. 126, ч.1 ст. 186, ч.1 ст. 296 КК України покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі, звільнив обвинуваченого від його відбування у зв'язку із амністією. А тому, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про неправильність висновку суду про те, що ОСОБА_1 засуджено до покарання, яке слід відбувати реально.

Разом з тим, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 засуджений вироком Золочівського районного суду Львівської області від 22 листопада 2016 року за ч.1 ст. 125, ч.2 ст. 125, ч.1 ст. 126 КК України до 1 (одного) року обмеження волі та на підставі ст. 75 КК України звільнений відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців.

Оскільки, станом на 06 вересня 2018 року встановлений вироком Золочівського районного суду Львівської області від 22 листопада 2016 року щодо ОСОБА_1 іспитовий строк закінчився, а тому відсутні підстави для застосування ч.4 ст. 70 КК України.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у вироку, про те, що обвинувачений ОСОБА_1 підлягає звільненню від відбування покарання відповідно до п.«в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016, оскільки останній має дітей, яким не виповнилося 18 років, а саме сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, та дочку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6 та дав згоду на застосування амністії. Обмежень щодо застосування щодо ОСОБА_1 амністії, передбачених ст. 9 Закону України «Про застосування амністії в Україні» та ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році» судом не встановлено.

Враховуючи наведене, вимоги апеляційної скарги прокурора в частині застосування ч.4 ст. 70 КК України, а саме щодо поглинення менш суворого покарання за вироком Золочівського районного суду Львівської області від 22.11.2016 більш суворим, призначеним цим вироком, визначити ОСОБА_1 остаточне покарання у виді 2 (двох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі, задоволенню не підлягають.

У зв'язку з викладеним, вирок Золочівського районного суду Львівської області від 01.03.2018 щодо ОСОБА_1 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Пуківського Б.В. - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Золочівського районного суду Львівської області від 01 березня 21018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а апеляційну скаргу прокурора Пуківського Б.В. - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

І.О. ОСОБА_9 Урдюк В.В. Ревер